Постанова 4813 № 521/11552/15-ц

Номер провадження: 22-ц/813/5172/20 Номер справи місцевого суду: 521/11552/15-ц Головуючий у першій інстанції Жуган Л. В. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.11.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Сегеди С.М., Гірняк Л.А., розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2016року, постановленого під головуванням судді Жуган Л.В.,- в с т а н о в и в: У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості спільного майна подружжя (автомобіля), в якому просила стягнути з відповідача 22450 грн. грошової компенсації вартості спільного майна подружжя (автомобіля). В обґрунтування вимог позивачка зазначила, щоз листопада 2008 року перебувала з відповідачем у шлюбі, зареєстрованому 02.11.2008 року Затоківською селищною радою м. Білгород-Дністровський, Одеської області, актовий запис №

11. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з матір`ю. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 03.08.2011 року шлюб між сторонами розірвано, проте спільно мешкати та вести спільне господарство вони припинили ще раніше. Під час перебування у шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу від 08.12.2008 року, сторонами було придбано автомобіль GEELY MR7151A, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , який був зареєстрований за ОСОБА_2 та є спільною власністю подружжя. Придбано його було за 44900 грн., що за курсом НБУ складало 6109 Доларів США. Позивачка зазначала, що їй стало відомо, з листа Центру №2 УДАІ ГУМВС України в Одеській області від 07.03.2015 року №7/2-1157, відповідач протиправно здійснив відчуження спільного автомобіля та 11.03.2011 року зняв його з обліку. Про відчуження та зняття з обліку автомобіля позивачка не повідомлялась, дозволу на такі дії не надавала, про вибуття майна з володіння їй стало відомо лише 23.03.2015 року, усі кошти, отримані від продажу автомобіля, відповідач витратив на власні потреби. У зв`язку з тим, що фактично шлюбні відносин між сторонами були припинені задовго до офіційного розірвання шлюбу, та про наміри подання позову про розірвання шлюбу відповідач знав ще 01.03.2011 року, позивачка вважає, що відповідач здійснив таке відчуження свідомо, з метою уникнення поділу спільного майна подружжя. Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволений. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 22450 грн. грошової компенсації 1/2 частини вартості спільного майна подружжя, а саме автомобіля марки GEELYMR7151А, 2008 року випуску державний реєстраційний номер НОМЕР_3 . Вирішено питання про судові витрати. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2019 року заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду залишена без задоволення. Не погоджуючись з заочним рішенням суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову, посилаючись на те, що суд не з`ясував всі обставини справи, не дослідив розрахунок заборгованості, порушив норми матеріального та процесуального права. В обґрунтування своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 зазначає, що судом порушено порядок розгляду справи в заочному порядку, оскільки суд не постановив ухвалу про заочний розгляд. Суд прийняв рішення без врахування позиції відповідача та всіх доказів, що суперечить позиції Верховного Суду, судове рішення є однобічним та ґрунтується виключно на поясненнях позивача та її представника. Також зазначає, що автомобіль було відчужено під час зареєстрованого шлюбу, тобто 11.03.2011 року, а кошти були витрачені на потреби сім`ї, а саме на коштовний ремонт в квартирі. Відзиву до суду надано не було. У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За правилами п.1 ч.4 ст.274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 , 02.11.2008 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, виданого Затоківською селищною радою м. Білгород-Дністровський, Одеської області, актовий запис №

11. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 03.08.2011 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , було розірвано. Згідно договору купівлі-продажу від 08.12.2008 року, укладеного між Іноземним підприємством «АІС-Черномор» та ОСОБА_2 , вбачається, що ОСОБА_2 купив автомобіль GEELY СК 1.5i Impress, 2008 року випуску, загальною вартістю 44900 грн., тобто автомобіль придбаний в період шлюбу. Відповідно до листа Регіонального сервісного центру в Одеській області МВС України №31/15-2245 від 04.07.2016 року, вбачається, що транспортний засіб марки GEELY MR7151A, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , 09.12.2008 року зареєстрований в РЕВ №2 УДАІ УМВС України в Одеській області на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вищевказаний транспортний засіб, 11.03.2011 року знятий з обліку в РЕВ №2 УДАІ УМВС України в Одеській області, для продажу. 12.03.2011 року, транспортний засіб марки GEELY MR7151A, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , кузов № НОМЕР_2 , 09.12.2008 року зареєстрований в РЕВ №1 ДАІ ГУМВС України в Одеській області на ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ., та знятий з обліку 02.10.2012 року в РЕВ №1 ДАІ ГУМВС України в Одеській області, для продажу. Задовольняючи позов ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації вартості спільного майна подружжя (автомобіля), суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_2 набув право власності на автомобіль марки GEELY MR7151A, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 в період шлюбу з ОСОБА_3 , вказаний автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). У відповідності до частини 3 статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та використовуються подружжям спільно на підставі рівних прав на володіння, користування і розпоряджання відповідним майном. За ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя передбачені статтею 65 СК України. Відповідно до частини 2 статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, однак дружина або чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Частиною 4 статті 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Статтею 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Пунктом 30 Постанови Пленуму Верхового Суду України №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року визначено, рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Доказів того, що спірний автомобіль був відчужений за згодою позивача, а також доказів про те, що грошові кошти від продажу автомобіля були витрачені на потреби сім`ї до суду надано не було. Отже, один із подружжя може вимагати від іншого із подружжя 1/2 частину вартості спільного майна, якщо один із них здійснив його відчуження проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05.04.2019 у справі №645/4711/15-ц, провадження №61-40897св18. Судом встановлено, що вартість придбаного спірного автомобіля марки GEELY MR7151A, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , 09.12.2008 року випуску, що становить 44900 грн., та 1/2 частина від даної вартості автомобіля складає 22450 грн. (44900:2=22450). На підставі вищевикладених обставин, суд обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_3 та стягнув 22450 грн. вартості спільного майна подружжя, оскільки частка вартості відчуженого автомобіля марки GEELY MR7151A, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , 09.12.2008 року випуску ОСОБА_3 становить 1/2 частину. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 про те, що судом порушено порядок розгляду справи в заочному порядку, оскільки суд не постановив ухвалу про заочний розгляд, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки справа розглянута судом в заочному порядку у відповідності до вимог ст. 224 ЦПК України (у редакції чинній на час постановлення заочного рішення), при цьому судом було ухвалено про проведення заочного розгляду справи, про що зазначено у судовому рішенні. Доводи про те, що суд прийняв рішення без врахування позиції відповідача та всіх доказів, що суперечить позиції Верховного Суду, а судове рішення ґрунтується виключно на поясненнях позивача та її представника, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам закону, оскільки суд на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що спірний автомобіль був спільною сумісною власністю подружжя, набутий за час шлюбу, є цінним майном та неподільною річчю, проте відповідач здійснив його продаж іншій особі без згоди позивачки, як другого з подружжя,що також не суперечить правовій позиції Верховного Суду. Щодо доводів про те, що автомобіль було відчужено під час зареєстрованого шлюбу, тобто 11.03.2011 року, а кошти були витрачені на потреби сім`ї, а саме на коштовний ремонт в квартирі, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що отримані скаржником кошти за рахунок відчуження автомобіля було використано в інтересах сім`ї. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів у справі. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2016 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 19 листопада 2020 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ С.М. Сегеда ______________________________________ Л.А. Гірняк