Постанова 4875 № 917/467/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "24" листопада 2020 р. Справа № 917/467/20 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А., суддя Пелипенко Н.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтава-Сад», с. Розсошенці, Полтавський район, Полтавська область (вх. № 2504 П/3) на рішення Господарського суду Полтавської області від 11.08.2020 у справі № 917/467/20 (суддя Семчук О.С.; повне рішення підписано 11.08.2020) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Еко Культура», вул. Бардіна, 7, Дніпро, 49006 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтава-Сад» вул. Облачна, 1, с. Розсошенці, Полтавський район, Полтавська область, 38751; поштова адреса: вул. Комарова, 7, м. Полтава, 36008 про стягнення грошових коштів ВСТАНОВИЛА: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Еко Культура» (далі - позивач; ТОВ «ТБ «Еко Культура») звернулося з позовною заявою до Господарського суду Полтавської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтава-Сад» (далі - відповідач; ТОВ «Полтава-Сад») 203842,97 грн., в тому числі 200881,64 грн. 36% річних, 1174,74 грн. 3% річних та 1786,59 грн. інфляційних втрат. В обґрунтування позову позивач послався на невиконання відповідачем умов Договору поставки № 250618 від 25.06.2018. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 11.08.2020 у справі № 917/467/20 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Полтава-Сад» на користь ТОВ «ТБ «Еко Культура» 202019 грн. 49 коп. відсотків річних, 1786 грн. 59 коп. інфляційних втрат, 3057 грн. 09 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Рішення мотивоване зокрема тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а пунктом 7.2. Договору поставки № 250618 від 25.06.2018 сторони погодили нарахування процентів річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36 % річних, погодивши тим самим інший розмір відсотків, ніж визначено ст. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Відповідач із даним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог не згоден, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 11.08.2020 у справі № 917/467/20 в частині задоволення позовної заяви ТОВ «ТБ «Еко Культура» щодо стягнення з ТОВ «Полтава-Сад» 202019 грн. 49 коп. відсотків річних, 1786 грн. 59 коп. інфляційних втрат, 3057 грн. 09 коп. витрат по сплаті судового збору та в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Судові витрати відповідач просить покласти на позивача. Основними доводами апеляційної скарги відповідача є те, що передбачені пунктом 7.2. Договору поставки № 250618 від 25.06.2018 проценти річних за користування чужими грошовими коштами за своєю правовою природою, враховуючи спосіб їх обчислення, підпадають під визначення пені, а отже при нарахуванні відсотків за користування чужими грошовими коштами підлягає застосуванню ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, яка обмежує нарахування пені шестимісячним терміном від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано. Відповідач вважає, що нарахування позивачем 36 % річних за період з 01.06.2019 по 14.01.2020 за 228 днів є безпідставним та порушує вимоги чинного законодавства, оскільки строк для їх стягнення сплив ще у серпні 2019 року. Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.09.2020 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий (суддя-доповідач) Барбашова С.В., судді Істоміна О.А., Пелипенко Н.М. Ухвалою суду від 30.09.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 917/467/20 з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтава-Сад», с. Розсошенці, Полтавський район, Полтавська область на рішення Господарського суду Полтавської області від 11.08.2020. Позивачу надано строк до 15.10.2020 для подачі до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 263 ГПК України та доказів надсилання (надання) скаржнику копії відзиву та доданих до нього документів; заяв та/або клопотань (за наявності), що пов`язані з розглядом апеляційної скарги із доказами надіслання їх копій відповідачу. Роз`яснено учасникам справи, що апеляційний розгляд справи № 917/467/20 відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. 15.10.2020, тобто у визначені судом строки, позивач засобами поштового зв`язку направив суду відзив на апеляційну скаргу (вх. № 9931 від 19.10.2020), в якому вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені статтею 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Полтавської області у даній справі відсутні. Позивач наголошує, що з урахуванням вимог ч. 2 ст.625 ЦК України, пунктом 7.2 Договору поставки № 250618 від 25.06.2018 сторонами встановлено саме інший розмір процентів річних, а не порядок їх сплати, тому доданий до позову розрахунок 36% річних здійснений позивачем у встановленому чинним законодавством порядку. Апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини п`ятої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами частини другої цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі та пояснення учасників справи у відповідності до приписів частини першої статті 210 Господарського процесуального кодексу України. Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, враховуючи таке. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Частиною першою статті 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства. Судом першої інстанції встановлено та не оспорюється сторонами у справі, що 25.06.2018 між позивачем (постачальник за договором) та відповідачем (покупець за договором) був укладений договір поставки № 250618 (далі - Договір), згідно якого постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає товар - джмелів у вуликах для природного запилення сільгоспкультур, та оплачує його вартість (пункт 1.1. Договору). Найменування, кількість, ціна товару погоджується сторонами Договору перед поставкою кожної партії. Досягненням домовленості щодо партії Товару є рахунок-фактура та видаткова накладна на кожну погоджену партію товару (пункт 1.2. Договору). Пунктом 3.2. Договору визначено, що поставка товару здійснюється на умовах FCA Полтавський район, с. Розсошенці, вул. Облачна, 1 (ІНКОТЕРМС 2010). Відповідно до пункту 3.3. Договору датою поставки товару покупцю є дата прибуття транспортного засобу в місце поставки товару та підписання товарно-транспортної накладної. Згідно пункту 3.6. Договору товар вважається поставленим постачальником та прийнятим покупцем за кількістю - у відповідності з вагою нетто та кількістю місць, що вказуються в транспортних документах та підтверджується видатковими накладними. Відповідно до пункту 4.1. Договору якість поставленого товару повинна відповідати нормам та стандартам, які регламентовані актами діючого законодавства України. Згідно пункту 5.1. Договору ціна товару розраховується на кожну партію погодженого товару і фіксується в рахунках фактурах та видаткових накладних. Сторони Договору, погоджуються с тим, що ціна товару залишається незмінною протягом строку, встановленого для оплати товару в еквіваленті вартості товару в євро на момент поставки. Для оформлення документів та оплати в гривні використовується курс євро до гривні, вказаний на сайті kurs.com.ua на дату відвантаження, або курс попереднього дня, якщо у момент оформлення документів курс не буде оновлено. Постачальник має право переглянути ціну товару (з урахуванням валютної вартості Товару та поточного курсу іноземної валюти на день платежу) та надати Покупцю новий рахунок-фактуру. Коригування ціни товару у бік збільшення або зменшення робиться таким чином, щоб еквівалентна вартість товару у євро на момент його оплати відповідала еквівалентній вартості цього ж товару в євро на день його відвантаження. Відповідно до пункту 5.3. Договору товар підлягає оплаті в строки, вказані в рахунку-фактурі. Якщо такий строк відсутній, товар підлягає оплаті до 28.12.2018 шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника вартості поставленої партії товару. На виконання умов Договору постачальник поставив, а покупець прийняв товар згідно видаткової накладної № 116 від 10.07.2018 на загальну суму 863156,26 грн. без будь-яких зауважень. Проте відповідач у визначений пунктом 5.3. Договору строк за отриманий товар з позивачем не розрахувався. Відповідно до умов пункту 5.1 Договору позивач здійснив коригування ціни поставленого товару та виставив відповідачу рахунок № 182 від 28.12.2018, відповідно до якого відкоригована ціна товару склала 893296,80 грн. Строк оплати вказаного рахунку визначено до 16.01.2019. Покупець у строк, зазначений у рахунку № 182 від 28.12.2018, заборгованість за поставлений товар не сплатив. Пунктом 7.2 Договору сторони погодили, що у разі прострочення виконання грошового зобов`язання покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого товару за кожний день прострочення. У випадку прострочення оплати товару більше ніж на три календарних дні, покупець зобов`язаний оплатити продавцю проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36 % річних від вартості неоплаченого в установлений термін товару з дня настання терміну оплати товару до дня його фактичної оплати. Відповідно до імперативних приписів частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Факт невиконання відповідачем зобов`язань зі сплати відкоригованої ціни поставленого товару в сумі 893296,80 грн. встановлено рішенням Господарського суду Полтавської області від 13.08.2019 у справі № 917/439/19, тому цей факт не підлягає повторному доказуванню. Вказаним рішенням суду першої інстанції було стягнуто з ТОВ «Полтава-Сад» на користь ТОВ «ТБ «Еко Культура» 893296,80 грн основного боргу, 135045,55 грн пені і 135125,94 грн 36% річних, нарахованих на підставі пункту 7.2. Договору за період прострочення оплати товару з 22.02.2019 по 31.05.2019, 30753,80 грн. інфляційних втрат, нарахованих згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за період з січня 2018 року по травень 2019 року, а також 17913,33 грн судового збору. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2020 рішення Господарського суду Полтавської області від 13.08.2019 по справі № 917/439/19 залишено без змін. Позивач стверджує, що відповідач виконав рішення суду від 13.08.2019 у справі № 917/439/19 лише 31.01.2020, підтвердженням чого надана до позовної заяви копія платіжного доручення № 24628 від 31.01.2020 на суму 1112135,42 грн. Предметом даного судового розгляду у справі № 917/467/20 є вимоги позивача про стягнення з відповідача 36% річних на суму заборгованості 893296,80 грн. за період прострочення її сплати з 01.06.2019 по 14.01.2020, 3% річних за період прострочення з 15.01.2019 по 30.01.2020, а також інфляційних втрат за січень 2020 року в сумі 1786,59 грн., які нараховані позивачем до дня виконання відповідачем рішення суду у справі № 917/439/19. Розглядаючи позовні вимоги та вирішуючи спір по суті у цій справі суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для їх часткового задоволення. Доводи відповідача, що наведені у відзиві на позовну заяву та зазначені в апеляційній скарзі полягають у тому, що передбачені пунктом 7.2. Договору проценти за користування чужими грошовими коштами за своєю правовою природою, враховуючи спосіб їх обчислення, підпадають під визначення пені, а отже при нарахуванні відсотків за користування чужими грошовими коштами застосовується норма ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, яка обмежує нарахування пені шестимісячним терміном від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано. Відповідач вважає, що нарахування позивачем 36 % річних за період з 01.06.2019 по 14.01.2020 за 228 днів є безпідставним та порушує вимоги чинного законодавства, оскільки строк для їх стягнення сплив ще у серпні 2019 року. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що аргументи відповідача вмотивовано відхилені місцевим господарським судом, а висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, зроблений з установленням фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, з огляду на таке. Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України. Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України). Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За приписами частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно із частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом. Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Аналогічна за змістом правова позиція неодноразово викладалась Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18), від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19). Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. Таким чином, з ухваленням Господарським судом Полтавської області рішення у справі № 917/439/19, зокрема, про стягнення боргу, інфляційних втрат та 36% річних зобов`язання відповідача не припинились. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, аж до повного виконання зазначеного рішення. Згідно з частиною першою статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Відповідно до частини другої статті 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Отже, за змістом цієї статті у договорі може бути передбачена умова для боржника у вигляді плати за користування чужими коштами, розмір якої у вигляді процентів може визначатися у договорі. Підставами для застосування до сторін правовідносин статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Аналіз приписів частин 2, 3 статті 692 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що на покупця покладено обов`язок сплатити продавцю повну ціну переданого товару, а у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару і сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України конкретизовано визначений статтею 536 обов`язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов`язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору. Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення. Дослідивши умови Договору, суд першої інстанції обґрунтовано визначився, що пунктом 7.2. Договору сторони погодили нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36 % річних, тобто визначили розмір процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що за умовами пункту 7.2. Договору проценти за користування чужими грошовими коштами, жодним чином не підпадають під визначення пені, як про те помилково стверджує відповідач в апеляційній скарзі. Згідно пункту 9.1. Договору, цей договір вступає в дію з дати його підписання обома сторонами і діє до 30.01.2019. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить письмово про свій намір розірвати або змінити умови цього договору за 30 календарних днів до його закінчення, даний договір вважається автоматично пролонгованим на кожен наступний календарний рік, на тих же умовах, які визначені цим договором. Судом першої інстанції встановлено і не оспорюється сторонами, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про звернення сторони/сторін договору письмово про свій намір розірвати або змінити умови договору, таким чином даний договір вважається автоматично пролонгованим та діє на момент прийняття рішення по даній справі. Отже, позивач має правові підстави для нарахування відповідачу 36% річних від вартості неоплаченого в установлений термін товару за період з 01.06.2019 по 30.01.2020. Як свідчать матеріали справи, позивач нарахував згідно п. 7.2. Договору та заявив до стягнення 36% річних за період з 01.06.2019 по 14.01.2020 в сумі 200881,64 грн, а також 3% річних з 15.01.2020 по 30.01.2020 в сумі 1174,74 грн., як це передбачено частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України і не суперечить чинному законодавству. Судом першої інстанції перевірено надані позивачем розрахунки річних та встановлено, що за вказаний позивачем період з 01.06.2019 по 14.01.2020 36% річних на суму боргу 893296,80 грн становлять 200847,95 грн, а не 200881,64 грн, як обраховано позивачем. Також за період з 15.01.2020 по 30.01.2020 3% річних на суму боргу 893296,80 грн становлять 1171,54 грн, а не 1174,74 грн, як вказано позивачем. За перерахунком, здійсненим судом першої інстанції, сума річних за вказані позивачем періоди сукупно становить 202019,49 грн. Також судом перевірено наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за січень 2020 року в сумі 1786,59 грн і встановлено його правильність. При цьому колегія суддів зазначає, що розрахунок позивача щодо періодів нарахування сум та інфляційних втрат також перевірений і судом апеляційної інстанції за допомогою калькулятору ЛІГА.ЗАКОН, а тому здійснений судом першої інстанції відповідний розрахунок є арифметично правильним та відповідає нормам чинного законодавства. Відповідний розрахунок долучено судом апеляційної інстанції до матеріалів справи. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позов підлягає задоволенню частково, а саме в частині стягнення 202019,49 грн. відсотків річних та 1786,59 грн. інфляційних втрат. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується із вказаними вище висновками суду, оскільки суд перевірив на підставі наявних у справі належних та допустимих доказів розмір заявлених до стягнення сум, правильність всіх вихідних даних (період нарахування, розмір), арифметичну правильність проведеного розрахунку, правові підстави вимагати стягнення річних та інфляційних в судовому порядку, що відповідає вимогам відносно законності та обґрунтованості судового рішення, встановленим у статті 236 Господарського процесуального кодексу України. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. З огляду на вищезазначене, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення Господарського суду Полтавської області від 11.08.2020 у справі № 917/467/20 ухвалено з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтава-Сад», с. Розсошенці, Полтавський район, Полтавська область задоволенню не підлягає. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача. Згідно з частиною п`ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Як передбачено частиною третьою статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої даної статті. Вказана справа є малозначною та не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 269, 270, 273, пунктом 1 частини першої статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтава-Сад», с. Розсошенці, Полтавський район, Полтавська область на рішення Господарського суду Полтавської області від 11.08.2020 у справі № 917/467/20 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Полтавської області від 11.08.2020 у справі № 917/467/20 залишити без змін. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Полтава-Сад», с. Розсошенці, Полтавський район, Полтавська область. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 24.11.2020 Головуючий суддя С.В. Барбашова Суддя О.А. Істоміна Суддя Н.М. Пелипенко