Постанова КАС ВС № 826/7354/18

ф ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2022 року м. Київ справа № 826/7354/18 адміністративне провадження № К/9901/35896/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Жука А.В., суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Директор департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кисельов Максим Євгенович про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою адвоката Пашиніна Олександра Анатолійовича - представника ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2020 (головуючий суддя - Літвінова А.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2020 (головуючий суддя - Глущенко Я.Б., судді - Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є.) ВСТАНОВИВ: І. Історія справи

1. У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України, в якій просив суд: - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №3194/к від 16.08.2017 «Про переведення ОСОБА_1 », підписаний в.о. Державного секретаря, керівника Секретаріату Державного секретаря Міністерства Оленою Косолаповою, яким переведено ОСОБА_1 , директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, з 16.08.2017 на посаду першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з посадовим окладом згідно із штатним розписом, із збереженням 6 рангу державного службовця в межах категорії «Б» посад державної служби; - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №3226/к від 17.08.2017 «Про доповнення до наказу Міністерства юстиції України від 16 серпня 2017 року № 3194/к «Про переведення ОСОБА_1 », підписаний в.о. Державного секретаря, керівника Секретаріату Державного секретаря Міністерства Оленою Косолаповою; - поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з 16.08.2017 та допустити в цій частині негайне виконання.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ні з наказом Міністерства юстиції України від 16.08.2017 №3194/к, ні з наказом Міністерства юстиції України від 17.08.2017 №3226/к позивач ознайомлений не був. Позивач вважав спірні накази незаконними, оскільки вони були прийняті без з`ясування обставин, які визначені законодавцем як такі, що підлягають обов`язковому дослідженню. Зазначав, що він є особою з інвалідністю.

3. В ході судового розгляду, судом залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - директора департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2.

4. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2020 замінено у справі №826/7354/18 третю особу ОСОБА_2 на директора Департаменту державної виконавчої служби Кисельова Максима Євгеновича.

5. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.04.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.08.2019, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

6. Постановою Верховного Суду від 29.04.2020 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.04.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.08.2019 у справі №826/7354/18 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

7. Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав на необхідність перевірити, чи відповідають накази Міністерства юстиції України від 16.08.2017 №3194/к, від 17.08.2017 №3226/к вимогам частини третьої статті 41 Закону України «Про державну службу». Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

8. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю.

9. Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не спростовано факту власного волевиявлення щодо його переведення на іншу посаду, тобто не заперечується факт написання заяви про переведення, крім того, така заява на момент прийняття спірних наказів позивачем не відкликалась, доводів та належних доказів написання відповідної заяви під тиском (примушенням) позивачем не наведено. Судом враховано, що після переведення позивач неодноразово перебував на лікарняних та у відпустках, подаючи відповідні первинні документи для підтвердження правомірності своєї відсутності, заяви про надання відпусток із зазначенням посади, на яку його переведено спірним наказом від 16.08.2017 №3194/к, що, як зазначено судом першої інстанції, свідчить про обізнаність та згоду позивача щодо переведення, а також спростовує доводи позивача про зворотне.

10. Суд першої інстанції зазначив, що з наданої копії особової справи ОСОБА_1 не вбачається в ній наявності довідки Міністерства охорони здоров`я про встановлення йому 3 групи інвалідності, що свідчить про необізнаність роботодавця про наявність у працівника інвалідності. Також судом встановлено, що при заповненні особової картки Форми П-2 ДС в графі «Додаткові відомості» «про наявність пільг» позивачем власноруч зазначено «не має», на підставі чого судом зроблено висновок про те, що позивачем не було повідомлено відповідача про те, що він є особою з інвалідністю 3 групи, та у Міністерства юстиції України були відсутні підстави для застосування частини третьої статті 41 Закону України «Про державну службу» при винесенні спірних наказів.

11. Суд апеляційної інстанції підтримав зазначені висновки та вказав, що підстави для застосування положень частини 3 статті 41 Закону України «Про державну службу» до спірних правовідносин відсутні, оскільки позивач, а не відповідач виступав ініціатором його переведення, а відповідач не був зобов`язаний перевіряти наявність обставин, які виключають переведення позивача. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

12. У грудні 2020 року представником позивача - адвокатом Пашиніном Олександром Анатолійовичем подано касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2020.

13. У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

14. Касаційна скарга мотивована відсутністю правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень ч. 3 ст. 41 Закону України «Про державну службу» у подібних правовідносинах.

15. Скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій не було враховано вказівок Верховного Суду, зазначених у постанові від 29.04.2020 у цій справі, згідно з якими судам належало перевірити дотримання відповідачем при прийнятті спірних наказів положень ч. 3 ст. 41 Закону України «Про державну службу».

16. Також, скаржник вважає, що відповідач на виконання зазначеної правової норми мав встановити наявність чи відсутність у ОСОБА_1 обставин, які могли б унеможливити його переведення на іншу роботу, з відкритих джерел інформації, якими представник позивача вважає подані позивачем декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави. Вказує, що переведення позивача на роботу в іншу область унеможливлює проходження ним регулярних обстежень в спеціалізованій медичній установі, що може спричинити негативні наслідки для його здоров`я. Вказує також на наявність у позивача важливих сімейних обставин які, на думку скаржника, свідчать про неможливість його переведення на роботу в іншу місцевість, зокрема на факт проживання з позивачем його сина та доньки дружини від першого шлюбу. Крім того, зазначає, що зі спірними наказами позивача не було ознайомлено належним чином.

17. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає доводи касаційної скарги безпідставними, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відповідач зазначає, що позивачем приховано факт встановлення йому 3 групи інвалідності, та приймаючи спірні накази, Міністерство юстиції України не могло знати про вказану обставину, оскільки не зобов`язане перевіряти у своїх працівників наявність інвалідності чи інших пільг в силу того, що інформація про стан здоров`я особи є конфіденційною інформацією. Відповідач вважає, що сам працівник, бажаючи отримати державну допомогу для підтримки та захисту свого трудового права повинен ставити до відома таку обставину. Вказує, що Міністерством юстиції України неодноразово вчинялися дії, направлені на ознайомлення ОСОБА_1 зі спірними наказами, які були проігноровані позивачем.

18. Представником третьої особи - Директора департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кисельова Максима Євгеновича, також подано відзив на касаційну скаргу, в якому представник третьої особи просить суд залишити касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Зазначає, що спеціальне законодавство у сфері захисту осіб з інвалідністю зобов`язує державу створювати для таких осіб рівні можливості у порівнянні з іншими особами. Стверджує, що спеціальним законодавством передбачено право особи з інвалідністю на переведення на іншу роботу, якщо вона надає на це згоду. Третя особа також вказує на те, що при вступі на державну службу до Міністерства юстиції України та в подальшому позивач діяв недобросовісно, оскільки умисно вводив в оману відповідача щодо свого статусу. Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

19. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2020 для розгляду справи №826/7354/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

20. Ухвалою Верховного Суду від 04.01.2021 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

21. Ухвалою Верховного Суду від 12.07.2022 адміністративну справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні. ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

21. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Міністерства юстиції України від 28.04.2016 №2224/к ОСОБА_1 призначено на посаду директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з 28.04.2016.

22. На підставі власноруч написаної заяви ОСОБА_1 від 16.08.2017, наказом Міністерства юстиції України від 16.08.2017 №3194/к «Про переведення ОСОБА_1 », керуючись статтею 41 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 , директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, з 16.08.2017 переведено на посаду першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з посадовим окладом згідно із штатним розписом, зі збереженням 6 рангу державного службовця в межах категорії «Б» посад державної служби.

