Постанова 4818 № 645/2168/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 645/2168/20 Головуючий суддя І інстанції Горпинич О.В. Провадження № 33/818/853/20 Суддя доповідач Шабельніков С.К. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2020 року суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 - адвоката Швеця С.В. на постанову Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 червня 2020 року стосовно ОСОБА_1 , - в с т а н о в и в: Цією постановою ОСОБА_1 , 1979 року народження, громадянин України, мешканець м. Харкова, - - визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 10200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір у розмірі 420,40 грн. Постановою встановлено, що 12 квітня 2020 року о 13 год. 17 хв. ОСОБА_1 керував транспортним засобом «ДЕУ НУБІРА», д.н.з. НОМЕР_1 у м. Харкові по вул. Танкопія, 18/2 з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: порушення мови, координації рухів. Від проходження огляду у встановленому законом порядку відмовився в присутності двох свідків. В апеляційній скарзі захисник Швець С.В. просив постанову судді скасувати, звільнивши ОСОБА_2 від адміністративної відповідальності та закрити провадження у справі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не викликав в судове засідання свідків, які зазначені у протоколі. Вказує, що ці свідки не були присутніми під час відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння та не чули чи роз`яснені останньому його права та обов`язки, а також чи була надана можливість скористатись послугами захисника. В судове засідання в суд апеляційної інстанції апелянт - адвокат Швець С.В. не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення зі змісту якого вбачається, що 02.11.2020 року Швець С.В. власноручно отримав судову повістку на 11.11.2020 року. Крім того, під час передачі телефонограми захиснику Швецю С.В. про час та місце розгляду апеляційної скарги, останній повідомив, що ОСОБА_1 знаходиться за межами України, отже в судове засіданні прибути не зможе, а також повідомив, що участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції буде приймати лише він. Судова повістка направлялась ОСОБА_1 на поштову адресу, яка зазначена в протоколі про адміністравине правопорушення, а також в оскаржуваній постанові. Ця судова повістка повернута до апеляційного суду у зв`язку із відсутністю адресата за вказаною адресою. Між тим, відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини. При цьому суд апеляційної інстанції керується висновками, що містяться у Рішенні Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року в справі "Пономарьов проти України", де наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Відповідно до відомостей, які наявні в матеріалах справи вбачається, що ОСОБА_1 жодним чином не дізнавався щодо розгляду апеляційної скарги його захисника. Враховуючи те, що ОСОБА_1 власноручно розписався у протоколі про адміністративне правопорушення стосовно нього (арк. 1), а також наявність у останнього захисника, про що свідчить відомості договору про надання правових послуг від 01.06.2020 року (арк. 15-19) апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 обізнаний про те, що його апеляційна скарга перебуває на розгляді в апеляційному суді та не цікавиться її розглядом. Враховуючи вищенаведене, а також дотримуючись вимог ст. 268 та ч.4 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу адвоката Швеця С.В. без його участі та без участі ОСОБА_1 , оскільки захисник не з`явився в судове засідання 11.11.2020 року без поважних причин. Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні. Як вбачається з матеріалів справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні правил дорожнього руху України, передбачених п. 2.5. Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апелянтом в його апеляційній скарзі не наведено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Переглядаючи оскаржувану судову постанову за доводами поданої апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для її задоволення. Визнаючи ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП суд першої інстанції послався на докази, а саме: відомості протоколу про адміністративне правопорушення (арк. 1), письмові пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (арк. 5, 6), відеозапис бодікамер працівників поліції. Зокрема, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення (арк. 1), ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками наркотичного сп`яніння: порушення мови, координації рухів. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився в присутності двох свідків. З відомостями цього протоколу ОСОБА_1 був ознайомлений, про що свідчить його власноручний підпис у ньому. Слід зауважити, що будь-яких заперечень щодо відомостей, які зазначені в протоколі працівником поліції, ОСОБА_1 ані в протоколі, ані в окремих поясненнях не зазначив. Поряд з цим, належить взяти до уваги й те, що цей протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою державою особою і дії службової особи що його складала, в порядку передбаченому чинним законодавством, ОСОБА_1 не оскаржувалися. Крім того, відповідно до відомостей, які містяться у направленні на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 12.04.2020 року (арк. 3) вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі, про що інспектором поліції зроблена відповідна відмітка. Відповідно до інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений вичерпний перелік ознак наркотичного сп`яніння, що узгоджується із тими ознаками, що були виявлені працівниками поліції під час зупинки ОСОБА_1 , а тому апеляційний суд дійшов висновку, що дії працівників поліції під час складання протоколу відповідали вимогам цієї інструкції. Крім того, відповідно до письмових пояснень свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (арк. 5, 6) вбачається, що в їх присутності водій ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння відмовився. Поряд з цим, відповідно до відомостей, що містяться на відеозапису бодікамер працівників поліції (арк. 9) вбачається, що під час спілкування ОСОБА_1 з працівниками поліції він не заперечував, що саме він керував транспортним засобом. Також з цього відеозапису вбачається, що працівник поліції при двох свідках запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі, від якого ОСОБА_1 відмовився. Крім того, відповідно до власноручної розписки ОСОБА_1 (арк. 7) вбачається, що він залишив свій автомобіль на місці його зупинки та зобов`язався не керувати ним у нетверезому стані. Поряд з цим, в протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що «…громадянину ОСОБА_1 роз`яснено його права та обов`язки, передбаченні ст. 63 Контитуції України, ст. 268 КУпАП,…» В графі «Підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (зі змістом протоколу ознайомлений, копію протоколу отримав, внесені про мене дані - правильні)» ОСОБА_1 поставив власноручний підпис, що свідчить про те, що він отримав копію протоколу, ознайомлений з відомостями, які зазначені у цьому протоколі в тому числі із своїми правами та обов`язками. Крім того, з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 , під час заповнення працівниками поліції матеріалів справи, будь-яких заперечень стосовно складених відносно нього матеріалів не заявляв, а також не заявляв клопотань про залучення захисника, а тому твердження апелянта про те, що ОСОБА_1 не був ознайомлений зі своїми правами є суб`єктивним та розцінюється судом апеляційної інстанції як спосіб захисту та уникнення відповідальності. Законодавець саме з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, життя та здоров`я його учасників, поклав на водіїв транспортних засобів додаткові обов`язки, зокрема - пройти на вимогу працівника поліції в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння. Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обовязки у правовому полі держави. Доказів, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, а матеріали справи їх не містять. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу, які потягли б безумовне скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху України та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому його посилання на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними. З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає. Керуючись ст. 294 КУпАП, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Швеця С.В. залишити без задоволення, а постанову судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 червня 2020 року, щодо притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП залишити без змін. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя С.К. Шабельніков