Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд № 924/921/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 вересня 2023 року Справа № 924/921/22 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л. розшлянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафтмаєр" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 26 квітня 2023 року, повний текст рішення складено 15 травня 2023 року по справі №924/921/22 (суддя Смаровоз М.В.) за позовом фізичної особи-підприємця Боровця Тараса Івановича до товариства з обмеженою відповідальністю "Крафтмаєр" про стягнення 105260 грн 74 коп. основного боргу, 10041 грн 6 коп. пені, 26945 грн 06 коп. інфляційних втрат, 3157 грн 83 коп. 3% річних Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України. ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець Боровець Тарас Іванович (надалі Позивач) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом, у якому просив суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Крафтмаєр" (надалі Відповідач): 12 878 грн 51 коп. заборгованості по оплаті товарно-матеріальних цінностей, 2 011 грн 16 коп. пені, 2 575 грн 70 коп. штрафу, 481 грн 92 коп. інфляційних втрат та 120 грн 67 коп. трьох відсотків річних. В обґрунтування позову Позивач посилається на те, що враховуючи укладення між сторонами Договору поставки №6 від 24 червня 2021 року (надалі - Договір; а.с. 5-6), відпуск Позивачем на виконання його умов Відповідачу товарів, їх отримання Відповідачем та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, з огляду на що Позивач звернувся з даним позовом. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 26 квітня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 1000 грн пені, 26945 грн 06 коп. інфляційних втрат, 3157 грн 83 коп. 3% річних. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 100260 грн 74 коп. основного боргу закрито. У решті позову відмовлено. Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання умов даного Договору Позивач здійснив поставки товару Відповідачу на підставі видаткових накладних: № 57 від 7 липня 2021 року на суму 168598 грн 02 коп.; №64 від 17 серпня 2021 року на суму 189039 грн 84 коп.; №77 від 21 жовтня 2021 року на суму 172622 грн 88 коп.. Всього поставлено товару на суму 530260 грн 74 коп.. Відповідно до платіжних доручень Відповідач перерахував на користь Позивача 70000 грн за запчастини та виконані роботи згідно актів. Відповідно до платіжного доручення № 4157 від 28 листопада 2022 року Відповідач перерахував на користь Позивача 5000 грн за запчастини. В подальшому, як встановлено судом першої інстанції Відповідачем перераховано на користь Позивача 100260 грн 74 коп. за запчастини. Враховуючи вищевикладені обставини, зміст позовних вимог, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку, що предмет спору у даній справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача 100260 грн 74 коп. основного боргу відсутній. У зв`язку із цим провадження у справі в цій частині судом закрити, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України. Що ж стосується стягнення пені, то місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що розглянувши позовні вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 100411 грн 60 коп. пені, перевіривши методику нарахування пені судом, встановлено, що вказану санкцію Позивачем нараховано з врахуванням умов укладеного між сторонами Договору в частині порядку та строків здійснення обов`язкових платежів, дати виникнення суми боргу. Наведені Позивачем розрахунки суми пені місцевим господарським судом визнано обгрунтованими, а відтак і відповідні вимоги, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні визнані арифметично вірними та задоволені. Водночас, аналізуючи матеріали справи, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності Відповідача, повне визнання позову Відповідачем, період прострочення який є незначним, на підставі статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України, є можливим зменшити розмір заявленої до стягнення суми пені до 1000 грн. Відтак, в частині стягнення пені в розмірі 9041 грн 60 коп. пені місцевим господарським судом відмовлено у зв`язку із зменшенням судом розміру пені. Щодо стягнення інфляційних та річних, то місцевий господарський суд зазначив, що розглянувши позовні вимоги в частині стягнення сум інфляційних та процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, та визначив їх підставними, такими, що відповідають фактичним обставинам справи, арифметично вірними, з огляду на що задоволює їх у визначених Позивачем розмірах. Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу (а.с. 105-107), в якій з підстав, висвітлених у ній, просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 26 квітня 2023 року та прийняти нове, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, річних та інфляційних втрат. Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що зазначені вимоги не підлягають задоволенню з огляду на те, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України. Апелянт вказує, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. При цьому, Відповідач в апеляційній скарзі зауважує, що умовами Договору не визначено строк сплати за поставлений товар, а лише врегульовано порядок розрахунків - в безготівковій формі. Посилаючись на положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, Відповідач вказує на те, що Позивачем 13 жовтня 2022 року пред`явлено вимогу № 8 про сплату боргу в сумі 105260 грн 74 коп. протягом 10 календарних днів з моменту її отримання. При цьому, Відповідач зауважив, що Відповідач отримав вимогу 14 жовтня 2022 року, про що свідчить відповідна розписка на вимозі. Апелянт з огляду на вказане вважає, що обов`язок Відповідача щодо сплати коштів за поставлений товар настав 24 жовтня 2022 року, відповідно право на нарахування пені, 3% річних та інфляційних витрат у Позивача виникло з 25 жовтня 2022 року, а не з 22 листопада 2021 pоку, як це випливає з розрахунків наданих до позовної заяви. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 липня 2023 року по справі №924/921/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача та запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу (а.с. 128). Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Згідно частини 2 статті 270 ГПК України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи. Частиною 3 статті 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. В силу дії частини 10 статті 270 ГПК України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно частини 13 статті 8 ГПК України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 ГПК України. Суд констатує, що дана справа № 903/833/22 не підпадає під дані винятки. Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з 1 січня 2023 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 2684 грн Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 268400 грн 00 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі). З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно, ухвалою суду від 17 липня 2023 року повідомлено сторін про те, що розгляд справи №924/921/22 проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 18 вересня 2023 року включно. Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому, апеляційний господарський суд виходив з наступного. 24 червня 2021 року між Позивачем та Відповідачем укладено Договір. Відповідно до пункту 1.1 Договору, Позивач зобов`язався постачати товар (передавати у власність Відповідача) для використання у підприємницькій діяльності, а Відповідач зобов`язався прийняти товар та оплатити на умовах даного Договору. Згідно із пунктом 1.2 Договору документами на товар, які Позивач повинен передати Відповідачу є видаткова накладна. Як передбачено пунктом 4.1 Договору, вартість кожної партії товару, що поставляється визначається у рахунках-фактурах. Відповідно до пункту 4.2 Договору Відповідач здійснює розрахунки в безготівковому порядку. Пунктом 6.1 Договору визначено, що Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2021 року. Розділом 7 Договору встановлена відповідальність сторін, зокрема, у пункті 7.1 Договору вказано, що за невиконання чи неналежне виконання умов даного Договору винна сторона несе відповідальність згідно законодавства України. Згідно із пунктом 7.2 Договору у випадку несвоєчасних розрахунків за даним Договором Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежу. Договір скріплений підписами та печатками сторін. На виконання умов даного Договору Позивач здійснив поставки товару Відповідачу на підставі наступних видаткових накладних: № 57 від 7 липня 2021 року на суму 168598 грн 02 коп.; №64 від 17 серпня 2021 року на суму 189039 грн 84 коп.; №77 від 21 жовтня 2021 року на суму 172622 грн 88 коп., всього поставлено товару на суму 530260 грн 74 коп. (а.с. 7-9). Відповідно до платіжного доручення № 3263 від 14 червня 2022 року на суму 10000 грн, платіжного доручення № 3206 від 3 червня 2022 року на суму 10000 грн, платіжного доручення № 3144 від 25 травня 2022 року на суму 10000 грн, платіжного доручення № 2607 від 11 лютого 2022 року на суму 30000 грн, платіжного доручення № 2582 від 9 лютого 2022 року на суму 10000 грн, Відповідачем перераховано на користь Позивача 70000 грн за запчастини та виконані роботи, згідно актів (а.с. 10-14). Відповідно до платіжного доручення № 4157 від 28 листопада 2022 року Відповідачем перераховано на користь Позивача 5000 грн за запчастини. В подальшому, відповідно до платіжного доручення № 4285 від 13 грудня 2022 року на суму 20000 грн, платіжного доручення № 4302 від 14 грудня 2022 року на суму 20000 грн, платіжного доручення № 4309 від 15 грудня 2022 року на суму 20000 грн, платіжного доручення № 4320 від 16 грудня 2022 року на суму 20000 грн, платіжного доручення № 4339 від 21 грудня 2022 року на суму 10000 грн, платіжного доручення № 4504 від 3 лютого 2023 року на суму 10260 грн 74 коп., Відповідачем перераховано на користь Позивача 100260 грн 74 коп. за запчастини. Разом з тим з доказів вбачається, що у претензії № 8 від 13 жовтня 2022 року, адресованій Відповідачу, Позивач просив протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії перерахувати заборгованість на підставі Договору в сумі 105260 грн 74 коп. (а.с. 27). У зв`язку із неналежним виконанням Відповідачем умов Договору Позивач звернувся до суду за захистом порушеного, на його думку права, з позовом до Відповідача про стягнення 105260 грн 74 коп. основної заборгованості за Договором, 10041 грн 60 коп. пені, 26945 грн 06 коп. суми інфляційних та 3157 грн 83 коп. трьох відсотків річних. Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. У відповідності до вимог статтей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Статтею 193 Господарського України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом. Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд прийшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статтей 173, 174,175 Господарського кодексу України, статтей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами. Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Як встановлено місцевим господарським судом під час розгляду даної справи, відповідно до платіжного доручення № 4157 від 28 листопада 2022 року Відповідач перераховав на користь Позивача 5000 грн за запчастини. В подальшому, відповідно до платіжного доручення № 4285 від 13 грудня 2022 року на суму 20000 грн, платіжного доручення № 4302 від 14 грудня 2022 року на суму 20000 грн, платіжного доручення № 4309 від 15 грудня 2022 року на суму 20000 грн, платіжного доручення № 4320 від 16 грудня 2022 року на суму 20000 грн, платіжного доручення № 4339 від 21 грудня 2022 року на суму 10000 грн, платіжного доручення № 4504 від 3 лютого 2023 року на суму 10260 грн 74 коп. Відповідачем перераховано на користь Позивача 100260 грн 74 коп. за запчастини. З огляду на вказане місцевим господарським судом встановлено, що в частині позовних вимог щодо стягнення 105260 грн 74 коп. основного боргу між сторонами відсутній предмет спору. Дане стало підставою для закриття провадження в справі в цій частині вимог відповідно до пункту 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, у зв`язку з тим, що Відповідач перерахував на користь Позивача 5000 грн відповідно до платіжного доручення № 4157 від 28 листопада 2022 року (тобто, до подання позову 9 грудня 2022 року), в цій частині позов заявлено безпідставно, що виключає можливість його задоволення у цій частині. Колегія суддів констатує, що статтею 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. З урахуванням меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відтак колегія апеляційного господарського суду не має підстав для перегляду рішення місцевого господарського суду в частині стягнення основного боргу. Предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду, зважаючи на доводи та зміст апеляційної скарги Відповідача у даній справі є рішення місцевого господарського суду в частині стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат. Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в сукупності з вищенаведеною нормативно-правовою базою Законодавства України, колегія суду досліджує доводи та заперечення Відповідача, наведені в апеляційній скарзі, які зводяться до того, що судом першої інстанції безпідставно застосовано загальні норми статтей щодо нарахування та стягнення пені, річних та інфляційних втрат, вказуючи при цьому, що застосуванню підлягає стаття 530 Цивільного кодексу України (що є підставою для зміни початкової дати розрахунку пені, річних та інфляційних втрат). Відтак, оцінивши вказані доводи колегія суддів зауважує наступне. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, Відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної поставки товару в строки визначені Договором не виконав. Що стало підставою для звернення Позивача до суду з даним позовом. Із первинних доказів слідує, що Відповідач в підтвердження виконання господарської операції щодо поставки певного виду товару, виписував накладні в силу дії пункту 1.2 Договору (документи на товар, які Відповідач повинен передати Позивачу: видаткова накладна), відтак, Відповідач проставляючи свій підпис та відтиск печатки усвідомлював що він вчиняє такі дії щодо виписування видаткових накладних на виконання саме пункту 1.2 Договору з метою оформлення господарської операції належним чином. Окрім того, Відповідач, зважаючи на зазначення в апеляційній скарзі доводів щодо того, що видаткові накладні виписані не на підставі Договору, не долучив до матеріалів справи будь-яких інших доказів, котрі б вказували на існування інших відносин між сторонами. Поміж тим, щодо доводів Відповідача про визначення строку сплати за поставлений товар (а відповідно і початковий відлік нарахування пені, річних та інфляційних) спростовуються дією частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відтак, враховуючи вищевказану норму колегія суду вважає, що Відповідач зобов`язаний був оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього (видаткових накладних), а не в силу дії статті 530 Цивільного кодексу України. В той же час, розглядаючи позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача пені в сумі 10041 грн 60 коп. за період з 22 листопада 2021 року по 21 травня 2022 року, колегія суддів зауважує таке. Згідно із статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. У відповідності до положень статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). В силу дії пункту 7.2 Договору у випадку несвоєчасних розрахунків за даним Договором Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежу. Розглянувши позовні вимоги щодо стягнення пені, перевіривши методику нарахування пені, колегія суддів прийшла до висновку, що вказану санкцію Позивачем нараховано з врахуванням умов Договору в частині порядку та строків здійснення обов`язкових платежів, дати виникнення суми боргу. А тому колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 10041 грн 60 коп. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за період з 22 листопада 2021 року по 21 травня 2022 року, є обґрунтованими та підставними, а тому підлягають задоволенню. Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Відповідно, колегія суду залишає без змін оспорюване рішення в частині, що оспорюване апелянтом, а саме в частині визнання обгрунтованим стягнення з Відповідача заявленої Позивачем пені, відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині. В силу дії частини 3 статтею 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Разом з тим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін. Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 13 січня 2022 року в справі №910/488/21. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у Законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 3 липня 2019 року у справі №917/791/18, від 29 вересня 2020 року в справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24 грудня 2020 року в справі №914/1888/19, від 26 січня 2021 року в справі №916/880/20, від 26 січня 2021 року в справі №916/880/20. При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру. Аналогічна позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року в справі №902/538/18. Нормами законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки, на що Верховний Суд неодноразово вказував. Конституційний Суд України в рішенні від 11 липня 2014 року №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 16 березня 2021 року по справі № 922/266/20. Колегія суддів зауважує, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18. Враховуючи положення діючого Законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності сторін, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання Позивачу збитків саме в результаті порушення Відповідачем умов Договору, відсутність в діях Відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, повне визнання позову Відповідачем та сплату заборгованості, період прострочення який є незначним, діючи в правовому полі статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції прийшов до висновку про можливість зменшити розмір заявлених до стягнення суму пені та стягнути 1000 грн пені. Разом з тим суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що Відповідач не оскаржував у апеляційній скарзі факт зменшення розміру пені місцевим господарським судом. Водночас і Позивач не подав апеляційної скарги щодо здійснення зменшення пені судом в оспорюваному рішенні. Відтак, колегія суду констатує відсутність підстав і для перегляду оспорюваного судового рішення в частині зменшення розміру пені, здійсненого судом першої інстанції. Що ж до вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 26945 грн 06 коп. інфляційних та 3157 грн 83 коп. 3% річних за час затримки оплати за товар, то колегія суддів зазначає наступне. В силу дії пункту 7.1 Договору, що за невиконання чи неналежне виконання умов даного Договору винна сторона несе відповідальність згідно законодавства України. Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З розрахунку Позивача (а.с. 16-21) вбачається, що річні та інфляційні нараховані виходячи зі змісту дії частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, та за період перерахування за котрий судом апеляційної інстанції визнано правомірним, з підстав визначених вище в даному судовму рішення (при оцінці доводів апелянта щодо початку строку перахування пені). Відповідно, з тих же підстав, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апеляційної скарги Відповідача. Відповідно Північно-західним апеляційним господарським судом здійснено перерахунок річних та інфляційних за допомогою калькулятора «Системи ліга закон» з урахуванням часткових проплат, та встановлено, що розмір річних та інфляційних є арифметично вірним та обгрунтованим, а тому колегія суду задовольняє позов в частині стягнення річних та інфляційних повністю в сумах, зазначених Позивачем в позовній заяві. Дане рішення в цій частині й було прийняте місцевим господарським судом. Відповідно, приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін. Що ж до вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 26945 грн 06 коп. інфляційних та 3157 грн 83 коп. 3% річних за час затримки оплати за товар, то колегія суддів зазначає наступне. Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договром або законом. З розрахунку Позивача (а.с. 16-21) вбачається, що річні та інфляційні нараховані виходячи зі змусті дії частини 2 статті 624 Цивільного кодексу України, нарахування за котрий судом апеляційної інстанції визнано правомірним, з підстав визначених вище в даному судовому рішенні (при оцінці доводів апелянта щодо початку строку нарахування пені). Відповідно, з тих же підстав, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апеляційної скарги Відповідача. Відповідно Північно-західним апеляційним господарським судом здійснено перерахунок річних та інфляційних за допомогою калькулятура "Системи ліга закон" з урахуванням часткових проплат, та встановлено, що розмір річних та інфляційних є арифметично вірним та обгрунтованим, а тому колегія суду задоволює позов в частині стягнення річних та інфляційних повністю в сумах, зазначених Позивачем в позовній заяві. Дане рішення в цій частині й було прийняте місцевим господарським судом. Відповідно, приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін. Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі щодо судового рішення, безпідставними, документально необґрунтованими, та відхиляє їх з підстав, вказаних вище в даній постанові. Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, відповідно, колегія суддів залишає судове рішення без змін. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача, згідно статті 129 ГПК України. Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафтмаєр" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 26 квітня 2023 року по справі №924/921/22 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 26 квітня 2023 року по справі №924/921/22 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5. Справу № 924/921/22 повернути Господарському суду Хмельницької області. Головуючий суддя Василишин А.Р. Суддя Бучинська Г.Б. Суддя Філіпова Т.Л.