Постанова 4813 № 522/24224/17

Номер провадження: 22-ц/813/504/20 Номер справи місцевого суду: 522/24224/17 Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В. Доповідач Ващенко Л. Г. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08.10.2020 року м. Одеса Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі: головуючого - судді Ващенко Л.Г. суддів - Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участі секретаря - Чепрас А.І., з участю: представників позивачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2., прокуратури Одеської області, публічного акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2019 року (одноособово суддя Домусчі Л.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України, третя особа: Фонд соціального страхування України про стягнення страхової суми одноразової грошової допомоги, ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА (короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції) 21.12.2017 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулись із позовом до публічного акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія (далі-НАСК «Оранта»), прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України, третя особа без самостійних вимог: Фонд соціального страхування України (далі-Фонд), і, остаточно уточнивши позов 07.08.2018 року, просили: стягнути солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_1 страхову виплату в розмірі 220 277,40 гривень і на користь ОСОБА_2 страхову виплату в розмірі 110 138,70 гривень. Позов обґрунтовано наступним. ІНФОРМАЦІЯ_1 при виконанні службових обов`язків під час відрядження за наказом прокурора Ананьївського району Одеської області загинув помічник прокурора Ананьївського району Одеської області ОСОБА_3 , батько ОСОБА_1 і чоловік ОСОБА_2 . Вказана подія підтверджується висновком службового розслідування за фактом страхової події за участю помічника прокурора Ананьївського району ОСОБА_3 від 28.03.2008 року. ОСОБА_3 був застрахований, відповідно до ст. 50 ЗУ «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII в редакції від 02.02.2006 року, ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції від 30.09.2006 року і ЗУ «Про страхування» від 07.03.1996 року № 86-96/ВР. Позивачу ОСОБА_1 нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 08.05.2007 року, відповідно до якого він успадкував 2/3 часток майна після смерті батька ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 08.05.2007 року, відповідно до якого успадкувала 1/3 частку майна після смерті чоловіка ОСОБА_3 . Позивачі неодноразово звертались до прокуратури Одеської області для отримання необхідних документів та виплати суми одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням страхового випадку, однак прокуратура Ананьївського району Одеської області і прокуратура Одеської області своєчасно не надали всі необхідні документи для звернення щодо отримання страхової виплати. При цьому, висновок службового розслідування за фактом страхової події, який є важливим елементом, необхідним для отримання страхової суми одноразової грошової допомоги, складений 28.03.2008 року, майже через 2 роки з дня настання страхового випадку. Посилались на те, що вони мають право на отримання одноразової грошової допомоги і неодноразово звертались до прокуратури Одеської області для отримання необхідних документів та виплати страхової суми одноразової грошової допомоги за фактом страхового випадку, до теперішнього часу про результати розгляду заяви щодо виплати страхового випадку позивачам не повідомлено, виплата страхової суми одноразової грошової допомоги не здійснена, службовими особами прокуратури Одеської області та Генеральної прокуратури України умисно порушується їхнє право на отримання коштів у вигляді страхової суми одноразової грошової допомоги, позивачі просили позов задовольнити. Відповідачі: НАСК «Оранта», прокуратура Одеської області і Генеральна прокуратура України позов не визнали, у відзивах і запереченнях на позовну заяву просили відмовити у задоволенні позову, посилаючись, зокрема на необґрунтованість позовних вимог і пропуск строку позовної давності. Представник третьої особи Фонду у письмових поясненнях на позовну заяву просила у позові відмовити. У судовому засіданні в суді першої інстанції 15.05.2019 року представник позивачів позов підтримала, представники відповідачів НАСК «Оранта», прокуратури Одеської області і Генеральної прокуратури України, представник третьої особи Фонду просили у позові відмовити. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15.05.2019 року у задоволенні позову відмовлено. (короткий зміст вимог апеляційної скарги) Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не погодились із рішенням суду від 15.05.2019 року і в особі представника подали апеляційну скаргу, в якій просять рішення суду скасувати, постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. (узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу) Апеляційна скарга представника позивачів зазначає: ІНФОРМАЦІЯ_1 при виконанні службових обов`язків під час відрядження загинув ОСОБА_3 , батько позивача ОСОБА_1 і чоловік позивачки ОСОБА_2 , який обіймав посаду помічника прокурора Ананьївського району Одеської області і був застрахований, відповідно до вимог закону. Позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є спадкоємцями на майно у вигляді страхової виплати - одноразової грошової допомоги в розмірі 10 річного грошового утримання за останньою посадою. Вказані виплати здійснюються на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 року № 486 «Про затвердження Порядку та умов державного обов`язкового особистого страхування працівників прокуратури» (чинний на момент виникнення спірних правовідносин). Страхові суми, які підлягають сплаті спадкоємцям загиблого (померлого) здійснюються на підставі підпункту «а» пункту 7 Порядку та умов державного обов`язкового особистого страхування працівників прокуратури, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 року № 486 (далі-Порядок від 19.08.1992 року). З 2008 року по 2018 рік позивачі звертатись до відповідачів із заявами щодо видачі повного пакету документів, необхідного для отримання одноразової грошової допомоги та намагались отримати страхову виплату у позасудовому порядку, однак останні не виконали своїх зобов`язань, чим порушили права позивачів. На підтвердження вимог позивачі надали відповідь прокуратури Одеської області від 18.03.2008 року за вих. № 11/1 -5651-08 про те, що виплата страхової суми одноразової грошової допомоги проводиться відповідно до Порядку від 19.08.1992 року. Суд першої інстанції не враховував, що прокуратура Одеської області, будучи обізнаною про відсутність у HACK «Оранта» повноважень на здійснення такої виплати станом на 2008 рік, умисно повідомила ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про необхідність їх обов`язкового звернення із заявами про виплату одноразової грошової допомоги до цієї страхової компанії. Крім того, позивачі не могли отримати страхові виплати у зв`язку з тим, що HACK «Оранта», як стало відомо під час розгляду справи в суді першої інстанції, вже не мала договірних відносин із Генеральною прокуратурою України. Суд дослідив копії листів прокуратури Одеської області від 22.07.2008 року за вих. № 11/1-828 і від 22.09.2008 року за вих. 11/1-5651-06 в яких повідомлено, що матеріали за заявами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про виплату страхової суми у зв`язку із страховою подією, відповідно до листа Генеральної прокуратури України від 27.01.05 року №11/1-144 вих. - 040окв.-05, за № 11-3-240 вих. від 04.04.2008 року, направлені для подальшого оформлення до Генеральної прокуратури України. Крім того, судом досліджувався адвокатський запит від 24.02.2017 року до прокуратури Одеської області щодо надання інформації, яка страхова компанія є страховиком щодо обов`язкового особистого страхування працівників прокуратури і яка сума підлягає виплаті спадкоємцям ОСОБА_3 та відповідь № 11-9607-17 від 13.03.2017 року, якою повідомлено, що порушені в адвокатському запиті питання розглядались у 2008 році і члени сім`ї загиблого працівника прокуратури ОСОБА_3 повідомлялись про результати. Суд також досліджував письмове звернення позивачів від 21.03.2017 року до Генеральної прокуратури України про отримання інформації щодо страхового випадку у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , а також довідки про місячне грошове утримання за останньою посадою загиблого і відповідь Генеральної прокуратури України від 05.04.2017 року за вих. 18-396вих-17, якою повідомлено про знищення первинних документів за 2006-2011 роки та інформації щодо виплати/невиплати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 страхового відшкодування в рамках страхового випадку. Суд дослідив запит до HACK «Оранта» від 13.05.2017 року, щодо надання інформації чи проводилась ними виплата ОСОБА_1 та ОСОБА_2 страхового відшкодування у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 при виконання службових обов`язків, як працівника прокуратури, та лист HACK «Оранта» від 02.06.2017 року за вих. 1590-06-05/328, яким повідомлено, що виплата страхового відшкодування в рамках страхового випадку, у зв`язку з загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , спадкоємцям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не проводилась. Судом встановлено, що 11.08.2017 року позивачі звернулись до прокуратури Одеської області для отримання інформації, яка сума підлягає виплаті спадкоємцям ОСОБА_3 і досліджено лист прокуратури Одеської області від 17.08.2017 року за вих. 18-61-17 про те, що прокуратурою не проводились такі розрахунки. Судом встановлено, що 30.08.2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Одеської дирекції HACK «Оранта із заявами про виплату страхової суми у вигляді одноразової грошової допомоги за фактом настання страхового випадку і досліджено лист HACK «Оранта» від 11.09.2017 року за вих. 1590-06-05/500, яким відмовлено у здійсненні такої виплати та повернуто заяву, посилаючись на те, що з 2007 року Генеральна прокуратура України припинила перерахування страхових платежів у зв`язку із відсутністю ліцензії HACK «Оранта» на здійснення цього виду страхування та проведення тендеру, участь в якому HACK «Оранта» не приймала. За відсутності ліцензії, договірних відносин та перерахування страхових платежів, структурні підрозділи HACK «Оранта» упродовж 11 років не приймають документи та не здійснюють цей вид страхування. Досліджені також письмові звернення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України з вимогою виплатити одноразову грошову допомогу за фактом страхової події та відповіді ГПУ за вих. № 18-1652-вих-17 від 15.11.2017 року та вих. №18- 1653-ВИХ-17 від 15.11.2017 року, якими повідомлено, що правовим підґрунтям для виплати страхових сум у разі загибелі ОСОБА_3 на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 діяли положення ч. 3 ст. 50 ЗУ «Про прокуратуру» (в редакції від 02.02.2006 року) та постанови КМУ від 19.08.1992 року № 486 «Про затвердження Порядку та умов державного обов`язкового особистого страхування працівників прокуратури» (в редакції від 23.06.1992 року). Відповідачами вказані обставини не заперечувались і не спростовувались. Не дивлячись на те, що судом встановлено, що висновок службового розслідування за фактом страхової події, який є елементом необхідним для отримання страхової суми одноразової грошової допомоги складено та затверджено в.о. прокурора Одеської області 28.03.2008 року, тобто через півтора роки з дня настання такого випадку, саме з вини прокуратури Одеської області та Генеральної прокуратури України позивачі не мали змоги отримати належні їм виплати, суд першої інстанції, на думку позивачів, невірно вирішив справу по суті заявлених вимог. Оскільки Генеральна прокуратура України на день розгляду справи не є ліквідованою, так само як і НАCK «ОРАНТА», суд повинен вирішити справу на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин. (узагальнення доводів та заперечень інших учасників справи) У відзиві на апеляційну скаргу представник НАСК «Оранта» зазначає: Порядок та умови державного обов`язкового особистого страхування працівників прокуратури затверджений постановою КМУ від 19.08.1992 року №486, і, згідно п.8 Порядку від 19.08.1992 року, з вимогою про виплату страхової суми спадкоємці можуть звернутись до страховика протягом трьох років з дня настання страхового випадку. Через дії прокуратури Одеської області та Генеральної прокуратури України позивачі звернулися до НАСК «Оранта» лише 30.08.2017 року, тобто через 11 років після загибелі ОСОБА_3 , чим порушили п.8 Постанови №486. Тому суд слушно дійшов висновку, що встановлений чиним законодавством на момент настання страхового випадку термін реалізації позивачами своїх прав (спеціальний термін матеріального права) сплинув 07.11.2009 року і на теперішній час позивачі не можуть заявляти вимоги щодо отримання страхової суми. Судом першої інстанції встановлено, що кошти у цільовому порядку для виплати страхової суми спадкоємцям ОСОБА_3 , згідно із Порядком №486 від 19.08.1992 року, від Генеральної прокуратури України на спеціальний рахунок НАСК «Оранта» не надходили. З 2007 року Генеральна прокуратура України припинила перерахування страхових платежів. У НАСК «Оранта» закінчилась ліцензія на здійснення страхування працівників прокуратури з 17.03.2007 року. За відсутності ліцензії, договірних відносин та перерахування страхових платежів з 2007 року, НАСК «Оранта» не може нести відповідальність перед працівниками прокуратури або їхніми спадкоємцями щодо виплат страхових сум і зобов`язання щодо таких виплати має бути покладене на Державу в особі органів прокуратури. У відзиві на апеляційну скаргу представник прокуратури Одеської області зазначає: Судом вірно встановлено, що відповідно до приписів ст. 50 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII в редакції від 02.02.2006 року, життя і здоров`я працівників прокуратури підлягали обов`язковому страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів на суму 10 річного грошового утримання за останньою посадою, а порядок та умови страхування встановлювався КМУ. Порядок №486 від 19.08.1992 року втратив чинність на підставі постанови КМУ від 24.02.2010 року №174, а остання втратила чинність на підставі постанови КМУ від 21.10.2015 року №874. Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надано доказів на підтвердження того, що прокуратурою області, як відповідачем у справі, вчинено дію або допущено бездіяльність, яка може слугувати підставою для стягнення страхової суми. Апелянтами перед судом апеляційної інстанції порушується питання про солідарне стягнення страхової суми, не зважаючи на те, що солідарне стягнення коштів у вказаному випадку чинним законодавством не передбачено. У відзиві на скаргу представник Генеральної прокуратури України зазначає: Судом встановлено, що за висновками службового розслідування від 28.03.2008 року, помічник прокурора ОСОБА_3 загинув на місці дорожньо-транспортної події, яка сталася при виконанні ним службових обов`язків. Відповідно до номенклатури справ Генеральної прокуратури України усі первинні документи за 2006-2011 роки щодо даної події знищені. Страховиком, на час виникнення спірних правовідносин, який мав здійснювати страхову виплату була НАСК «Оранта». Із вимогою про страхову виплату позивачі могли звернутися до страховика протягом 3 років з дня настання страхового випадку. Судом встановлено, що позивачі у березні 2008 року були обізнані про порядок отримання страхової суми, оскільки отримали висновок службового розслідування і мали можливість, у встановлений законом строк, звернутись до страхової компанії. Між тим, до страхової компанії позивачі звернулись лише 30.08.2017 року, тобто через 11 років після настання страхової події, чим порушили п.8 Порядку №486 від 19.08.1992 року. Апеляційна скарга не містить жодних доводів на спростування вказаної обставини. Згідно із чинним законодавством Генеральна прокуратура України не є страхувальником своїх працівників, кошти на відповідні цілі органам прокуратури з державного бюджету не виділяються, тому Генеральна прокуратура України не може здійснювати виплати страхових сум і відповідати за позовними вимогами. На час звернення позивачів із позовом, одноразова виплата у зв`язку із загибеллю потерпілого проводиться відповідно до Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою Правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 року №11, однак до цього Фонду позивачі вимог не пред`являли. Позивачами не надано жодних доказів того, що Генеральна прокуратура України є належним відповідачем у справі. Третя особа, представнику Фонду не скористався правом надати відзив пояснення або заперечення на апеляційну скаргу. ІІІ.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА (встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини) Судом першої інстанції встановлені і сторонами неоспорені такі обставини. ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув ОСОБА_3 , батько позивача ОСОБА_1 і чоловік позивачки ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 07.11.2006 року (а.с.7,10,11 т.1). ОСОБА_3 обіймав посаду помічника прокурора Ананьївського району Одеської області, обставини загибелі ОСОБА_3 підтверджується висновком службового розслідування за фактом страхової події за участю помічника прокурора Ананьївського району ОСОБА_3 від 28.03.2008 року, затвердженого в.о. прокурора Одеської області старшим радником юстиції М. Чорним (а.с.10-11 т.1). Згідно вказаного висновку від 28.03.2008 року, дорожньо-транспортна подія за участю ОСОБА_3 сталася при виконанні ним службових обов`язків під час відрядження за наказом прокурора Ананьївського району Одеської області №17 від 03.11.2006 року. ОСОБА_3 був застрахований, відповідно до ст. 50 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-XII у редакції від 02.02.2006 року та Постанови № 486, як працівник прокуратури (а.с.8 т.1). Згідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.05.2007 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , успадкував 2/3 часток майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , успадкувала 1/3 частки майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, спадкове майно, на яке у зазначених частках видані свідоцтва складається зі страхової суми, яка підлягає виплаті спадкоємцям загиблого (померлого), на підставі п.2 п.7 Порядку та умов державного обов`язкового особистого страхування працівників прокуратури, затверджених Постановою №486, що належала померлому на підставі довідки, виданої прокуратурою Одеської області 20.02.2007 року без номера (а.с.9 т.1). Прокуратура Одеської області у березні та липні 2008 року, на звернення позивачів, повідомила про право на отримання спадкоємцями ОСОБА_7 страхових сум, а також, що 04.04.2008 року матеріали за заявами позивачів щодо виплати страхових сум направлені до Генеральної прокуратури України (а.с.12,13 т.1). У 2017 році представник позивачів звернулась із запитами до органів прокуратури з приводу страхової виплати спадкоємцям ОСОБА_3 13.03.2017 року прокуратура Одеської області повідомила представника позивачів, що відповіді надавались позивачам на їх звернення у 2008 року. Генеральна прокуратура України 05.04.2017 року також повідомила представника позивачів, що документи за 2006-2011 роки знищені, у зв`язку з чим неможливо надати інформацію щодо виплати/невиплати позивачам страхового відшкодування (а.с.14 т.1). НАСК «Оранта» 02.06.2017 року повідомила представника позивачів, що спадкоємці ОСОБА_3 - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не подавали документи для нарахування страхової виплати за державним обов`язковим особистим страхуванням працівників прокуратури і страхова виплата їм не проводилась (а.с.15 т.1). У грудні 2017 року позивачі звернулись із позовом про стягнення з відповідачів у солідарному порядку страхових виплат, як спадкоємцям ОСОБА_3 (а.с.2-6 т.1). Генеральна прокуратура України надала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у позові, посилаючись, зокрема на те, що вона не є належним відповідачем у справі (а.с.44-46 т.1). Представник НАСК «Оранта» у відзиві на позовну заяву просив у позові відмовити, зазначивши, що з вимогою про виплату страхової суми спадкоємці звернулись з пропуском трьох строків з дня настання страхового випадку, як передбачено п.8 Порядку №486 від 19.08.1992 року, крім того, висновок службового розслідування був складений після того, як закінчився термін дії ліцензії, що надавала право НАСК «Оранта» здійснювати страхування працівників прокуратури (а.с.50-55 т.1). Представник прокуратури Одеської області у відзиві на позовну заяву просив у позові відмовити, зазначаючи, що він не є стороною договору страхування, а тому не може здійснювати виплату страхових сум (а.с.65-68 т.1). Остаточно уточнивши позов 07.08.2018 року, позивачі просили стягнути з відповідачів у солідарному порядку на користь ОСОБА_1 страхову виплату в розмірі 220 277,40 гривень, а на користь ОСОБА_2 страхову виплату в розмірі 110 138,70 гривень (а.с.135-137 т.1). Ухвалою суду від 27.08.2018 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору залучений Фонд (а.с.142,143 т.1). Представник Генеральної прокуратури і прокуратури Одеської області у відзивах на уточнену позовну заяву просили у позові відмовити з підстав того, що вони є неналежними відповідачами (а.с.149-152,154-157 т.1). У письмових поясненнях на позов представник Фонду зазначив, зокрема, що із вимогою про виплату страхової суми спадкоємці ОСОБА_3 могли звернутись до НАСК «Оранта», відповідно до п.п.8,9 Постанови №486 від 19.08.1992 року, протягом трьох років з дня настання страхової події (а.с.168-170 т.1). Представник НАСК «Оранта» у відзиві на уточнену позовну заяву просив у позові відмовити з підстав необґрунтованості позову, крім того, посилався на п.8 Постанови №486 від 19.08.1992 року про те, що спадкоємці могли звернутись до страховика протягом трьох років з дня настання страхового випадку (а.