Постанова 4824 № 363/173/18

Постанова Іменем України 17 листопада 2020 року м. Київ провадження №22-ц/824/13068/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д., за участю секретаря Ратушного А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області в складі судді Чіркова Г.Є. від 11 серпня 2020 року у справі №363/173/18 Вишгородського районного суду Київської області за позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, вселення і поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання автомобіля спільним сумісним майном подружжя та компенсацію половини вартості автомобіля, В С Т А Н О В И В: В січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з позовом, уточненим в подальшому, до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення до квартири АДРЕСА_1 . Також, в січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточненим в подальшому, до ОСОБА_2 про визнання факту спільного проживання однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (після реєстрації шлюбу прізвище " ОСОБА_2 ") з грудня 2014 року і визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Позови обґрунтовував тим, що з грудня 2014 року між ним та відповідачкою склалися усталені сімейні відносини та вони розпочали спільне проживання. Під час спільного проживання вирішили за власні кошти придбати житло для спільного користування, внаслідок чого 12.10.2015 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . На думку позивача, дана обставина підтверджує факт наявності між сторонами усталених сімейних відносин задовго до укладення шлюбу, факт спільного проживання та придбання за спільні кошти нерухомого майна. Зазначив, що 12.12.2015 між ним та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. Під час шлюбу, а саме 15.12.2015 придбано квартиру АДРЕСА_1 . Однак, право власності на квартиру зареєстровано за відповідачкою. Позивач, посилаючись на те, що спірна квартира придбана в період шлюбу, а за приписами сімейного законодавства частки кожного із подружжя є рівними, просив визнати за ним в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Крім того, посилаючись на те, що з огляду на приписи сімейного законодавства він є законним співвласником спірної квартири, тоді як відповідачка вчиняє дії, які перешкоджають йому користуватися своєю власністю, а саме спірною квартирою, просив зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та вселити ОСОБА_1 в дану квартиру. Заперечуючи проти позову про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ майна подружжя, в травні 2018 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , в якому просила визнати автомобіль Фольксваген Амарок, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , спільним майном подружжя та компенсувати їй половину вартості даного автомобіля в розмірі 245 000,00 грн. В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що до укладення шлюбу ОСОБА_1 придбав технічно несправний автомобіль Фольксваген Амарок, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . Під час шлюбу даний автомобіль було відремонтовано за спільні кошти подружжя та проведено реєстрацію права власності на автомобіль за ОСОБА_1 . Вартість спірного автомобіля внаслідок ремонту за спільні кошти під час шлюбу збільшилася. 13 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відмову від частини позовних вимог, а саме від позовної вимоги про визнання факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу (т. 1, а.с. 242). Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 13 вересня 2018 року цивільні справи за позовом ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення і за позовом ОСОБА_1 про поділ майна подружжя об`єднано в одне провадження та присвоєно справі унікальний №363/173/18 (т. 2, а.с. 50). В листопаді 2018 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про зміну підстав позову про поділ майна подружжя (т. 2, а.с. 67-83). В обґрунтування заяви зазначив обставини, на які посилався в уточненій позовній заяві про поділ майна подружжя. Крім того, звернув увагу суду на те, що спірна квартира була придбана під час шлюбу за Договором №ЕФ-Ш/171 від 15.12.2015, в якому подружжя зазначено як покупці і саме за цим договором відповідач, як представник подружжя, перерахувала спільні кошти подружжя на рахунок продавця, згідно меморіальних ордерів від 16.12.2015 та від 25.12.2015. У призначенні платежів в меморіальних ордерах зазначено Договір №ЕФ-Ш/171 від 15.12.2015. Вважав, що дана обставина свідчить про те, що квартира придбана під час шлюбу та по договору в якому подружжя зазначені покупцями. Також зазначив, що ОСОБА_5 , на відміну від відповідачки, отримував та отримує доходи, зокрема від підприємницької діяльності, що підтверджується податковими деклараціями за 2014 та 2015 роки. Додав, що він заощаджував кошти та при початку відносин з відповідачкою вирішив використати заощаджені кошти для спільного придбання нерухомості для проживання подружжя. Більш того, передбачаючи купівлю квартири та додаткові витрати по облаштуванню майбутнього житла, він 30.11.2015 отримав позику від ОСОБА_6 у розмірі 300 000,00 грн. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 11 серпня 2020 року в задоволенні первісних та зустрічного позовів відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги наданий позивачем доказ - договір позики від 30.11.2015, а також не врахував, що в даному договорі позики зазначено про те, що кошти ОСОБА_1 отримав у борг для придбання нерухомого майна та/або інвестування в будівництво. Натомість судом, всупереч вимогам ст. 89 ЦПК України, неправомірно взято до уваги наданий відповідачкою доказ - договір позики, аналогічний доказу позивача, в якому зазначено про отримання коштів у борг для придбання нерухомості. Судом неправомірно враховано покази свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо передачі коштів відповідачці, тоді як обставини передачі коштів, згідно процесуального законодавства, не можуть підтверджуватися показами свідків. Також судом проігноровано, що покази свідка ОСОБА_7 є суперечливими. Зазначив, що є припущенням висновок суду про те, що за період з дня коли укладено шлюб до дня придбання квартири минуло три дні і за цей період подружжя не набуло достатньо спільних коштів. На думку скаржника, такий висновок суду не узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 30.06.2020 по справі №638/1823/15. Крім того, як на підставу скасування рішення суду посилався на те, що вирішення судом процесуальних питань щодо забезпечення позовів, вжиття з власної ініціативи зустрічних заходів забезпечення позову, свідчить про наявність обґрунтованих сумнівів в неупередженості або об`єктивності судді. За наведених обставин просив скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11.08.2020 в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Заперечуючи проти апеляційної скарги, ОСОБА_2 подала відзив, в якому посилаючись на те, що вимоги скарги є необґрунтованими, а рішення суду є законним та таким, що ухвалено при повному з`ясуванні обставин справи, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав з підстав, наведених в ній та просив задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_9 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Оскільки апеляційна скарга позивача не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині відмовлених зустрічних позовних вимог, а також рішення суду в цій частині не оскаржувалося ОСОБА_2 , колегія суддів у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України не переглядає рішення суду в цій частині. З матеріалів справи вбачається, що 12 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, зареєстрований Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про що складено актовий запис №3676. Під час перебування сторін у шлюбі придбано квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 . Відмовляючи в задоволенні первісного позову про поділ майна подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами належність спірної квартири до спільної сумісної власності подружжя, не підтверджено наявність грошових коштів у позивача на придбання спірної квартири. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності. В той же час відповідачем доведено факт отримання коштів у боргу на придбання квартири і цей факт підтверджено показами свідків. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх неправильними з наступних підстав. У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. За приписами частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Дана правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18). Крім того, законодавцем визначено, що застосовуючи положення ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог. Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що 15 грудня 2015 року між ТОВ «Еліт-Фасад» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу майнових прав №ЕФ-Ш/171, згідно якого продавець передав, а покупці придбали майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_3 . Пунктом 3.1 договору від 15.12.2015 передбачено, що майнові права на об`єкт нерухомості за цим договором передаються продавцем покупцям шляхом підписання акту приймання-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості. Акт підписується сторонами не пізніше 5 робочих днів з дня введення об`єкта в експлуатацію за умови здійснення покупцем 100% оплати за загальну площу об`єкта нерухомості. В п. 4.3.1 договору сторони визначили наступний порядок розрахунків за договором: покупець перераховує 226 478 грн 28 коп. на поточний рахунок продавця або вносить в касу продавця не пізніше ніж до 16 грудня 2015 року. Решту 226 478 грн 28 коп. покупець перераховує на поточний рахунок продавця або вносить в касу продавця не пізніше ніж до 30 грудня 2015 року. Згідно меморіального ордеру №@2PL400296 від 16 грудня 2015 року ОСОБА_2 внесла на рахунок ТОВ «Еліт-Фасад» 226 478 грн 28 коп. як оплату за купівлю квартири, згідно договору №ЕФ-Ш/171 від 15 грудня 2015 року. 20 грудня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до ТОВ «Еліт-Фасад» із заявою про внесення змін до документів необхідних для реєстрації права власності на придбану квартиру у зв`язку зі зміною прізвища після реєстрації шлюбу. 25 грудня 2015 року між ТОВ «Еліт-Фасад» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу майнових прав №ЕФ-Ш/171, згідно якого продавець передав, а покупець придбав майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_3 . Згідно меморіального ордеру №@2PL460221 від 25 грудня 2015 року ОСОБА_2 внесла на рахунок ТОВ «Еліт-Фасад» 226 478 грн 28 коп. як оплату за купівлю квартири, згідно договору №ЕФ-Ш/171 від 15 грудня 2015 року. 28 грудня 2015 року між ТОВ «Еліт-Фасад» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору купівлі-продажу майнових прав №ЕФ-Ш/171 від 25 грудня 2015 року, якою погоджено, що об`єктом нерухомості за вказаним договором є майнові права на квартиру АДРЕСА_1 . 28 грудня 2015 року, відповідно до акту приймання-передачі майнових прав №181 до договору купівлі-продажу майнових прав №ЕФ-Ш/171 від 15 грудня 2015 року, ТОВ «Еліт-Фасад» передав, а ОСОБА_2 прийняла майнові права на об`єкт нерухомості, що випливають з договору купівлі-продажу майнових прав №ЕФ-Ш/171 від 15 грудня 2015 року та додаткової угоди до нього від 28 грудня 2015 року. Як вже зазначалось вище, право власності на спірну квартиру 06.02.2016 зареєстровано за ОСОБА_2 . Наведені фактичні обставини свідчать, що на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 15.12.2015, до якого вносилися зміни 25 та 28 грудня 2015 року, укладеного між ТОВ «Еліт-Фасад» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , останні є покупцями квартири АДРЕСА_1 . Отже, в договорі від 15.12.2015 подружжя зазначені як покупці і саме по договору ОСОБА_2 перерахувала кошти на рахунок продавця, що підтверджується вищевказаними меморіальними ордерами, в яких зазначено призначення платежу по договору №ЕФ-Ш/171 від 15 грудня 2015 року, який укладено з подружжям. Звертаючись до суду з позовом про поділ майна ОСОБА_1 посилався на те, що метою придбання спірної квартири було проживання в ній подружжя і цей факт визнано відповідачем. В судовому засіданні суду першої інстанції свідок відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 пояснив, що перша придбана сторонами квартира не сподобалася його доньці ОСОБА_2 , а тому вони вирішили купити нову. Також свідок пояснив, що він пропонував відповідачу компенсувати витрачені останнім 10 000,00 доларів США на ремонт спірної квартири. Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, що ще до шлюбу сторін, а саме 12.10.2015 сторони уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . Право власності на дану квартиру зареєстровано за кожним із сторін в рівних частках по 1/2. Однак, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вищевказаних обставин не встановив та не з'ясував мету придбання спірного майна, яка дозволяє надати такому майну правовий статус спільної власності подружжя. Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом безпідставно неповно не з`ясовано обставини справи, внаслідок чого не враховано, що метою придбання спірної квартири було спільне проживання в ній подружжя. А згідно сімейного законодавства суд, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, окрім таких критеріїв, як час набуття спірного майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), повинен з`ясувати мету придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Колегія суддів також вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що суд дійшов помилкового висновку щодо придбання спірної квартири за особисті кошти ОСОБА_2 з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що 30.11.2015 між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір позики, за умовами якого останній отримав у борг грошові кошти в сумі 300 000,00 грн для придбання нерухомості. Факт отримання ОСОБА_1 вказаних грошових коштів підтверджується розписками №1, №2 та №3 від 30.11.2015. Згідно договору позики від 02.12.2015, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 остання отримала в позику грошові кошти в сумі 1 000 000,00 грн, для придбання квартири (майнових прав на квартиру), що розташована у м. Вишгород Київської області. Факт отримання ОСОБА_2 коштів підтверджується розпискою від 02.12.2015. Установивши, що ОСОБА_2 отримала в позику грошові кошти для придбання квартири (майнових прав на квартиру) у м. Вишгород Київської області, та взявши до уваги покази свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які зазначили про те, що кошти ОСОБА_2 для купівлі квартири отримала від свого батька ОСОБА_7 , суд дійшов висновку, що спірна квартира придбана за особисті кошти ОСОБА_2 та є її особистою приватною власністю. При цьому, суд відхилив наданий позивачем письмовий доказ - договір позики від 30.11.2015 про отримання ОСОБА_1 в борг грошових коштів в сумі 300 000,00 грн. Відхиляючи даний доказ, суд зазначив, що позивачем не підтверджено належними, допустимими і достатніми доказами обставини того, що отримані за договором позики від 30.11.2015 грошові кошти були використані на придбання спірної квартири. Водночас, суд не врахував, що в матеріалах справи також відсутні належні та достатні докази на підтвердження того, що отримані ОСОБА_2 за договором позики від 02.12.2015 грошові кошти теж були використані на придбання спірної квартири. А зазначення в договорі позики від 02.12.2015, укладеного з ОСОБА_2 , про отримання останньою коштів в позику для придбання квартири/майнових прав на квартиру у м. Вишгород Київської області не є безумовною підставою того, що квартиру придбано за особисті кошти ОСОБА_2 . Колегія суддів не приймає до уваги заперечення ОСОБА_2 , викладені у відзиві на позовну заяву про поділ майна подружжя, що остання профінансувала особисто купівлю квартири та в меморіальних ордерах зазначено покупцем ОСОБА_2 . Так, як зазначалось вище, згідно меморіальних ордерів від 16 та 25 грудня 2015 року ОСОБА_2 внесла на рахунок ТОВ "Еліт-Фасад" грошові кошти на загальну суму 452 956,50 грн як оплату за купівлю квартири згідно договору №ЕФ-Ш/171 від 15.12.2015, за яким покупцями є і позивач, і відповідач разом. Водночас, договір №ЕФ-Ш/171 від 15.12.2015, на виконання умов якого ОСОБА_2 внесено кошти, не містить положень про те, хто конкретно із двох покупців (подружжя) буде сплачувати кошти на виконання умов договору. Більш того, зазначення в меморіальних ордерах платником ОСОБА_2 не свідчить, що квартиру придбано за особисті кошти останньої. За вищевказаних обставин, не заслуговують на увагу судової колегії і заперечення ОСОБА_2 щодо наявності в матеріалах справи довідки ТОВ «Еліт-Фасад» №171/175 від 28.12.2015, згідно якої покупець ОСОБА_2 по договору купівлі-продажу майнових прав №ЕФ-Ш/171 від 25.12.2015 профінансувала 100% (452 956 грн 50 коп.) вартості загальної площі квартири АДРЕСА_1 , оскільки даний доказ теж не підтверджує факт придбання спірної квартири за особисті кошти ОСОБА_2 . З наведеного слідує, що меморіальні ордери та довідка від 28.12.2015 в силу ч. 1 ст. 77, ч. 1 ст. 80 ЦПК України є не належними та не достатніми доказами на підтвердження придбання ОСОБА_2 спірної квартири за особисті власні кошти, оскільки не містять інформацію щодо предмета доказування та у своїй сукупності не дають змогу дійти висновку про наявність обставин, які входять до предмета доказування. А згідно ч. 2 ст. 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. З цих же підстав не заслуговують на увагу суду і доводи відповідачки про те, що згідно довідки (виписки) із переліком осіб, які брали участь в інвестуванні будівництва від 28.12.2015 підтверджується, що ОСОБА_2 брала участь в інвестуванні будівництва. За наведених обставин колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що відповідачкою не доведено факт придбання спірної квартири за її особисті кошти, спірне майно придбане під час шлюбу для проживання подружжя, а відтак, є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними. З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про те, що сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя є неправильним та суперечить нормам матеріального права, що в свою чергу нівелює правовий режим спільного сумісного майна подружжя, закріпленого законодавцем в ЦК України та в СК України. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду в частині відмовлених позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна подружжя з ухваленням у справі нового судового рішення про визнання квартири АДРЕСА_1 спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , де кожному належить по 1/2 частині цієї квартири. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнала за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , підлягають і задоволенню позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення з підстав, передбачених, ст. 317, 319, 321, 391, 396 ЦК України. За приписами статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. З аналізу вказаних положень закону можна дійти висновку, що власник може вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що у спірній квартирі проживає виключно відповідачка та вчиняє йому дії, які перешкоджають користуватися своєю власністю - квартирою. Відповідачка змінила ключі від вхідних дверей квартири, що позбавляє права ОСОБА_1 потрапити до квартири. Також зазначив, що він пропонував відповідачці узгодити порядок користування квартирою, однак остання відмовляється мирним шляхом врегулювати порядок спільного користування квартирою. З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження обставин перешкоджання позивачу користуватися квартирою АДРЕСА_1 до позовної заяви долучено висновок дільничного офіцера поліції Вишгородського відділу поліції ГУНП в Київській області від 31.08.2017 (т. 1, а.с. 30). В даному висновку зазначено, що ОСОБА_1 скаржиться на дружину ОСОБА_2 , яка без його згоди 01.08.2017 змінила замки від вхідних дверей їх спільної квартири, що придбана ними у шлюбі. Протягом останнього часу між ним та ОСОБА_2 виник конфлікт на побутовому ґрунті. Також у висновку зазначено пояснення ОСОБА_2 , яка повідомила, що вона є власником квартири та на даний час триває конфлікт з чоловіком ОСОБА_1 , оскільки йде процес розлучення. Заперечуючи проти позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення, ОСОБА_2 , відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, на спростування доводів позивача не надала до суду належних доказів. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення є обґрунтованими, а тому підлягають до задоволення. Враховуючи те, що суд, ухвалюючи рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 , неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення в цій частині та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 серпня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - задовольнити. Визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним сумісним майном. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 . Вселити ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 18 листопада 2020 року. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді В.А. Кравець Л.Д. Махлай