Постанова 4854 № 420/6390/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/6390/25 Перша інстанція: суддя Караван Р.В., повний текст судового рішення складено 07.10.2025, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ОСОБА_1 03.03.2025 року звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якому просить суд: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з відмови мені, ОСОБА_1 , листом №173-33222/Ф-03/8-1500/25 від 03.01.2025 року, у проведенні виплати одноразової допомоги у розмірі 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, яка передбачена частиною 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в редакції до 01.01.2023 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити мені, ОСОБА_1 , одноразової допомоги у розмірі 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, яка передбачена частиною 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в редакції до 01.01.2023 року. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач, є вдовою ОСОБА_2 , який був пенсіонером Міністерства оборони України та перебував на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області (далі ГУ ПФУ). 16 липня 2022 року, ОСОБА_2 загинув в авіакатастрофі, що мала місце під час виконання трудових (службових) обов`язків у ТОВ «Авіакомпанія Меридіан» (код ЄДРПОУ 32549596). Подія трапилася в районі аеропорту м. Кавала, Грецька Республіка, де загинуло 8 осіб, включаючи мого чоловіка. Згідно з вимогами ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №1105-ХІV), в редакції до 01.01.2023 року, у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату. В грудні 2025 року, вона звернулась до Відповідача із заявою, в якій просила здійснити виплату одноразової допомоги у зв`язку із загибеллю її чоловіка, ОСОБА_2 , який загинув внаслідок нещасного випадку, що стався 16 липня 2022 року, під час виконання ним службових обов`язків у ТОВ «Авіакомпанія Меридіан». До заяви нею були додані, копія паспорту та ІПН, копія свідоцтва про шлюб, копія свідоцтва про смерть та копія Акту розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався (сталося/сталася) від 31 серпня 2022 року. Відповідач, листом №173-33222/Ф-03/8-1500/25 від 03.01.2025 року відмовив позивачу у проведенні такої виплати. Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з вказаним позовом. Відповідач з поданим позовом не погодився та вважає його таким, що задоволенню не підлягає. У поданому до суду відзиві зазначає, що ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою від 18.12.2024 року про здійснення одноразової допомоги у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку від 16.07.2022 року. До заяви долучені наступні документи: акт цивільного стану про смерть ОСОБА_2 ; довідка №131/1.2 від 26.08.2022 року; довідка №65д від 26.08.2022 року; паспорт громадянина України ОСОБА_1 НОМЕР_2 ; свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 22.08.1992 року; довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру ОСОБА_1 ; тимчасовий акт спеціального розслідування нещасного випадку, затвердженого 31.08.2022 року. Листом Головного управління №173-33222/Ф-03/8-1500/25 від 03.01.2025 року надано пояснення, яким чином може бути подана заява до Пенсійного фонду України для призначення страхових виплат особі, яка має право на такі виплати у разі смерті потерпілого. Відповідно до вимог п.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року №1105-XIV (зі змінами та доповненнями) у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується: одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату. Разом з тим, відповідно до п.п.5 п.5.1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, який затверджено Постановою правління Фонду соціального страхування України 19.07.2018 року №11 (зі змінами, внесеними згідно з Постановою Фонду соціального страхування від 25.02.2021 року №7) (далі Порядок) для отримання одноразової допомоги на сім`ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого. Згідно даних тимчасового акту розслідування нещасного випадку ОСОБА_2 на час настання нещасного випадку був зареєстрований та проживав за адресою : АДРЕСА_1 . Натомість, згідно заяви позивача місцем реєстрації ОСОБА_1 є АДРЕСА_2 . Вказує, що на теперішній час відсутня Угода про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням чи іншим ушкодженням здоров`я, що пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків між Україною та Грецькою республікою, отже, документ, який підтверджує смерть потерпілого, має бути легалізований на території України. З таких обставин, вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 року відкрито провадження по вказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 КАС України. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено повністю. На вказане рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року по справі №420/6390/25 та ухвалити нове рішення, яким вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити в повному обсязі. Апелянт вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення. Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є вдовою ОСОБА_2 . Згідно Акту цивільного стану про смерть ОСОБА_2 , виданого компетентним органом Грецької Республіки, останній загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок тяжких поранень голови, грудної клітини, живота, верхніх та нижніх кінцівок. Авіакатастрофа. Відповідно до Акту розслідування нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався 16 липня 2022 року о 22 год. 47 хв. (за Київським часом) в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Меридіан» (далі - ТОВ «Авіакомпанія «Меридіан»), код згідно з ЄДРПОУ 32549596, без підпорядкування від 30.08.2022 року комісія, утворена наказом Державної служби України з питань праці від 19 липня 2022 року №120 провела спеціальне розслідування групового нещасного випадку (авіакатастрофи), що стався в районі аеропорту м. Кавала (Грецька республіка). Кількість потерпілих - 8 осіб, в тому числі 8 із смертельними наслідками. Згідно висновків вказаного Акту комісія із спеціального розслідування одноголосно визнала нещасний випадок з ОСОБА_2 пов`язаним з виробництвом, як такий, що стався під час виконання потерпілим посадових обов`язків згідно з внутрішнім трудовим розпорядком підприємства, та підпадає під дію пп.1 п.52 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 року №337. Відповідно до довідки від 19.08.2022 року №27/02-14, виданої приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Одеської області Гурської Валентини Семенівни останнім « 19» серпня 2022 року заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_2 , « ІНФОРМАЦІЯ_2 , котрий постійно проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , єдиним спадкоємцем якого є його дружина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка своєчасно прийняла спадщину. Як свідчать матеріли справи та не заперечується сторонами ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою від 18.12.2024 року, у якій просила здійснити виплату їй одноразової допомоги у зв`язку із загибеллю її чоловіка, ОСОБА_2 , який загинув внаслідок нещасного випадку на виробництві, що мав місце 16 липня 2022 року під час виконання службових обов`язків у ТОВ «Авіакомпанія «Меридіан». Подія трапилася в районі аеропорту м. Кавала, Грецька Республіка, де загинуло 8 осіб, включаючи чоловіка позивачки. До вказаної заяви були долучені: довідка №65д від 26.08.2022 року; копія паспорту громадянина України ОСОБА_1 НОМЕР_2 ; копія довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру ОСОБА_1 ; копія свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 22.08.1992 р.; акт цивільного стану про смерть ОСОБА_2 ; акт розслідування нещасного випадку від 30.08.2022 року. Відповідач, листом №173-33222/Ф-03/8-1500/25 від 03.01.2025 року вказав, що для призначення страхової виплати в разі смерті потерпілого, заявнику необхідно звернутись до будь-якого сервісного центру Пенсійного фонду України або в електронній формі через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, надавши разом із заявою про призначення виплати необхідні документи, передбачені Законом №1105. Разом з цим також повідомлено, що на теперішній час відсутня Угода про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням чи іншим ушкодженням здоров`я, що пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків між Україною та Грецькою республікою. Отже, документ, який підтверджує смерть потерпілого, має бути легалізований на території України. Відповідно до частини 5 статті 36 Закону №1105 у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім`ї виплачується одноразова допомога. При цьому нормами Закону №1105 не визначено коло осіб, що належать до членів сім`ї потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві. Звернуто увагу, що документом, що підтверджує факт спільного проживання членів сім`ї, є документ про реєстрацію місця проживання (разом з потерпілим на час його смерті за однією адресою), виданий згідно із вимогами Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні». Згідно даних тимчасового акту розслідування нещасного випадку ОСОБА_2 на час настання нещасного випадку був зареєстрований тат проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно заяви місцем реєстрації заявника є АДРЕСА_2 . Отже, у разі неспівпадінні адреси зареєстрованого місця проживання, зокрема, дружини та померлого потерпілого на дату настання нещасного випадку територіальні органи Пенсійного фонду України можуть керуватися судовим рішенням щодо визначення кола осіб, які мають право на одноразову допомогу сім`ї. Згідно відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_2 в період з 02.02.2009 року по 16.07.2022 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Вважаючи рішення Пенсійного органу протиправним та необґрунтованим, позивач звернувся до суду з даним позовом. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України). Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом №1105-ХІV. Правові висновки Верховного Суду стосовно застосування положень цього Закону сформовані, зокрема, в постановах від 20 лютого 2018 року у справі №803/879/17, від 21 травня 2018 року у справі №428/11236/16-а, від 31 серпня 2018 року у справі №451/1464/16-а, від 11 грудня 2018 року у справі №804/3477/16, від 22 січня 2019 року у справі №583/1159/16-а та від 21 лютого 2019 року у справі №204/2001/17(2-а/204/121/17). Згідно з вимогами ст.36 Закону №1105-ХІV, страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Відповідно до вимог ч.7 ст.36 Закону №1105-ХІV, страхові виплати складаються із, зокрема, страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого). Відповідно до вимог ч.1 ст.43 Закону №1105-XIV для розгляду справ про страхові виплати до Фонду подаються: 1) акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та/або висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть; 2) документи про необхідність подання додаткових видів допомоги. Згідно з вимогами ст.44 Закону №1105-XIV Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів. Рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім`ї та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів. Відповідно до вимог ст.45 Закону №1105-ХІV фонд відмовляє у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо мали місце: 1) навмисні дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання приписів та обмежень лікаря) потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку; 2) подання роботодавцем, іншими органами, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілим Фонду свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок; 3) вчинення застрахованим умисного кримінального правопорушення, що призвів до настання страхового випадку. Фонд відмовляє у виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов`язаним з виробництвом. Частиною шостою статті 42 Закону №1105-XIV (в редакції станом на дату настання нещасного випадку) встановлено, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується: - одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату; - одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату. Таким чином, положеннями Закону №1105-XIV встановлено два різні види одноразової грошової виплати: одноразова допомога сім`ї померлого та одноразова допомога дитині чи особам, що перебували на його утриманні. Подібний підхід сформульований Верховним Судом, зокрема у постанові від 22 квітня 2021 року у справі №360/1239/19, де Суд вказав, що законодавець чітко розмежував страхові виплати, які виплачуються сукупно на сім`ю потерпілого (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату) та окремо кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого (20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату). Колегією суддів встановлено, що позивачка звернулася до Фонду соціального страхування із заявою про призначення страхових виплат, у зв`язку зі смертю годувальника. До заяви позивачка долучила всі необхідні документи. За наслідками розгляду звернення позивачки та доданих документів, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області листом №173-33222/Ф-03/8-1500/25 від 03.01.2025 року, повідомило заявницю, що для призначення страхової виплати в разі смерті потерпілого, заявнику необхідно звернутись до будь-якого сервісного центру Пенсійного фонду України або в електронній формі через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, надавши разом із заявою про призначення виплати необхідні документи, передбачені Законом №1105. Окрім того, останнім було повідомлено, що згідно даних тимчасового акту розслідування нещасного випадку ОСОБА_2 на час настання нещасного випадку був зареєстрований тат проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно заяви місцем Вашої реєстрації є АДРЕСА_2 . Таким чином, у разі неспівпадінні адреси зареєстрованого місця проживання, зокрема, дружини та померлого потерпілого на дату настання нещасного випадку територіальні органи Пенсійного фонду України можуть керуватися судовим рішенням щодо визначення кола осіб, які мають право на одноразову допомогу сім`ї. Надаючи оцінку вказаним обставинам, колегія суддів зазначає наступне. З даного приводу слід зауважити, що відповідач визначеного положеннями Закону №1105-XIV та Порядку №4-1 рішення у формі постанови за наслідками розгляду такої заяви позивача не приймав. Натомість свою відмову виклав у листі від 01.05.2025 року, що суперечить наведеним вище приписам відносно форми та порядку розгляду такої заяви. Крім того, такий лист не можливо розцінювати виключно як роз`яснення порядку призначення страхової виплати, оскільки в ньому надається оцінка фактичних обставин та підстав призначення одноразової грошової допомоги. Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат затверджено постановою Правління фонду соціального страхування України від 19.07.2018 року №11 (далі Порядок). Згідно з вимогами п.5.1. Порядку для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім`ї та особами, які мають право на виплати, до управління (відділення) виконавчої дирекції Фонду подаються: заяви (колективна чи індивідуальні), для призначення страхових виплат за встановленою виконавчою дирекцію Фонду формою; копії паспорта; копії реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або сторінки паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого; копії документів, що підтверджують родинні зв`язки померлого потерпілого (свідоцтво про шлюб потерпілого, свідоцтво про народження його дітей, у разі призначення виплати батькам потерпілого подається свідоцтво про народження потерпілого); довідка про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу). Для отримання одноразової допомоги на сім`ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого. Стаття 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року закріплює правило, за яким здійснення права на свободу пересування і вибору місця проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не може зазнавати жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб. Відповідно до частин першої, шостої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Згідно з частиною шостою статті 29 Цивільного кодексу України фізична особа може мати кілька місць проживання. Водночас, відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, врегульовуються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року №1382-IV (далі Закон №1382-IV). Відповідно до статті 2 Закону №1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом. Положеннями статті 3 Закону №1382-IV також встановлено, що: - вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; - місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги. Згідно з вимогами ч.10 ст.6 Закону №1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Конституційний Суд України в рішенні від 20 грудня 2019 року №12-р/2019, на підставі системного аналізу положень Закону №1382-IV, який за його преамбулою відповідно до Конституції України регулює відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, дійшов висновку, що Закон №1382-IV не передбачає можливості обмеження права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання людини залежно від реєстрації її місця проживання або постійного проживання у певному населеному пункті. Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» від 07 лютого 2022 року №265 затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування). Пунктом 4 цього Порядку визначено, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. Мета та порядок реєстрації місця проживання визначаються положеннями Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05 листопада 2021 року №1871-IX. Відповідно до статті 3 цього Закону реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою; використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках. Таким чином, колегія суддів доходить висновку про те, що встановлений державою обов`язок особи зареєструвати єдине місце проживання зумовлено характером такого інструменту державного управління, з огляду на застосування останнього з метою реалізації, зокрема виборчих прав, надання низки адміністративних послуг, в тому числі і для ведення офіційного листування з державними органами. З огляду на спірні правовідносини, що виникли у цій справі, колегія суддів зазначає, що дійсно, положеннями Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року №11 було визначено, що для отримання одноразової допомоги на сім`ю в разі смерті потерпілого встановлено обов`язкову вимогу щодо наявності однакового зареєстрованого місця проживання родини (дружини, дітей). Порядок №11 є підзаконним нормативно-правовим актом, що прийнятий Фондом соціального страхування на виконання вимог пункту 8 частин першої статті 7 Закону №1105-XIV. Всі підзаконні нормативно-правові акти мають відповідати Конституції України, законам, чинним міжнародним договорам України, підзаконним нормативно-правовим актам вищої юридичної сили та узгоджуватися між собою, а норми права, що містяться у нормативно-правовому акті, не мають містити норм, що не відповідають Конституції України та мають відповідати нормативно-правовим актам вищої юридичної сили. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Додатково слід звернути увагу, що з 23 березня 2023 року у зв`язку із набранням чинності постановою Правління Пенсійного фонду України від 26 січня 2024 року №4-1, якою затверджено Порядок призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, Порядок №11 втратив чинність. При цьому, дискримінаційних умов, які стосуються обов`язковості однакового зареєстрованого місця проживання усієї родини, положеннями нового Порядку №4-1 не передбачено. Як вбачається з оскаржуваного рішення, судом першої інстанції встановлено, «… що позивачем під час подання заяви від 18.12.2024 року не були дотримані вимоги частини третьої статті 41 Закону України «Про адміністративну процедуру» та частини другої статті 37 Закону №1105-XIV, а саме остання була подана не за встановленою Порядком №4-1 та Законом №1105-XIV порядку, про що відповідач правомірно повідомив у своєму листі №173-33222/Ф-03/8-1500/25 від 03.01.2025 року про необхідність звернення до будь-якого сервісного центру Пенсійного фонду України або в електронній формі через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням електронного підпису.». З урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачкою не було дотримано вимог до звернення з відповідною заявою. Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції свідчить про формальний підхід суду першої інстанції до предмету позову, що суперечить положенням Закону України «Про адміністративну процедуру» та правовим висновкам Верховного Суду щодо неприпустимості формалізованого підходу в питаннях розгляду звернень громадян, які стосуються їх соціальних прав. Вимогами ст.16 Закону України «Про адміністративну процедуру» встановлено, що адміністративний орган зобов`язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи; адміністративний орган не може зобов`язувати особу самостійно отримувати документи та інші докази, необхідні для здійснення адміністративного провадження, якщо такий обов`язок не визначено законом. Згідно пунктів 1, 7 частини 1 статті 47 Закону України «Про адміністративну процедуру», під час підготовки справи до розгляду та вирішення, крім невідкладного розгляду та вирішення справи (стаття 60 цього Закону), адміністративний орган встановлює наявність та достатність матеріалів у справі, а також за необхідності: 1) витребовує додатково документи та відомості, що перебувають у володінні органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи чи організації, що належить до сфери його управління; 7) виконує інші передбачені законом обов`язки в рамках адміністративного провадження.

2. Витребування необхідних документів та відомостей, збирання доказів, проведення слухання у справі та інші процедурні дії під час адміністративного провадження здійснюються відповідно до вимог цього Закону. Частиною 1 статті 48 Закону України «Про адміністративну процедуру» встановлено, що адміністративний орган витребовує документи та відомості, необхідні для вирішення справи, з дотриманням принципу офіційності. Частиною 2 статті 48 Закону України «Про адміністративну процедуру» визначено, що подання особою заяви (особисто або через свого представника) вважається наданням такою особою згоди на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про неї, що міститься у витребовуваних документах та відомостях, в обсязі, визначеному законодавством для вирішення відповідної категорії справ. На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов невірного висновку, застосувавши при вирішенні справи статтю 41 Закону України «Про адміністративну процедуру, проігнорував наявність в зазначеному Законі положень статей 16, 47, 48, тобто не застосував нормативні акти, які підлягали застосуванню при вирішенні даних правовідносин, та надав перевагу підзаконному акту Порядку 4-1, над положеннями статей 16, 47, 48 зазначеного, спеціального, Закону. Колегія суддів вважає, що відмова у задоволенні вимог позивачки з посиланням на невідповідність поданого нею пакету документів для отримання одноразової грошової допомоги Порядку призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, затвердженому постановою Правління Пенсійного фонду України від 26 січня 2024 року №4-1 (далі Порядок №4-1), є формальним підходом, якій суперечить правовим висновкам Верховного Суду щодо неприпустимості формального підходу до вирішення справ за зверненнями громадян, що стосуються їх соціальних справ. Зокрема, у постанови від 22.04.2024 року по справі 420/17371/22, Верховний Суд зробив висновки, що «… підзаконний Порядок не може встановлювати додаткових формальних бар`єрів (на кшталт вимоги збігу адрес реєстрації / «спеціального» переліку додатків), яких немає в законі. Такий формальний підхід не є підставою для відмови у виплаті; застосовується норма закону вищої сили.». Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції, всупереч зазначеному висновку, надав підзаконному акту, яким є Порядок 4-1, перевагу над нормами Закону України «Про адміністративну процедуру», а саме статтями 16, 47, 48 зазначеного Закону. Також, судом першої інстанції не взято до уваги правовий висновок Верховного Суду, якій наведено в постанові №638/18457/15-а від 30.09.2019 року, а саме: «Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду щодо обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.». Одночасно, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості та такими, що не відповідають дійсності наведені відповідачем у листі №173-33222/Ф-03/8-1500/25 від 03.01.2025 року доводи про те, що у разі неспівпадінні адреси зареєстрованого місця проживання, зокрема, дружини та померлого потерпілого на дату настання нещасного випадку територіальні органи Пенсійного фонду України можуть керуватися судовим рішенням щодо визначення кола осіб, які мають право на одноразову допомогу сім`ї. Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач та ОСОБА_2 проживали за однією адресою, а саме АДРЕСА_2 . Факт зазначення у Акті розслідування нещасного випадку ОСОБА_2 іншої адреси вказану обставину не спростовує та жодним чином не впливає на можливість отримання позивачем відповідної виплати. Так само, на думку суду першої інстанції, з якою погоджується суд апеляційної інстанції, у вказаному листі відповідачем було безпідставно зазначено, що на теперішній час відсутня Угода про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням чи іншим ушкодженням здоров`я, що пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків між Україною та Грецькою республікою. Отже, документ, який підтверджує смерть потерпілого, має бути легалізований на території України. Відповідно до вимог статті 14 Угоди між Україною та Грецькою Республікою про правову допомогу в цивільних справах, яка ратифікована Законом №244-IV від 22.11.2002 року документи, що були складені або засвідчені відповідною установою однієї з Договірних Сторін, скріплені печаткою та засвідчені підписом компетентної особи, мають силу документа на території другої Договірної Сторони. Це стосується також копій та перекладів, що засвідчені відповідним чином. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін визнаються офіційними, вважаються такими ж і на території другої Договірної Сторони. В матеріалах справи міститься копія перекладу Акту цивільного стану про смерть ОСОБА_2 , який було видано відповідною установою Грецької Республіки, однак не в повному обсязі, а саме без копії вказаного документу мовою оригіналу, який би містив печатку та підпис компетентної особи. Отже, за умови надання позивачем вказаного документу в повному обсязі, а саме разом з його текстом мовою оригіналу скріпленого печаткою та засвідченого підписом компетентної особи Грецької Республіки під час повторного звернення з відповідною заявою до відповідача жодної легалізовації на території України не потребуватиме. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, в цій справі відповідач листом №173-33222/Ф-03/8-1500/25 від 03.01.2025 року фактично відмовив у здійсненні виплати позивачці, при цьому правова підстава, передбачена законодавством, відповідачем в оскаржуваному листі не вказана. Змінений виклад підстави для відмови, окрім того що законодавством не передбачений, суперечить наведеним вище нормативним положенням. Окрім цього, колегія суддів враховує, що в результаті відмови відповідача у здійсненні виплати одноразової грошової допомоги за наявним страховим випадком, порушується право на отримання такої виплати, наявність якої відповідач визнає в т.ч. щодо позивачки. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03.01.2025 року №173-33222/Ф-03/8-1500/25 є необґрунтованою та протиправною, оскільки не містить визначеної законодавством підстави для відмови у страховій виплаті. Колегія суддів висновує, що відповідач не наділений повноваженнями відмовляти у здійсненні страхової виплати, в т.ч. виплати одноразової грошової допомоги за обставин даної справи, з підстав, які не передбачені ст.45 Закону №1105-XIV. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03.01.2025 року №173-33222/Ф-03/8-1500/25, яким ОСОБА_1 відмовлено у виплаті одноразової допомоги, є протиправним та підлягає скасуванню. Колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушених прав позивачки є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу, такий спосіб забезпечить ефективний захист прав позивача та остаточне вирішення спору. Відповідно до вимог ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, підлягають задоволенню частково. Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до приписів ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення - скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову частково. Керуючись ст.ст. 242; 257; 308; 311; 315; 317; 321; 322; 327-329 КАС України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року скасувати, ухвалити у справі №420/6390/25 нову постанову, якою частково задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №173-33222/Ф-03/8-1500/25 від 03.01.2025 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті страхової виплати відповідно до вимог ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», (в редакції Закону, що діяв на момент настання нещасного випадку 16.07.2022 року), що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку із смертю її чоловіка ОСОБА_2 . Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату відповідно до вимог ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 . В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Суддя-доповідач О.В. Джабурія Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко