Постанова Західний апеляційний господарський суд № 926/2599/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "12" листопада 2020 р. Справа №926/2599/19 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючої судді Орищин Г.В. суддів Мирутенка О.Л. Скрипчук О.С. секретар судового засідання Федорів Н.В. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-транспортна компанія на рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 березня 2020 року (повний текст рішення складено 17.03.2020 року, суддя Гурин М.О.) у справі № 926/2599/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-транспортна компанія, м. Одеса до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Алеанда, м. Чернівці про стягнення 326 762,19 грн. за участю представників: від позивача - не з`явився, від відповідача - Решетов В.В. (представник). 12.11.2019 ТзОВ Інвестиційно-транспортна компанія звернулося з позовною заявою до ТзОВ Алеанда про стягнення заборгованості в сумі 326762,19 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідач у визначений строк устаткування позивачу не доставив, а передоплату 60% його вартості, яка становила 1 045 980,00 грн, повернув позивачу з порушенням строку, тому позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції у розмірі 326 762,19грн, з яких: 301 159,04 грн пені, 15 231,98 грн 3% річних, 10 371,17 грн інфляційних втрат. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 11.02.2020 у справі №926/2599/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі. Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами виникли правовідносини з поставки устаткування, в межах яких відповідач повинен був поставити товар, а такі зобов"язання за своєю правовою природою не є грошовими зобов"язаннями.Тому, та обставина, що умовами договору за порушення постачальником строку поставки, покупець має право нарахувати та стягнути з постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості устаткування за кожен день прострочення, не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов`язання, так само, як і обов`язок постачальника поставити товар не стає грошовим зобов`язанням. Отже відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у частині стягнення пені. Також судом встановлено, що оскільки, ні прострочення поставки устаткування, ні стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не вважаються грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, то застосування позивачем частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та трьох процентів річних є помилковим. Не погодившись із вказаним рішенням, ТзОВ Інвестиційно-транспортна компанія подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.03.2020 у даній справі повністю, ухвалити нове рішення та стягнути з відповідача на користь позивача суму штрафних санкцій за договором постачання №07/03-19/245/СС від 07.03.2019 у розмірі 326 762,19грн, з яких: 301 159,04грн. пені, 15 231,98 грн відсотків річних, 10371,17 грн інфляційних втрат та судові витрати у розмірі 4 933,66грн, посилаючись на те, що при прийнятті рішення судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, при прийнятті рішення судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, позовні вимоги є безпідставними та не доведені позивачем належними та допустимими доказами. Скаржник зазначає, що обов`язок здійснити оплату за устаткування виник на підставі укладеного сторонами договору постачання №07/03-19/245/СС від 07.03.2019, яким визначені умови проведення розрахунків. Відповідачем не заперечувався факт отримання грошових коштів від позивача, як і не оспорювався визначений позивачем період нарахування штрафних санкцій. Також, на думку скаржника, судом не надано належну оцінку листу ТОВ «Алеанда» від 16.04.2020, яким повідомлено позивача про неготовність устаткування до відвантаження, у зв`язку з проведенням повної технічної перепродажної підготовки та визнало факт прострочення поставки на 10 (десять) робочих днів. Скаржник вважає, що позивач не намагався довести неякісність устаткування, оскільки воно взагалі не було поставлено. Підставою звернення позивача до суду за захистом порушеного права було невиконання відповідачем зобов`язання зі своєчасної поставки за договором постачання №07/03-19/245/СС від 07.03.2019. Однією з причин відмови у задоволенні позову стало неподання доказів позивачем на підтвердження неналежної якості устаткування. З врахуванням наведеного скаржник вважає, що суд першої інстанції з власної ініціативи вийшов за межі предмету позову, чим порушено право диспозитивності господарського судочинства та просить прийняти та долучити до матеріалів справи докази на підтвердження факту неналежності якості устаткування, а саме листування директора Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-транспортна компанія Вовка О.М. з директором ТОВ Алеанда у мобільному додатку Viber. Скаржник покликається на те, що він об`єктовно не міг надати відповідні докази до суду першої інстанції, оскільки неналежна якість устаткування не була предметом позову та не була предметом доказування, а позивач не посилався на неякість устаткування як на підставу задоволення позовних вимог у даній справі. Скаржник вважає, що судом невірно встановлено правову природу спірних правовідносин та неправильно застосовано норми закону. ТзОВ «Алеанда» у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення, а також, визнати причини неподання доказів позивачем до суду першої інстанції неповажними та повернути їх скаржнику; вважає апеляційну скаргу необгрунтованою та безпідставою. На думку відповідача, позивач не виконав обов`язку зі сплати 100% ціни устаткування, відповідно у ТОВ «Алеанда» не виник обов`язок з передачі устаткування покупцю. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували конкретну дату отримання ТОВ «Алеанда» 60% передоплати, що унеможливлює встановлення дати закінчення строку поставки. Також відповідач зазначає, що позивач в суд першої інстанції не надав доказів неналежної якості устаткування, що підлягало поставці. Докази, подані скаржником в суд апеляційної інстанції є неналежними, недопустимими та такими, що подані з порушенням вимог, встановлених чинним законодавством. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2020 вказану справу було розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді доповідача) Данко Л.С., суддів Мирутенка О.Л. та Скрипчук О.С. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 04.05.2020 та 19.05.2020 у складі колегії суддів: головуюча суддя Данко Л.С., судді Мирутенка О.Л. та Скрипчук О.С. поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду від 11.03.2020 у справі №926/2599/19 та відкрито апеляційне провадження у даній справі та призначено справу до розгляду на 23.06.2020. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.06.2020 відкладено розгляд справи на 11.08.2020. 11 серпня 2020 розгляд апеляційної скарги ТОВ Інвестиційно-транспортна компанія у справі № 926/2599/19 не відбувся. Розпорядженням в. о. керівника апарату суду, відповідно до п.9 ст. 32 ГПК України, п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, у зв`язку із відставкою головуючої судді Данко Л.С., проведено автоматизовану заміну складу суду для розгляду апеляційної скарги у справі №926/2599/19. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 31.08.2020 справу №926/2599/19, передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Орищин Г.В., суддів Мирутенка О.Л. та Скрипчук О.С. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 апеляційну скаргу ТОВ Інвестиційно-транспортна компанія у справі №926/2599/19 призначено до розгляду на 08.10.2020. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.10.2020 апеляційну скаргу ТОВ Інвестиційно-транспортна компанія у справі №926/2599/19 у зв`язку із неявкою позивача відкладено на 12.11.2020. В судовому засіданні 12.11.2020 позивач підтримав заперечення щодо вимог апеляційної скарги. Скаржник в судове засідання не з`явився, подав клопотання від 11.11.2020 про розгляд апеляційної скарги без участі представника скаржника, у якому просив задоволити апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.03.2020. Відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 12.11.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду. Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, заслухавши доводи представника відповідача, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне: 07.03.2019 між ТзОВ Алеанда та ТзОВ Інвестиційно-транспортна компанія укладено договір постачання №07/03-19/245/СС згідно пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується в порядку і на умовах, визначених в цьому договорі, передати у власність (поставити) покупцю бувший у використанні гусеничний екскаватор Komatsu PC270-8, 2008 року, sn. 30017 (далі по тексту устаткування), а покупець зобов`язується в порядку і на умовах, визначених в цьому договорі, прийняти устаткування і сплатити його вартсіть. Найменування, кількість, комплектація, ціна і технічні характеристики устаткування зазначаються у специфікації № 1 до договору, що узгоджені та підписані сторонами і є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.2. договору). Згідно специфікації № 1 до договору від 07.03.2019 предметом поставки є: гусеничний екскаватор Komatsu PC270-8, 2008 року, sn. 30017 1 шт, ціна 1 464 937,50 грн; серійний номер: 30017; показання лічильника напрацювання: 7127 м/год (можливе незначне збільшення під час огляду); двигун Komatsu 6.7L 140 кВт (200 к.с.) s.n. 26509785 та інші характеристики. Постачання устаткування здійснюється постачальником протягом 18 (вісімнадцяти) робочих днів після отримання 60 % передплати від загальної вартості устаткування, передбаченої підпунктом 3.5.2. цього договору (пункт 2.1. договору). Передача і, відповідно приймання устаткування здійснюється шляхом підписання сторонами акту прийому передачі устаткування на складі постачальника. Передача устаткування можлива за умови оплати покупцем 100 % (ста відсотків) вартості устаткування (пункт 2.3. договору). Право власності на устаткування переходить до покупця з моменту підписання акту приймання-передачі та відвантаження устаткування на складі постачальника розташованого за адресою: Чернівецька область, Герцаївський район, с. Остриця, вул. Садова, 21 (пункт 2.4. договору). Відповідно до п.3.1 договору вартість (ціна) устаткування становить 1 757 925 грн, з яких ПДВ становить 292 987, 50грн, на дату укладання договору ціна у перерахунку в євро з урахуванням ПДВ становить 58 500,00 євро, згідно з безготівковим курсом Приватбанку (надалі курс Приватбанку), що склався на дату підписання договору, а саме 30,05 гривень за 1 Євро (пункт 3.1. договору). Пунктом 4.3 договору сторони узгодили, що на момент передачі устаткування, у разі виявлення несправності в основних вузлах, а саме двигун, мости, коробка та гідравлічний насос, постачальник зобов`язується усунути недоліки за свій рахунок. У разі порушення постачальником строків поставки устаткування, він сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості устаткування за кожен день прострочення (пункт 5.2. договору). В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено та підтверджується матріалами справи, що 11.03.2019 ТзОВ Алеанда виставила ТОВ Інвестиційно-транспортна компанія рахунок за оплату № 72 на суму 1 045 980,00грн (том І а.