Постанова Дніпровський апеляційний суд № 234/10779/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1498/23 Справа № 234/10779/21 Суддя у 1-й інстанції - Данелюк О.М. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Агєєва О.В., Кішкіної І.В., за участю секретаря Шумило І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №234/10779/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , правонаступниками якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 09 грудня 2021 року, встановив: У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Позовні вимоги обґрунтувала тим, що вони з відповідачем в період з 26 жовтня 1963 року по 18 березня 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Підчас шлюбу та за спільні кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали квартиру АДРЕСА_1 , яка відповідно до вимог ст. 60 СК України, ч.3 ст.368 ЦК України належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності подружжя. Також зазначала, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є інвалідами ІІ групи. Хоча шлюб між ними був офіційно розірваний 18 березня 2015 року, сімейні відносини вони фактично не припиняли, мали спільний бюджет та спільно вели господарство, продовжували проживати однією сім`єю в квартирі АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 22 лютого 1994 року, зареєстрованого 02 березня 1994 року у Сєверодонецькому міському бюро технічної інвентаризації у Реєстровій книзі №249 за реєстровим №249. На підтвердження обставин спільного проживання додала копію епікризу №12851 з історії хвороби ОСОБА_2 , який в період з 21 листопада 2018 року по 04 грудня 2018 року знаходився на стаціонарному лікуванні в КУ Сєверодонецька міська багатопрофільна лікарня, та адреса його фактичного проживання зазначена саме у квартирі АДРЕСА_2 . Вказує, що восени 2018 року стан здоров`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 значно погіршився, через що виникла необхідність у їх сторонньому догляді та допомозі, яку стала надавати їх донька ОСОБА_3 . У січні 2019 року ОСОБА_1 через потребу у сторонній допомозі у побуті переїхала до своєї доньки ОСОБА_3 та мешкає за адресою: АДРЕСА_3 . Догляд за ОСОБА_2 з січня 2019 року здійснює ОСОБА_4 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 спільно проживають у квартирі АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 через хворобливий стан здоров`я та похилий вік знаходиться у залежному становищі від ОСОБА_4 . До січня 2019 року позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_4 підтримували добрі родинні стосунки, які зіпсувалися між ними саме через вимогу здійснення догляду за ОСОБА_2 , який вона через хворобливий стан свого здоров`я здійснювати самостійно не могла. ОСОБА_4 в телефонній розмові став погрожувати позбавити її права власності на частину квартири АДРЕСА_2 . Зауважила, що до березня 2021 року ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_4 не оспорювали її право на вказане нерухоме майно. Вважає, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності подружжя їй та ОСОБА_2 . Вона була придбана ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14 січня 2014 року, посвідченого нотаріусом Другої Краматорської державної нотаріальної контори Краматорського міського нотаріального округу, реєстровий № 1-34, номер запису про право власності: 4238782 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Позивачка вважає, що вказаний договір купівлі-продажу відповідає вимогам закону та є дійсним. ОСОБА_2 на даний час заперечує проти вирішення питання поділу майна подружжя та реєстрації права власності ОСОБА_1 на 1/2 частину спірної квартири, через що позивачка вимушена звернутися до суду. Посилаючись на вказані обставини, просила суд ухвалити рішення, яким поділити майно подружжя, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 09 грудня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Краматорського міського суду Донецької області від 09 грудня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції щодо пропуску нею строку позовної давності про початок перебігу позовної давності з 19 березня 2015 року для позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна подружжя суперечить вимогам закону, висновкам Верховного Суду і дійсним обставинам справи. До березня 2021 року, тобто до часу коли ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 позов визнав, у неї були відсутні підстави для звернення з клопотанням про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності, оскільки до березня 2021 року її право власності на спільне майно подружжя ніхто не порушував. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року залучено до участі у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як процесуальних правонаступників ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . В судове засідання апеляційного суду учасники судового розгляду не з`явились, повідомлялись про час та місце розгляду справи. Від адвоката Багдасарової В.М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшла заява з проханням розглянути справу без участі позивачки та її участі. Апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. Від адвоката Берзінь С.Л., який діє в інтересах ОСОБА_4 , надійшла заява з проханням розглянути справу без його участі без участі правонаступника та його участі. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню за наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У частині 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 26 жовтня 1963 року по 18 березня 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Від спільного життя мають двох дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 14 січня 2014 року державним нотаріусом Другої краматорської державної нотаріальної контори Костюковою Н.С. реєстровий № 1-34, номер запису про право власності: 4238782 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний 18 березня 2015 року. Допитані в судовому засіданні судом першої інстанції як свідки ОСОБА_6 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 пояснили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 постійно проживали разом за адресою: АДРЕСА_4 . Наприкінці 2018 року ОСОБА_2 захворів і його забрав син до м. Краматорська. ОСОБА_1 забрала донька до м. Дніпро. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна подружжя суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно є спільним майном подружжя, але позивачем пропущено трирічний строк позовної давності для звернення до суду із зазначеним позовом, оскільки шлюб між сторонами було розірвано 18 березня 2015 року, а з позовом про поділ майна подружжя ОСОБА_1 звернулась 10 серпня 2021 року. Такі висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно частин 1, 3 статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Згідно зі ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні кошти або спільна праця подружжя. Презумпція спільності права власності на майно набуте подружжям у шлюбі, може бути спростована одним із подружжя, на якого і покладається тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції. Статтею 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України. Правилами ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у ст. 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч.2 ст. 364 ЦК України). Отже, ст. 60 СК України та ст. 368 ЦК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Викладене узгоджується з правовими позиціями, висловленими у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17. Як роз`яснено в п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України) відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином, встановивши, що спірна квартира була придбана сторонами спору під час перебування у шлюбі, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка і дружини є рівними. Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з висновками суду першої інстанції щодо пропуску позивачем ОСОБА_1 строку звернення до суду з цим позовом. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст. 267 ЦК України). Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується насамперед з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивний (сам факт порушення права) так і суб`єктивний (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України). Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (ст. 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (ст. 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Вищенаведене узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 10 серпня 2022 року у справі № 541/312/21 (провадження № 61-2731св22). Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 наголошувала, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 в 2015 році вони продовжили проживати разом, не припиняли сімейні відносини. Також, зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 , зазначаючи підстави для звернення до суду з позовом про поділ майна, вказувала, що з моменту розірвання шлюбу та до березня 2021 року - часу звернення ОСОБА_4 до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_1 недійним у справі №234/3357/21, не було спорів з приводу розподілу майна і її право власності на спірну квартиру ніким не порушувалось. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції не погоджується із висновками суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом свого порушеного права, оскільки позивачкою доведено, що про порушення свого права вона дізналася у березні 2021 року і вказане належними доказами відповідачем не спростовано. Відповідно до п. 4 ч. 1, п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушенням норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки судом першої інстанції оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки, обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, витрати по сплаті судового збору слід віднести на рахунок держави. Керуючись ст. 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 09 грудня 2021 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , правонаступниками якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про поділ майна подружжя, задовольнити. Поділити майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вигляді квартири АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складено 17 травня 2023 року. Головуючий О.І. Корчиста