Постанова Харківський апеляційний суд № 645/2847/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 645/2847/20 Головуючий суддя І інстанції Алтухова О.Ю. Провадження № 33/818/100/21 Суддя доповідач Шабельніков С.К. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2021 року суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 червня 2020 року стосовно ОСОБА_1 , - в с т а н о в и в: Цією постановою ОСОБА_1 , 1971 року народження, громадянин України, мешканець м. Харкова, - - визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та підданий адміністративному стягненню у виді штрафу у розмірі 10200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір у розмірі 420,40 грн. Постановою встановлено, що ОСОБА_1 12.05.2020 року о 20.30 год. керував автомобілем ВАЗ 2101, державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Велозаводська, буд 32/1 в м. Харкові, з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: сповільненість мови, звужені зіниці, неприродна блідність. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився в присутності двох свідків. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 ПДР України. В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просив судову постанову скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.6 ст. 247 КУпАП, посилаючись на те, що відомості, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності. Вважає, що рапорт працівника поліції не може вважатись доказом. Вважає, що працівники поліції фіксували подію з порушенням чинного законодавства. Зазначає, що працівники поліції не відсторонили його від керування транспортним засобом. Також він посилається на те, що акт, який встановлює адміністративну відповідальність скасовано, а тому, на його думку, провадження у справі підлягає закриттю. В судові засідання в суд апеляційної інстанції, призначені на 14.04.2021, 18.08.2021, 17.11.2021 ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Відповідно до вимог ст. 277-2 КУпАП повідомленням про розгляд справи є повістка, яка направляється особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Відповідно до відомостей протоколу про адміністративне правопорушення (арк. 1), а також відповідно до відомостей апеляційної скарги (арк. 37) вбачається, що місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 . Суд апеляційної інстанції направляв судові повістки саме за цією адресою, однак, вони були повернуті до суду не врученими у зв`язку із неявкою ОСОБА_1 до поштового відділення за отриманням рекомендованого листа. Отже, суд апеляційної інстанції виконав усі процесуально передбачені можливості щодо сповіщення ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи стосовно нього. Поряд з цим, відомості про те, що справа про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 буде розглядатись Харківським апеляційним судом, розміщені на Веб порталі «Судова влада» та є відкритою для загального користування. Крім того відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до Рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року в справі "Пономарьов проти України", наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Апеляційна скарга продана Філатовим особисто. Матеріали справ не містять будь-яких відомостей про те, що ОСОБА_1 цікавився щодо розгляду справи стосовно нього. Поряд з цим, відповідно до вимог ч.4 ст. 294 КУпАП, апеляційний перегляд здійснюється протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду. Враховуючи наведене, а також вимоги ст.ст. 268 та 294 КУпАП, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі ОСОБА_1 в межах поданої ним апеляційної скарги та за наявними у справі відомостями. Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно вимог ст.ст. 245,251,252,280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні. Як вбачається з матеріалів справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні правил дорожнього руху України, передбачених п. 2.5. Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апелянтом в його апеляційній скарзі не наведено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості у скоєнні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. При цьому належить врахувати те, що, оспорюючи висновки суду першої інстанції, правопорушник не заявляв будь-яких клопотань, в тому числі щодо допиту свідків, зазначених працівниками поліції у протоколі про адміністративне правопорушення. Переглядаючи оскаржувану судову постанову за доводами поданої апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для її задоволення. Визнаючи ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП суд першої інстанції послався на докази, а саме: відомості протоколу про адміністративне правопорушення (арк. 1), відомості направлення водія на огляд (арк. 5), відомості письмових пояснень свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (арк. 6, 7), відомості рапорту працівника поліції, відеозапис бодікамер працівників поліції. Зокрема, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення (арк. 1), ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками наркотичного сп`яніння: сповільненість мови, звужені зіниці, неприродна блідність. Від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан сп`яніння відмовився в присутності двох свідків. Наявність ознак наркотичного сп`яніння, які зафіксовані в протоколі, вочевидь обумовлювали вимогу працівника поліції, який їх виявив, запропонувати водію пройти медичний огляд у закладі охорони здоров`я, виходячи з специфіки дослідження, що в свою чергу, унеможливлювало проведення такого огляду на місці зупинки транспортного засобу. З відомостями цього протоколу ОСОБА_1 був ознайомлений, про що свідчить його власноручний підпис, а також власноручні пояснення в ньому. Поряд з цим, належить взяти до уваги й те, що цей протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою державою особою і дії службової особи що його складала, в порядку передбаченому чинним законодавством, ОСОБА_1 , не оскаржувалися, що свідчить про відсутність будь-яких об`єктивних фактичних відомостей про порушення працівниками поліції чинного законодавства під час складення протоколу, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відомості, які зафіксовані у протоколі відповідають дійсності. Відповідно до інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений вичерпний перелік ознак наркотичного сп`яніння, що узгоджується із тими ознаками, що були виявлені працівниками поліції під час зупинки ОСОБА_1 , а тому апеляційний суд дійшов висновку, що дії працівників поліції під час складання протоколу відповідали вимогам цієї інструкції. Крім того, відповідно до письмових пояснень свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (арк. 6, 7) вбачається, що в їх присутності водій ОСОБА_1 відмовився від огляду на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я. Поряд з цим, відповідно до відомостей, що містяться на відеозапису бодікамер працівників поліції (арк. 3) вбачається, що працівники поліції спілкуються з ОСОБА_1 біля його автомобіля, який був зупинений за те, що у темний час доби рухався без увімкненого світла габаритних вогнів. ОСОБА_1 повідомив, що їхав та ввімкнув цце світло, однак з невідомих причин воно не увімкнулось. Такі пояснення ОСОБА_1 об`єктивно свідчать про те, що саме він керував транспортним засобом та був зупинений працівниками поліції, що спростовує його твердження про те, що він не керував транспортним засобом. Поряд з цим, з відомостей відеозапису також вбачається, що ОСОБА_1 у присутності двох свідків відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, оскільки у нього на це не було часу. Наявність на відеозаписі свідків свідчить про об`єктивність їх письмових пояснень, відомості яких, на переконання суду апеляційної інстанції, заслуговують на увагу, оскільки вони не суперечать та узгоджуються з іншими відомостями, що надані працівниками поліції щодо фіксування події порушення. Крім того, відповідно до відомостей рапорту працівника поліції (арк. 8), транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 залишився на місці події, адже було припарковано без порушень ПДР, що об`єктивно свідчить про те, що працівники поліції відсторонили ОСОБА_1 від керування автомобілем. Законодавець саме з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, життя та здоров`я його учасників, поклав на водіїв транспортних засобів додаткові обов`язки, зокрема пройти на вимогу працівника поліції в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння. Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обовязки у правовому полі держави. Європейського суду з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту. Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам. Доказів, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, а матеріали справи їх не містять. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу, які потягли б безумовне скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху України та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому його посилання на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними. Поряд з цим, належить врахувати, що, в листі від 03.07.2020 року Верховний Суд звернув увагу на те, що до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року (далі Закон), тобто до 01 липня 2020 року, КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами або суднами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Після набрання чинності Законом, тобто з 01 липня 2020 року, відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів,що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, вживання водієм транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди за його участю алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основ (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, я транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду, було виключено з ч.1 та ч.3 ст. 130 КУпАП та передбачено у ст. 286-1 КК України «Керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції». Також, Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідно до ч.1 ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Близькі за змістом положення містяться у ч.2 ст. 4 КК України, відповідно до якої кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Зазначені положення кореспондуються з положеннями ч.2 ст. 58 Конституції України, згідно з якою ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Доцільно взяти до уваги, що у теорії права виділяють три види дії нормативно-правового акта: 1) пряма дія; 2) зворотна (ретроактивна) дія; 3) переживаючи (ультра активна) дія. Переживаюча (ультраактивна) дія (окремі положення нормативно-правового акту продовжують свою дію навіть після втрати чинності внаслідок скасування всього нормативно-правового акту чи зміни відповідної його частини). Зокрема, ультра активність має місце тоді, коли приписи нормативно правового акту, який діяв раніше, поширюється не на реалізовані або не припинені на момент втрати ним чинності правовідносини, оскільки дія акта, який вводиться замість діючого раніше, поширюється лише на нові правовідносини, що виникають після набрання ним чинності. Виходячи з цих положень до осіб, які до 01.липня 2020 року вчинили керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, або в інші дії, виключені зі ст. 130 КУпАП, має бути застосовано закон, що діяв під час і за місце вчинення правопорушення. Крім того, в цьому листі зазначено, що підстава для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачена п.6 ст. 247 КУпАП, також відсутня. Згідно з цим пунктом провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі скасування акту, який встановлює адміністративну відповідальність. В цьому пункті йдеться про випадки скасування акта, яким встановлена адміністративна відповідальність, натомість у результаті внесення змін до ст. 130 КУпАП юридична відповідальність за керування транспортними засобами, особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість їх реакції, або інші дії, виключені зі ст. 130 КУпАП, була не скасована, а навпаки посилена. Таким чином, твердження апелянта щодо закриття провадження у зв`язку із набранням 01.07.2020 року чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» на підставі ст.ст. 8, 247 КУпАП є безпідставними. З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає. Керуючись ст. 294 КУпАП, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 червня 2020 року, щодо притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП залишити без змін. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя С.К. Шабельніков