Постанова 4855 № 826/7354/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/7354/18 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є., секретаря Ткаченка В.В., за участю представників сторін: від позивача - адвокат Пашинін О.А., від відповідача - Адам Ю.В., від третьої особи - не прибув, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Директор Департамента Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кисельов Максим Євгенович, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: У травні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, МЮ України), в якому просив визнати протиправними та скасувати накази відповідача про переведення його на посаду першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 16 серпня 2017 року та поновлення його на посаді директора Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з вказаної дати. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що є інвалідом дитинства 3 групи. У свою чергу приписами частини 3 статті 41 Закону України «Про державну службу» встановлено, що не допускається переведення в іншу місцевість державного службовця, який у встановленому порядку визнаний інвалідом, а також не допускається таке переведення у разі виникнення у державного службовця особливо важливих особистих або сімейних обставин. Наведені доводи, на думку позивача, вказують на незаконність та безпідставність оскаржуваних наказів, оскільки останні були прийняті без з`ясування обставин, які визначені законодавцем як такі, що підлягають обов`язковому дослідженню, та наявність яких є однозначною підставою для відмови у переведенні в порядку статті 41 Закону України «Про державну службу». Усною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва, занесеної до протоколу судового засідання, до участі в справі на підставі частини 7 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України залучено директора департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Воробйова Олексія Володимировича у статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Рішенням суду від 23 квітня 2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року зазначені рішення судів скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою для прийняття такого рішення став висновок про те, що судами попередніх інстанцій не надано жодної оцінки доводам позивача та наданим ним доказам, як не надано і оцінки підставам позову щодо перевірки оскаржуваних наказів на відповідність частині 3 статті 41 Закону України «Про державну службу». Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2020 року замінено третю особу Воробйова Олексія Володимировича на директора Департаменту державної виконавчої служби Кисельова Максима Євгеновича. Ухвалою суду від 10 серпня 2020 року у задоволенні клопотань представників відповідача та третьої особи про залишення позову без розгляду відмовлено, а рішенням суду від 10 серпня 2020 року відмовлено у задоволенні позову. Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що місцевим судом не виконано вказівку Верховного Суду щодо перевірки дотримання відповідачем при прийнятті оскаржуваних наказів положень частини 3 статті 41 Закону України «Про державну службу», зокрема виконання МЮ України покладеного на нього обов`язку здійснити перевірку наявності обставин, що виключали можливість переведення позивача на іншу посаду в іншу місцевість. Наголошує, що відповідач під час розгляду заяви про переведення мав встановити наявність або відсутність у позивача обставин, які могли б унеможливити таке переведення. До того ж, ані відповідачем, ані місцевим судом не зазначено норми права, яка б зобов`язувала відповідача перевести позивача за результатами розгляду його заяви, з огляду на наявність у законодавстві заборони на таке переведення. Наполягає, що відповідач не скористався інформацією з відкритих джерел, яка давала можливість встановити обставини, які виключали переведення позивача, зокрема, отримання ним пенсії. Також позивач зауважує, що місцевим судом не надано жодної оцінки наявності у нього особистих та сімейних обставин, що виключали переведення на роботу в іншу місцевість, а саме: необхідність регулярних обстежень в Інституті серця Міністерства охорони здоров`я України та проживання з сином і виконання обов`язків батька для доньки дружини. Окрім цього, відповідачем не проведено ознайомлення позивача з оскаржуваними наказами у встановленому законодавством порядку. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим. Позивач не заперечує факта звернення із заявою про переведення за власною ініціативою без будь-якого примусу чи тиску. Наголошує, що кожен має право на вільний вибір роботи і дискримінація за будь-якими ознаками, у тому числі, у зв`язку з наявністю інвалідності, заборонена. Отже, у відповідача не було правових підстав для відмови в задоволенні заяви позивача про його переведення. У відзиві на апеляційну скаргу третя особа просить в її задоволенні відмовити. Зазначає, що місцевим судом надано оцінку всім доводам позивача, вірно встановлені обставини справи, а тому рішення є законним та обґрунтованим. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав. Судом установлено, що наказом Міністерства юстиції України від 28 квітня 2016 року позивача призначено на посаду директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. 16 серпня 2017 року ОСОБА_1 подано заяву про переведення на посаду першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області. На підставі зазначеної заяви, керуючись статтею 41 Закону України «Про державну службу» наказом від 16 серпня 2017 року №3194/к позивача з 16 серпня 2017 року переведено на посаду першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з посадовим окладом згідно із штатним розписом, зі збереженням 6 ранга державного службовця в межах категорії «Б» посад державної служби. Наказом Міністерства юстиції України від 17 серпня 2017 року №3226/к «Про доповнення до наказа Міністерства юстиції України від 16 серпня 2017 року №3194/к «Про переведення ОСОБА_1 » відповідний наказ доповнено абзацами другим - шостим щодо перерахунку на рахунок Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області грошової компенсацію за невикористані відпустки (частини щорічної основної та додаткової за вислугу років). Уважаючи такі накази протиправними, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що переведення позивача здійснено відповідачем за наслідками волевиявлення позивача на таке переведення. На виконання вказівки Верховного Суду, місцевим судом надана правова оцінка можливості здійснення такого переведення з урахуванням факта інвалідності у позивача. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основним нормативно-правовим актом, що визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях є Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 889-VIII). Відповідно до частини 1 статті 1 цього Закону державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналіза державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством. Згідно з частиною 2 цієї правової норми державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Розділом V Закону України № 889-VIII врегульовані положення щодо службової кар`єри державного службовця. Так, стаття 41 цього розділу присвячена питанню переведення. Відповідно до частини 1 цієї правової норми державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу. Частиною 2 статті 41 Закону України № 889-VIII закріплено, що переведення здійснюється лише за згодою державного службовця. Згідно частини 3 статті 41 Закону України № 889-VIII не допускається переведення в іншу місцевість державного службовця - вагітної жінки або особи, яка є єдиним опікуном дитини віком до 14 років, а також державного службовця, який у встановленому законодавством порядку визнаний інвалідом. Не допускається таке переведення також у разі виникнення у державного службовця особливо важливих особистих або сімейних обставин. Аналіз наведеної правової норми діє підстави для висновку, що метою її прийняття є захист державних службовців від протиправного переведення за ініціативою керівника державної служби. Отже, підстави для застосування її положень до спірних правовідносин відсутні, оскільки позивач, а не відповідач виступав ініціатором переведення. Протилежний висновок протирічить здоровому глузду, оскільки складно уявити ситуацію, за якої особа, у якої існують важливі особисті або сімейні обставини, сама написала заяву про її переведення. З огляду на викладене, колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на те, що відповідач зобов`язаний був перевірити наявність обставин, які виключають його переведення. Такий висновок суду узгоджується з положеннями міжнародного та національного законодавства, якими закріплена рівність трудових прав працівників та заборона дискримінації. При цьому, судовою колегією враховується, що згідно пункта 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 33, 34, 242-244, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді О.М. Кузьмишина О.Є. Пилипенко (Повний текст постанови складений 25 листопада 2020 року.)