Постанова 4817 № 607/5104/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/5104/20Головуючий у 1-й інстанції Сташків Н.М. Провадження № 22-ц/817/271/21 Доповідач - Ходоровський М.В. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 березня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Ходоровський М.В. суддів - Бершадська Г. В., Костів О. З., секретаря - Панькевич Т.І. з участю - позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 25 листопада 2020 року (головуючий суддя Сташків Н.М., повний текст рішення складено 04 грудня 2020 року) у справі № 607/5104/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,- ВСТАНОВИВ: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання квартири по АДРЕСА_1 та нежитлового приміщення (гаража) по АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя, визнання за ним права власності на 1/2 частини вказаних квартири та нежитлового приміщення (гаража). В обгрунтування позовних вимог зазначив, що 25 травня 2007 року між ним і відповідачкою було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 лютого 2020 року. Від даного шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка ОСОБА_4 . Під час шлюбу 05 грудня 2012 року вони придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та 07 листопада 2018 року нежитлове приміщення (гараж) за адресою: АДРЕСА_3 . Оскільки дане майно нажите за час шлюбу, він має право на 1/2 частину вищевказаних квартири та гаража, однак відповідачка у добровільному порядку відмовляється від поділу, позивач просив його вимоги задовольнити. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 25 листопада 2020 року позов задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартиру по АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення (гараж) по АДРЕСА_3 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири по АДРЕСА_1 та на 1/2 частину нежитлового приміщення (гаража) по АДРЕСА_3 . Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 8493 (вісім тисяч чотириста дев`яносто три) гривні понесеного судового збору. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Суд не встановив факту, що квартиру було придбано саме спільними коштами подружжя та помилково врахував лише ту обставину, що квартира придбана під час шлюбу. Судом не встановлено джерело походження грошових коштів, за які придбано спірну квартиру, а також не враховано ступінь участі кожного з подружжя у придбанні майна. Нею особисто за власні кошти придбано спірну квартиру, яка не може бути предметом поділу, оскільки це її особиста приватна власність. Нею наведеними доказами спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на придбану квартиру в період шлюбу, чого не враховано судом. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін. Зазначив, що судом правильно установлено, що квартира та нежитлове приміщення (гараж) набуті сторонами в період шлюбу, а відтак діє презумпція віднесення цього майна до спільної сумісної власності подружжя. У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 заперечили відносно апеляційної скарги та пояснили, що рішення суду відповідає вимогам закону, доводи апеляційної скарги є безпідставні. Відповідач ОСОБА_3 будучи належним чином повідомлена про час і місце судового засідання не зявилася у судове засідання, що згідно ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Судом встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 лютого 2020 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який зареєстрований 25 травня 2007 року, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дочка ОСОБА_4 . 04 лютого 2011 року ОСОБА_3 уклала із ОСОБА_5 договір на участь у співпраці в організації будівництва, згідно п. 1.1. якого ОСОБА_5 в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймає ОСОБА_3 в участь у організації будівництва двокімнатної квартири, приблизною площею 60 кв.м. на четвертому поверсі в правій частині будівлі по АДРЕСА_2 , шляхом оплати або надання послуг ОСОБА_3 будівництва квартири в обсягах та в порядку, що передбачено п. 3 договору. Стосовно до квитанції до прибуткового касового ордера №04/02 від 04 лютого 2011 року приватним підприємцем ОСОБА_5 прийнято від ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 240000 грн. згідно з договором на участь у співпраці в організації будівництва від 04 лютого 2011 року. Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №04/03 від 14 березня 2012 року, ПМП «Софіт» прийнято від ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 6000 грн. згідно з договором дольової участі по АДРЕСА_2 . Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 05 листопада 2012 року серії НОМЕР_1 , вказує, що ОСОБА_3 є власником квартири по АДРЕСА_1 , загальною площею 64,8 кв.м., житловою площею 30,1 кв.м. 07 листопада 2018 року між ОСОБА_6 (Продавець) та ОСОБА_3 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна. Відповідно до п. 1.1. вказаного договору за цим договором Продавець передає у власність, а Покупець приймає у власність нежитлове приміщення, господарське приміщення АДРЕСА_4 . Стосовно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №199527862 від 09 лютого 2020 року, ОСОБА_3 є власником квартири по АДРЕСА_1 , загальною площею 64,8 кв.м., житловою площею 30,1 кв.м. Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 05 грудня 2012 року. Крім цього, із вказаної довідки слідує, що ОСОБА_3 є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_4 , загальною площею 31,5 кв.м. Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу нерухомого майна, серія та номер: 1092, виданий 07 листопада 2018 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Миськів М.М. Також встановлено, що згідно платіжних доручень від 16 липня 2008 року №7 ВАТ КБ «Надра», здійснено безготівкове поповнення картки ОСОБА_7 на суму 29000 грн., від 16 липня 2008 року №1 на суму 100000 грн., від 16 липня 2008 року №4 на суму 29235 грн., від 17 липня 2008 року №2 на суму 28780 грн., від 17 липня 2008 року №6 на суму 28349 грн., від 17 липня 2008 року №4 на суму 28564 грн., від 18 липня 2008 року №6 на суму 27400 грн., від 18 липня 2008 року №8 на суму 25998 грн., від 18 липня 2008 року №2 на суму 27829 грн., від 18 липня 2008 року №4 на суму 27621 грн., від 21 липня 2008 року №2 на суму 17169 грн. Відповідно до квитанцій від 16 липня 2008 року, ВАТ КБ «Надра» видав готівкові кошти у розмірі 99245 грн., від 16 липня 2008 року у розмірі 29015 грн., від 17 липня 2008 року у розмірі 28795 грн., від 17 липня 2008 року у розмірі 28349 грн., від 17 липня 2008 року у розмірі 28564 грн., від 17 липня 2020 року у розмірі 28142 грн., від 17 липня 2020 року у розмірі 27829 грн., 18 липня 2008 року у розмірі 27415 грн., від 18 липня 2008 року у розмірі 27621 грн. від 18 липня 2008 року у розмірі 25998 грн., від 18 липня 2008 року у розмірі 1200 грн., від 19 липня 2008 року у розмірі 12000 грн., від 21 липня 2008 року у розмірі 17040 грн., від 21 липня 2008 року у розмірі 13800 грн. З платіжних доручень АТ КБ «ПриватБанк» від 04 жовтня 2018 року, від 02 листопада 2018 року, від 30 листопада 2018 року, від 04 жовтня 2018 року, від 25 грудня 2018 року, від 11 березня 2019 року, від 08 квітня 2019 року, від 21 квітня 2019 року, від 23 травня 2019 року, від 18 серпня 2018 року, 03 листопада 2018 року, від 04 листопада 2019 року, від 12 грудня 2019 року, від 27 січня 2020 року, від 28 лютого 2020 року вбачається, що ОСОБА_3 здійснювала оплату комунальних послуг. Як убачається з копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 01 липня 2009 року, останній запис у ній здійснений 04 січня 2010 року про звільнення з роботи згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України. Відповідно до відповіді Державної прикордонної служби №0.184-18286/0/15-20 від 08 липня 2020 року інформація про перетин кордону зберігається за останні 5 років та в період з 01 липня 2015 року по 31 грудня 2019 року ОСОБА_8 неодноразово перетинав кордон України, зокрема з 30 червня 2017 року по 11 листопада 2019 року. Постановляючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що квартира по АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення (гараж) по АДРЕСА_2 , приміщення №48 набуті сторонами в період шлюбу, є спільною сумісною власності подружжя; укладення між відповідачем та забудовником договору на участь у співпраці в організації будівництва, внесення відповідачем плати в рахунок оплати за спірну квартиру, в своїй сукупності не можуть свідчити про те, що спірна квартира є її особистою приватною власністю; відповідачем не доведено, що кошти на купівлю спірної квартири належали особисто їй. З таким висновком суду слід погодитись, виходячи з наступного. У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 57 СК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. З врахуванням встановлених обставин у справі, зазначених норм права, правової позиції в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя і позивач має право на 1/2 його частину. Суд правильно не прийняв до уваги доводи відповідача про віднесення майна до особистої приватної власності дружини, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Колегія суддів вважає, що суд дав правильну оцінку, що факт зняття коштів близько 350000 грн. матір`ю відповідача ОСОБА_7 у середині 2008 року, показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про придбання спірної квартири за гроші мами відповідачки не підтверджують надання цих коштів відповідачу для придбання нею спірної квартири у лютому 2011 року. Встановлено, що договір дарування коштів між ОСОБА_7 та відповідачем не укладався. Твердження відповідача про те, що позивач з січня 2010 року відповідно до записів у трудовій книжці не працював, не спростовують ні факту придбання майна в період шлюбу, ні відсутності передбачених ст. 57 СК України підстав для віднесення майна до особистої власності відповідача. Цих фактів не спростовують і надані відповідачем квитанції про сплату нею комунальних послуг у період 2018 - 2020 р.р. Отже, презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, відповідачем не спростована. Рішення суду є законним, обгрунтованим, підстав його скасування не має. Стосовно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 35 ч.1, 259 ч.1.2.8, 374 ч.1 п.1, 375, 381 ч.1,3, 382 - 384, 389 ч.1 п. 2, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 25 листопада 2020 року залишити без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на сторони в межах ними понесених. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 04 березня 2021 року. Головуючий Судді