Постанова 4857 № 380/1598/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 380/1598/20 пров. № А/857/9205/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: головуючого судді Ніколіна В.В. суддів Гінди О.М., Пліша М.А. за участі секретаря судового засідання Кітраль Х.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року (суддя - Кедик М.В., м. Львів, повний текст судового рішення складено 09 липня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 в лютому 2020 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, у якому просив: визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Львівській області у наданні позивачу дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованих на території Топорівської сільської ради Буського району Львівської області у межах норм безоплатної приватизації; скасувати наказ в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 29.01.2020 №13-1474/16-20-СГ; зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га. у власність, в межах норм безоплатної приватизації, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованих на території Топорівської сільської ради Буського району Львівської області, (згідно з даними публічної кадастрової карти земельна ділянка, яку позивач має намір отримати у власність, розташована за КОАТУУ: 4620686200:03:001:0202). В обґрунтування позовних вимог вказує, що земельна ділянка, на яку позивач просить відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства належить до земель запасу, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам. При цьому, підстави, покладені відповідачем в основу відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, не узгоджуються з положеннями частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), яка встановлює вичерпний перелік випадків, настання яких може зумовити такі наслідки. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року у справі №380/1598/20 в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на обставини, викладені у позовній заяві, яким суд першої інстанції не надав належної правової оцінки. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду першої інстанції, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 10.01.2020 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Топорівської сільської ради Буського району Львівської області (за межами населеного пункту). Наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 29.01.2020 №13-1474/16-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки розташованої на території Топорівської сільської ради Буського району Львівської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з підстав: земельна ділянка знаходиться в межах проінвентаризованого та зареєстрованого в ДЗК масиві (кадастровий номер 4620686200:03:001:0202 площею 5,7045), який включено до переліку земельних ділянок, права на які буде виставлено на земельні торги Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області та які відповідно до пункту 3 статті 136 ЗК України не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів. Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, відповідачем правомірно відмовлено позивачу у задоволенні вимог заяви. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевою самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Законом, який регулює земельні правовідносини, є ЗК України, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти. Згідно із положеннями частини першої та другої статті 116 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у її наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. При цьому частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Частиною другою 134 ЗК України визначено випадки, коли земельні ділянки державної або комунальної власності не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). Відповідно до статті 136 ЗК України Організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення. У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу. Добір земельних ділянок державної чи комунальної власності, у тому числі разом з розташованими на них об`єктами нерухомого майна (будівлями, спорудами) державної чи комунальної власності, які або права на які виставляються на земельні торги, здійснюється з урахуванням затверджених містобудівної документації та документації із землеустрою, а також маркетингових досліджень, інвестиційної привабливості, звернень громадян та юридичних осіб щодо намірів забудови. Важливо звернути увагу на частину третю статті 136 ЗК України, якою чітко встановлено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів. Аналіз приписів статті 136 ЗК України свідчить про те, в разі віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки. Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №806/3708/15, від 17 жовтня 2019 року у справі №823/1120/16, від 22 квітня 2020 року у справі №823/1267/16, від 24 вересня 2020 року у справі №805/3195/17-а, від 12 жовтня 2020 року у справі №815/203/17,яка в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції при вирішенні даного спору. Відповідно до частини третьої статті 135 ЗК України організатором земельних торгів є фізична або юридична особа - власник земельної ділянки, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, що здійснює реалізацію права державної чи комунальної власності на земельні ділянки, які уклали з виконавцем земельних торгів договір про проведення земельних торгів. Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, як розпорядник земель сільськогосподарського призначення державної власності є організатором земельних торгів та відповідно до вимог чинного законодавства наділений повноваженнями визначати перелік земельних ділянок державної власності або прав на них, які виставляються на земельні торги. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою було те, що земельна ділянка, яку виявив бажання отримати для ведення особистого селянського господарства позивач, внесена до переліку земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги. З матеріалів справи, зокрема, встановлено, що станом на день подання ОСОБА_1 клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 гектарів, для ведення особистого селянського господарства, зазначена позивачем на графічних матеріалах земельна ділянка знаходиться в межах проінвентаризованого та зареєстрованого в ДЗК масиву площею 5,7045 га (кадастровий номер: 4620686200:03:001:0202), який включений до переліку земельних ділянок, права на які буде виставлено на земельні торги відповідачем, згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 16.10.2019 №13-6768/16-19-СГ. З огляду на приписи вищевказаних норм ЗК України та зважаючи на наявну правозастосовну практику Верховного Суду, такі обставини є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, про що Головне управління Держгеокадастру у Львівській області правильно проінформувало позивача у оскаржуваному наказі. Твердження апелянта про неконституційність частини третьої статті 136 ЗК України є необґрунтованими та не відповідають дійсності, оскільки вказана норма законодавства є чинною та підлягає обов`язковому застосуванню. Таким чином, враховуючи, що на момент розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та прийняття відповідачем рішення з цього питання, земельна ділянка щодо якої позивачем було подано клопотання, наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 16.10.2019 №13-6768/16-19-СГ, була включена до переліку земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги, що в силу приписів частини третьої статті 136 ЗК України є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Окрім вищенаведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до положень частин першої-п`ятої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. З матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, земельна ділянка площею 2,00 га, щодо якої ОСОБА_1 висловив бажання реалізувати своє право на безоплатну приватизацію, входить до складу земельної ділянки площею 5,7045, яка сформована та має єдиний кадастровий номер 4620686200:03:001:0202. Разом з тим, у частині шостій статті 79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Отже, позивач всупереч вимогам частини шостої статті 79-1 ЗК України звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а не надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. На необхідності застосування до спірних правовідносин положень частини шостої статті 79-1 ЗК України неодноразово вказував і Верховний Суд у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі №23/1172/17, від 25 листопада 2019 року у справі №23/1178/17, від 26 листопада 2019 року у справі №823/1180/17, від 23 січня 2020 року у справі №823/1174/17, від 05 березня 2020 року у справі №823/1173/17, від 12 березня 2020 року у справі №815/4257/16і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від них. Щодо покликань апелянта на ту обставину, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні його матері протягом тривалого часу, однак з вини Топорівської сільської ради не було видано Державний акт на право користування земельною ділянкою, колегія суддів зазначає, що наявність вказаних обставин не доведено жодними доказами. Більше того, встановлення вказаних обставин не входить до предмету доказування у розглядуваній справі, натомість такі повинні встановлюватись в порядку цивільного судочинства. З цих підстав не підлягають задоволенню клопотання позивача, заявлені у апеляційній скарзі про залучення до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Топорівської сільської ради Буського району, а також про допит свідків з приводу користування матір`ю позивача спірною земельною ділянкою, оскільки такі не впливають на вирішення розглядуваного адміністративного позову в межах заявлених позовних вимог та предмету доказування. Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач вказані вимоги щодо обов`язку довести правомірність свого рішення виконав. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження позивача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 308, 310, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда М. А. Пліш Повне судове рішення складено 20 листопада 2020 року