Постанова 4818 № 615/252/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «26» жовтня 2022 року м. Валки справа № 615/252/22 провадження № 22ц/818/3556/22 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач), суддів - Котелевець А.В., Яцини В.Б. учасники справи: позивачка - ОСОБА_1 , представник позивачки - ОСОБА_2 , відповідач - Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Валківського районного суду Харківської області від 07 липня 2022 року в складі судді Токмакової А.П. в с т а н о в и в: У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи. Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 00-10 годин по вулиці Агрономічній сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «SUBARU IMPREZA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_3 . Під час пригоди здійснено наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці дорожньо-транспортної пригоди. Вказала, що після наїзду на пішохода водій ОСОБА_3 залишив місце пригоди та зник в невідомому напрямку, але того ж дня з`явився до поліції та повідомив про місцезнаходження транспортного засобу. За фактом дорожньо-транспортної пригоди відкрито кримінальне провадження № 12019160000000749. Вироком Суворовського районного суду міста Одеси від 13 липня 2021 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 135 КК України. Зазначила, що у неї як матері померлого ОСОБА_4 виникло право на відшкодування шкоди, завданої смертю сина, за рахунок Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», оскільки станом на час дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією транспортного засобу «SUBARU IMPREZA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахована відповідачем за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 117703124. Вказала, що її представник повідомив Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про дорожньо-транспортну пригоду та звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування. Просив відшкодувати 25 038,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та 149 924,00 грн в рахунок відшкодування витрат у зв`язку зі втратою годувальника. Зазначила, що 16 лютого 2021 року відповідач здійснив виплату страхового відшкодування моральної шкоди в розмірі 25 038,00 грн. Проте, страхове відшкодування, пов`язане із втратою годувальника, їй не виплачено, лише повідомлено перелік документів, які необхідно надати для проведення розрахунку страхового відшкодування. Просила стягнути з відповідача на її користь 149 924,00 грн страхового відшкодування витрат у зв`язку із втратою годувальника та 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 07 липня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено. На вказане рішення суду ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що вона є пенсіонеркою за віком, отже непрацездатною, та мала право на утримання сином. Отримання нею пенсії за віком не свідчить про те, що вона не потребувала матеріальної допомоги. Суд не надав належної оцінки акту обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства від 21 жовтня 2021 року та помилково послався на висновок Верховного Суду у справі № 734/2313/17 віл 05 жовтня 2020 року, адже обставини цієї справи не є подібними. Право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки були на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання. Відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 742/554/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19-ц. У зв`язку з передчасною смертю сина вона втратила право на одержання утримання у майбутньому. Висновок суду про те, що для набуття статуту особи, яка має право на утримання як непрацездатна, вона повинна мати дохід менший мінімального, передбаченого законом, є помилковим, адже прожитковий мінімум завжди менше, ніж мінімальна пенсія. Суд не врахував висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 212/1055/18-ц. 25 жовтня 2022 року до суду апеляційної інстанції від Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив апеляційну скаргу - залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін. При цьому посилався на відсутність доказів з боку позивачки щодо того, що вона перебувала на утриманні померлого та мала потребу у його матеріальній допомозі. Також, зазначив, що суд першої інстанції при ухваленні судового рішення правильно застосував правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 18 квітня 2018 року, справа № 165/325/17, від 09 вересня 2020 року, справа № 215/5896/18, від 09 липня 2020 року, справа № 756/8644/19, залишивши позов позивачки без задоволення. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи ціну позову, яка менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою не надано доказів, які б свідчили про перебування її на утриманні свого сина та про її потребу у матеріальній допомозі, а також доказів отримання доходів її сином. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_2 відбулась дорожньо-транспортна пригода, під час якої автомобіль «SUBARU IMPREZA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 . Від отриманих ушкоджень ОСОБА_4 загинув на місці дорожньо-транспортної пригоди, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області ІНФОРМАЦІЯ_2, та висновком судово-медичної експертизи № 1357-2564/2019 від 06 вересня 2019 року (а. с. 12-14, 20). За фактом дорожньо-транспортної пригоди, під час якої помер ОСОБА_4 , внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019160000000749. У подальшому в цьому кримінальному провадженні затверджено обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 135 КК України (а. с. 15-17). Вироком Суворовського районного суду міста Одеси від 13 липня 2021 року по справі № 523/10018/20, який ухвалою Одеського апеляційного суду від 05 липня 2022 року змінено в частині призначеного покарання, визнано ОСОБА_3 винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 135 КК України (а. с. 18-19). Станом на час дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією автомобіля «SUBARU IMPREZA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахована Приватним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», що підтверджується полісом № 117703124, чинним станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 31). ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 12 грудня 1989 року (а. с. 21). ОСОБА_1 є пенсіонеркою (а. с. 27). Батько ОСОБА_4 - ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 21, 22). На час смерті ОСОБА_4 у шлюбі не перебував. Його шлюб з ОСОБА_6 розірвано 12 грудня 1997 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 19 березня 2003 року (а. с. 23). З Інформації про склад сім`ї потерпілого, адресованої ОСОБА_1 . Приватному акціонерному товариству «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» вбачається, що родичами першого ступеня споріднення ОСОБА_4 , загиблого ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батько - ОСОБА_5 , який помер, мати - ОСОБА_1 та син - ОСОБА_4 , 1991 року народження. Також в інформації зазначено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди потерпілий не офіційно працював (а. с. 24). З акту обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства від 21 жовтня 2019 року, складеного техніком абонвідділу Комунального підприємства «Благоустрій» ОСОБА_7 , за участю сусідів ОСОБА_1 - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вбачається, що останні підтвердили, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та станом на дату смерті ОСОБА_1 знаходилась на його утриманні (а. с. 26). 08 листопада 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Стефківський В.І. звернувся до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, яка мала місце ІНФОРМАЦІЯ_2, до якої додав: заяви на виплату страхового відшкодування; оригінал листа-відповіді Управління патрульної поліції у Львівській області від 01 листопада 2019 року; оригінал довідки про дорожньо-транспортну пригоду № 3019210435922780; витяг з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвали Київського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2019 року; завірену сільською радою копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 ; копію лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_4 ; оригінал довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 ; посвідчені копії паспортів та ІПН матері та сина загиблого; копії довіреностей (а. с. 9). Як вбачається із заяви на виплату страхового відшкодування від 08 листопада 2019 року, мати загиблого ОСОБА_1 просила виплатити їй страхове відшкодування за шкоду, пов`язану із втратою годувальника, у розмірі не менше 149 924, 00 грн. До заяви додано: завірену сільською радою копію пенсійного посвідчення ОСОБА_1 ; оригінал акту обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства на підтвердження факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_4 (а. с. 10). Також представником ОСОБА_1 подано заяву на виплату страхового відшкодування від 08 листопада 2019 року, у якій вона просила виплатити страхове відшкодування, пов`язане із заподіяною моральною шкодою, у розмірі 25 038,00 грн. До заяви додано копії свідоцтва про народження ОСОБА_4 , про смерть ОСОБА_5 та про розірвання шлюбу ОСОБА_4 (а. с. 11). 20 листопада 2019 року Приватним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» надано відповідь на заяву ОСОБА_1 щодо відшкодування шкоди та повідомлено, що для проведення розрахунку страхового відшкодування моральної шкоди та шкоди, що пов`язана із втратою годувальника, необхідно надати: довідку про склад сім`ї; довідку про розмір отриманої заробітної плати за рік, передуючий дорожньо-транспортній пригоді; довідку пенсійного фонду про розмір отримуваної пенсії ОСОБА_1 ; рішення суду про підтвердження факту перебування на утриманні або довідку пенсійного фонду про призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника; копію витягу з кримінального провадження № 12019160000000749; рішення суду щодо визнання водія транспортного засобу винною особою у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди або постанову про закриття кримінального провадження. Повідомлено, що остаточне рішення щодо суми страхового відшкодування страхова компанія прийме після надання всіх документів, передбачених законом (а. с. 28). 11 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» із заявою, у якій зазначила, що її син ОСОБА_4 , 1970 року народження, станом на дату дорожньо-транспортної пригоди - ІНФОРМАЦІЯ_2, працював та отримував доходи, однак офіційно працевлаштований не був, тому вона не має змоги надати довідку про його доходи (а. с. 25). Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно із статтею 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Положення цієї статті кореспондується з частиною першою статті 16 Закону України «Про страхування», за змістом якої договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Відповідно до статті 8 Закону України «Про страхування» страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. За змістом статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Пунктом 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Зазначена норма права за способом викладення змісту є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою. Частиною першою статті 1200 ЦК України передбачено, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті. Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував. Тобто, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті. Поняття «непрацездатні громадяни» надається у статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону. Непрацездатні члени сім`ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування. Розмір відшкодування у зв`язку з втратою годувальника у цих випадках визначається з його заробітку без врахування заробітку або пенсії, що одержували зазначені особи (підпункт «г» пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»). Факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Зазначене відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 752/4605/19, провадження № 61-18995 св

20. За змістом статті 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки були на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання. Відповідно статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Аналіз наведеного положення закону дає підстави для висновку, що умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є одночасна наявність двох обов`язкових підстав: непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19) під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. Пунктом 35.1 статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; прізвище, ім`я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; підпис заявника та дата подання заяви. Пунктом 35.2 статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що до заяви додаються: паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння ДТП, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну; свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого; документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого; документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання ДТП) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника; відомості про банківські реквізити заявника (за наявності). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела належними та допустимими доказами як свою потребу у матеріальній допомозі, так і те, що її загиблий син надавав їй таку допомогу, яка в свою чергу була б основним і постійним джерелом її існування. Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції, адже ОСОБА_1 не надано доказів як щодо розміру власної пенсії, так і щодо розміру доходів її сина, що позбавляє суд можливості встановити її потребу в матеріальній допомозі з боку сина та наявність у нього можливості надавати таку допомогу. У наданій ОСОБА_1 страховій компанії заяві вона вказала про те, що її син працював неофіційно, однак відсутність у потерпілого офіційного доходу не може свідчити про перебування позивачки на його утриманні. Сам факт пенсійного віку позивачки не підтверджує обставин, що вона перебувала на утриманні сина та мала право на таке утримання. ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів того, що вона має дохід, менший від встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць, а також, що саме допомога померлого сина була основним та постійним джерелом її існування. Як вбачається з матеріалів справи, страхова компанія повідомила ОСОБА_1 перелік документів, які необхідно надати для отримання страхового відшкодування, а саме: довідку про склад сім`ї; довідку про розмір отриманої заробітної плати за рік, передуючий дорожньо-транспортній пригоді; довідку пенсійного фонду про розмір отримуваної пенсії ОСОБА_1 ; рішення суду про підтвердження факту перебування на утриманні або довідку пенсійного фонду про призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника; копію витягу з кримінального провадження; рішення суду щодо визнання водія транспортного засобу винною особою у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди або постанову про закриття кримінального провадження. Проте, позивачка не надала відповідачу всіх необхідних для виплати страхового відшкодування документів. Зокрема, страховику не було подано документи, які підтверджують перебування позивачки на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розмір пенсії. Наданий ОСОБА_1 акт обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства від 21 жовтня 2019 року, складений техніком абонвідділу Комунального підприємства «Благоустрій» ОСОБА_7 , за участю сусідів ОСОБА_1 про те, що станом на дату смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_1 знаходилась на його утриманні, не може бути належним доказом факту перебування позивачки на утриманні сина, адже такий факт міг бути відомий сусідам лише зі слів самої позивачки, та вказаний акт складений вже після смерті ОСОБА_4 . Матеріали справи не містять доказів надання страховику всіх визначених у пункті 35.2 статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» документів, які є передумовою для прийняття відповідачем рішення щодо виплати страхового відшкодування. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачкою не надано належних та допустимих доказів, що вона мала право на страхове відшкодування після смерті сина. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03 червня 2021 року у справі № 705/3172/19, провадження № 61-10103св20. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо того, що вона є пенсіонеркою за віком, отже непрацездатною, та мала право на утримання від сина; що право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки були на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання, судова колегія відхиляє, оскільки та обставина, що позивачка мала право на день смерті сина на утримання від нього також потребує доведення. Натомість, ОСОБА_1 належних та допустимих доказів щодо цього не надано. Будь-яких фактів, які б свідчили про її потребу у матеріальній допомозі та наявність у сина можливості її надавати, позивачкою не наведено. Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 742/554/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19-ц, є необґрунтованими, оскільки вказаними постановами справи направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, а не вирішено спір по суті. Під час нового розгляду справи № 742/554/19 у задоволенні вимог позивачів про відшкодування майнової шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на підставі статті 1200 ЦК України відмовлено. У справі № 742/637/19-ц, на відміну від цієї справи, судом встановлено розмір пенсії позивача, тобто встановлені судами фактичні обставини є різними. Твердження ОСОБА_1 щодо того, що отримання нею пенсії за віком не свідчить про те, що вона не потребувала матеріальної допомоги, не можуть бути взяті до уваги, враховуючи, що позивачкою не надано доказів наявності у неї потреби у матеріальній допомозі від сина. Доводи ОСОБА_1 щодо того, що суд першої інстанції помилково послався на висновок Верховного Суду у справі № 734/2313/17 від 05 жовтня 2020 року, адже обставини цієї справи не є подібними, судова колегія вважає безпідставними, адже в обох справах відмовлено у задоволенні вимог через недоведеність факту перебування на утриманні померлого. Посилання ОСОБА_1 на те, що у зв`язку з передчасною смертю сина вона втратила право на одержання утримання у майбутньому, не можуть бути взяті до уваги, адже це не є підставою для отримання страхового відшкодування. Твердження ОСОБА_1 , що висновок суду першої інстанції щодо того, що для набуття статусу особи, яка має право на утримання як непрацездатна, вона повинна мати дохід менший мінімального, передбаченого законом, є помилковим, адже прожитковий мінімум завжди менше, ніж мінімальна пенсія, судова колегія відхиляє, оскільки позивачкою не надано доказів ані щодо розміру своєї пенсії, ані щодо наявності у неї потреби в наданні матеріальної допомоги. До суду апеляційної інстанції таких документів також не надано. Доводи ОСОБА_1 щодо того, що суд першої інстанції не врахував висновок, викладений у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 212/1055/18-ц, не можуть бути взяті до уваги. Цей висновок передбачає, що під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. Проте, таких обставин позивачкою не наведено. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, підстав для перерозподілу судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу, апеляційним судом не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Валківського районного суду Харківської області від 07 липня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді А.В. Котелевець В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 26 жовтня 2022 року.