Постанова 4824 № 752/3169/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Ратнікова В.М. 22-ц/824/14159/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа №752/3169/20 18 листопада2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Левенця Б.Б. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 червня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Хоменко В.С., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в: 09 лютого 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. На обґрунтування позовних вимог зазначало, що ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, підписав заяву №б/н від 09.02.2012 року та отримав кредит в розмірі 22600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Вказувало на те, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Також відповідач на час укладення кредитної угоди дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Зазначало, що відповідач не виконує належним чином умови укладеного між сторонами договору, що спричинило виникнення заборгованості за кредитом, яка станом на 09.12.2019 року становить 322 606,73 грн. та складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 46 759,67 грн.; заборгованості по відсотках нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України в сумі 7748,30 грн.; пені в сумі 268 098,76 грн. Посилаючись на те, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитом в сумі 46759,67 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом (ст.625 ЦК України) в сумі 7748,30 грн. та судовий збір. Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 25 червня 2020 року в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 12 жовтня 2020 року представник позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилова Олена Леонідівна надіслала апеляційну скаргу в якій просить скасувати заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 червня 2020 рокута ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів у справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права. Зазначила, що відповідач користувався кредитними коштами, погашав заборгованість, отже приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ " ПриватБанк". Крім цього, відповідач неодноразово звертався до банку з метою перевипуску картки. Жодних заперечень щодо розміру боргу від відповідача не надійшло. Судом першої інстанції не встановлено суми заборгованості за фактично отриманими кредитними коштами та відмовлено у стягненні фактично отриманої суми кредитних коштів, що суперечить сформованій практиці Верховного Суду у подібних правовідносинах. Вказує, що, відмовляючи у стягненні з відповідача на користь позивача відсотків за користування кредитними коштами, суд першої інстанції допустив порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти в стягненні відсотків по кредиту. Відзиву на апеляційну скаргу подано не було. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 09.02.2012 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем АТ КБ «ПриватБанк», відповідач має заборгованість за договором б/н від 09.02.2012 року, яка станом на 09.12.2019 року становить 322606,73 грн. та складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 46759,67 грн.; заборгованості по відсотках нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України в сумі 7748,30 грн.; пені в сумі 268098,76 грн. Звертаючись в суд з даним позовом, АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, тому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитом в сумі 46759,67 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом (ст.625 ЦК України) в сумі 7748,30 грн. та судовий збір. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції послався на те, що позивачем не надано суду доказів відкриття на ім`я відповідача рахунку, виписки по даному рахунку, які мали би підтвердити рух грошових коштів та доказів користування кредитними коштами відповідачем, наявності або відсутності його заборгованості перед банком та з якого суд мав би встановити, який саме розмір грошових коштів було отримано позичальником, а доданий до матеріалів справи Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містить відомостей про отримання таких документів з боку позичальника, ознайомлення останнього з вказаними Тарифами та Правилами використання кредитних коштів на кредитці та підпису відповідача. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів в повному обсязі погодитися не може, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву №б/н від 09.02.2012 року та отримав кредит в розмірі 22600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору та наявності у відповідача ОСОБА_1 заборгованості за вказаним договором, позивачем АТ КБ «ПриватБанк» було надано до суду першої інстанції розрахунок заборгованості за кредитним договором, копію анкети-заяви ОСОБА_1 про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, витяг з тарифів банку, копію паспорта відповідача. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Як вбачається з матеріалів справи, анкета-заява від 09.02.2012 року підписана позичальником, містить анкетні дані ОСОБА_1 , його контактну інформацію. Зі змісту вказаної заяви вбачається, що ОСОБА_1 погодився з тим, що дана заява разом із Пам`яткою, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають між ним та банком договір банківського обслуговування. Отже, з моменту підписання особою анкети-заяви між банком та відповідачем укладено кредитний договір. Крім того, про укладення кредитного договору між сторонами також свідчить факт користування позичальником кредитними коштами. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредиту, суд першої інстанції не врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, згідно якого кредитор вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Частинами 1-4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У силу ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідач приєднався до публічного договору з АТ КБ " ПриватБанк", що свідчить про укладення між сторонами договору про надання банківських послуг у ПриватБанку. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач користувався картковим рахунком та кредитними коштами. Відзиву на позовну заяву не подавав, як і не подавав відзиву на апеляційну скаргу. Власного розрахунку заборгованості не надав та не спростував наданий позивачем розрахунок заборгованості за простроченим тілом кредиту по кредитній картці НОМЕР_1 , яка була видана за договором б/н від 09.02.2012 року, строком дії до 31 жовтня 2016 року. При цьому, саме на суд покладено обов`язок по визначенню розміру заборгованості, який підлягає стягненню за рішенням суду. Визначаючи розмір заборгованості за тілом кредиту, який підлягає стягнення з відповідача на користь позивача, колегією суддів враховується наступне. В анкеті-заяві позичальником не вказано бажаний кредитний ліміт. В позовній заяві АТ КБ «ПриватБанк» вказує, що ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 22600,00 грн. За розрахунком заборгованості, наданим позивачем , заборгованість відповідача за тілом кредиту за період з 22.02.2013 року по 09.12.2019 року становить 46759,67 грн. На підтвердження своїх позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" було надано довідку з якої вбачається, що ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н отримав: картку НОМЕР_1 , відкриту 22.02.2013 року, терміном дії до 10.2016 року; картку НОМЕР_2 , відкриту 02.07.2014 року, терміном дії до 12.2017 року; картку НОМЕР_3 , відкриту 16.08.2014 року, терміном дії до 08.2018 року; картку НОМЕР_3 , відкриту 31.12.2015 року, терміном дії до 12.2019 року; картку НОМЕР_3 , відкриту 01.02.2016 року, терміном дії до 12.2019 року; картку НОМЕР_4 , відкриту 20.02.2016 року, терміном дії до 02.2020 року; картку НОМЕР_4 , відкриту 13.06.2016 року, терміном дії до 02.2020 року; картку НОМЕР_5 , відкриту 09.12.2016 року, терміном дії до 12.2020 року; картку НОМЕР_5 , відкриту 31.03.2017 року, терміном дії до 12.2020 року. Відповідно до змісту постанови «Про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів», затвердженої Національним банком України від 30 квітня 2010 року №223, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06 липня 2010 року №474/17769 , чинної на час укладення кредитного договору, видачі кредитної картки № НОМЕР_1 та на час видачі наступної кредитної картки № НОМЕР_2 , залежно від умов, за якими здійснюються платіжні операції з використанням спеціальних платіжних засобів, можуть застосовуватися дебетова, дебетово-кредитна та кредитна платіжні схеми. Кредитна схема передбачає здійснення користувачем платіжних операцій з використанням спеціального платіжного засобу за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит або в межах кредитної лінії. Кредитна лінія під операції зі спеціальними платіжними засобами відкривається банком на визначений термін і в межах установленого договором ліміту заборгованості або граничної суми кредитування. Строк дії кредитної лінії, яка відкривається під спеціальні платіжні засоби, установлюється договором. Користувач на власний розсуд або відповідно до умов кредитного договору, якщо кредит має цільовий характер, частково або в повному обсязі використовує кредит протягом строку дії кредитного договору і зобов`язаний повернути кредит та проценти за користування ним на умовах, встановлених кредитним договором. Банк зобов`язаний після виконання взаємних зобов`язань або в разі розірвання чи закінчення терміну дії договору на вимогу користувача видати йому довідку про повернення спеціального платіжного засобу, крім випадків передавання його користувачу у власність, кредиту та процентів за користування ним. Таким чином, у разі закінчення строку дії кредитної лінії для продовження кредитних відносин між банком та клієнтом, що виникли внаслідок видачі попередньої кредитної картки, має переукладатися кредитний договір на таких самих умовах, на яких він був укладений, з видачею нової платіжної картки під підпис позичальника про її отримання. Обставин перевипуску кредитної картки № НОМЕР_1 із видачею наступних кредитних карток, зокрема, картки № НОМЕР_2 не встановлено. Розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кредитні картки №№ НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_3 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_5 , були видані відповідачу в межах дії одного й того ж договору кредиту б/н саме від 09 лютого 2012 року, у зв`язку з чим, у колегії суддів відсутні правові підстави ототожнювати ці кредитні картки з кредитним договором №б/н від 09 лютого 2012 року. Відтак, у межах строку кредитування до 31 жовтня 2016 року (строк дії картки № НОМЕР_1 ) відповідач мав, зокрема, повертати позивачу кредит. Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №759/6799/15-ц та від 03 червня 2020 року у справі №569/13606/17-ц. З наданого банком розрахунку заборгованості за договором б/н від 09 лютого 2012 року вбачається, що заборгованість відповідача за тілом кредиту збільшувалася і після закінчення строку дії вказаного кредитного договору, а саме : після 31 жовтня 2016 року, що суперечить вимогам чинного законодавства. За таких обставин, колегія суддів вважає, що для обрахування заборгованості відповідача по тілу кредиту, тобто, заборгованості по поверненню фактично отриманої суми кредитних коштів, слід враховувати період строку дії кредитної картки № НОМЕР_1 , а саме: з 22 лютого 2013 року по 31 жовтня 2016 року. З виписки про рух коштів по картці № НОМЕР_1 вбачається, що вказаною кредитною карткою відповідач користувався з 22 лютого 2013 року по 01 липня 2014 року. За вказаний період відповідач фактично користувався кредитними коштами в сумі 32340,82 грн. Також за вказаний період відповідачем фактично сплачено на погашення заборгованості 27902,75 грн. Таким чином, відповідачем не повернуто позивачу кредитні кошти за договором б/н від 09 лютого 2012 року в сумі 4438,07 грн. (32340,82 грн. - 27902,75 грн.) й саме вказана заборгованість по тілу кредиту підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Також АТ КБ «ПриватБанк» в позові просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України за період з 01.10.2019 року по 09.12.2019 року в сумі 7748,30 грн., обґрунтовуючи вказану вимогу тим, що із 01.04.2019 року впроваджені зміни до Умов та Правил надання банківських послуг в частині нарахування відсотків, а саме відповідно до п.2.1.1.2.12 в разі порушення зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов`язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна», 84,0% - для картки «Універсальна голд». Відмовляючи в задоволенні вказаної вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції не врахував, що згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання, незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування відсотків за ст. 625 ЦК України, посилався на зміни, внесені 01.04.2019 року до п.2.1.1.2.12. Умов та Правил надання банківських послуг, за якими у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України відсотки встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна», 84,0% - для картки «Універсальна голд». Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ознайомився зі змінами до п.2.1.1.2.12. Умов та Правил надання банківських послуг від 01.04.2019 року щодо нарахування відсотків за ч.2 ст.625 ЦК України в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна», 84,0% - для картки «Універсальна голд» та що між позивачем та відповідачем досягнуто згоди щодо розміру і порядку нарахування вказаних відсотків. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, про що зазначено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. З урахуванням зазначеного, відсутні підстави вважати, що споживач був повідомлений про умови кредитування щодо нарахування відсотків за ч.2 ст.625 ЦК України саме в розмірі 86,4% - для картки «Універсальна» та в розмірі 84,0% - для картки «Універсальна голд», що по суті узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для висновку про те, що укладеним між сторонами договором було встановлено інший розмір процентів за ч.2 ст.625 ЦК України, а тому позивач має право на стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми, визначених в ч.2 ст. 625 ЦК України. З розрахунку заборгованості вбачається, що відсотки по ст. 625 ЦК України нараховувалися позивачем за період з 01.10.2019 року по 09.12.2019 року, тобто, за 70 днів прострочки. Розрахунок 3% річних колегією суддів здійснено за формулою: % = сума боргу(визначена вище сума тіла кредиту станом на час закінчення строку дії кредитного договору)*процентну ставку/100%/365*кількість днів. Таким чином 3% річних, відповідно до заявлених позовних вимог за період з 01.10.2019 року по 09.12.2019 року, за 70 днів становлять суму 25,53 грн. (4438,07 *3/100%/365*70), й саме вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги про безпідставну відмову суду першої інстанції у стягненні процентів за користування кредитними коштами у розмірі, визначеному законом на підставі ст.ст. 1048, 1049 ЦК України, оскільки такі вимоги позивачем в суді першої інстанції не заявлялись. Згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача за нарахованими відсотками та заборгованість за простроченими відсотками дорівнює 0 грн. Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог. Посилання у апеляційній скарзі на те, що відмова суду у стягненні з відповідача на користь позивача коштів за порушення виконання зобов`язань не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще й наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави, колегія суддів відхиляє, так як вони не стосуються предмету доказування у вказаній справі. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни підлягає частковому задоволенню, заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 червня 2020 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в сумі 4438,07 грн. та відсотків, обрахованих на підставі ч.2 ст.625 ЦК України в сумі 25,53 грн. та про відмову в задоволенні решти вказаних вимог. Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В ході розгляду даної справи Акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» було понесено судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції в розмірі 2102,00 грн. Позовні вимоги в результаті апеляційного перегляду задоволені частково на загальну суму 4463,60 грн. (4438,07 грн. борг по тілу кредиту + 25,53 грн. відсотки, обраховані на підставі ст.625 ЦК України), що становить 8,2 % від суми заявлених вимог. З урахуванням розміру задоволених вимог відшкодуванню відповідачем на користь позивача підлягає судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 172,36 грн. Також Акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» було понесено судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3153,00 грн. за подання апеляційної скарги, яка задоволена частково на 8,2 %. З урахуванням розміру задоволених вимог відшкодуванню відповідачем на користь позивача підлягають судові витрати за подання апеляційної скарги в сумі 258,55 грн. Отже, з урахуванням вимог ч.13 ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору на загальну суму 430,91 грн. Керуючись ст.ст.549, 551,625,634, 638, 1048, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст.13, 76, 77, 78, 81, 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни задовольнити частково. Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 червня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_6 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за тілом кредиту в сумі 4438,07 грн. та відсотки, обраховані на підставі ч.2 ст.625 ЦК України в сумі 25,53 грн. В задоволенні решти позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотків, обрахованих на підставі ч.2 ст.625 ЦК України - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_6 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) витрати по сплаті судового збору у розмірі 430,91 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: