Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/2881/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 листопада 2020 р. Справа № 440/2881/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Мельнікової Л.В. , Рєзнікової С.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.08.2020 року, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 14.08.20 року по справі № 440/2881/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просила суд: - зобов`язати провести перерахунок пенсії з 01.01.2018 по 01.01.2020, встановивши розмір пенсії в сумі 4300 грн. В обґрунтування позову зазначає, що відповідачем протиправно при перерахунку пенсії з 01.01.2018 не включено до складу грошового забезпечення, з якого обраховується основний розмір пенсії, середньомісячну суму додаткових видів грошового забезпечення. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.08.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.08.2020 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідач за спірний період здійснив перерахунок пенсії, однак не в повному обсязі, зокрема не враховано відповідачем грошове забезпечення, робота з таємними носіями докуменів, особливі умови служби офіцерами МО, пенсійну надбавку, безперервну службу та премію. Відповідач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивач ОСОБА_1 отримує у відповідача пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". ОСОБА_1 здійснений перерахунок з 01.01.2018 на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 № 103 без урахування у складі грошового забезпечення для обрахунку пенсії суми додаткових видів грошового забезпечення, яка враховувалась при обчисленні пенсії до 31.12.2017. Не погоджуючись з тим, що при перерахунку пенсії з 01.01.2018 відповідачем не врахована у складі грошового забезпечення для обрахунку пенсії сума додаткових видів грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону № 2262-XII (у редакції Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України") усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій. Таким чином, Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати умови, порядок та розміри пенсійних виплат при перерахунку пенсій військовослужбовців, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, у зв`язку зі зміною грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, що узгоджується з повноваженнями Уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Зазначені положення Закону № 1774-VIII набрали чинності з 1 січня 2017 року та рішенням Конституційного Суду України такими, що суперечать Конституції України (є неконституційними), не визнавались. Відповідно до п. 2.1 Рішення від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом, на що вказав Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України. У пункті 2.2 цього ж Рішення Конституційний Суд України вказав, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116 Конституції України). У Рішенні від 02 березня 1999 року № 2-рп/99 у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України звернув увагу на те, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади. Отже, політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення проведення якої на підставі пункту 3 статті 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до положень пункту 1 Постанови № 103 перерахунок пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-XII до 01 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), здійснюється із урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби, що визначені станом на 01 березня 2018 року. Врахування інших видів грошового забезпечення цією постановою не передбачено. Питання щодо перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ, урегульовані Порядком №

45. Згідно з пунктом 3 Порядку № 45 на підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 та у місячний строк подають їх головним управлінням ПФУ. ПФУ та його головні управління мають право перевіряти правильність складення довідок (пункт 9 Порядку № 45). Водночас, права самостійно визначати розміри складових грошового забезпечення, що впливають на обчислення розміру пенсії при її перерахунку, ПФУ та його головні управління не мають. Матеріалами справи встановлено, що перерахунок позивачу пенсії з 01 січня 2018 року був проведений ГУ ПФУ в Полтавській області на підставі довідки УСБУ в Полтавській області від 10.04.2018 № 66/21/4-88ФВ. Встановлений Кабінетом Міністрів України порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, був обов`язковим для виконання органами державної влади, зокрема відповідачем у справі. 05 березня 2019 року набрало законної сили рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 826/3858/18, яким визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанови № 103 та зміни до пункту 5 і додатка 2 до Порядку №

45. Проте скасування в судовому порядку вказаних вище пунктів Постанови № 103 (після проведення в травні 2018 року перерахунку пенсії позивача з 01 січня 2018 року) не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки оскаржувані дії ГУ ПФУ в Полтавській області відповідали вимогам чинного на час їх вчинення законодавства. Відповідно до частин першої та другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. За практикою ЄСПЛ дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства", заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі "Ван Раалте проти Нідерландів") (пункти 48 49 рішення від 07 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України", заява № 10441/06). Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004). Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 5207-VI прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі. Відповідно до пункту 1 Постанови № 103 (у редакції, чинній на час перерахунку пенсії позивачу), було прийнято рішення про перерахунок пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-XII до 01 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським). При цьому такий перерахунок проведено відповідно до статті 63 Закону № 2262-XII особам, які станом на 28 лютого 2018 року перебували на пенсійному обліку в органах ПФУ та отримували пенсію, призначену відповідно до цього Закону. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач діяв відповідно до законодавства, чинного на час виникнення у позивача права на перерахунок пенсії, а саме Закону № 2262-ХІІ, Постанови № 103, Порядку №

45. Аналогічні висновки містить постанова Верховного суду від 19.02.2020 по справі № 240/6263/18. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач діяв відповідно до законодавства, чинного на час виникнення у позивача права на перерахунок пенсії, а саме: Закону № 2262-ХІІ, Постанови № 103, Порядку №

45. До того ж такий підхід до застосування вказаних правових норм не є дискримінаційним та не порушує принцип рівності перед законом. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процессуального права. Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.08.2020 по справі № 440/2881/20 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)А.О. Бегунц Судді(підпис) (підпис) Л.В. Мельнікова С.С. Рєзнікова