Ухвала КАС ВС № 160/11719/19

УХВАЛА 18 листопада 2020 року м. Київ справа № 160/11719/19 адміністративне провадження № К/9901/23661/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., перевіривши касаційну скаргу Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2020 року у справі № 160/11719/19 за позовом Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування припису, УСТАНОВИВ: Департамент благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області, в якій просить: - визнати протиправним дії Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області щодо проведення перевірки дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил на об`єкті "Капітальний ремонт аварійних балок прогонових будов автодорожнього мосту № 2 через р. Дніпро в м. Дніпропетровську", за результатами якої було складено акт перевірки № 111 від 31 жовтня 2019 року; - визнати протиправним та скасувати припис Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області від 31 жовтня 2019 року, що винесений за результатами позапланової перевірки, проведеної на об`єкті "Капітальний ремонт аварійних балок прогонових будов автодорожнього мосту № 2 через р. Дніпро в м. Дніпропетровську"; - визнати протиправною та скасувати постанову Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області від 05 листопада 2019 року № 9/1487 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано припис Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області від 31 жовтня 2019 року, що винесений за результатами проведеної позапланової перевірки на об`єкті "Капітальний ремонт аварійних балок прогонових будов автодорожнього мосту № 2 через р. Дніпро в м. Дніпропетровську", а також визнано протиправною та скасовано постанову Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області від 05 листопада 2019 року № 9/1487 про накладення штрафу та правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2020 року апеляційні скарги Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області та ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року залишено без змін. 15 вересня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2020 року у справі № 160/11719/19. Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху у зв`язку із її невідповідністю вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржник надіслав до суду клопотання про усунення недоліків та долучив документ про сплату судового збору. Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. За приписами частини 1 статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно з частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть реалізувати право на їхнє оскарження у касаційному порядку тільки у визначених законом випадках. За приписами частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо: 1) касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню; 2) є ухвала про закриття касаційного провадження у зв`язку з відмовою від раніше поданої касаційної скарги цієї самої особи на це саме судове рішення; 3) є постанова про залишення касаційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення; 4) скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними; 5) суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою; 6) Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). В касаційній скарзі скаржник зазначає, що у судовій практиці відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у правовідносинах стосовно необхідності прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва, на якому виконувались будівельні роботи з капітального ремонту та щодо неможливості прийняти такий об`єкт в експлуатацію у зв`язку з вилученням у замовника проектної документації щодо об`єкта будівництва. Дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обставини зазначені відповідачем не впливають на застосування правових норм, якими врегульовані правовідносини, що були предметом судового дослідження і не є, в даному випадку, підставою для відкриття касаційного провадження. У касаційній скарзі скаржником не зазначено, який саме висновок щодо питання застосування норми права необхідно сформулювати та на підставі аналізу яких актів законодавства, а колегія суддів Верховного Суду самостійно не встановила, що у судовій практиці, яка пов`язана із застосуванням наведених скаржником нормативно-правових актів, існують підстави, які б вказували на наявність проблеми, що потребує вирішенню шляхом формулювання нової правової позиції. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що із змісту акта перевірки від 31 жовтня 2019 року № 111 вбачається, що відповідачем у справі під час позапланової перевірки не встановлено, зокрема, невиконання позивачем обов`язку із введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта містобудування після складення і комісійного підписання акта готовності об`єкта до експлуатації. Колегія суддів зазначає, що Верховним Судом неодноразово викладалась правова позиція щодо застосування правових норм, які регулюють порядок прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва та проведення перевірок у сфері контролю за будівництвом, зокрема у постановах від 06 лютого 2020 року у справі №826/1310/18, від 24 лютого 2020 року у справі №214/1714/17 (2-а/214/25/18), від 09 квітня 2020 року у справі №810/899/17, від 18 травня 2020 року у справі №640/10444/19, від 17 вересня 2020 року у справі №826/10249/16, від 27 листопада 2018 року у справі №826/162/18, від 24 грудня 2019 року №826/11072/16, від 03 липня 2020 року у справі №815/6746/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №826/11204/14, від 08 липня 2020 року у справі №826/15890/14, від 7 жовтня 2020 року у справі №766/12190/16-а. Крім того, суд апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення керувався усталеною правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 05.02.2019 у справі №821/1157/16, від 05.02.2019 у справі №2а-10138/12/2670, від 04.02.2019 у справі №807/242/14, в яких зазначено про те, що "лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, може бути підставою для визнання правомірними дій контролюючого органу щодо їх проведення. У свою чергу, порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої. Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню". Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами, а також на інші доводи, як на підставу касаційного оскарження, фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції відповідно до частини 2 статті 341 КАС України. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів", а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами попередніх інстанцій, та/або переоцінювати їх. Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень ч. 5 ст. 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч. "с" ст. 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до ст. 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" № 4451/70, п. 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" № 8225/78, п. 37 рішення у справі "Guerin v. France" № 25201/94, п. 96 рішення у справі "Krombach v. France" № 29731/96, п. п. 53, 55 рішення у справі "Воловік проти України" № 15123/03, п. 27 рішення у справі "Пелевін проти України" № 24402/02, п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" №23452/94 та "Kreuz v. Poland" № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляд судом апеляційної інстанції (п. 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" №21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" №26737/95). За приписами пункту 6 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Отже, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до правової позиції Верховного Суду, а скаржник не обґрунтував необхідність відступлення від такої, та не навів інших підстав для відкриття касаційного провадження колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 11 березня 2020 року у справі №1.380.2019.001530, від 25 березня 2020 року у справі №140/897/19 та від 15 квітня 2020 року у справі №560/994/19. Керуючись положеннями частини 4 статті 328, пункту 6 частини 1 статті 333 КАС України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2020 року у справі № 160/11719/19 за позовом Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування припису. Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. Судді І.В. Желєзний Я.О. Берназюк Н.В. Коваленко