Постанова Київський апеляційний суд № 759/12869/22

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 грудня 2023 року м. Київ Справа № 759/12869/22 Апеляційне провадження №22-ц/824/12868/2023 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Соколової В.В. суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Святошинського районного суду міста Києва ухваленого під головуванням судді Твердохліба Ю.О., 15 червня 2023 року в м. Києві, у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В У вересні 2022 року Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 10 червня 2008 року станом на 31 липня 2022 року у розмірі 34077,81 грн та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2481,00 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що 10 червня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг та підписав відповідну Заяву № б/н, в якій підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також те, що він повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. На підставі Договору про надання банківських послуг банком було відкрито картковий рахунок із встановленим кредитним лімітом, а відповідачу надано у користування кредитну карту. Позивач вказував, що незважаючи на повне виконання ним своїх зобов`язань за кредитним договором, відповідач своєчасно не сплачував кошти на погашення заборгованості, у зв`язку з чим станом на 31 липня 2022 року за ним обліковується заборгованість у загальному розмірі 34077,81 коп, з яких: 3995, 80 грн - заборгованість за тілом кредиту; 30082,01 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн - нарахована пеня, 0,00 грн - нарахована комісія. Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 червня 2023 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 10 червня 2008 року у розмірі 3995,80 грн та судовий збір у розмірі 290, 91 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с.63-76). Рішення суду мотивовано тим, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та зокрема саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. За вказаних обставин, а також враховуючи відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, суд першої інстанції дійшов висновку, що надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Разом з тим, встановивши, що виписка по картковому рахунку що є первинним обліковим документом, підтверджує факт користування відповідачем кредитною карткою, зазначеною у довідці при видані картки, а також факт використання кредитних коштів, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення тіла кредиту. В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині стягнення заборгованості по процентам та у цій частині ухвалити нове судове рішення про задоволення вказаних позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що в анкеті-заяві, підписаній відповідачем, зазначено, що базова відсоткова ставка по кредиту становить 3 % річних в місяць на залишок заборгованості. Також зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції щодо порушення банком положень ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист споживачів» в частині неповідомлення позичальника про умови кредитування, адже відповідач не заперечував проти позову, не спростовував факт підписання ним довідки про умови кредитування, про погодження з ним таких умов кредитування, не заперечував проти нарахованих процентів, тощо. У порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заочне рішення суду оскаржується лише позивачем, і лише в частині незадоволених позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам. В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржується, а отже апеляційний суд діючи в межах доводів апеляційної скарги не здійснює його перегляд. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 10 червня 2008 року ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг підписав анкету-заяву № б/н з ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до якої йому було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі 4000,00 грн з базовою процентною ставкою по кредитному ліміту на момент підписання договору 3 % в місяць. На підтвердження погодження умов договору АТ «ПриватБанк» було додано до матеріалів справи наступні документи: - розрахунок заборгованості за договором № б/н від 10 червня 2008 року станом на 31 липня 2022 року; - довідку про видані відповідачу кредитні картки, згідно з якою 11 червня 2008 року відповідачу було видано кредитну картку типу «Універсальна» № НОМЕР_1 зі строком дії до «04/09». - анкету-заяву від 10 червня 2008 року, в якій зазначено, що базова процентна ставка по кредиту становить 3,0 % в місяць на остаток заборгованості; - довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на відповідача, згідно з якою початкова сума кредитного ліміту була встановлена у розмірі 4000,00 грн, в подальшому вона змінювалася і максимально була встановлена у розмірі 4700,00 грн - з 25 грудня 2008 року, а з 06 листопада 2019 року кредитний ліміт було зменшено до 0,00 грн. - витяг з «Тарифів»; - витяг з «Умов та Правил надання банківських послуг»; - копія наказу банку щодо затвердження «Умов та Правил надання банківських послуг» у редакції, яка діяла на момент підписання заяви; - виписку по рахунку за період з 11 червня 2008 року до 23 серпня 2022 року. Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частинами 1,3 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. При цьому, згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Разом з тим, з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Подібні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2019 року (провадження №14-131цс19). Як вбачається, Умовами та правилами надання банківських послуг в Приватбанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, та інші умови. Між тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у матеріалах справи підтвердження, що саме цей витяг з Умов та правил надання банківських послуг був узгодженні з відповідачем, він ознайомився і погодився з ним, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами. Роздруківка із сайту щодо встановлених тарифів, Умов та правил надання банківських послуг позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити, і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Разом з тим, колегія суддів приймає до уваги, що в анкеті-заяві наявний підпис відповідача, а тому приходить до висновку, що кредитний договір було укладено між сторонами на умовах, зазначених у вказаному документі. Висновок суду першої інстанції щодо відсутності у матеріалах справи належних доказів укладення між сторонами кредитного договору, колегія суддів вважає помилковими, адже, незважаючи на відсутність підпису в Умовах та Правилах надання банківських послуг, відповідач знав про умови кредитування, зокрема, про тип кредитної лінії, пільговий період та базову відсоткову ставку. Разом з тим, колегія суддів не може прийняти в повному обсязі розмір заборгованості відповідача перед банком згідно наданих позивачем розрахунків, з яких слідує, що заборгованість за нарахованими процентами становить 30082,01 грн. Так, ч. 2 ст. 1050 ЦК Українивизначено, що у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою позикодавцю в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві. Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. При цьому, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Отже, враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18. З наведених обставин справи вбачається, що між сторонами бу укладений договір про надання банківських послуг. В анкеті-заяві сторонами була визначена базова відсоткова ставка по кредиту в розмірі 3% на місяць, тобто 36 % річних (3*12=36). Таким чином, слід визнати помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами. З виписки по рахунку та розрахунку заборгованості вбачається, і це встановлено судом першої інстанції, що кредитні кошти були видані у червня 2008 року, проте повернуті не були, а отже відповідач має заборгованість перед позивачем по поверненню суми кредиту в розмірі 3995,8 грн. На вказану суму боргу позивачем нараховувались проценти за користування кредитом у період з 14 липня 2008 року по 31 липня 2022 року, загальний розмір яких становить 30082,01 грн. Згідно із заявою на отримання кредиту відповідачу видано кредитну картку № НОМЕР_1 , строк дії якої за довідкою банкою становить по квітень 2009 року. Доказів щодо перевипуску вказаної кредитної картки матеріали справи не містять. За вказаних обставин, а також враховуючи те, що у разі закінчення строку дії кредитної лінії для продовження кредитних відносин між банком та клієнтом, що виникли внаслідок видачі попередньої кредитної картки, має переукладатися кредитний договір на таких самих умовах, на яких він був укладений, з видачею нової платіжної картки під підпис позичальника про її отримання, колегія суддів приходить до висновку, що кінцевий строк кредитування у справі становить до 30 квітня 2009 року, що відповідає строку дії картки. Таким чином, вимоги банку про стягнення процентів після 30 квітня 2009 року (закінчення строку кредитування) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Натомість, обґрунтованими є заявлені банком позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за процентами, нарахованими до 30 квітня 2009 року, сума яких згідно з розрахунком заборгованості становить 1402,06 грн. Пунктом 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України). Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за нарахованими процентами та ухвалює у цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Крім того, враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору, збільшивши його розмір з 290,91 грн до 392,99 грн. Також, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 589,48 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково. Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 червня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 1402, 06 грн. Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судового збору за подання позовної заяви - змінити, збільшивши розмір судового збору з 290, 91 грн до 392, 99 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 589, 48 грн. Позивач: Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вуд. Грушевського, 1Д. Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 . Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В.В. Соколова Судді М.В. Мережко Н.В.Поліщук