Ухвала КАС ВС № 240/722/20

УХВАЛА 24 листопада 2020 року Київ справа №240/722/20 адміністративне провадження №К/9901/14402/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Мартинюк Н.М., суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М., за участю: секретаря судового засідання - Андрієнко Н.А., позивача - ОСОБА_1 , представників відповідача - Бузань К.П., Кирик О.П., представника третьої особи - Степаненко А.О., розглянув у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №240/722/20 за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Житомирської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державна судова адміністрація України, про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 2 березня 2020 року (прийняте у складі: головуючого судді Нагірняк М.Ф.) і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року (прийняту у складі: головуючого судді Курка О.П., суддів Білої Л.М., Гонтарука В.М.). УСТАНОВИВ: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною відмову у виплаті допомоги на оздоровлення і зобов`язати виплати таку допомогу за робочий рік з 18 червня 2019 року до 17 червня 2020 року. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 2 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною відмову Господарського суду Житомирської області у виплаті допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за робочий рік з 18 червня 2019 року до 17 червня 2020 року, викладену у листі від 24 січня 2020року. Зобов`язано Господарський суд Житомирської області виплатити ОСОБА_1 допомогу на оздоровлення за робочий рік з 18 червня 2019 року до 17 червня 2020 року у розмірі посадового окладу станом на день надання такої відпустки (23 січня 2020 року). Суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, виходили з того, що приписи статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачають жодних обмежень щодо виплати суддям при наданні щорічної оплачуваної відпустки, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Вказана правова норма не містить жодних умовностей щодо надання такої допомоги та не містить жодних підстав і механізму щодо відмови в її наданні. Як зазначили суди першої й апеляційної інстанцій, оскаржувана відмова відповідача за своєю суттю зведена до позбавлення позивача гарантованого статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» права на отримання щорічної відпустки, що є неприпустимим. Крім того, за своєю суттю причина відмови відповідача у наданні допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу за робочий рік (з 18 червня 2019 року до 17 червня 2020 року) зведена виключно до відсутності в цій частині відповідного бюджетного фінансування на цей бюджетний рік. Разом з тим, суди попередніх інстанцій зауважили, що забезпечення належного фінансування суддів є складовою гарантій їх незалежності. Питання гарантій незалежності суддів і судів уже були предметом розгляду Конституційного Суду України. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачу було відомо, що у 2019 році позивач не отримував допомоги на оздоровлення, тому він повинен був це передбачити та вжити заходів щодо формування кошторису на 2020 рік відповідно до Бюджетного кодексу України і Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, який підтримав суд апеляційної інстанції, про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. У касаційній скарзі Державна судова адміністрація України (надалі також - «ДСА України») просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 2 березня 2020 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року, і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, прийнятими без повного і всебічного з`ясування обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Зокрема, скаржник посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 4 березня 2020 року у справі №813/2559/18, відповідно до якого матеріальна допомога для оздоровлення видається до відпустки або її частини незалежно від того, за який вона період. За своєю суттю матеріальна допомога прив`язана до бюджетного періоду, а не до конкретного періоду відпустки. Адже виплата матеріальної допомоги для оздоровлення під час щорічної відпустки є соціальною гарантією, закріпленою на законодавчому рівні. Тому, обсяг коштів, необхідний на її виплату, в обов`язковому порядку враховується при складанні бюджетного запиту. Проте, на виконання вимог Бюджетного кодексу України, бюджетний запит складається на початку року, що передує плановому. При підготовці бюджетного запиту і подальшого затвердження кошторису враховується виплата однієї допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки судді на відповідний рік, відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Отже, Верховний Суд у зазначеній постанові дійшов висновку про те, що оскільки виплата допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки судді за різні періоди (роки) роботи декілька разів протягом одного бюджетного року у кошторисі не передбачена, виплата такої допомоги до щорічної відпустки можлива лише один раз на рік. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Зазначає, що відповідач безпідставно ототожнює поняття бюджетний (календарний) рік, який обчислюється з 1 січня, і поняття робочий рік, який обчислюється з відповідних числа і місяця укладення трудового договору. Закон України «Про відпустки» є спеціальною нормою, яка регулює порядок надання відпусток і щодо судді повинен застосовуватися в сукупності із Законом України «Про судоустрій і статус суддів». За законом про відпустки при наданні відпусток за основу береться саме робочий рік. Іншими законами не передбачено іншого порядку обчислення строків/періодів при наданні відпустки. Оскільки допомога на оздоровлення судді по часу пов`язана з наданням судді відпустки, то при визначені порядку надання такої допомоги мають застосовуватись періоди (строки), які застосовуються при наданні відпустки. Оскільки позивач повністю не використав право на відпустку за 2018-2019 робочий рік, він має право на відпустку за цей період, а також право на отримання допомоги на оздоровлення. Така допомога позивачу була виплачена. Також, на думку позивача, оскільки він не використав право на відпустку за 2019-2020 робочий рік, він має право на відпустку за цей період, а також право на отримання допомоги на оздоровлення, у виплаті якої відповідач йому відмовив. У відзиві, окрім іншого, позивач заявив клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що ця справа містить виключну правову проблему, а також передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики. На думку позивача, наявний висновок Верховного Суду у постанові від 4 березня 2020 року у справі №813/2559/18 зроблений без урахування норм права і грунтується лише на внутрішньому переконанні колегії суддів. Крім того, позивач зазначає, що поняття бюджетного року не застосовується до правовідносин позивача з відповідачем, оскільки позивач не є учасником бюджетних правовідносин. Натомість до правовідносин позивача з відповідачем застосовується поняття робочого року, оскільки позивач перебуває з відповідачем у трудових правовідносинах. А тому відпустка працівникові, як і допомога на оздоровлення (яка нерозривно пов`язана з відпусткою) надаються за робочий рік. Відповідно до частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Частинами першою і другою статті 347 КАС України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає справу. Проаналізувавши вказані підстави, якими заявник обґрунтовує необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів їх відхиляє. Крім того, згідно з частиною шостою статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах. Так, позивач не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції в судах першої чи апеляційної інстанцій, як і не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах. Кожна із викладених умов унеможливлює передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. З урахуванням викладеного, у клопотанні ОСОБА_1 про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити. Водночас відповідно до частини першої статті 346 КАС України, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати. Враховуючи наведене, колегія суддів, яка розглядає цю справу, вважає за необхідне відійти від висновку про те, що матеріальна допомога для оздоровлення видається до відпустки або її частини незалежно від того, за який вона період, та за своєю суттю прив`язана до бюджетного періоду, а не до конкретного періоду відпустки, викладеному у справі №813/2559/18. Отже ця справа підлягає передачі на розгляд палати, до якої входить така колегія. Керуючись статтями 341, 343, 346, 355, 359 КАС України, Верховний Суд УХВАЛИВ: Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи №240/722/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Справу за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Житомирської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна судова адміністрація України, про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії передати на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян, до якої входить колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що розглядає цю справу. Ухвала набирає законної сили з дати її проголошення, є остаточною і не може бути оскаржена. …………………………… ……………………………. ……………………………. Н.М. Мартинюк А.В. Жук Ж.М. Мельник-Томенко, Судді Верховного Суду