Постанова 4870 № 909/452/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" січня 2020 р. Справа № 909/452/19 Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії: головуючого судді: Данко Л.С., суддів: Мирутенка О.Л., Скрипчук О.С., секретар судового засідання: Харів М.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон» б/н від 29.11.2019 року (вх. № ЗАГС 01-05/4308/19 від 02.12.2019), на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12 листопада 2019 року (повний текст рішення складено 22.11.2019, м. Івано-Франківськ, суддя Кобецька С.М.) у справі № 909/452/19 порушеній за позовом позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна», м. Золочів, Львівської області, до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон», м. Івано-Франківськ, про зобов`язання передати технічну документацію на поставлений товар та стягнення 10107,00 3 % річних, та порушеній за зустрічним позовом позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон», м. Івано-Франківськ, до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна», м. Золочів, Львівської області, про стягнення 1064469,37 грн, з яких: 545488,24 грн основний борг, 297791,74 грн пеня, 109097,65 грн штраф, 26317,94 грн 3% річних, 85773,80 грн інфляційні втрати. за участю представників: від апелянта/ТзОВ «Енергосервісна компанія «Адамсон»: Легінь Р.О. (ордер серії ІФ № 069721 від 15.01.2020), від ТзОВ «Інжиніринг Системс Україна»: адвокат Докторевич Р.А. (довіреність б/н від 12.07.2019), ВСТАНОВИВ: 06.05.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна» звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом в якому просить зобов`язати ТОВ «Енергосервісна компанія «Адамсон» передати технічну документацію на поставлений товар згідно договору поставки №01/09/17-01 від 01.09.2017 та стягнути з ТОВ "Енергосервісна компанія "Адамсон" 10 107,00грн - 3% річних. Підставою для звернення з позовною заявою до суду слугувало невиконання ТОВ «Енергосервісна компанія «Адамсон» умов п. 3.1 договору поставки №01/09/17-01 від 01.09.2017, оскільки позивачем було виконано умови п. 2.2.1 даного договору, що полягає у поставці товару без технічної документації та перераховано платіжними дорученнями на рахунок відповідача попередньої оплати в сумі 233780,00 грн. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 25.06.2019 прийнято до розгляду зустрічний позов ТОВ «Енергосервісна компанія «Адамсон» до ТОВ «Інжиніринг Системс Україна» про стягнення 1064469,37грн, з яких: 545488,24грн - основний борг, 297791,74 грн - пеня, 109097,65 грн - штраф, 26317,94 грн - відсотки, 85773,80 грн - інфляційні втрати. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що ним взяті на себе договірні зобов`язання з поставки товару в т.ч. технічної документації на суму 779268,24 грн виконано в повному обсязі, однак відповідачем за зустрічним позовом не сплачено повної вартості за поставлений товар. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2019 у справі № 909/452/19 (а.с. 190-191, 192-199) позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон» про зобов`язання передати технічну документацію на поставлений товар та стягнення 10 107,00грн - 3% річних - задоволено частково. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон», передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна» технічну документацію на поставлений товар згідно договору поставки №01/09/17-01 від 01.09.2017. Також стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна» 1921,00 грн - судового збору. В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон» 10107,00 грн - 3% річних відмовлено. Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за первісним позовом умови спірного договору було виконано, натомість відповідачем було порушено умови спірного договору та специфікації № 1 в частині поставки товару у відповідності до умов договору та в кількості, визначеній додатком №1 до договору відтак, правових підстав для відмови у задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача передати позивачу технічну документацію на поставлений товар згідно договору поставки №01/09/17-01 від 01.09.2017 немає. Зрозуміло не підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення з відповідача 10107,00 грн - 3% річних за неналежне виконання відповідачем обов`язку з поставки товару, тому, що приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України можуть бути застосовані лише у випадку прострочення (порушення) грошового зобов`язання вираженого в грошових одиницях. Разом з тим, не підлягає вимога за зустрічною позовною заявою, вимоги за зустрічною позовною заявою є похідними від основної вимоги (поставки товару). Не погоджуючись з даним судовим рішенням суду першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон» (а.с. 228-231) звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2019 року у справі № 909/452/19 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна» в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон» про зобов`язання передати технічну документацію на поставлений товар та стягнення 10107,00 3 % річних, а зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна» про стягнення 1064469,37 грн, з яких: 545488,24 грн основний борг, 297791,74 грн пеня, 109097,65 грн штраф, 26317,94 грн 3% річних, 85773,80 грн інфляційні втрати задоволити повністю. Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що судом першої інстанції при розгляді справи не було враховано, що позивач не оплатив авансовий платіж згідно Договору поставки № 01/09/17-01 від 1 вересня 2017 року, а тому у відповідача не виник обов`язок з поставки товару. Разом з тим, відповідач довів факт виконання поставки позивачу товару у повному обсязі, в тому числі обладнання та технічної документації до нього. Окрім того, апелянт стверджує, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання відповідача про долучення останнім доказів у справі. Товариством з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна» на апеляційну скаргу відповідача 10.01.2020 року подано відзив, в якому останній заперечує доводи апеляційної скарги, зазначивши, що позивач оплатив відповідачу попередню оплату за поставку товару у розмірі, визначеному договором, про що суд першої інстанції дійшов вірних висновків. Щодо твердження відповідача про здійснення поставки усього товару, в тому числі передання позивачу технічної документації на товар, позивач зазначив, що виходячи з максимальних строків визначених в п. 3.1 договору, відповідач повинен був здійснити поставку товару до 22 листопада 2017 року включно, однак, виконав частину зобов`язань з поставки товару, шляхом поставки, що була здійснена ТОВ «Вісманн» з його складу. Зокрема, був поставлений товар, проте без відповідної технічної документації, яка є невід`ємною частиною товару і без якої товар не можливо використати за призначенням. Таким чином, у відповідача є невиконаними зобов`язання перед Позивачем згідно Договору поставки № 01/09/17-01 від 1 вересня 2017 року, а саме не передана технічна документація на поставлений товар. Позивач також заперечує щодо податкових накладних, квитанцій про їх реєстрацію та розрахунків коригування кількісних і вартісних показників податкових накладних, оскільки такі не підтверджують поставку товару та не є первинними документами Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2019 склад судової колегії по розгляду справи № 909/452/19 визначено: головуючий суддя Данко Л.С., судді Мирутенка О.Л. та Скрипчук О.С. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09 грудня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон» та ухвалою суду від 08.01.2020 справу № 909/452/19 призначено до розгляду на 16.01.2020 року. У судове засідання, яке відбулося 16.01.2020 року представник апелянта/відповідач за первісною позовною заявою прибув, надав усні пояснення аналогічні викладеним у апеляційній скарзі, проти відзиву на апеляційну скаргу заперечив, просить апеляційну скаргу задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог за первісним позовом відмовити повністю, зустрічні позовні вимоги задоволити в повному обсязі. Представник позивача за первісною позовною заявою прибув, на адресу суду подав відзив на апеляційну скаргу вх. № ЗАГС 01-04/109/20 від 10.01.2020 року в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, дослідивши викладене у відзиві на апеляційну скаргу, судова колегія Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2019 у справі № 909/452/19 нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено місцевим господарським судом, 01.09.2017 року ТОВ «Енергосервісна компанія «Адамсон» (постачальник/відповідач) та ТОВ «Інжиніринг Системс Україна» (покупець/ позивач) укладено договір поставки №01/09/17-01 від 01.09.2017. За своїми основними та неосновними (другорядними ознаками) вказаний вище правочин є договором поставки. Відповідно до статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну суму (частина перша зазначеної статті). Частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За умовами даного договору постачальник взяв на себе зобов`язання поставити покупцю товар, найменування, кількість та ціна якого, визначені сторонами у специфікації №1, яка є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.1. договору). Пунктом 2.2.1. договору обумовлено порядок розрахунків між сторонами. Так оплата за поставку товару здійснюється на наступних умовах: 30% вартості товару - протягом З календарних днів з дня підписання цього договору; 70% вартості товару - впродовж 30 календарних днів з дати отримання товару. Розділом 3 договору встановлено строки та умови поставки. Згідно з пунктом 3.1. договору, якщо інше не передбачено рахунком та/або у відповідній специфікації товар постачається протягом 4-8 тижнів з дня здійснення повної оплати по відповідному рахунку або авансового платежу в залежності, що передбачено умовами договору. На виконання пункту 2.2.1. договору покупець, платіжними дорученнями № 318 від j4.09.2017 на суму 150 000,00 грн, №346 від 18.09.2017 на суму 33 780,00 грн, №363 від 27.09.2017 на суму 50 000,00 грн з призначенням платежу "часткова оплата за товарно-матеріальні цінності згідно договору №01/09/17-01 від 01.09.2017", перерахував на рахунок постачальника кошти в загальній сумі 233780,00 грн (а.с.20-22). Судом встановлено, що належних доказів поставки товару відповідачем суду не подано, однак, самим позивачем визнається факт отримання товару не в повному обсязі, тобто без технічної документації, визначеної специфікацією №1 до договору. В підтвердження поставки товару відповідач подав суду видаткову накладну №ІФ0000585 від 16.12.2017 на суму 779 268,24 грн (а.с.59), яка не відповідає вимогам, які ставляться до первинного документу, визначеним статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджено наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, зі змінами затвердженими наказом Міністерства фінансів України №427 від 11.04.2017. Видаткова накладна не підписана та не скріплена печаткою позивача; загальна кількість товару, зазначена у видатковій накладній - 28 одиниць (технічна документація - 3 одиниці), не відповідає загальній кількості товару - 37 одиниць (технічна документація - 4 одиниці), визначеній специфікацією №1 до договору; видаткова накладна датована 16.12.2017, а відправлена на адресу позивача 16.05.2018 (а.с.60-61). Судом дану відправку було досліджено та встановлено, що за штрихкодовим ідентифікатором поштового відправлення Укрпошта №7600901507026 та товарно-транспортною накладною "Нова пошта" №59000337963449, при здійсненні судом відстеження - інформація відсутня, з урахуванням зазначено, суд не має можливості прийти до однозначного висновку про належну поставку товару постачальником покупцю, як і до висновку то те, що у позивача виник обов`язок здійснити розрахунок за поставлений товар. Предметом судового розгляду за первісною позовною заявою є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про зобов`язання ТОВ "Енергосервісна компанія "Адамсон" передати ТОВ "Інжиніринг Системс Україна" технічну документацію на поставлений товар згідно договору поставки №01/09/17-01 від 01.09.2017 та стягнення з ТОВ "Енергосервісна компанія "Адамсон" 10 107,00 грн - 3% річних за невиконання обов`язку щодо поставки товару в повному обсязі, а також зустрічна матеріально-правова вимога відповідача до позивача про стягнення з ТОВ "Інжиніринг Системс Україна" 545 488, 24 грн - повної вартості поставленого товару, а також застосування до позивача наслідків порушення грошового зобов`язання у вигляді пені в сумі 297 791, 74грн, штрафу в сумі 109 097, 65 грн, 3% річних в сумі 26 317, 94 грн, інфляційних втрат в сумі 85773, 80 грн. Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне: Згідно зі ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. У відповідності до приписів ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно зі ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. В даному випадку між сторонами у справі виникли правовідносини на підставі договору поставки. За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України). Згідно з частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. У відповідності до частини 2, 3 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі - продажу (частина 1 статті 693 Цивільного кодексу України). Як вказують приписи статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу. Нормою статті 664 Цивільного кодексу України встановлено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві. Статтею 662 Цивільного кодексу України обумовлено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Згідно з статтею 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості. Правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару врегульовано частиною 1 статті 670 Цивільного кодексу України, які вказують на те, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України, стаття 173 Господарського кодексу України). В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті 193 Господарського кодексу України). Нормою частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з приписами статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України обумовлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Водночас грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зокрема грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору. Специфікацією до Договору визначено найменування та вид товару на загальну суму 779 268, 24 грн з ПДВ, який Відповідач зобов`язувався поставити Позивачу. Відповідно до п. 2.2.1 Договору сторонами визначено, що оплата за поставку товару здійснюється на наступних умовах: 30 % вартості Товару - протягом 3 (трьох) календарних днів з дня підписання даного Договору; 70 % вартості Товару - впродовж 30 календарних днів з дати отримання Товару. Відтак Позивачем 4 вересня 2017 року платіжним дорученням № 318 сплачено на користь Відповідача 150 000,00 гривень з ПДВ., 18 вересня 2017 року платіжним дорученням № 346 сплачено 33 780,00 гривень з ПДВ та 27 вересня 2017 року платіжним дорученням № 363 сплачено 50 000,00 гривень з ПДВ (а.