с.193-198 т.1). Судом апеляційної інстанції нові обставини не встановлювались і нові докази не досліджувались. Між сторонами виникли правовідносини щодо стягнення страхових виплат, які регулюються нормами ЦК України, Законом України «Про страхування» і Законом України «Про прокуратуру», Постановою №486 від 19.08.1992 року, що діяли на час виникнення правовідносин сторін. (доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції) Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, зокрема, виходив з того, що позивачі звернулись до суду за захистом порушеного права через 11 років після настання страхової події, чим порушили п.8 Постанови №486 від 19.08.1992 року, тобто термін реалізації прав позивачів (спеціальний термін матеріального права) сплинув 07.11.2009 року (а.с.243,243 зворот т.1). Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині зважаючи на наступне. З матеріалів справи вбачається, що06.11.2006 року загинув ОСОБА_3 , батько позивача ОСОБА_1 і чоловік позивачки ОСОБА_2 , загиблий ОСОБА_3 обіймав посаду помічника прокурора Ананьївського району Одеської області і згідно висновку службового розслідування за фактом страхової події від 28.03.2008 року, дорожньо-транспортна подія за участю ОСОБА_3 сталася при виконанні ним службових обов`язків під час відрядження за наказом прокурора Ананьївського району Одеської області №17 від 03.11.2006 року. Відповідно до ч. 4 ст. 50 ЗУ «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин визначено, що життя і здоров`я працівників прокуратури підлягають обов`язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою, при цьому, порядок та умови страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України. Крім того, за змістом ст. 50 ЗУ «Про прокуратуру», в редакції від 02.02.2006 року, у разі загибелі працівника, сім`ї або утриманцям загиблого виплачується одноразова грошова допомога в розмірі десятирічного грошового утримання за останньою посадою, що складається з посадового окладу та надбавки за класний чин. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України). Страховик зобов`язаний, зокрема, у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата за договором особистого страхування здійснюється незалежно від сум, що виплачуються за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, а також від відшкодування шкоди (ст. 988 ч.1 п.3, абз.1 ЦК України). Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акту (аварійного сертифіката), ст. 990 ч.1 ЦК України. Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування), ст. 999 ЦК України. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1216 ч.1, 1218 ч.1 ЦК України). На час виникнення спірних правовідносин порядок щодо реалізації державного обов`язкового особистого страхування працівників прокуратури визначала Постанова № 486 від 19.08.1992 року, відповідно до п.1 якої (в редакції від 23.06.1995 року) державне обов`язкове особисте страхування працівників прокуратури здійснюється за рахунок коштів, що виділяються з державного бюджету на утримання органів прокуратури. Пунктом 3 Постанови № 486 (в редакції від 23.06.1995 року) визначено, що страхові платежі з державного обов`язкового особистого страхуванню працівників прокуратури, включаючи витрати HACK «Оранта» на його проведення в розмірі 6 відсотків від загальної суми цих платежів, перераховуються Генеральною прокуратурою України на спеціальний рахунок HACK «Оранта». Страхувальником при настанні страхових подій, згідно з п.3 Постанови №486 від 19.08.1992 року є Генеральна прокуратура України. Чинне законодавство, на час виникнення спірних правовідносин, а також підзаконні нормативні акти не містили винятків щодо вказаних зобов`язань Генеральної прокуратури України стосовно будь-якої категорії прокурорів (рішення Конституційного Суду України від 25.10.2007 р. по справі № 1-13/2007). На час загибелі ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1) виплати страхового відшкодування здійснювались відповідно до Постанови №486 від 19.08.1992 року. Страховик виплачує страхові суми: а) у разі загибелі або смерті застрахованого, що сталися при виконанні або у зв`язку з виконанням ним службових обов`язків, його спадкоємцям - у розмірі десятирічного грошового утримання застрахованого за останньою посадою, яку він займав (пп."а" п. 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ № 449 ( 449-95-п ) від 23.06.95), (п. 7 із змінами, внесеними згідно з Постановами КМУ № 206 ( 206-95-п ) від 22.03.95, № 890 ( 890-2009-п ) від 19.08.2009). З вимогою про виплату страхової суми застрахований або його спадкоємці можуть звернутися до страховика протягом трьох років з дня настання страхового випадку (п. 8 із змінами, внесеними згідно з Постановами КМУ № 206 ( 206-95-п ) від 22.03.95, № 890 (890-2009-п ) від 19.08.2009 (п.п.7,8 Постанови №486 від 19.08.1992 року). Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 256 ч.1, ст. 257 ч.1 ЦК України). Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ч.ч. 2-4 ЦК України). Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачі у березні 2008 року були обізнані про порядок отримання страхової суми одноразової грошової допомоги, отримавши висновок, затверджений в. о. прокурора Одеської області 28.03.2008 р. і мали можливість, у встановлений законом строк, звернутись до страхової компанії за виплатою, разом з тим, із заявами щодо виплати страхової суми звернулись до «НАСК «Оранта» 30.08.2017 р., тобто через 11 років після настання страхової події, чим порушили п. 8 Порядку №

486. Обґрунтованим є висновок суду про те, що встановлений чинним на момент настання страхового випадку законодавством термін реалізації позивачами своїх прав (спеціальний термін матеріального права) сплинув 07.11.2009 року, однак позивачі, у встановлені п.8 Постановою №486 від 19.08.1992 року строки із заявою про виплату страхового відшкодуванні до страховика НАСК «Оранта» не звернулись (а.с.243,243 зворот т.1). У відзиві на позовну заяву представник НАСК «Оранта» просив у позові відмовити, посилаючись, у тому числі на недотримання позивачами строків, встановлених п.8 Постанови №486 від 19.08.1992 року (а.с.53,54 т.1). За таких обставин, позовні вимоги позивачів до НАСК «Оранта» про виплату страхового відшкодування не підлягають задоволенню з підстав пропуску позивачами строку позовної давності. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що у позові слід відмовити з підстав того, що НАСК «Оранта» є неналежним відповідачем, оскільки Постанова №486 від 19.08.1992 рокувтратила чинність, а також, що 17.03.2007 року закінчився термін дії ліцензії страховика НАСК «Оранта» (а.с.243 т.1). З матеріалів справи вбачається, що станом на 06.11.2006 рокута впродовж до 24.02.2010 року Постанова №486 від 19.08.1992 року була чинна і втратила чинність на підставі Постанови КМУ №174 від 24.02.2010 року. Страховий випадок мав місце ІНФОРМАЦІЯ_1, тоді як термін дії ліцензії страховика НАСК «Оранта» закінчився 17.03.2007 року, тобто на час виникнення правовідносин сторін - ІНФОРМАЦІЯ_1 (права на страхове відшкодування), обов`язок з виплати страхового відшкодування покладався на страховика - НАСК «Оранта». Правильним є і висновок суду про відмову у позові до прокуратури Одеської області та Генеральної прокуратури України, які є неналежними відповідачами за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення страхової виплати. (мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу) Доводи представника позивачів у скарзі, що: з 2008 року по 2018 рік позивачі звертатись до відповідачів із заявами щодо видачі повного пакету документів, необхідного для отримання одноразової грошової допомоги та намагались отримати страхову виплату у позасудовому порядку, однак останні не виконали своїх зобов`язань, чим порушили права позивачів; на підтвердження вимог позивачі надали відповіді прокуратури Одеської області від 18.03.2008 року за вих. № 11/1 -5651-08, яка, будучи обізнаною про відсутність у HACK «Оранта» повноважень на здійснення такої виплати станом на 2008 рік, умисно повідомила ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про необхідність їх обов`язкового звернення із заявами про виплату одноразової грошової допомоги до цієї страхової компанії; суд дослідив письмові докази; листи прокуратури Одеської області від 22.07.2008 року за вих. № 11/1-828 і від 22.09.2008 року за вих. 11/1-5651-06; адвокатський запит від 24.02.2017 року до прокуратури Одеської області і відповідь № 11-9607-17 від 13.03.2017 року; письмове звернення позивачів від 21.03.2017 року до Генеральної прокуратури України і відповідь Генеральної прокуратури України від 05.04.2017 року за вих. 18-396вих-17; запит до HACK «Оранта» від 13.05.2017 року і лист HACK «Оранта» від 02.06.2017 року за вих. 1590-06-05/328; лист прокуратури Одеської області від 17.08.2017 року за вих. 18-61-17; лист HACK «Оранта» від 11.09.2017 року за вих. 1590-06-05/500; письмові звернення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України з вимогою виплатити одноразову грошову допомогу за фактом страхової події та відповіді ГПУ за вих. № 18-1652-вих-17 від 15.11.2017 року та вих. №18- 1653-ВИХ-17 від 15.11.2017 року; судом встановлено, що висновок службового розслідування за фактом страхової події, який є елементом необхідним для отримання страхової суми одноразової грошової допомоги складено та затверджено в.о. прокурора Одеської області 28.03.2008 року, тобто через півтора роки з дня настання такого випадку і саме з вини прокуратури Одеської області та Генеральної прокуратури України позивачі не мали змоги отримати належні їм виплати, - до уваги не приймаються. Страховий випадок мав місце ІНФОРМАЦІЯ_1 і саме з цього часу у позивачів викнило право на отримання страхового відшкодування. 08.05.2007 року позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 отримали свідоцтво про право на спадщину за законом у вигляді страхового відшкодування, як спадкоємці ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Висновок службового розслідування за фактом страхової події за участю помічника прокурора Ананьївського району ОСОБА_3 затверджено 28.03.2008 року. З вимогою про виплату страхової суми застрахований або його спадкоємці можуть звернутися до страховика протягом трьох років з дня настання страхового випадку (п. 8 Постанови №486 від 19.08.1992 року, яка була чинна і втратила чинність на підставі Постанови КМУ №174 від 24.02.2010 року). Встановлений чинним на момент настання страхового випадку законодавством термін реалізації позивачами своїх прав (спеціальний термін матеріального права) на пред`явлення вимог до страховика НАСК «Оранта» сплинув 07.11.2009 року. Разом з тим, із позовом про стягнення з відповідачів страхового відшкодування, у тому числі зі страховика НАСК «Оранта», позивачі звернулись у грудні 2017 року, тобто більш як через 8 років після спливу строків позовної давності. У відзиві на позовну заяву представник НАСК «Оранта» просив у позові відмовити, посилаючись, зокрема, на недотримання позивачами строків, встановлених п.8 Постанови №486 від 19.08.1992 року. Оскільки позивачі пропустили строк позовної давності за вимогами до страховика, висновок суду про відмову у позові до страховика в цій частині є правильним. Прокуратура Одеської області і Генеральна прокуратура України є неналежними відповідачами за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення страхової виплати. Посилання у скарзі на неналежну оцінку судом письмових доказів у вигляді листів та адвокатських запитів і відповідей на них, з врахуванням вказаних обставин, не заслуговують на увагу. Доводи представника НАСК «Оранта» у відзиві на скаргу, що остання є неналежним відповідачем, оскільки з 2007 року Генеральна прокуратура України припинила перерахування страхових платежів і у НАСК «Оранта» 17.03.2007 року закінчилась ліцензія на здійснення страхування працівників прокуратури, - до уваги не приймаються. Страховий випадок мав місце ІНФОРМАЦІЯ_1, а термін дії ліцензії страховика НАСК «ОРАНТА» закінчився 17.03.2007 року. На час виникнення правовідносин сторін - ІНФОРМАЦІЯ_1 (права на страхове відшкодування), обов`язок з виплати страхового відшкодування мав покладатись саме на страховика, тобто НАСК «Оранта». Доводи представників прокуратури Одеської області і Генеральної прокуратури України у відзиві на скаргу, що вони є неналежними відповідачами у справі, прийняті до уваги і є підставою для відмови у задоволенні апеляційної скарги. (чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду) Оскільки позивачі пропустили строк позовної давності для звернення до суду із позовом до страховика НАСК «Оранта», а прокуратура Одеської області і Генеральна прокуратура України є неналежними відповідачами за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , відсутні підстави для ствердження про порушення прав позивачів, за захистом яких вони звернулись до суду. (висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції) Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ч.1 ЦПК України). Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. СУДОВІ ВИТРАТИ Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1, ч.2 п.п.1-3 ЦПК України). З огляду на те, що апеляційна скарга позивачів задоволенню не підлягає, позивачі не мають права на відшкодування судових витрат. ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови суду складено 23.11.2020 року. Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко Л.М. Вадовська Є.С. Сєвєрова