23. Наказом Міністерства юстиції України від 17.08.2017 №3226/к «Про доповнення до наказу Міністерства юстиції України від 16.08.2017 №3194/к «Про переведення ОСОБА_1 » відповідний наказ доповнено абзацами другим-шостим щодо перерахунку на рахунок Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області грошової компенсацію за невикористані відпустки (частини щорічної основної та додаткової за вислугу років). 24. 16 серпня 2017 року відповідачем складено акт, яким зафіксовано повідомлення Позивача в телефонному режимі про те, що на підставі поданої ним заяви наказом Міністерства юстиції України від 16.08.2017 № 3194/к його переведено на посаду першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, у зв`язку з чим йому необхідно прибути до Департаменту персоналу за адресою: м. Київ, провулок Рильський, 10, к. 204, для ознайомлення з наказом та отримання належним чином оформленої трудової книжки.

25. Листом від 30.08.2017 №3557/14/42-17 Міністерством юстиції України направлено позивачу лист, в якому повідомлено про переведення позивача на посаду першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області. Також в зазначеному листі повідомлено про необхідність терміново прибути до Міністерства юстиції для отримання належним чином оформленої трудової книжки.

26. Судами попередніх інстанцій встановлено, що після переведення позивач неодноразово перебував на лікарняних та у відпустках, подаючи відповідні первинні документи для підтвердження правомірності своєї відсутності (листки непрацездатності, заяви про надання відпусток із зазначенням посади, на яку його переведено спірним наказом від 16.08.2017 №3194/к «Про переведення ОСОБА_1 ». Згідно з розрахунковими листами по заробітній платі позивача розрахунки (по відпустках та лікарняним) з ним проводились як з першим заступником начальника Управління Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області. Облік робочого часу позивача вівся у Головному територіальному управлінні юстиції у Кіровоградській області.

27. При заповненні особової картки Форми П-2 ДС в графі «Додаткові відомості» «про наявність пільг» позивачем власноруч зазначено «не має». Також, при заповнені особової картки державного службовця №1004 від 17.09.2018, позивачем не заповнено пункт 15.1 «Про наявність пільг».

28. Відповідно до довідки Міністерства охорони здоров`я від 07.07.2004 МСЕ №030871 серії ХАР-03 позивачу безстроково встановлено 3 групу інвалідності. 29. 22 грудня 2018 року ОСОБА_1 було подано заяву про долучення до його особової справи пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 , видане Управлінням Пенсійного фонду України в Київському районі міста Харкова. IІІ.

Позиція Верховного Суду

30. За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

31. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

32. Підставою для відкриття касаційного оскарження позивач вказав відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень ч. 3 ст. 41 Закону України «Про державну службу» у подібних правовідносинах.

33. Відповідно до положень ч. 3 ст. 41 Закону України «Про державну службу» не допускається переведення в іншу місцевість державного службовця - вагітної жінки або особи, яка є єдиним опікуном дитини віком до 14 років, а також державного службовця, який у встановленому законодавством порядку визнаний особою з інвалідністю. Не допускається таке переведення також у разі виникнення у державного службовця особливо важливих особистих або сімейних обставин.

34. В касаційній скарзі представник позивача стверджує, що позивач був переведений на роботу в іншу місцевість всупереч вказаній правовій нормі, оскільки відповідно до довідки Міністерства охорони здоров`я від 07.07.2004 МСЕ №030871 серії ХАР-03 йому встановлено 3 групу інвалідності.

35. Також позивач вважає, що суди попередніх інстанцій при повторному розгляді справи не виконали вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 29.04.2020, та не перевірили дотримання відповідачем при прийнятті спірних наказів положень ч. 3 ст. 41 Закону України «Про державну службу».

36. Відповідно до встановлених обставин справи, позивач є особою з інвалідністю, що підтверджується відповідною довідкою Міністерства охорони здоров`я України.

37. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що позивач не довів до відома роботодавця той факт, що він є особою з інвалідністю, а тому у відповідача були відсутні підстави для застосування ч. 3 ст. 41 Закону «Про державну службу».

38. Верховний Суд погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

39. Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про державну службу» державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

40. Згідно з частинами 2, 3 статті 41 вказаного Закону переведення здійснюється лише за згодою державного службовця. Не допускається переведення в іншу місцевість державного службовця - вагітної жінки або особи, яка є єдиним опікуном дитини віком до 14 років, а також державного службовця, який у встановленому законодавством порядку визнаний особою з інвалідністю. Не допускається таке переведення також у разі виникнення у державного службовця особливо важливих особистих або сімейних обставин.

41. Таким чином, Законом України «Про державну службу» встановлено заборону переведення визначеного кола осіб на роботу в іншу місцевість. При цьому наявність такої заборони не залежить від того, хто виступає ініціатором переведення - державний службовець чи роботодавець.

42. Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на наступне.

43. Згідно з статтею 25 КЗпП України при укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, реєстрацію місця проживання чи перебування та документи, подання яких не передбачено законодавством.

44. Відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про інформацію» не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

45. Отже, законодавством встановлено заборону збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про стан здоров`я особи. При прийнятті на роботу Міністерство юстиції України не мало права вимагати від відповідача або іншим чином збирати інформацію про стан здоров`я ОСОБА_1 . Тобто, єдиним законним способом, внаслідок якого відповідачу могло стати відомо про наявність у позивача інвалідності 3 групи - це повідомлення особисто позивачем про відповідні обставини.

46. На цій підставі Судом відхиляються доводи представника позивача про те, що відповідач повинен був зробити висновки про стан здоров`я позивача, ознайомившись з його деклараціями особи, уповноваженої на виконання функцій держави. До того ж, як правильно зауважено судом першої інстанції, таку інформацію не відображено в деклараціях позивача, адже сам факт отримання пенсії (вид пенсії в деклараціях позивача не вказано) не свідчить про наявність у особи статусу інвалідності.

47. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 повідомляв Міністерство юстиції про встановлення йому 3 групи інвалідності. Вказані обставини позивачем не заперечуються. Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки ОСОБА_1 не повідомлено про те, що він є особою з інвалідністю, у Міністерства юстиції України були відсутні підстави для застосування частини третьої статті 41 Закону України «Про державну службу» при винесенні спірних наказів.

48. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що особа, якій встановлено інвалідність, самостійно визначає, чи повідомляти роботодавця про наявність у неї інвалідності. Однак, ризики, які можуть настати через неповідомлення роботодавця про відповідні обставини, несе сама особа.

49. Верховним Судом відхиляються доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення позивача про прийняття спірних наказів та, враховуючи встановлені обставини справи, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що не ознайомлення під підпис з наказами відбулося саме у зв`язку з бездіяльністю позивача. Крім того, факт надання позивачем листків непрацездатності, а також написання заяв про надання йому відпустки, в яких зазначено посаду позивача як першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, безумовно свідчить про обізнаність позивача про його переведення.

50. Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у цій справі, колегія суддів зазначає наступне.

51. Верховним Судом у вказаній постанові зазначено, що при першому розгляді справи судами попередніх інстанцій не надано жодної оцінки доводам позивача та підставам позову щодо перевірки оскаржуваних наказів на відповідність частини третьої статті 41 Закону України «Про державну службу». Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів.

52. Таким чином, судам при новому розгляді справи належало надати оцінку доводам позивача з метою перевірки наявності підстав для застосування ч. 3 ст. 41 Закону України «Про державну службу».

53. Колегія суддів зазначає, що при новому розгляді справи судами на виконання вказівок Верховного Суду було зроблено висновок про відсутність підстав для застосування у спірних правовідносинах зазначеної правової норми. При цьому судами першої та апеляційної інстанції повно встановлено обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, надано належну правову оцінку доводам позивача та підставам позову. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про врахування судами попередніх інстанцій при новому розгляді справи вказівок Верховного Суду, а тому доводи представника позивача у цій частині також відхиляються.

54. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2020 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2020 відсутні.

55. Згідно зі ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

56. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

57. З огляду на результат касаційного перегляду справи перерозподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу адвоката Пашиніна Олександра Анатолійовича - представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 826/7354/18 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіА.В. Жук Н.М. Мартинюк Ж.М. Мельник-Томенко