с.17), з якого вбачається, що останній виставлений на виконання вимог договору №07/03-19/245/СС, а також, що «оплата цього рахунку означає погодження з умовами поставки товарів. Повідомлення про оплату є обов`язковим, в іншому випадку не гарантується наявність товарів на складі. Товар відпускається за фактом надходження коштів на п/р постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта». Надалі, платіжними дорученнями від 11.03.2019 ТОВ Інвестиційно-транспортна компанія перераховано ТзОВ Алеанда кошти на загальну суму: 1 045 980,00 грн (том І а.с.17-21). Листом № 01 від 15.04.2019 ТзОВ Інвестиційно-транспортна компанія звернулась до ТзОВ Алеанда з проханням повернути перераховані нею 11.03.2019 кошти. Однакё у зазначеному листі товариством не обгрунтовано підстав для повернення коштів (том І а.с.23). В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази отримання відповідачем коштів у сумі 60% передплати від загальної вартості устаткування із зазначенням дати та доказів повідомлення відповідача про здійснення передоплати, що передбачено п.2.1 договору постачання №07/03-19/245/СС від 07.03.2019. Як вбачається із матеріалів справи, ТзОВ Алеанда у відповідь на вищезазначений лист листом від 16.04.2019 № 16/04-19/2 повідомило, що станом на 15.04.2019, гусеничний екскаватор Komatsu PC270-8, 2008 року, sn. 3017, перебуває на складі постачальника за адресою: Чернівецька область, Герцаївський район, с. Остриця, вул. Садова,

21. Як зазначає суд першої інстанції, в ході розгляду справи представник позивача пояснив, що представники (працівники) ТзОВ Інвестиційно-транспортна компанія виїжджали на склад ТзОВ Алеанда для огляду устаткування, проте дати такого виїзду йому не відомі, після чого фактично позивач відмовився від поставки гусеничного екскаватора Komatsu, оскільки, за твердженням позивача без посилання на відповідні докази, він виявився неналежності якості, було підтікання масла та з інших причин, устаткування не виправдало очікування покупця. Однак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази у підтвердження неналежної якості товару (гусеничний екскаватор Komatsu PC270-8), або його невідповідності умовам договору №07/03-19/245/СС від 07.03.2019. Покликання скаржника в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки листу ТОВ «Алеанда» від 16.04.2020, яким повідомлено позивача про неготовність устаткування до відвантаження, у зв`язку з проведенням повної технічної перепродажної підготовки, судом не приймається до уваги, оскільки у листі зазначено, що «устаткування перебуває у задовільному технічному та візуальному стані та проходить повну технічну передпродажну підготовку». З матеріалів справи вбачається, що листами від 03.05.2019 та 24.09.2019 позивач звертався до відповідача з претензіями про повернення грошових коштів попередньої оплати за договором постачання № 07/03-19/245/СС від 07.03.2019. Згідно виписок по рахунку за 24.09.2019, 02.10.2019 відповідач повернув позивачу авансовий платіж за договором № 07/03-19/245/СС від 07.03.2019 у сумі 1 045 980,00 грн. З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що з поданих позивачем доказів неможливо встановити початкову та кінцеву дати строку протягом якого постачальник зобов`язувався доставити устаткування на склад, дату з якої устаткування перебувало на складі постачальника розташованого за адресою: Чернівецька область, Герцаївський район, с. Остриця, вул. Садова, 21, отже підтвердити/спростувати прострочення поставки устаткування за договором № 07/03-19/245/СС з наявних у матеріалах справи доказів є неможливим. Як вбачається із позовних вимог ТОВ Інвестиційно-транспортна компанія заявлено до стягнення з відповідача 301 159,04 грн пені на підставі пункту 5.2. договору, яким встановлено, що у разі порушення постачальником строків поставки устаткування, він сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості устаткування за кожний день прострочення. Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 2 ст. 67 ГК України). За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 265 ГК України). Вказане положення кореспондується з приписами ст. 712 ЦК України. Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до наведеного договір, укладений між позивачем і відповідачем, є договором поставки. На підставі господарського договору між суб`єктами господарювання виникають господарські зобов`язання, в силу яких один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ст.173, 174 ГК України). Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з ч.1 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. За приписами ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до пункт 5.2 спірного договору сторони узгодили, що, у разі порушення постачальником строків поставки устаткування, він сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості устаткування за кожен день прострочення ( З встановлених судом обставин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини з поставки, в межах яких відповідач повинен був поставити товар (п.1.1 договору). Стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав - повернення сплаченої попередньої оплати за невиконану поставку. За своєю суттю обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України. Отже, за такі дії постачальник може нести відповідальність, передбачену частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлено обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця. Та обставина, що умовами договору за порушення постачальником строку поставки, покупець має право нарахувати та стягнути з постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості устаткування за кожен день прострочення, не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов`язання, так само, як і обов`язок постачальника поставити товар не стає грошовим зобов`язанням. З огляду на викладене, правомірним є висновок суду першої інстанції, про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення пені в сумі 301 159,04 грн. Щодо заявлених позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 15 231,98 грн та інфляційних втрат 10 371,17 грн нарахованих на суму попередньої оплати 1 045 980,00 грн за період з 05.04.2019 по 24.09.2019, на суму попередньої оплати 545 980,00 за період з 25.09.2019 по 02.10.2019 за договором судова колегія зазначає наступне. Відповідальність за порушення грошового зобов`язання встановлена положеннями статті 625 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 2 якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як зазначалось вище, між сторонами виникли правовідносини з поставки товару, відповідно до яких відповідач зобов`язувався передати у власність (поставити) позивачу бувший у використанні гусеничний екскаватор Komatsu PC270-8, 2008 року, sn. 30017, а позивач зобов`язувався прийняти і сплатити кошти за устаткування. Зобов`язання з прострочення поставки устаткування та стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не вважаються грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, отже застосування позивачем частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та трьох процентів річних є помилковим. Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 21.06.2019 у справі № 910/9288/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 01.07.2019 у справі № 910/5773/18, від 26.10.2018 у справі № 910/1775/18. Як зазначалось вище частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов`язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця. Даним договором така умова не передбачена. З урахуванням викладеного, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат нарахованих позивачем на суму попередньої оплати. Згідно із ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ч. 1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За приписами ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Скаржником не надано суду належних та допустимих доказів в обгрунтування доводів, викладених в апеляційній скарзі. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Зокрема, у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Щодо клопотання скаржника, викладене в апеляційній скарзі про прийняття та долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження факту неналежності якості устаткування, а саме листування директора Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-транспортна компанія Вовка О.М. з директором ТОВ Алеанда у мобільному додатку Viber, з покликанням на те, що він об`єктовно не міг надати відповідні докази до суду першої інстанції, оскільки неналежна якість устаткування не була предметом позову та не була предметом доказування, а позивач не посилався на неякість устаткування як на підставу задоволення позовних вимог у даній справі, судова колегія зазначає наступне: Правила прийняття доказів судами першої та апеляційної інстанцій визначені у статтях 80 та 269 ГПК України. Так, частинами 2 та 3 ст. 80 ГПК України визначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Частиною 8 встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Відповідно до частин 2 та 3 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно з п.5 ч.2 ст.258 ГПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Враховуючи наведене, судова колегія зазначає, що позивач в обгрунтування позовних вимог посилався на неналежну якість устаткування в ході розгляду справи в суді першої інстанції, однак ні в позовній заяві, ні в матеріалах справи немає посилання на доркази, які б свідчили про неякісність устаткування, а також відсутні докази звернення позивача до суду першої інстанції із заявою (клопотанням) про долучення вказаних доказів до матеріалів справи. Отже, обставини, викладені скаржником, на думку колегії суддів, не свідчить про неможливість подання цих доказів до суду першої інстанції. Окрім того, судова колегія зазначає, що на підтвердження заявлених позовних вимог скаржником долучено листування директора ТОВ Інвестиційно-транспортна компанія Вовка О.М. з директором ТОВ Алеанда у мобільному додатку Viber. В силу імперативних вказівок, що містяться у абз. 2 ч.6 ст.91 ГПК Украі?ни, останнє не може братися до уваги судом як доказ у справі. Вказані листи не можна також вважати електронними доказами. Адже із і?хнього змісту слідує, що ці письмові документи виготовлені на паперовому носіі?, містять відтиск печатки та підписи осіб. Адже, за 1 та 2 частинами статті 6 Закону Украі?ни "Про електронні документи та електроннии? документообіг" електроннии? підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, що використовується для ідентифікаціі? автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Доказів, які б засвідчували дотримання цієі? правовоі? норми скаржником зазначені докази не містять. Представник позивача заперечив проти долучення зазначених доказів до матеріалів справи.Отже в задоволенні клопотання скаржника про долучення доказів неякісності товару слід відмовити. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та дотриманням норм процесуального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення не вбачає. Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника. Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В : Рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.02.2020 у справі №926/2599/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-транспортна компанія - без задоволення. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок оскарження постанови визначений згідно статтей 287, 288 ГПК України. Справу повернути до Господарського суду Чернівецької області . Повний текст постанови складено 24.11.2020. Головуюча суддя Г.В. Орищин суддя О.Л. Мирутенко суддя О.С. Скрипчук