Постанова 4804 № 219/509/20

Єдиний унікальний номер 219/509/20 Номер провадження 22-ц/804/3213/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2020 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого судді Мірути О.А., суддів: Тимченко О.О, Хейло Я.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу № 219/509/20 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 21 серпня 2020 року (суддя Фролова Н.М.), ухваленого в приміщенні Артемівського міськрайонного суду Донецької області, - КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ 20 січня 2020 року до Артемівського міськрайонного суду Донецької області звернулося Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування вимог зазначив, що 29.12.2012 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 2000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно умов договору. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 06.02.2014 року. 21.01.2019 року позивач направив претензію кредитора до Першої Бахмутської державної нотаріальної контори. 14.02.2019 року надійшла відповідь від Першої Бахмутської державної нотаріальної контори, в якій зазначалось, що спадкоємцем померлого ОСОБА_2 є ОСОБА_1 , яка звернулася із заявою про прийняття спадщини. 15.10.2019 року до спадкоємця ОСОБА_1 було направлено лист-претензію, згідно з якою позивач пред`явив свої вимоги, але ніяких дій не було виконано. Станом на 28.02.2018 року заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором № б/н від 29.12.2012 року становить 17418,20 грн., яка складається з наступного: 1807,44 грн. заборгованість за кредитом; 15610,76 грн. заборгованість за відсотками. Вказану заборгованість позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 . КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ 21 серпня 2020 року заочним рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області у задоволені позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. КОРОТКИЙ ЗМІСТ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник Акціонерного Товариства Комерційного банку «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції, оскільки воно прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права. Звертають увагу у своїх доводах, що 14.02.2019 року на адресу позивача надійшов лист від Першої Бахмутської державної нотаріальної контори, в якому зазначалось, що спадкоємцем померлого ОСОБА_2 , є ОСОБА_1 . Отже, оскільки ОСОБА_2 помер, то відповідати перед АТ КБ «Приватбанк» на підставі ст. ст. 1281, 1282 ЦК України за борги спадкодавця має спадкоємець у межах вартості майна, одержаного у спадщину. АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відповідач, відповідно до положень ст. 360 ЦПК України, не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ В апеляційному суді справа розглядається, відповідно до ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового з наступних підстав. Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає з наступних підстав. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати з наступних підстав. Судом встановлено, що 29.12.2012 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 2000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно умов договору. ІНФОРМАЦІЯ_2 позичальник ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 06 лютого 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Артемівську реєстраційної служби Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області (а.с.73). Станом на 28.08.2018 року заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором № б/н від 29.12.2012 року становить 17418,20 грн., яка складається з наступного: 1807,44 грн. заборгованість за кредитом; 15610,76 грн. заборгованість за відсотками (а.с.5). 21.01.2019 року позивач направив претензію кредитора до Першої Бахмутської державної нотаріальної контори (а.с.38). 14.02.2019 року на адресу позивача надійшла відповідь від Першої бахмутської державної нотаріальної контори, в якій зазначалось, що спадкоємцем померлого ОСОБА_2 , є ОСОБА_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , про існуючу заборгованість буде повідомлена після видачі свідоцтва про право на спадщину (а.с.39). 15.10.2019 року до спадкоємця ОСОБА_1 було направлено лист-претензію, згідно з якою позивач пред`явив свої вимоги, але ніяких дій виконано ОСОБА_1 не було (а.с.40-43). З копії матеріалів спадкової справи, а саме заяви, вбачається, що відповідач ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказана заява була зареєстрована у Першій Артемівський державній нотаріальній конторі 03.04.2014 року. (а.с.72). Відповідач ОСОБА_1 свідоцтво про право власності за законом не отримувала. 30.09.2019 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслав відповідачу лист-претензію, в якому повідомив про те, що зобов`язання позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором від 29.12.2012 року виконано не в повному обсязі, у зв`язку з чим наявна заборгованість у розмірі 1807 грн. 44 коп., яка підлягає сплаті спадкоємцями позичальника (а.с.5). Відповідно інформації державного нотаріуса Першої Бахмутської державної нотаріальної контори на запит суду, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 було заведено спадкову справу № 152/2014 за заявою ОСОБА_1 , свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом не видавалось (а.