Постанова Дніпровський апеляційний суд № 216/1369/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8398/20 Справа № 216/1369/19 Суддя у 1-й інстанції - Онопченко Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач- Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Карнаух Тетяни Вікторівни, відповідача, Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»на рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2020 року, ухваленого суддею Онопченком Ю.В. у місті Кривому Розі, (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),- ВСТАНОВИВ: У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я. В обґрунтування позову зазначив, що в період з 09.01.1989 року до 02.02.2015 року він працював водієм автотранспортних засобів ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат». Згідно з медичним висновком ЛЕК Українського науково-дослідного інституту промислової медицини від 01.03.2018 року №342 йому встановлено професійне захворювання: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації з генералізованим ангіодистонічним синдромом, ускладненим гіпертонічною хворобою третьої стадії, ІХС: післяінфарктний (2014р.) кардіосклероз, у поєднанні з полірадикулонейропатією на шийному (С5, С6, С7) та попереково-крижовому (L5, S1) рівнях з вираженими статико-динамічними порушеннями та стійким больовим синдромом, двобічним плечолопатковим періартрозом (ПФ другого ступеня), деформуючим остеоартрозом у поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів (ПФ першого-другого ступеня) і колінних (ПФ другого ступеня) суглобів, деформуючим артрозом дрібних суглобів кистей. Захворювання професійне. Діагноз встановлений на підставі стажу роботи в шкідливих умовах 26 років. Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 29.05.2018 року (п.17) встановлено причину виникнення в нього професійного захворювання - еквівалентний рівень загальної вібрації перевищує нормативний на 2-8 дБ (109-115 дБ при ГДР 107 дБ), на 4 дБ (69 дБ при ГДР 65 дБ). Відповідно до довідки МСЕК від 14.08.2018 року серії 12 ААА №050452 йому первинно до 01 вересня 2019 року встановлено 50% втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності. Згідно з рекомендаціями МСЕК він потребує забезпечення лікарськими засобами, ВМП і санітарно-курортне лікування. Внаслідок отримання професійного захворювання він не має змоги вести звичне життя, оскільки змушений постійно перебувати на обліку в ЛПЗ, проходити медичні огляди та обстеження, а також приймати ліки, без яких його стан погіршується і турбує ниючий біль у суглобах. При його захворюванні повне одужання неможливе, тому перспектива в майбутньому переносити біль і постійно лікуватися завдає моральних страждань. Вважає, що він втратив здоров`я з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці. Просив стягнути з відповідача 208 650 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3900 грн. Рішенням Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я задоволені частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 60 000 (шістдесят тисяч) грн на відшкодування моральної шкоди без утримання податку з доходу фізичних осіб. Стягнуто з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 121 (одна тисяча сто двадцять одна) грн 50 коп. Стягнуто з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» в дохід держави судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі, представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Карнаух Т.В., посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, необґрунтованість судового рішення, ставить питання про його скасування з ухваленням нового рішення про повне задоволення, заявлених у позові вимог позивача. На думку скаржника розмір моральної шкоди визначений судом до стягнення з відповідача на користь позивача є значно заниженим, таким, що не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, оскільки при його визначенні суд не у повній мірі врахував усі обставини справи. Відповідач АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, незаконність та необґрунтованість судового рішення ставить питання про його скасування і ухвалення нового рішення, яким у повному обсязі відмовити позивачеві ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог. При цьому, скаржник зазначає, що позивач, усвідомлюючи наявність на його робочому місці шкідливих та небезпечних виробничих факторів, що безпосередньо пов`язані із впливом вібрацій та фізичного навантаження все одно реалізував своє право на працю саме в шкідливих умовах праці, отримуючи за все це відповідні пільги, компенсації та більшу оплату. Звертає увагу на те, що позивач свідомо пропрацював в шкідливих умовах праці 26 років, маючи право на пільгову пенсію. Наголошує на тому, що саме безпідставне ставлення позивача до свого здоров`я і призвело до встановлення йому професійного захворювання та встановлення 50% втрати професійної працездатності. Зазначає, що при ухваленні судового рішення суд порушив норми матеріального права, оскільки не застосував до спірних правовідносин ст.1167 ЦК України, ст.14 ЗУ «Про охорону праці», що призвело до прийняття незаконного рішення. Окрім того, відповідач вважає, що зазначені позивачем обґрунтування моральних страждань не підтверджені жодним доказом. Також, скаржник вважає, що заявлений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим і явно завищеним, вказує, що розмір моральної шкоди не повинен призводити до збагачення позивача та повинен бути справедливим еквівалентним перенесених моральних страждань. Відповідач не погоджується із розміром витрат на правничу допомогу, вважає, що стягнута судом сума 1121,50 грн. не підтверджена належними та допустимими доказами та не відповідає критерію реальності таких витрат розумності їхнього розміру, та не виправдані в даному процесі. У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача, відповідач АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», просить залишити без задоволення апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 . Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, тоді, як апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 в період з 09.01.1989 року до 02.02.2015 року працював водієм автотранспортних засобів ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат». Згідно з медичним висновком ЛЕК Українського науково-дослідного інституту промислової медицини від 01.03.2018 року №342 ОСОБА_1 встановлено професійне захворювання: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації з генералізованим ангіодистонічним синдромом, ускладненим гіпертонічною хворобою третьої стадії, ІХС: післяінфарктний (2014р.) кардіосклероз, у поєднанні з полірадикулонейропатією на шийному (С5, С6, С7) та попереково-крижовому (L5, S1) рівнях з вираженими статико-динамічними порушеннями та стійким больовим синдромом, двобічним плечолопатковим періартрозом (ПФ другого ступеня), деформуючим остеоартрозом у поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів (ПФ першого-другого ступеня) і колінних (ПФ другого ступеня) суглобів, деформуючим артрозом дрібних суглобів кистей. Захворювання професійне. Діагноз встановлений на підставі стажу роботи в шкідливих умовах 26 років. У пункті 17 Акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 29.05.2018 року встановлено причину виникнення в позивача професійного захворювання - еквівалентний рівень загальної вібрації перевищує нормативний на 2-8 дБ (109-115 дБ при ГДР 107 дБ), на 4 дБ (69 дБ при ГДР 65 дБ). Відповідно до довідки МСЕК від 14.08.2018 року серії 12 ААА № 050452 ОСОБА_1 первинно до 01 вересня 2019 року встановлено 50% втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги позивача, керувався нормами статей ст.ст.153, 237-1, КЗпП, України, Законом України «Про охорону праці», ст.ст.23, 1167 ЦК України й виходив з того, що відповідач є особою, яка повинна нести відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу ОСОБА_1 , оскільки професійне захворювання отримано ним при виконанні трудових обов`язків на підприємстві відповідача. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, однак частково погоджується із доводами представника позивача щодо заниженого розміру моральної шкоди та не погоджується із доводами сторони відповідача про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та завищеного розміру відшкодування моральної шкоди, з огляду на наступне. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року «Кечко проти України» у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008 року , абз.9 п.5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). У п.13 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно дост.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Відповідно до ст.1167 ЦК України - моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. Згідно п.3 ч.1ст.268 ЦК України відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з ушкодженням здоров`я, випливають з порушення немайнових прав, а тому не мають строку позовної давності. У відповідності до ст. 4 ЗУ «Про охорону праці» від14 жовтня 1992 року N 2694-XII державна політика в області охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення незалежних, безпечних умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Відповідно до статті 153 КЗпП України з забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв`язку з отриманим ним на підприємстві відповідача професійним захворюванням. Доводи відповідача щодо вини самого позивача у виникненні у нього професійного захворювання, колегія суддів відхиляє, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин з відшкодування моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Доводи відповідача про недоведеність позивачем факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Колегія суддів вважає, що визначений судом розмір компенсації моральної шкоди є дещо заниженим і у цій частині частково погоджується із доводами представника позивача Карнаух Т.В . У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Як роз`яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Виходячи з обставин справи, колегія суддів, ураховуючи ступінь вини відповідача у виникненні у позивача професійного захворювання, беручи до уваги характер і тривалість моральних страждань ОСОБА_1 , які спричинені втратою здоров`я, ступінь втрати професійної працездатності 50% з встановленням третьої групи інвалідності, тривалість роботи на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів -21 рік 2 місяці, та, беручи до уваги той факт, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, який має позивач внаслідок втрати здоров`я, характер немайнових витрат, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її розмір з 60 000 грн. до 110 000 грн. З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що достатнім, справедливим, співмірним розміром компенсації моральної шкоди буде 110 000 грн. Визначений розмір не призведе до збагачення позивача та не поставить відповідача у скрутне матеріальне становище. Виходячи із положень статей 133, 137, 141 ЦПК України, статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права. Матеріалами справи підтверджено, що 25.02.2019 року між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Карнаух Т.В. було укладено договір про надання правової допомоги. Згідно з актом приймання-передачі правової допомоги відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 26.02.2019 року ОСОБА_1 було сплачено Карнаух Т.В. винагороду в розмірі 3900 грн, що підтверджено касовим ордером №6 від 25.02.2019 року. Суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 121 грн 50 коп. При цьому, при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції взяв до уваги надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, врахував такі обставини як складність цієї справи; тривалість, участь представника позивача під час розгляду справи в суді першої інстанції; час, об`єктивно необхідний для підготовки позовної заяви, інших процесуальних документів, поданих до суду першої інстанції. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги, зменшивши заявлений до стягнення розмір з 3900 грн. до 1 121 грн 50 коп., який є співмірним зі складністю справи та обсягом фактично виконаних робіт (наданих послуг). З наведених вище підстав, доводи відповідача щодо невідповідності витрат на правничу допомогу критерію реальності таких витрат, колегія суддів відхиляє. Враховуючи, те, що суд апеляційної інстанції змінює рішення суду в частині збільшення суми моральної шкоди, відповідно збільшенню підлягає і сума судового збору, стягнутого з відповідача на користь держави, пропорційно задоволених позовних вимог, з 768,40 грн. до 1100 грн., що становить 1% від суми задоволених судом апеляційної інстанції позовних вимог. Керуючись ст.ст.367, 374, ст.376, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Карнаух Тетяни Вікторівни, задовольнити частково. Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», залишити без задоволення Рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2020 рокув частині розміру моральної шкоди та судового збору, змінити, збільшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»на користь ОСОБА_1 з 60 000 (шістдесяти тисяч) грн. до 110 000 (ста десяти тисяч) грн., збільшивши суму судового збору стягнутого з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»на користь держави з 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) до 1100 грн. (однієї тисячі ста гривень). В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 26 листопада 2020 року. Головуючий: Судді: