Постанова Північний апеляційний господарський суд № 5011-34/6378-2012

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "22" жовтня 2020 р. Справа№ 5011-34/6378-2012 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Скрипки І.М. суддів: Тищенко А.І. Чорногуза М.Г. при секретарі судового засідання Довбні А.Л. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 22.10.2020 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.07.2020 (повний текст підписано 22.07.2020) за скаргою Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання неправомірними дій приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Суліми О.О. та скасування рішень у справі №5011-34/6378-2012 (суддя Спичак О.М.) за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Багатопрофільне підприємство "Солідарність" (відповідач - 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ" (відповідач - 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Солтрейд" (відповідач - 3) про стягнення 194 572 627,87 грн., та 75 985,08 шв. франків В судовому засіданні 22.10.2020 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови. ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2020 у справі №5011-34/6378-2012 частково задоволено скаргу Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на дії приватного виконавця. Визнано неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Суліми Олени Олександрівни щодо відкриття виконавчого провадження ВП №62227840, винесення постанов щодо розміру мінімальних витрат виконавчого провадження, стягнення з боржника основної винагороди, арешту майна боржника, розшуку майна боржника, арешту коштів боржника; опису та арешту майна (коштів) боржника, призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, у зв`язку із безпідставно відкритим виконавчим провадженням. Скасовано постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Суліми Олени Олександрівни про відкриття виконавчого провадження ВП №62227840 від 01.06.2020, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП №62227840 від 01.06.2020, про стягнення з боржника основної винагороди від 01.06.2020, про арешт майна боржника від 01.06.2020, про розшук майна боржника від 02.06.2020, про арешт коштів боржника від 02.06.2020, про опис та арешт майна (коштів) боржника від 05.06.2020, про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 15.06.2020, про опис та арешт майна (коштів) боржника від 15.06.2020 у межах виконавчого провадження ВП №62227840. Вирішено зняти арешт з коштів та майна боржника, накладений приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Сулімою Оленою Олександрівною, накладений згідно постанови про арешт майна боржника від 01.06.2020, постанови про арешт коштів боржника від 02.06.2020, постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 05.06.2020, постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 15.06.2020 у межах виконавчого провадження ВП № 62227840. В задоволенні решти вимог Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю відмовлено. Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, позивач 30.07.2020 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове рішення про повну відмову у задоволенні скарги Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на дії приватного виконавця та скасування рішень. Апеляційна скарга обґрунтована неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин справи, порушенням судом норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної та необґрунтованої ухвали. Апелянт не погоджується з висновками суду, що заява про примусове виконання рішення підписана та подана представником АТ «Укрексімбанк» Дольським Д.В. без відповідних на те повноважень. На його думку, з тексту довіреності, яка була додана до заяви про примусове виконання рішення, представник АТ «Укрексімбанк» мав право на подання та підписання заяви не тільки державним, але й приватним виконавцям, оскільки в тексті довіреності довіритель зазначив обмеження лише на укладання мирової угоди з боржником та її підписання. Апелянт вказує, що суд проігнорував пояснення АТ «Укрексімбанк» та приватного виконавця про наявність в матеріалах виконавчого провадження №62227840 іншої довіреності №0001000/11798-20 від 25.05.2020 на підтвердження повноважень представника банка. Зазначає, що суд не прийняв до уваги ту обставину, що в подальшому 19.06.2020 АТ «Укрексімбанк» було погоджено подання вищезазначеної заяви уповноваженим представником та проведено авансування витрат приватного виконавця по виконавчому провадженню №62227840 в сумі 20 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням. Апелянт доводить, що у представника АТ «Укрексімбанк» на момент подання заяви про примусове виконання рішення суду були відсутні будь - які застереження чи обмеження на підписання заяв приватному виконавцю, згідно текстів довіреностей №0001000/11799-20 від 25.05.2020 та №0001000/11798-20 від 25.05.2020, які наявні в матеріалах виконавчого провадження. Звертає увагу, що БП «Солідарність» ТОВ не є довірителем чи повіреним згідно умов довіреності №0001000/11799-20 від 25.05.2020, отже не може трактувати умови даного правочину, крім того АТ «Укрексімбанк» не оскаржувало в жодній судовій інстанції вчинення дій повіреного, в тому числі подання та підписання заяви за вих. №0000603/12491-20 від 01.06.2020 про примусове виконання рішення суду. На переконання апелянта, доводи відповідача - 1 про порушення їхніх прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірною постановою на їхні конкретні, реальні, індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про незгоду позивачів зі спірною постановою, що не є тотожним порушенню права чи інтересу. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - 1 спростовує доводи апеляційної скарги, зазначає про її необґрунтованість, просить її відхилити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Чорногуз М.Г., Тищенко А.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 01.10.2020. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 відкладено розгляд справи на 22.10.2020, враховуючи задоволення клопотання представника відповідача 1, адвоката Святюка С.П. про відкладення розгляду справи. Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 22.10.2020 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове рішення про повну відмову у задоволенні скарги Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на дії приватного виконавця та скасування рішень. Представник приватного виконавця в судовому засіданні апеляційної інстанції 22.10.2020 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове рішення про повну відмову у задоволенні скарги Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на дії приватного виконавця та скасування рішень. Представники відповідача - 1 в судовому засіданні апеляційної інстанції 22.10.2020 заперечували проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просили її відхилити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін. Представники відповідачів 2 та 3 в судове засідання апеляційної інстанції 22.10.2020 не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини їх неявки суду невідомі. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України). Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників відповідачів 2, 3 обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010). Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у травні 2012 Публічне акціонерне товариство "Державний експорно-імпортний банк України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Багатопрофільне підприємство "Солідарність", Товариства з обмеженою відповідальністю "Диво Світ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Солтрейд" про стягнення 194 572 627,87 грн., та 75 985,08 шв. франків. Позовні вимоги мотивовані тим, що Банк належним чином виконав свої зобов`язання за Кредитним договором №18106К31/2159 від 18.06.2006 із змінами і доповненнями внесеними додатковими договорами №18106КЗ1-1/2159 від 12.09.2006, №18106К31-2/2159 від 20.12.2006, №18106КЗ1-3/2159 від 22.01.2007, №18106КЗ1-4/2159 від 06.07.2007, №18106К31-5/2159 від 31.08.2007 та додатковими угодами №18106КЗ1-6/2159 від 07.11.2007, № 18106К31-7/2159 від 31.01.2008, № 18106КЗ1-8/2159 від 29.08.2008, №18106КЗ1-9/2159 від 15.01.2009, №18106К31-10/2159 від 06.02.2009, №18106К31-11/2159 від 27.02.2009, №18106К31-12/2159 від 05.03.2009, №18106К31-13/2159 від 14.04.2009, №18106К31-14/2159 від 28.08.2009, № 18106К31-15/2159 від 29.09.2009, №18106К31-16/2159 від 29.10.2009, №18106К31-17/2159 від 01.12.2009, №18106К31-18/2159 від 04.02.2010, №18106КЗ1-19/2159 від 30.03.2010, № 18106КЗ1-20/2159 від 27.09.2011, №18106КЗ1-21/2159 від 08.11.2011, а враховуючи те, що відповідач-1 як Позичальник, свої зобов`язання за вищезазначеним Кредитним договором належним чином не виконав, позивач на підставі кредитного договору та договорів поруки вимагає відшкодування заборгованості в сумі 194 572 627,87 грн., та 75 985,08 шв. франків солідарно з усіх відповідачів. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2012, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2012 та Вищого господарського суду України від 06.02.2013, позов задоволено частково та стягнуто солідарно з Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, Товариства з обмеженою відповідальністю "Солтрейд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" заборгованість за Кредитним договором № 18106К31/2159 від 18.08.2006 у розмірі 194 535 754,37 грн. та 71 988 франків 98 сантимів, яка складається із: 173 143 570,82 грн. - прострочена заборгованість за Кредитом, 20 163 679,33 грн. - нараховані проценти за користування Кредитом, 497 577,52 грн. - пеня за несвоєчасне погашення Кредиту, 57 385,83 шв. франків - пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування Кредитом, 376 546,67 грн. - пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування Кредитом, 59 527,96 грн. - 3 % річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням Кредиту, 14 603,15 шв. франків - 3 % річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням суми процентів за користування Кредитом, 155 059,99 грн. - 3 % річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням суми процентів за користування кредитом, 139 792,08 грн. - втрати від інфляції у зв`язку з несвоєчасним погашенням Кредиту та процентів за користування Кредитом, та 64 366,48 грн. судового збору, в іншій частині в задоволенні позову відмовлено. 25.02.2013 на виконання рішення Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ. 07.07.2020 від Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю надійшла скарга про визнання неправомірними дій приватного виконавця та скасування рішень, в якій скаржник просить: визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Суліми Олени Олександрівни щодо відкриття виконавчого провадження ВП №62227840, винесення постанов щодо розміру мінімальних витрат виконавчого провадження, стягнення з боржника основної винагороди, арешту майна боржника, розшуку майна боржника, арешту коштів боржника; опису та арешту майна (коштів) боржника, призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, у зв`язку із безпідставно відкритим виконавчим провадженням; скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Суліми Олени Олександрівни про відкриття виконавчого провадження від 01.06.2020, постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 01.06.2020, постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 01.06.2020 постанову про арешт майна боржника від 01.06.2020, постанову про розшук майна боржника від 02.06.2020, постанову про арешт коштів боржника від 02.06.2020, постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 05.06.2020, постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 15.06.2020, постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 15.06.2020 у межах виконавчого провадження ВП № 62227840, зняти арешт з коштів та майна боржника, накладений приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Сулімою Оленою Олександрівною, накладений згідно постанови про арешт майна боржника від 01.06.2020, постанови про арешт коштів боржника від 02.06.2020, постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 05.06.2020, постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 15.06.2020 у межах виконавчого провадження ВП № 62227840, скасувати розшук майна боржника, накладений постановою про розшук майна боржника від 02.06.2020 у межах виконавчого провадження ВП № 62227840. В обґрунтування поданої скарги заявник посилався на те, що виконавче провадження безпідставно було відкрито приватним виконавцем на підставі заяви про примусове рішення, яка була підписана з боку стягувача неповажною особою. Вказані обставини, на думку заявника, вказують на відсутність підстав для вчинення приватним виконавцем дій стосовно виконання рішення, зокрема, накладення арешту на майно та грошові кошти боржника, розшук майна, стягнення витрат виконавчого провадження. Задовольняючи частково вищезазначену скаргу, місцевий господарський суд виходив з достатньої доказової обґрунтованості та наявності підстав для задоволення скарги Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю в частині визнання неправомірними дій приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Суліми Олени Олександрівни щодо відкриття виконавчого провадження ВП №62227840, винесення постанов щодо розміру мінімальних витрат виконавчого провадження, стягнення з боржника основної винагороди, арешту майна боржника, розшуку майна боржника, арешту коштів боржника; опису та арешту майна (коштів) боржника, призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, у зв`язку із безпідставно відкритим виконавчим провадженням; скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Суліми Олени Олександрівни про відкриття виконавчого провадження від 01.06.2020, постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 01.06.2020, постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 01.06.2020, постанови про арешт майна боржника від 01.06.2020, постанови про розшук майна боржника від 02.06.2020, постанови про арешт коштів боржника від 02.06.2020, постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 05.06.2020, постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 15.06.2020, постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 15.06.2020 у межах виконавчого провадження ВП №62227840; зняття арешту з коштів та майна боржника, накладений приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Сулімою Оленою Олександрівною, згідно постанови про арешт майна боржника від 01.06.2020, постанови про арешт коштів боржника від 02.06.2020, постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 05.06.2020, постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 15.06.2020 у межах виконавчого провадження ВП №62227840. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне. Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 N18-рп/2012; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 N11-рп/2012. Згідно з мотивувальною частиною рішення №16-рп/2009 від 30.06.2009 Конституційного Суду України виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави. Виходячи з того, що згідно зі ст.1 Конституції України Україна є правовою державою, обов`язковість виконання судових рішень є обов`язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України. За приписами ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 по справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до змісту рішення від 20 липня 2004 Європейського суду з прав людини "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43). Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. За приписами ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, судове рішення у справі №5011-34/6378-2012, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання та має бути виконане. Як свідчать матеріали справи, на підставі заяви №0000603/12491-20 від 01.06.2020 Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", яка від імені товариства підписана представником Дольським Д.В., приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Сулімою Оленою Олександрівною було прийнято постанову від 01.06.2020 про відкриття виконавчого провадження №62227840 з примусового виконання наказу від 25.02.2013 Господарського суду міста Києва по справі №5011-34/6378-2012. 01.06.2020 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Сулімою Оленою Олександрівною також було винесено: - постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП №62227840; - постанову про стягнення з боржника основної винагороди; - постанову про арешт майна боржника від 01.06.2020. 02.06.2020 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Сулімою Оленою Олександрівною було винесено постанови про розшук майна боржника та про арешт коштів боржника. 02.06.2020 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Сулімою Оленою Олександрівною було винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. Також в межах виконавчого провадження ВП №62227840 приватним виконавцем також було прийнято постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 15.06.2020 та постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 15.06.2020. В обґрунтування скарги боржник посилався на те, що фактично виконавче провадження було відкрито на підставі заяви про примусове виконання судового рішення, яка була підписана з боку стягувача неуповноваженою особою, а отже, всі вчинені в межах безпідставно відкритого виконавчого провадження виконавчі дії є неправомірними, а відповідні постанови такими, що підлягають скасуванню. Статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. У п.1 ч.1 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження" вказано, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальним законом, який регулює порядок вчинення виконавчих дій, при цьому детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/5, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню. Згідно п.3 розділу ІІІ вказаної Інструкції заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа. У заяві про примусове виконання рішення зазначаються такі відомості: назва і дата видачі виконавчого документа; прізвище, ім`я та (за наявності) по батькові стягувача; дата народження та адреса місця проживання чи перебування стягувача; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) стягувача; номер телефону стягувача; спосіб перерахування стягнутих з боржника грошових сум (у разі виконання рішення про стягнення коштів); реквізити рахунку, відкритого у банку або в іншій фінансовій установі, для отримання стягнутих з боржника грошових сум (за наявності). У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо). До заяви про примусове виконання рішення, яку подає представник стягувача, додається документ, що підтверджує його повноваження. У ч.ч. 1, 2 ст.15 Закону України "Про виконавче провадження" вказано, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Тобто, з системного аналізу наведених правових норм вбачається, що відкриття виконавчого провадження обумовлюється волевиявленням стягувача на виконання судового рішення у примусовому порядку. Частиною 1 ст.16 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що сторони можуть реалізувати свої права і обов`язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов`язаний вчинити певні дії особисто. Представництво юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом чи установчими документами юридичної особи, або через представників юридичної особи. Представником юридичної особи у виконавчому провадженні може бути особа, яка відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань має право вчиняти дії від імені такої юридичної особи без довіреності. Повноваження представника юридичної особи у виконавчому провадженні можуть бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до закону. Представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти така особа. Дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи у виконавчому провадженні можуть міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або у виданій довіреності. Повноваження адвоката як представника посвідчуються ордером, дорученням органу чи установи, що уповноважені законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором про надання правової допомоги. До ордера обов`язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій як представника сторони виконавчого провадження. Витяг засвідчується підписами сторін договору (ч.ч. 3, 4 Закону України "Про виконавче провадження"). Згідно ч.ч. 1, 3 ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Зі змісту ст.244 ЦК України вбачається, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. На підставі заяви №0000603/12491-20 від 01.06.2020 Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", яка від імені товариства підписана представником Дольським Д.В., приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Сулімою Оленою Олександрівною було прийнято постанову від 01.06.2020 про відкриття виконавчого провадження №62227840 з примусового виконання наказу від 25.02.2013 Господарського суду міста Києва по справі №5011-34/6378-2012. Як вбачається з копії матеріалів виконавчого провадження, в якості доказів наявності повноважень на підписання від імені Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" заяви про примусове виконання судового рішення приватному виконавцю було надано довіреність №0001000/11799-20 від 25.05.2020 Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України". Згідно змісту вказаної довіреності Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України", місцезнаходження: м. Київ, вул. Антоновича, 127 (далі - AT "Укрексімбанк" або банк), в особі Голови Правління Мецгера Євгена Володимировича, який діє на підставі Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 2000 за № 1250, цією довіреністю уповноважує керівника напряму виконавчого провадження Управління примусового стягнення та супроводження процедури банкрутства Департаменту по роботі з непрацюючими активами AT "Укрексімбанк" Дольського Дениса Валерійовича представляти інтереси AT "Укрексімбанк" в органах державної виконавчої служби (державних виконавців) з питань примусового стягнення заборгованості за непрацюючими активами з боржників банку за виконавчими документами. Для цього представнику надається право (за винятком права на укладення мирової угоди з боржником та її підписання): подавати в органи державної виконавчої служби (державним виконавцям) заяви, з правом їх підпису, в тому числі заяви про примусове виконання рішення, заяви про повернення виконавчого документа стягувачу; пред`являти виконавчі документи до виконання в органи державної виконавчої служби (державним виконавцям); подавати в органи державної виконавчої служби (державним виконавцям) та отримувати від них у порядку, встановленому чинним законодавством України, оригінали та/або копії матеріалів, документів, надавати пояснення, довідки та іншу інформацію, що необхідні для проведення органами державної виконавчої служби (державними виконавцями) виконавчих дій; вчиняти всі інші юридично значимі дії, а також користуватися іншими правами, необхідними для реалізації представницьких повноважень за цією довіреністю. Тобто, виходячи зі змісту вказаної довіреності Дольського Дениса Валерійовича було уповноважено на представництво інтересів Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" саме в органах державної виконавчої служби (державних виконавців), проте, не під час примусового виконання рішення приватним виконавцем. Отже, повноваження на звернення від імені стягувача до приватного виконавця з заявою про примусове стягнення у Дольського Дениса Валерійовича були відсутніми. Доказів зворотного матеріали виконавчого провадження не містять. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч.1 ст.5 Закону України "Про виконавче провадження"). Аналогічна правова норма викладена у ст.1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. Систему органів примусового виконання рішень становлять: Міністерство юстиції України та органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку (ст.6 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" ). Згідно ст.7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом. Тобто, нормами чинного законодавства чітко визначено систему органів, які здійснюють примусове виконання судових рішень, зокрема, передбачено право стягувачів на виконання рішень у порядку Закону України "Про виконавче провадження" шляхом звернення до органів державної виконавчої служби чи до приватних виконавців. При цьому, суд звертає увагу стягувача на те, що приватні виконавці ніяким чином не входять до структури органів державної виконавчої служби, а є окремими суб`єктами примусового виконання. Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 ГПК України. Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993). Захищене ст. 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх. Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав. Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 ГПК України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів"). У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом. В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 ГПК України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За висновками суду першої інстанції, додані приватним виконавцем до заперечень на скаргу докази не є більш вірогідними та такими, що могли б спростувати обставини, які наведені у скарзі. Зокрема, приватним виконавцем вказано, що після отримання від стягувача заяви про примусове виконання рішення, до якої було додано довіреність №0001000/11799-20 від 25.05.2020 Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Сулімою Оленою Олександрівною було витребувано у заявника докази наявності повноваження на представництво інтересів банку саме у приватного виконавця. Зі змісту пояснень виконавця та стягувача вбачається, що на запит приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Суліми Олени Олександрівни Дольським Денисом Валерійовичем було надано довіреність №0001000/11798-20 від 25.05.2020, зі змісту якої вбачається, що останнього уповноважено на подання відповідних заяв приватним виконавцям. Заперечення приватного виконавця були правомірно не взяті до уваги судом першої інстанції, оскільки з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що на копії довіреності №0001000/11798-20 від 25.05.2020 штампу про реєстрацію приватним виконавцем вхідної документації не міститься, в додатках до заяви про примусове виконання судового рішення остання не вказана, в додатках до будь якої іншої заяви, що пройшла відповідну реєстрацію вона також відсутня. Тоді як, інші заяви, наприклад, №000603/12598-20 від 02.06.2020 Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", лист №062/14-5916 (И-2020) від 11.06.2020 Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" містять відмітку про реєстрацію вхідної документації. Також слід звернути увагу, що представники боржника неодноразово знайомились з матеріалами виконавчого провадження, на доказ чого надана відповідна копія матеріалів, разом з тим вказана довіреність №0001000/11798-20 від 25.05.2020 була відсутня. Таким чином, за висновками суду, представлена приватним виконавцем в матеріалах справи копія довіреності №0001000/11798-20 від 25.05.2020 не дає суду підстав достеменно вважати, що станом на момент відкриття виконавчого провадження остання була надана Дольським Денисом Валерійовичем на підтвердження наявності повноважень на представництво інтересів Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України". Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що, ані приватним виконавцем, ані стягувачем не було надано суду більш вірогідних доказів, які б спростовували докази, які було надано заявником. Таким чином, оскільки нормою п.1 ч.1 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення, та з огляду на те, що відсутні підстави вважати доданою до заяви про примусове виконання рішення копії довіреності №0001000/11798-20 від 25.05.2020 та наявності останньої у приватного виконавця саме на момент прийняття рішення щодо відкриття виконавчого провадження, дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Суліми Олени Олександрівни щодо відкриття виконавчого провадження ВП №62227840 є неправомірними, оскільки фактично стягувачем не було у передбаченому чинним законодавством порядку ініційовано примусового виконання судового рішення у справі №5011-34/6378-2012. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з положеннями ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. З наведеного вбачається, що виконавчі дії, як то накладення арешту, розшук майна, тощо можуть вчиняти саме в межах певного виконавчого провадження. З огляду на висновки суду щодо неправомірності дій приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Суліми Олени Олександрівни щодо відкриття виконавчого провадження ВП №62227840, винесення постанов щодо розміру мінімальних витрат виконавчого провадження, стягнення з боржника основної винагороди, арешту майна боржника, розшуку майна боржника, арешту коштів боржника; опису та арешту майна (коштів) боржника, призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні також є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства. Щодо доводів апелянта про наявність повноважень представника Дольського Д.В. представляти інтереси банка у приватного виконавця на підставі довіреності №0001000/11799-20 від 25.05.2020, колегія суддів зазначає наступне. Представником юридичної особи у виконавчому провадженні може бути особа, яка відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань має право вчиняти дії від імені такої юридичної особи без довіреності. Повноваження представника юридичної особи у виконавчому провадженні можуть бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до закону. Представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти така особа. Дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи у виконавчому провадженні можуть міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або у виданій довіреності. Відповідно до ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. Довіреність № 0001000/11799-20 від 25.05.2020, видана AT «Укрексімбанк» на ім`я керівника напряму виконавчого провадження Управління примусового стягнення та супроводження процедури банкрутства Департаменту по роботі з непрацюючими активами AT «Укрексімбанк» Дольського Дениса Валерійовича, має структуру, яка за загальними правилами застосовується при складанні цього документу, а саме: на початку тексту довіреності (у преамбулі) зазначається довіритель та його представник, надалі зазначаються органи, установи, організації, підприємства, у яких представник має право здійснювати повноваження від імені довірителя, далі визначаються конкретні дії, які представник довірителя може вчиняти у цих органах, установах, органах, організаціях, підприємствах (повноваження представника), потім зазначається строк довіреності та наприкінці довіреності довіритель засвідчує її своїм підписом. Як вбачається з тексту довіреності № 0001000/11799-20 від 25.05.2020 представник AT «Укрексімбанк» Дольський Д.В. був уповноважений діяти від імені банку в одному єдиному органі - органі державної виконавчої служби (державний виконавець). Окрім того, зазначені в довіреності повноваження представника також були конкретизовані вказівкою на вчинення представником певних дій саме в органах державної виконавчої служби. Зокрема, Дольський Д.В. довіреністю № 0001000/11799-20 від 25.05.2020 був уповноважений: подавати в органи державної виконавчої служби (державним виконавцям) заяви з правом їх підпису, пред`являти виконавчі документи до виконання в органи державної виконавчої служби (державним виконавцям), подавати в органи державної виконавчої служби (державним виконавцям) та отримувати від них оригінали та/або копії матеріалів, документів, надавати пояснення, довідки та іншу інформацію, що необхідні для проведення органами державної виконавчої служби (державними виконавцями) виконавчих дій тощо. Тобто представник AT «Укрексімбанк» був обмежений не тільки тими правами та обов`язками, якими наділив його довіритель, а й, перш за все, обмежений суб`єктом, перед яким мав право представляти інтереси банку, чим довіритель позбавив представника можливості у праві вибору суб`єкта примусового виконання судового рішення. Колегія суддів погоджується з доводами представника відповідача - 1, що фраза «вчиняти всі інші юридично значимі дії, а також користуватись іншими правами, необхідними для реалізації представницьких повноважень за цією довіреністю», на яку посилається апелянт, свідчить про те, що всі ці інші юридично значимі дії представник AT «Укрексімбанк» мав право вчиняти виключно в органах державної виконавчої служби. Приватний виконавець Суліма О.О., приймаючи рішення про відкриття виконавчого провадження на підставі заяви, поданої представником AT «Укрексімбанк», який діяв згідно довіреності з обмеженим колом повноважень, необґрунтовано, на свій розсуд витлумачила зміст довіреності, при цьому ототожнюючи органи державної виконавчої служби з приватним виконавцем. Аналіз нормативно-правових актів, що регулюють основи організації та діяльність з примусового виконання рішень, свідчить про те, що органи державної виконавчої служби та приватні виконавці є різними інститутами та окремими суб`єктами, які здійснюють примусове виконання рішень. Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» було запроваджено змішану систему примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) та запроваджено новий інститут приватного виконавця. Зазначеним Законом встановлено розмежування суб`єктів, які здійснюють примусове виконання рішень, а саме здійснюється поділ на органи, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, та на осіб, що виконують такі функції. Згідно зі ст. 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» систему органів примусового виконання рішень становлять: Міністерство юстиції України та органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку. Безпосереднє примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) у системі органів примусового виконання рішень здійснюють державні виконавці (ст. 7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»). До осіб, що здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) зазначений Закон відносить приватних виконавців, які мають статус суб`єкта незалежної професійної діяльності (ст. 16 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»). Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Тобто зазначений Закон також розмежовує суб`єктів, що здійснюють примусове виконання рішень. Про те, що органи державної виконавчої служби та приватні виконавці є різними суб`єктами, уповноваженими вчиняти виконавчі дії, свідчить, перш за все, нерівність статусу зазначених суб`єктів. Так, зокрема, приватні виконавці відповідно до вимог ч. 2 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» обмежені у здійсненні примусового виконання певних рішень; ст.ст. 10, 18 зазначеного Закону встановлюються різні вимоги до державних та приватних виконавців; державні та приватні виконавці мають відмінності у здобутті ними статусу суб`єкта примусового виконання судового рішення; на відміну від органів державної виконавчої служби до приватного виконавця також висунуті додаткові вимогі щодо страхування своєї цивільно-правової відповідальності перед третіми особами (ст. 24 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"), офісу приватного виконавця тощо (ст. 26 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"). Зазначені відмінності слугують беззаперечним доказом того, що інститут органів державної виконавчої служби та приватних виконавців не є взаємозамінними поняттями. Окрім того, своїми неправомірними діями щодо відкриття виконавчого провадження, приватний виконавець порушив таку засаду виконавчого провадження, як диспозитивність, визначену у п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та п. 4 ч. 1 ст. 2 Закон України «Про виконавче провадження». Тобто приватний виконавець, встановивши зі змісту довіреності, що довіритель (стягувач) для примусового виконання рішення обрав орган державної виконавчої служби (державного виконавця), не мав права самовільно змінювати волевиявлення стягувача щодо цього суб`єкта. Таким чином у приватного виконавця Суліми О.О. були наявні усі законні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання. Так, відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до ст. 26 цього Закону. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 цього Закону, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону за заявою стягувана про примусове виконання рішення. Заява про примусове виконання рішення суду, згідно із положеннями ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», мала бути подана стягувачем. Стягувач AT «Укрексімбанк» за національним законодавством є юридичною особою, від імені якої реалізувати права і обов`язки у виконавчому провадженні мають право виключно керівники чи органи, посадові особи, які діють у межах повноважень, наданих їм законом чи установчими документами юридичної особи, або представники юридичної особи, яким надані ті чи інші повноваження у межах виданої довіреності (ч.ч. 1, 3-4 ст. 16 Закону України «Про виконавче провадження»). Таким чином, процесуальним рішенням розгляду заяви про примусове виконання рішення, підписаної та поданої представником AT «Укрексімбанк» Дольським Денисом Валерійовичем, для приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Суліми Олени Олександрівни мало бути не відкриття виконавчого провадження, а саме повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання. Доводи AT «Укрексімбанк» щодо обсягу повноважень представника банку за довіреностями, наведені в апеляційній скарзі, є суперечливими. Зокрема, AT «Укрексімбанк» заявляє, що представник банку Дольський Д. В. мав повноваження представляти інтереси банку у приватного виконавця за довіреністю №0001000/11799-20 від 25.05.2020, оскільки відповідно до тексту цієї довіреності представник мав право вчиняти «всі інші юридично значимі дії, а також користуватись іншими правами, необхідними для реалізації представницьких повноважень». У той же час, AT «Укрексімбанк» видав окрему довіреність № 0001000/11798-20 від 25.05.2020, якою уповноважив свого представника представляти інтереси банку у приватного виконавця. Відтак необхідності у видачі іншої довіреності у той час, коли, на переконання AT «Укрексімбанк», його представник мав право вчиняти усі необхідні дії у приватного виконавця на підставі довіреності № 0001000/11799-20 від 25.05.2020, долученої до заяви про примусове виконання рішення від 01.06.2020, скаржник не пояснив. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розмежовуючи інститути органів державної виконавчої служби та приватних виконавців в системі органів, які здійснюють примусове виконання судових рішень, дійшов законних та обґрунтованих висновків про неправомірність дій приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Суліми Олени Олександрівни щодо відкриття виконавчого провадження №62227840. Щодо тверджень AT «Укрексімбанк» про наявність в матеріалах виконавчого провадження № 62227840 іншої довіреності № 0001000/11798-20 від 25.05.2020 на підтвердження здійснення повноважень представником банку у приватного виконавця, слід зазначити наступне. AT «Укрексімбанк» в апеляційній скарзі зазначає, що на виконання вимог приватного виконавця Суліми О.О. представником банку додатково було надано оригінал для огляду та належним чином завірену копію довіреності № 0001000/11798-20 від 25.05.2020, згідно якої AT «Укрексімбанк» уповноважило керівника напряму виконавчого провадження Управління примусового стягнення та супроводження процедури банкрутства Депаратменту по роботі з непрацюючими активами Дольського Дениса Валерійовича предствляти інтереси AT «Укрексімбанк» у приватних виконавців з питань примусового стягнення заборгованості. Після чого приватним виконавцем Сулімою О.О. було прийнято заяву від представника AT «Укрексімбанк» про примусове виконання рішення та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 01.06.2020. У той же час матеріали виконавчого провадження свідчать про інші обставини. Представник БП «Солідарність» ТОВ неодноразово ознайомлювався з матеріалами виконавчого провадження № 62227840, про що свідчать відповідні записи у згаданих матеріалах (копія матеріалів справи з відповідними записами про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження містяться у матеріалах справи № 5011-34/6378-2012). При цьому представником БП «Солідарність ТОВ були зроблені фото усіх наявних в матеріалах документів, серед яких довіреність № 0001000/11798-20 від 25.05.2020 була відсутня. У матеріалах виконавчого провадження містилась лише долучена до заяви AT «Укрексімбанк» від 01.06.2020 про примусове виконання рішення довіреність №0001000/11799-20 від 25.05.2020, якою представник AT «Укрексімбанк» не був уповноважений представляти інтереси банку у приватних виконавців, що і стало приводом для оскарження неправомірних дій приватного виконавця Суліми О.О. Разом із заявою AT «Укрексімбанк» про примусове виконання рішення від 01.06.2020 представником банку був поданий оригінал виконавчого листа (судового наказу) № 5011-34/6378-2012 від 25.02.2013, виданий Господарським судом міста Києва та копія довіреності № 0001000/11799-20 від 25.05.2020, про що зазначено у додатках до заяви та, як вже зазначалося, було встановлено представником БП «Солідарність ТОВ під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Згідно п. 6 Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017, (надалі - Правила ведення діловодства), реєстрація вхідної кореспонденції здійснюється шляхом внесення відповідальною особою органу державної виконавчої служби, приватним виконавцем (відповідальною особою приватного виконавця) відомостей до Системи. Дата реєстрації і вхідний номер документа формуються Системою та проставляються у реєстраційному штампі, зразок якого наведено у додатку 1 до цих Правил, що розташовується у нижньому правому вільному від тексту куті першої сторінки документа. За усним зверненням особи, яка подає документ, на першій сторінці наданої нею копії відповідальна особа органу державної виконавчої служби, приватний виконавець (відповідальна особа приватного виконавця) проставляють відмітку із зазначенням дати отримання документа, своєї посади, прізвища, ініціалів та підпису і повертають копію особі. Вхідні документи, що надійшли до органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, реєструються в журналі реєстрації загальної вхідної кореспонденції (додаток 2). За даними про зареєстрований виконавчий документ Системою формуються журнал реєстрації документів про відкриття виконавчого провадження (додаток 3) та журнал обліку виконавчих проваджень (додаток 4). В органі державної виконавчої служби журнал обліку виконавчих проваджень ведеться окремо щодо кожного державного виконавця. Пунктом 7 зазначених Правил ведення діловодства визначено, що не підлягають реєстрації, а приєднуються до виконавчого провадження з відміткою про дату їх одержання: документи виконавчого провадження, повернуті через невручення адресату; повідомлення про одержання документів виконавчого провадження; повернуті з банків та інших фінансових установ платіжні документи. Не реєструються також рекламні повідомлення, плакати, вітальні листівки, запрошення, повернена (як помилково надіслана органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем) кореспонденція, зведення та інформація, надіслані до відома, навчальні плани, програми (копії), друковані видання (книги, журнали, бюлетені). Заява AT «Укрексімбанк» про примусове виконання рішення від 01.06.2020 разом з додатками була зареєстрована приватним виконавцем Сулімою О.О. 01.06.2020 за вхідним номером 167, про що свідчить кутовий штамп на примірнику заяви. У той же час, з огляду на приписи Правил ведення діловодства та враховуючи, що примірник довіреності № 0001000/11798-20 від 25.05.2020 не є додатком до заяви про примусове виконання рішення та був наданий, за твердженнями апелянта, приватному виконавцю представником банку додатково, він підлягав реєстрації приватним виконавцем як вхідний документ. Проте, ані копія довіреності, долучена AT «Укрексімбанк» до заперечень на скаргу, ані копія довіреності, надана суду приватним виконавцем Сулімою О.О. разом з іншими матеріалами виконавчого провадження, не містять реєстраційного штампу. Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов вірних висновків, що надана AT «Укрексімбанк» та приватним виконавцем Сулімою О.О. копія довіреності №0001000/11798-20 від 25.05.2020 не дає суду підстав достеменно вважати, що станом на момент відкриття виконавчого провадження остання була надана Дольським Д.В. на підтвердження наявності повноважень на представництво інтересів Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України". Судом першої інстанції були взяті до уваги пояснення представника AT «Укрексімбанк», пояснення приватного виконавця Суліми О.О., досліджені надані приватним виконавцем Сулімою О.О. та скаржником БП «Солідарність» ТОВ копії матеріалів виконавчого провадження. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Безпідставними є посилання AT «Укрексімбанку» на ст. 213 ЦК України та твердження про неправомірність тлумачення БП «Солідарність» ТОВ правочину - змісту довіреності № 0001000/11799-20 від 25.05.2020. БП «Солідарність», оскаржуючи дії приватного виконавця Суліми О.О. щодо відкриття виконавчого провадження № 62227840, не зверталось до тлумачення змісту довіреності. Тлумачення змісту правочину за своєю суттю - це з`ясування автентичності волі і волевиявлення осіб, які вчинили правочин. При цьому необхідність тлумачення волі сторони правочину виникає у тому разі, коли волевиявлення виражене нечітко. У довіреності № 0001000/11799-20 від 25.05.2020 волевиявлення AT «Укрексімбанку» є чітким та конкретним - представництво інтересів банку в органах державної виконавчої служби (державних виконавців) з питань примусового стягнення заборгованості з боржників банку за виконавчими документами. Отже, у тлумаченні змісту цього правочину не було необхідності. AT «Укрексімбанк» зазначає, що банк не оскаржував у судовому порядку дії повіреного, у тому числі щодо подання та підписання заяви про примусове виконання рішення суду на підставі довіреності № 0001000/11799-20 від 25.05.2020. Предметом розгляду даної справи є не визнання довіреності недійсною або визнання неправомірними дій представника AT «Укрексімбанк» за довіреністю, який діяв із перевищенням повноважень. Предметом скарги БП «Солідарність» ТОВ є оскарження неправомірних дій приватного виконавця Суліми О.О. щодо відкриття 01.06.2020 виконавчого провадження № 62227840 на підставі заяви неуповноваженого представника стягувача AT «Укрексімбанк». Отже, у даному випадку немає необхідності у визнанні довіреності недійсною, оскільки достатньо встановлення обставини, що приватний виконавець вчинив дію (прийняв рішення) за відсутності законних на те підстав. Виконання судового рішення - це завершальна стадія судового провадження, яка є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. При цьому будь-яка стадія судового провадження має здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства. Зокрема, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Серед засад, визначених ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», з дотриманням яких має здійснюватися виконавче провадження, є: верховенство права, законність, справедливість, неупередженість та об`єктивність, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних та приватних виконавців. Отже, відкриття виконавчого провадження, вчинення відповідних виконавчих дій та прийняття виконавцем в рамках виконавчого провадження будь-яких рішень має бути спрямоване не тільки на захист прав стягувача за судовим рішенням, а й відбуватися із додержанням чинних нормативно-правових актів, що забезпечуватиме дотримання прав та законних інтересів сторін виконавчого провадження, у тому числі і боржника. Колегія суддів приймає до уваги пояснення відповідача - 1, що відкриття виконавчого провадження із порушенням вимог Закону, прийняття приватним виконавцем Сулімою О.О. в рамках цього провадження незаконних рішень, опис та обтяження арештом нерухомого та рухомого майна, незаконний збір приватним виконавцем інформації про відкриті БП «Солідарність» ТОВ банківські рахунки та наявні на них грошові кошти, а також збір інформації про інше майно БП «Солідарність» ТОВ, покладення на БП «Солідарінсть» TОB у рамках незаконно відкритого виконавчого провадження витрат виконавчого провадження та відшкодування винагороди приватного виконавця у розмірі майже 20 млн. грн., що у порівнянні з державною виконавчою службою є значно більшими витратами, є порушенням прав та законних інтересів БП «Солідарність» ТОВ, яке є стороною цього виконавчого провадження. Вищезазначене спростовує аргументи AT «Укрексімбанк» про відсутність порушених прав боржника БП «Солідарність» ТОВ внаслідок незаконного відкриття приватним виконавцем Сулімою О.О. виконавчого провадження № 62227840. При цьому, в контексті скасування арешту судом враховано, що за приписами ч.ч. 4, 5 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у ч. 6 ст. 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Тобто, з метою відновлення порушених прав боржника, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо доцільності зняття арешту, накладеного на майно та грошові кошти, який було накладено приватним виконавцем Сулімою Оленою Олександрівною. Вимоги скарги в частині скасування розшуку майна боржника, запровадженого відповідно до постанови про розшук майна боржника від 02.06.2020 у межах виконавчого провадження ВП № 62227840, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповіді дії вчиняються саме на підставі постанови, щодо якої судом прийнято рішення про скасування. Тобто, скасування у даному випадку відповідної постанови має своїм правовим наслідком припинення відповідної виконавчої дії. Задоволення скарги Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю ніяким чином не призводить до порушення права Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на судовий захист та виконання рішення суду, оскільки останній не позбавлений права та можливості звернутись до органів примусового виконання шляхом подання відповідної заяви через повноваженого представника. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що судове рішення місцевого суду прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення спору, а також з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про часткове задоволення скарги Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на дії приватного виконавця. При цьому посилання скаржника на порушення судом норм процесуального права, колегією суддів відхиляються як необґрунтовані. Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу, колегія суддів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику. У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника. Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 270, 271, 275, 276, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.07.2020 у справі №5011-34/6378-2012 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.07.2020 у справі №5011-34/6378-2012 залишити без змін.

3. Матеріали справи №5011-34/6378-2012 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України. Повний текст постанови підписано 30.11.2020 після виходу членів колегії суддів з відпусток та лікарняних. Головуючий суддя І.М. Скрипка Судді А.І. Тищенко М.Г. Чорногуз