с.90). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості заявлених позовних вимог. При цьому суд першої інстанції послався ч.1 ст. 1282 ЦКУ України, згідно якої спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому суд послався на роз`яснення, надані в абз. 2 п. 32 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року де зазначено, що з урахуванням положення ст. 1282 ЦК України спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. На думку суду, що оскільки позивачем не було надано доказів, того що ОСОБА_1 прийняла спадщину, після померлого чоловіка ОСОБА_2 та не зазначено вартість майна, прийнятого спадкоємцем у спадщину, відсутні підстави для задоволення позову. Щодо заявлених АТ КБ «ПриватБанк» позовних вимог до спадкоємців колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України). Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статті 1269 ЦК України. Незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Оскільки після смерті боржника зобов`язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті. Згідно з частиною першою статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Отже, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину і не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця. Як вбачається з матеріалів справи, а саме ухвали суду від 21.03.2017 року позичальник, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с.32). Відповідно до вимог ч. ч. 2, 3 ст. 281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги щодо спадкоємців, які прийняли спадщину незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкодавців, які прийняли спадщину протягом одного року від настання строку вимоги. Зазначена норма не встановлює певного порядку пред`явлення таких вимог і має наметі у передбачений законом строк інформувати спадкоємців про зобов`язання спадкодавця перед кредитором, а частина перша цієї норми зобов`язує спадкоємців повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борг. Вимога може бути заявлена кредитором безпосередньо спадкоємцю, а також через нотаріуса за місцем відкриття спадщини, який у строк встановлений ст.1281 ЦК України приймає претензії кредиторів від спадкодавця. При цьому, на відміну від безпосереднього повідомлення спадкоємців кредитор, повідомляючи останніх про свої вимоги через нотаріуса, не зобов`язаний зважати на факт прийняття спадкоємцями спадщини, оскільки нотаріус повинен прийняти відповідну заяву кредитора незалежно від того, чи прийняв спадщину хоча б один із спадкоємців, і чи встановлено коло спадкоємців взагалі. Інформацією на запит суду державного нотаріуса Першої Бахмутської державної нотаріальної контори підтверджується звернення позивача після смерті ОСОБА_2 до нотаріальної контори в строки передбачені законом, на підставі якого було заведено спадкову справу № 152/2014. За встановленими обставинами справи та на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України відповідачка по справі є спадкоємцем померлого ОСОБА_2 . Інших спадкоємців по справі не встановлено. Те, що відповідач не зверталась до нотаріальної контори за оформленням спадкових справ не має правового значення по суті спору, оскільки відповідно до ч.3 ст.1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Колегія суддів зазначає, що отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора. Якщо спадкоємець прийняв спадщину у складі якої є нерухоме майно, але зволікає з виконанням обов`язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця. До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 607/98/17 (провадження № 61-27515св18). При цьому суд першої інстанції не врахував, що принцип змагальності цивільного процесу, який закріплений у статті 81 ЦПК України, передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Тому висновки суду про відмову в позові з тих підстав, що позивачем не зазначено перелік спадкового майна, не надано доказів, які підтверджують яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна, суперечать вимогам процесуального закону, оскільки суд безпідставно поклав обов`язок доказування наведених обставин на сторону позивача. Отже, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, поверхнево розглянув справу, вказуючи на відсутність успадкованого відповідачкою майна після смерті боржника, чим позбавив кредитора права на задоволення своїх вимог щодо стягнення заборгованості, яка виникла на підставі кредитного договору. Виходячи з доведеності позивачем в суді своїх позовних вимог, а саме наявності у спадкодавця на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_3 заборгованості за кредитним договором перед АТ КБ «ПриватБанк», у вигляді простроченого тіла кредиту в розмірі 1807, 44 грн., яка входить до складу спадщини, фактичного її прийняття відповідачкою, що є спадкоємцем, колегія суддів приходить до висновку про частково задоволення позову та стягнення з відповідачки суми заборгованості лише по тілу по 1807, 44 грн. При цьому колегія суддів виходить з наступного. Так, згідно заяви позичальника від 29.12.2012 року банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 2000 грн. з 13.06.2007 року по 10.04.2008 року. Відсоткова ставка в заяві відсутня. Заява підписана позичальником ОСОБА_3 , чим підтверджено факт отримання кредитної картки та ПІН-коду до неї. Крім цього позичальник засвідчив, що він згоден, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, та що він з даними Умовами та Правилами ознайомився і згоден з ними. Таким чином колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що з моменту підписання ОСОБА_2 заяви позичальника, між банком та останнім був укладений договір в порядку ч.1 ст.634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору. Позичальник після отримання картки добровільно здійснив дії, щодо проведення її активації, активно користувався карткою, а також отримував кредитні кошти згідно встановленого ліміту, що підтверджується розрахунком та роздруківкою руху коштів по рахунку (а.с.5). Надані позивачем докази також підтверджують, що ОСОБА_2 в період дії договору погашав заборгованість за кредитом та продовжував користуватись кредитними коштами в подальшому. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). В анкеті-заяві позичальника ОСОБА_2 від 29.12.2012 року процентна ставка, строки дії договору, умови кредитування не зазначено, що було правомірно враховано судом першої інстанції. (а.с.6). При цьому, згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Таким чином, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» «Універсальна, «Універсальна Gold» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Надані позивачем Умови не містять підпису ОСОБА_2 . Колегія суддів зазначає, що АТ КБ "ПриватБанк" не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мала на увазі відповідачка, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно, чи брала вона на себе зобов`язання зі сплати саме того, який зазначено в Умовах, розміру відсотків, комісії, пені, штрафів у разі порушення зобов`язання з повернення кредиту. А тому, відповідно, вказані Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 29.12.2012 року. Таким чином, враховуючи той факт, що позивачем не долучено до позовної заяви Умов та правил про надання банківських послуг, які б містили підпис позичальника, колегія суддів приходить до висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» не доведено, що під час підписання заяви-анкети позичальника відповідач був ознайомлений саме з тими Умовами та правилами надання банківських послуг, які надані позивачем до позову. Зазначене твердження також узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Отже, надані позивачем Умови і правила надання банківських послуг позичальником не підписані й оригінали цих документів кредитором відповідачеві передані не були, у зв`язку з чим їх не можна вважати складовою частиною укладеного сторонами кредитного договору. Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг умов щодо пені та комісії, штрафу (фіксована складова), штрафу (процентна складова) також не містить. Документ, який би засвідчував отримання відповідачкою під підпис пам`ятки, яка містить тарифи і основні умови кредитування, до суду першої інстанції також не було надано. Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 15 610, 76 грн. Таким чином, суд вважає, що наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1807, 44 грн., яка не може перевищувати вартість спадкового майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 . На підставі наведеного колегія зазначає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав відмови у задоволенні позову суперечить встановленим і доведеним позивачем фактичним обставинам справи, що на підставі ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення. Європейський суд з прав людини вказує на те, що "пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи" (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява N 63566/00, § 23). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, рішення суду першої інстанції слід скасувати, постановивши нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_1 слід стягнути на користь АТ КБ «ПриватБанк» сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 218,06 грн. З урахування часткового задоволення апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір, пов`язаний з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 327, 09 грн. Отже, всього з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір у розмірі 545, 15 грн. Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 21 серпня 2020 року задовольнити частково. Заочне рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 21 серпня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом спадкодавця задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вулиця Грушевського, 1Д) заборгованість за кредитом спадкодавця ОСОБА_2 , що виникла за кредитним договором від 29.12.2012 року № б/н, а саме за тілом кредиту в розмірі 1807, 44 грн. (тисяча вісімсот сім тисяч) гривень. 44 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 545 (п`ятсот сорок п`ять) гривень 15 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий суддя: О.А. Мірута Судді: О. О. Тимченко Я. В. Хейло