с. 20, 21, 22)(150 000,00 грн. + 33 780,00 грн. + 50 000,00 грн. = 233 780,00 грн.). Судом встановлено з чим погоджується судова колегія, станом на 27.09.2017 року позивач перерахував відповідачу 30% попередньої оплати в розмірі 233 780,00 гривень з ПДВ, оскільки 30% від вартості товару (779268,24 грн) становитиме не ціле число у розмірі 233 780,47 грн. Таким чином, позивач оплатив відповідачу попередню оплату за поставку товару у розмірі, визначеному договором, про що суд першої інстанції дійшов вірних висновків. Щодо твердження апелянта про здійснення поставки усього товару, в тому числі передання позивачу технічної документації на товар, слід зазначити. Пунктом 3.1 Договору його сторони передбачили, якщо інше не передбачено рахунком та/або у відповідній Специфікації товар постачається протягом 4-8 тижнів з дня здійснення повної оплати по відповідному рахунку (або авансового платежу, в залежності, що передбачено умовами цього договору). В свою чергу підпунктом 2.2.1 договору сторонами визначено, що оплата за поставку товару здійснюється на наступних умовах: 30 % вартості товару - протягом 3 (трьох) календарних днів з дня підписання даного Договору; 70 % вартості товару - впродовж 30 календарних днів з дати отримання товару. Станом на 27.09.2017 року позивач перерахував відповідачу попередню оплату в розмірі 233 780,00 гривень з ПДВ, таким чином у відповідача виник кореспондуючий обов`язок поставити обумовлений Специфікацією до договору товар. Виходячи з максимальних строків визначених в п. 3.1 договору, відповідач повинен був здійснити поставку товару до 22 листопада 2017 року включно. Відповідач виконав частину зобов`язань з поставки товару, шляхом поставки, що була здійснена ТОВ «Віссманн» (Vissvann)з його складу. Зокрема, був поставлений товар, проте без відповідної технічної документації, яка є невід`ємною частиною товару і без якої товар не можливо використати за призначенням. Таким чином, у відповідача є невиконаними зобов`язання перед позивачем згідно договору поставки № 01/09/17-01 від 1 вересня 2017 року, а саме не передана технічна документація на поставлений товар. Судовою колегією твердження апелянта, що ним було поставлено товар в повному обсязі судова колегія до уваги не приймає, оскільки такі твердження спростовуються наступним. Згідно із п. 3.2 договору поставка товару може здійснюватися силами та за рахунок покупця зі складу виробника або силами та за рахунок постачальника, про що зазначається у рахунку та/або Специфікації. В підписаній сторонами Специфікації договору спосіб доставки не визначено, проте сторони домовилися про поставку товару силами постачальника на об`єкт покупця. Такий спосіб підтверджується тим, що частину товару було доставлено ТОВ «Віссманн» (Vissvann)на об`єкт покупця. Крім цього, у випадку поставки силами покупця пунктом 3.4 Договору передбачена спеціальна процедура, яка застосована не була. Зазначене в сукупності свідчить про те, що поставка товару повинна була здійснюватись силами Постачальника на об`єкт Покупця. Відповідно до п. 3.3 Договору в залежності від умов конкретної поставки датою поставки вважається дата відвантаження Товару зі складу Постачальника, або дата передачі товару Перевізнику для поставки Покупцю. Відповідач по сьогоднішній день не поставив позивачу усього товару, який передбачений Договором. В свою чергу, його твердження про здійснення поставки товару у повному обсязі не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами. Так виходячи з умов Договору (п.2.2.1, п.3.3) підтвердженням поставки товару позивачу повинні бути докази передачі товару перевізнику, зокрема товарно-транспортна накладна, та передачі товару Покупцю, зокрема акт приймання-передачі товару чи видаткова накладна підписані між Постачальником (чи іншою уповноваженою особою, наприклад перевізником) та Покупцем. Жодного такого доказу Відповідачем не надано, що свідчить про невиконання Відповідачем зобов`язань з поставки товару у повному обсязі. При цьому, на підтвердження поставки товару Відповідач надає копію видаткової накладної від 16.12.2017 року, яка не підписана Позивачем, а також копії податкових накладних. З приводу цих документів слід зазначити, що надана Відповідачем видаткова накладна складена 16.12.2017 року, тобто після спливу строків поставки товару за Договором, а згідно поданих Відповідачем документів надіслана Позивачу чомусь лише 16.05.2018 року (хоча надсилання даної накладної не підтверджується інформацією з сайту Укрпошти та така Позивачем не отримувалася). Разом з тим, податкові накладні не можуть бути доказами поставки товару, при цьому слід звернути увагу, що дати поставки згідно податкових накладних не співпадають з датою поставки товару згідно видаткової накладної від 16.12.2017 року. В результаті зазначеного, слід дійти висновку, що подані відповідачем на підтвердження факту поставки товару копії видаткової та податкових накладних є доказами неналежними, недопустимими та недостовірними. Посилання відповідача на відсутність вимог позивача у зв`язку з недопоставкою товару як доказу здійснення поставки у повному обсязі є безпідставним. Порядок надання вимог у зв`язку з некомплектністю поставленого товару врегульований у п. 4.2 Договору. Відповідно до його умов, у разу виявлення дефектів якості або некомплектності Товару, Покупець повинен письмово (рекомендованим листом) сповістити про це Постачальника протягом 10-ти робочих днів з дати підписання накладної на відвантаження. Тобто умови Договору передбачають надсилання вимоги щодо некомплектності товару після підписання накладної на відвантаження. Як зазначалося вище відповідач безпосередньо поставки товару не здійснював, а таку здійснив ТОВ «Віссманн». При цьому, жодних накладних чи інших документів на товар Позивачу надано не було. Саму видаткову накладну від 16.12.2017 року як стверджує Відповідач він надіслав Позивачу лише 16.05.2018 року (хоча надсилання даної накладної не підтверджується інформацією з сайту Укрпошти, яка долучена до матеріалів справи, та така Позивачем не отримувалася). Таким чином, відповідач не лише порушив зобов`язання щодо поставки усього товару за Договором, а й зобов`язання щодо передачі товаросупроводжуючих документів на товар, що в свою чергу унеможливлює застосування п.4.2 Договору, на який Відповідач посилається обґрунтовуючи свою позицію. Одночасно, в робочому порядку, в тому числі шляхом телефонних переговорів, Позивач неодноразово вимагав від Відповідача передати недопоставлений товар. Проте усі ці вимоги були проігноровані, у зв`язку з чим Позивач звернувся за захистом до суду. Судом встановлено, що апелянт/відповідач не спростував вимогу позивача, як і не навів аргументів та не надав доказів в підтвердження факту поставки товару у відповідності до умов договору та в кількості, визначеній додатком №1 до договору - специфікацією №1, правових підстав для відмови у задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача передати позивачу технічну документацію на поставлений товар згідно договору поставки №01/09/17-01 від 01.09.2017 немає, з чим погоджується судова колегія. Разом з тим, не підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення з відповідача 10 107,00грн - 3% річних за неналежне виконання відповідачем обов`язку з поставки товару, а тому, що приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України можуть бути застосовані лише у випадку прострочення (порушення) грошового зобов`язання вираженого в грошових одиницях. Не підлягає задоволенню і вимога зустрічного позову про стягнення з позивача вартості поставленого товару в сумі 545 488,24 грн, як і вимоги про застосування до позивача наслідків порушення грошового зобов`язання у вигляді пені в сумі 297791,74 грн, штрафу в сумі 109097,65 грн, 3% річних в сумі 26317,94грн, інфляційних втрат в сумі 85773,80грн, обумовлених пунктом 8.4. договору та частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, позаяк вони є похідними від основної вимоги. Надані Відповідачем копії накладних на відвантаження № 9290080632 від 29.09.2017 року та № 9290081472 від 31.10.2017 року, а також копія товарно-транспортної накладної № 905000383 від 29.09.2017 року складені в рамках правовідносин між Відповідачем та ТОВ «Віссманн», а тому не регулюють правовідносини між Відповідачем і Позивачем, та не містять жодної інформації про передачу Відповідачем Позивачу товару згідно Договору поставки № 01/09/17-01 від 1 вересня 2017 року. Враховуючи наведене, такі документи як докази поставки Відповідачем Позивачу товару є неналежними. Крім цього, слід звернути увагу, що накладна на відвантаження №9290081472 складена 31.10.2017 року, що суперечить твердженню Відповідача про поставку Позивачу товару 30.09.2017 року. Щодо видаткової накладної № ІФ0000585 від 16.12.2017 року, слід зазначити. На підтвердження факту поставки та передачі Позивачу товару за Договором поставки №01/09/17-01 від 1 вересня 2017 року Відповідачем надано копію видаткової накладної № ІФ0000585 від 16.12.2017 року. Згідно приписів ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95 року, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Частиною 2 ст. 9 наведеного Закону та п. 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Надана Відповідачем копія видаткової накладної № ІФ0000585 від 16.12.2017 року не містить усіх обов`язкових реквізитів первинного документу, зокрема на ній відсутній підпис уповноваженої особи з боку Покупця (Позивача). В цій видатковій накладній навіть не вказані ні посада, ні прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції від сторони Позивача. Крім цього, датою поставки за цією видатковою накладною є 16.12.2017 року, що суперечить твердженню Відповідача про здійснення поставки Позивачу товару 30.09.2017 року. Сама накладна за твердженням Відповідача надіслана Позивачу лише 16.05.2018 року. Зазначені факти в сукупності вказують на те, що згідно даної видаткової накладної товар Позивачу Відповідачем не передавався, і Позивач такого товару по цій накладній не приймав. Таким чином, на підставі поданої Відповідачем копії видаткової накладної № ІФ0000585 від 16.12.2017 року не можливо встановити дійсні обставини справи, а тому така в силу вимог ст. 78 ГПК є доказом недостовірним. Щодо доказів надіслання видаткової накладної через Укрпошту. На підтвердження надсилання Позивачу видаткової накладної № 1Ф0000585 від 16.12.2017 року через Укрпошту Відповідачем надано копії опису цінного листа, накладної та фіскального чеку. Надсилання такої кореспонденції не підтверджується інформацією з сайту Укрпошти. яка була долучена до матеріалів справи. Крім цього, з опису цінного листа не вбачається, що такий разом із видатковою накладною був вкладений у поштове відправлення, надіслане згідно накладної № 7600901507026. Будь-яка інформація про це на описі цінного листа відсутня. Сама накладна № 7600901507026 не відображає інформації, що саме відправлялося за поштовим відправленням. Таким чином, з накладної № 7600901507026 та фіскального чека до неї не можна встановити, що саме відсилалося за поштовим відправленням, а сам опис цінного листа не підтверджує, що такий з видатковою накладною направлявся Позивачу. Враховуючи наведені факти в сукупності, із поданих Відповідачем доказів не можливо встановити дійсних обставин справи, а саме надсилання Позивачу видаткової накладної № ІФ0000585 від 16.12.2017 року, а відтак такі в силу ст. 78 ГПК є доказами недостовірними. Щодо доказів надіслання видаткової накладної через нову пошту судова колегія до уваги не приймає, оскільки на підтвердження надсилання Позивачу видаткової накладної № ІФ0000585 від 16.12.2017 року через Нову пошту Відповідачем надано експрес-накладну № 59000337963449 та прінт скрін з сайту Нової пошти. Із поданих доказів вбачається, що Відповідач направляв Позивачу документи, проте що за документи це були невідомо, жодної інформації про це в зазначених матеріалах не вказано. Таким чином, подані докази не містять інформації про надсилання Відповідачем Позивачу видаткової накладної № ІФ0000585 від 16.12.2017 року і на їх підставі таких обставин встановити не можливо, що має наслідком неналежність та недостовірність таких доказів Відповідача. Щодо твердження апелянта стосовно неналежного виконання позивачем пункту 2.2. договору, що полягає у недотриманні строку здійснення попередньої оплати (протягом 3 днів з дня підписання договору 01.09.2019), а також сплаті не в повному обсязі 30% вартості товару (недоплачено 0,47грн) судова колегія відхиляє, оскільки перерахування коштів в загальній сумі 233780,00 грн трьома платежами 04.09.2017 р., 18.09.2017 р., 27.09.2017 р., як і малозначність суми - 0,47грн, яку в т.ч. відповідач не вимагав доплатити, за переконанням суду, не звільняє відповідача від виконання свого обов`язку з поставки товару позивачу в повному обсязі. Більше того, як передбачено пунктом 3.1. договору товар постачається протягом 4-8 тижнів з дня здійснення авансового платежу. Водночас як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії" навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України"). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони грунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України"). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Європейського суду з прав людини від 27.09.2001 у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії"). Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи. Виходячи з аналізу вище викладеного та правових норм, визначених Господарським процесуальним кодексом України, Конституцією України, рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального, процесуального права та фактичними обставинами справи, достовірно встановленими судом, і не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Підсумовуючи вищевказане, необхідно зазначити, що судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини даної справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги необхідно покласти на скаржника відповідно до положень ст.129 ГПК України. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12 листопада 2019 року у справі № 909/452/19 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку покласти на апелянта.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Івано-Франківської області. Повний текст постанови складено та підписано 24.01.2020 року. Головуючий суддя Л.С.Данко Суддя О.Л.Мирутенко Суддя О.С.Скрипчук