Постанова КЦС ВС № 756/2157/15-ц

Постанова Іменем України 04 листопада 2020 року м. Київ справа № 756/2157/15-ц провадження № 61-21296св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Усика Г. І. (суддя-доповідач), суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В. учасники справи: позивач (відповідач за позовом третьої особи) - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк», відповідач (третя особа за позовом третьої особи) - ОСОБА_1 , третя особа (позивач за позовом третьої особи) - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Савченка С. І., Фінагеєва В. О., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки. На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 05 серпня 2008 року між банком і ОСОБА_2 укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № BL6752 та додаткову угоду до нього № BL6752/К-1, відповідно до умов яких позичальник отримав кредит у розмірі 220 000,00 доларів США зі сплатою 16,45 % річних, на строк до 01 серпня 2019 року. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 05 серпня 2008 року між ПАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого вона передала в іпотеку банку належну їй на праві власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 76,40 кв. м, житловою площею 32,40 кв. м. Відповідно до умов кредитного договору позичальник ОСОБА_2 зобов`язаний повертати кредит відповідно до встановленого графіку щомісячними платежами, однак належним чином не виконав цих обов`язків, у зв`язку з чим виникла прострочена заборгованість. Вимогу банку від 26 вересня 2014 року про дострокове повернення кредитних коштів іпотекодавецем залишена без задоволення. Станом на 14 листопада 2014 року розмір заборгованості становить 174 051,73 доларів США, з яких: тіло кредиту - 155 103,92 доларів США, відсотки - 17 613,00 доларів США та підвищені відсотки - 1 334,81 доларів США. Посилаючись на частину другу статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 33, 37 Закону України «Про іпотеку», банк просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 174 051,73 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів, визначивши початкову ціну реалізації в ході виконавчого провадження. У вересні 2015 року третя особа ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ПАТ «Універсал Банк», третя особа - ОСОБА_1 , про визнання частково недійсною додаткової угоди до генерального договору про надання кредитних послуг. Зустрічні позовні вимоги мотивував тим, що 05 серпня 2008 року між ним і банком укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № BL6752, кошти за яким отримані ним на поточні споживчі потреби, на строк до 01 серпня 2028 року. Того ж дня, 05 серпня 2008 року, між ним та ПАТ «Універсал Банк» укладено додаткову угоду № BL6752/К-1 до генерального договору про надання кредитних послуг, додатком № 1 до якої є графік погашення кредиту, однак кінцевий строк повернення кредитних коштів у ньому зазначений до 01 серпня 2019 року При підписанні додаткової угоди № BL6752/К-1 він не урахував, що строк кредитування у ній скорочено у порівнянні зі строком, визначеним у генеральному договорі про надання кредитних послуг. Посилаючись на те, що банк увів його в оману щодо кінцевого строку виконання зобов`язань, оскільки не попередив про зміну строку надання кредитних коштів, чим порушив його права як споживача, що свідчить про нечесну підприємницьку діяльність ПАТ «Універсал Банк», ОСОБА_2 просив визнати недійсним пункт 2.2 додаткової угоди № BL6752/К-1 до генерального договору про надання кредитних послуг від 05 серпня 2008 року № BL6752, відповідно до якого позичальник зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно з додатком 1 до цієї індивідуальної угоди, якщо тільки не застосовується інший (коротший) термін повернення кредиту відповідно до умов генерального договору та/або цієї індивідуальної угоди та/або згідно умов відповідної угоди сторін. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 31 серпня 2017 року у задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» відмовлено. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк», суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» у рішенні суду про звернення стягнення на предмет іпотеки повинна бути зазначена початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації на прилюдних торгах. На вимогу суду позивач надав звіт про незалежну оцінку іпотечного майна, складений Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство незалежної оцінки «Ваш Експерт» (далі - ТОВ «АНО «Ваш Експерт»), згідно з яким вартість майна станом на 29 квітня 2017 року становить 2 629 000,00 грн. Однак такий звіт виконаний для прийняття управлінських рішень, а тому його висновки можуть бути використані виключно з цією метою. Посилаючись на положення Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2014 року № 1442, суд визнав зазначений звіт недопустимим доказом. Суд вказав, що за договором іпотеки, укладеним з ОСОБА_1 забезпечено виконання зобов`язання ОСОБА_2 за договором про надання кредитних послуг від 05 серпня 2008 року № BL6752, натомість додаткова угода до цього договору не була надана іпотекодавцю для ознайомлення. Крім того, у порушення вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку», банк направив іпотекодавцю письмову вимогу про порушення зобов`язання боржником на адресу, яка не обумовлена договором, а саме: на адресу місцезнаходження предмета іпотеки, яка є відмінною від адреси місця проживання ОСОБА_1 , зазначеної у договорі іпотеки. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції зазначив, що при укладенні додаткової угоди від 05 серпня 2008 року № BL6752/К-1 до кредитного договору, позичальник своїм підписом засвідчив факт ознайомлення з її умовами та з додатком № 1 до неї, яким визначено графік платежів до 01 серпня 2019 року. Після укладення додаткової угоди ОСОБА_2 тривалий час належним чином виконував зобов`язання відповідно до встановленого графіку платежів, що свідчить про його згоду з умовами, визначені нею, а тому відсутні підстави для визнання недійсним пункту 2.2 зазначеної додаткової угоди. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Універсал Банк» задоволено. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 серпня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «Універсал Банк» за генеральним договором про надання кредитних послуг від 05 серпня 2008 року в розмірі 174 051,73 доларів США, що еквівалентно 2 682 557,84 грн, із яких: заборгованість за кредитом - 155 103,92 доларів США, що еквівалентно 2 390 526,29 грн, заборгованість за відсотками - 17 613,00 доларів США, що еквівалентно 271 458,90 грн, підвищені відсотки - 1 334,81 доларів США, що еквівалентно 20 572,65 грн, звернуто стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 76,40 кв. м, житловою площею 32,40 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 29 січня 2002 року Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської державної адміністрації на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 23 січня 2002 року № 82-С/КІ, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною відповідно до висновку судової оціночно-будівельної експертизи від 09 серпня 2018 року № 23278/17-43, що становить 2 905 950,00 грн. В іншій частині рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 серпня 2017 року залишено без змін. Вирішено питання розподіл судових витрат. Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що позичальник належним чином не виконував зобов`язань за генеральним договором про надання кредитних послуг, що призвело до виникнення заборгованості, у зв`язку з чим ПАТ «Універсал Банк», як іпотекодержатель, на підставі статті 33 Закону України «Про іпотеку» набуло право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 . Короткий зміст судового рішення суду касаційної інстанції Постановою Верховного Суду від 31 січня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2018 року скасовано, справу № 756/2157/15-ц передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про розгляд справи судом апеляційної інстанції, унаслідок чого був позбавлений можливості брати безпосередню участь у судовому засіданні. Постановою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Універсал Банк» задоволено. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 серпня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «Універсал Банк» за генеральним договором про надання кредитних послуг від 05 серпня 2008 року № BL6752 у розмірі 174051,73 доларів США, з яких: тіло кредиту - 155 103,92 доларів США, відсотки - 17 613,00 доларів США та підвищені відсотки - 1 334,81 доларів США, звернуто стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом договору іпотеки від 05 серпня 2008 року та перебуває у власності іпотекодавця ОСОБА_1 , який підлягає реалізації шляхом проведення торгів у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В іншій частині рішення залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат. Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість за тілом кредиту та іншими платежами, а тому позивач має право на звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення за рахунок іпотечного майна заборгованості, яка існувала за кредитним договором станом на 14 листопада 2014 року. Апеляційний суд визнав помилковими посилання суду першої інстанції на неналежність наданого позивачем звіту про незалежну оцінку предмета іпотеки, вказавши, що зазначений звіт складений ТОВ «АНО «Ваш Експерт», яке відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» є суб`єктом оціночної діяльності та має сертифікат суб`єкта оціночної діяльності від 25 травня 2015 року № 430/15. Вартість, визначена у звіті, відповідачем не спростована. Зазначення у рішенні суду початкової ціни продажу предмету іпотеки у грошовому вираженні не є визначальним та необхідним для вирішення таких спорів, що узгоджується з висновком Великої Палати Верхового Суду, викладеним у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15. Апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що оскільки ОСОБА_1 не отримувала письмову вимогу ПАТ «Універсал Банк» про усунення порушень, у зв`язку з чим позивач не має права на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Апеляційний суд обгрунтовував свій висновок тим, що невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику письмової вимоги про усунення порушення зобов`язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя. Суд апеляційної інстанції визнав необгрунтованими посилання суду першої інстанції на неможливість задоволення вимог банку у зв`язку з істотною зміною обсягу зобов`язань боржника ОСОБА_2 , виконання яких забезпечено договором іпотеки, оскільки зміна обсягу основного зобов`язання не потребує погодження з іпотекодавцем, який несе відповідальність перед кредитором лише в межах вартості майна, переданого в іпотеку, незалежно від зміни обсягу зобов`язань боржника за основним договором. Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій вона просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року та залишити в силі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 серпня 2017 року у частині відмови у задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що ухвалою суду апеляційної інстанції від 10 вересня 2019 року розгляд справи призначено на 10 жовтня 2019 року без узгодження зі сторонами дати та часу розгляду справи. У зазначений день у її представника були призначені два судові засідання в інших справах в Оболонському районному суді міста Києва, які були призначені заздалегідь (за 4-5 місяці), у зв`язку з чим вона заявила клопотання про відкладення розгляду справи, проте апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні цього клопотання. У зв`язку з наведеним вважала, що суд умисно створив перешкоди у доступі до правосуддя, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Задовольнивши позов ПАТ «Універсал Банк», суд апеляційної інстанції вийшов за межі своїх повноважень, оскільки у позовній заяві банк просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, визначивши початкову ціну реалізації в ході виконавчого провадження. В апеляційній скарзі позивач визначив спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах за початковою ціною у розмірі, визначеною у звіті про незалежну оцінку іпотечного майна, складеному ТОВ «АНО «Ваш експерт». Однак у резолютивній частині оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції зазначив, що предмет іпотеки підлягає реалізації шляхом проведення торгів у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Апеляційний суд не врахував судової практики Верховного Суду України про те, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно (постанова від 04 вересня 2013 року у справі № 6-73цс13). Однак задоволення таких позовних вимог можливе лише у разі, коли суду надані беззаперечні докази того, що попередні заходи не призвели до належного виконання зобов`язання, оскільки одночасне стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення заборгованості за кредитним договором є незаконним. Суд першої інстанції установив порушення банком вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо надіслання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення, що є підставою для відмови у задоволенні вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, натомість апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що не надіслання такої вимоги не перешкоджає іпотекодержателю звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. У зв`язку з неодноразовим порушенням норм процесуального права при вирішенні клопотань про зупинення та закриття провадження у справі вона заявляла відвід колегії суддів Київського апеляційного суду у складі: Мережко М. В., Савченка С. І., Фінагеєва В. О., однак суд необґрунтовано відмовив у задоволенні відводу. Заяву про відвід колегії суддів апеляційного суду також подавала представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , яку суд помилково залишив без розгляду. У січні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ПАТ «Універсал Банк», у якому заявник просив у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити та залишити без змін постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. Рух справи у суді касаційної інстанції Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову третьої особи ОСОБА_2 в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому у цій частині судом касаційної інстанції не переглядається. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій Судами попередніх інстанцій установлено, що 05 серпня 2008 року між ПАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_2 укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № BL6752 та додаткову угоду до нього № BL6752/К-1, відповідно до умов яких позичальник отримав кредит у розмірі 220 000,00 доларів США зі сплатою 16,45 % річних. Згідно з графіком погашення кредиту, який є додатком до додаткової угоди від 05 серпня 2008 року № BL6752/К-1, кінцевим строком погашення кредиту є 01 серпня 2019 року. Відповідно до пункту 6.1 генерального договору про надання кредитних послуг від 05 серпня 2008 року № BL6752 банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати процентів за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит у сторону зменшення в порядку, зокрема у разі порушення позичальником термінів погашення будь-яких грошових зобов`язань за цим договором. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 05 серпня 2008 року між ПАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до якого відповідач передала в іпотеку банку належну їй на праві власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 76,40 кв. м, вартість якої становить 1 449 919,00 грн. Пунктами 4.2., 4.5. договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення здійснюється на підставах: рішення суду; або виконавчого напису нотаріуса; або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя; або за договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя. Звернення стягнення за рішенням суду здійснюється відповідно до Закону України «Про іпотеку». Позичальник ОСОБА_2 у період із 05 серпня 2008 року по 01 березня 2014 року належно виконував зобов`язання за кредитним договором, однак у подальшому припинив виплачувати кредит, у зв`язку з чим виникла прострочена заборгованість. Вимога банку від 02 жовтня 2014 року про повернення кредиту залишена позичальником без задоволення. Відповідно до наданого банком розрахунку станом на 14 листопада 2014 року, заборгованість за кредитним договором становить 174 051,73 доларів США, з яких: тіло кредиту - 155 103,92 доларів США, відсотки - 17 613,00 доларів США та підвищені відсотки - 1 334,81 доларів США. Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 серпня 2017 року у справі № 760/3159/15-ц задоволено позов ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, стягнуто із ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за генеральним договором про надання кредитних послуг від 05 серпня 2008 року № BL6752 та додатковою угодою до нього від 05 серпня 2008 року № BL6752/К-1 у розмірі 174 051,73 доларів США. 26 вересня 2014 року ПАТ «Універсал Банк» направило ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредитних коштів у тридцятиденний строк, яка була отримана за місцем знаходження предмета іпотеки, однак залишена без виконання.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Згідно з частиною першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). За змістом статей 525 та 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України). Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (абзац третій статті 1 Закону України «Про іпотеку»). Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. На підставі генерального договору про надання кредитних послуг від 05 серпня 2008 року № BL6752 та додаткової угоди до нього від 05 серпня 2008 року № BL6752/К ОСОБА_2 отримав у ПАТ «Універсал Банк» кредит у розмірі 220 000,00 доларів США зі сплатою 16,45 % річних строком до 01 серпня 2019 року. Позичальник належним чином не виконував узятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим станом на 14 листопада 2014 року заборгованість за кредитним договором становить 174 051,73 доларів США, яка заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 серпня 2017 року у справі № 760/3159/15-ц стягнута з нього на користь банку. Повернення кредитних коштів забезпечено договором іпотеки від 05 серпня 2008 року, укладеним між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , предметом якого передання в іпотеку квартири АДРЕСА_1 . Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю. Оскільки іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки, та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне, а тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня. Саме такого висновку щодо можливості одночасного задоволення вимог про стягнення боргу за основним зобов`язанням зі зверненням стягнення на предмет іпотеки дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19) не встановила підстав для відступлення від цього правового висновку. За таких обставин, стягнення заборгованості із ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» (на підставі заочного рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 серпня 2017 року у справі № 760/3159/15-ц) та звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 05 серпня 2008 року на підставі судового рішення у даній справі не призведе до подвійної відповідальності за неналежне виконання умов генерального договору про надання кредитних послуг від 05 серпня 2008 року № BL6752 та додаткової угоди до нього від 05 серпня 2008 року № BL6752/К. Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах за початковою ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності, в порушення вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку», не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку», є необґрунтованими з огляду на таке. Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, а також аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону. Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася. З урахуванням наведеного, у спорах цієї категорії, не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 березня 2018 року в справі № 235/3619/15-ц. Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону). Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє не виконано чи виконано неналежно, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звернути стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку». Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19). Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного визначення розміру заборгованості позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором, а тому касаційний суд, діючи у межах повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, зазначені обставини не перевіряє. Установивши, що позичальник ОСОБА_2 належним чином не виконує зобов`язання за генеральним договором про надання кредитних послуг від 05 серпня 2008 року № BL6752 та додатковою угодою до нього від 05 серпня 2008 року № BL6752/К, забезпечених договором іпотеки від 05 серпня 2008 року, укладеним між банком і ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач, як іпотекодержатель, на підставі статті 33 Закону України «Про іпотеку» набув право задовольнити свої вимоги, звернувши стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення торгів у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права при вирішенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про відвід складу суду та про відкладення розгляду справи, є необгрунтованими з огляду на таке. 05 вересня 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 заявила клопотання про відвід складу суду у зв`язку з відмовою у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Універсал Банк» про визнання договору іпотеки недійсним. Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року провадження у справі зупинено, справу передано на автоматизований розподіл для визначення іншого судді в порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України. Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про відвід колегії суддів відмовлено на підставі частини четвертої статті 36 ЦПК України, відповідно до якої незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. 10 жовтня 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулася із заявою про відвід складу суддів у зв`язку з відмовою суду задовольнити клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Універсал Банк» про визнання договору іпотеки недійсним. Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, суд обгрунтовано залишив без заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 без розгляду на підставі частини п`ятої статті 39 ЦПК України, відповідно до якої, якщо відвід заявляється повторно з підстав, розглянутих раніше, суд, який розглядає справу, залишає таку заяву без розгляду. 10 жовтня 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 заявила клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що їй необхідно бути присутньою у судових засіданнях, призначених у інших справах. Відповідно до частини першої статті 240 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 223 цього Кодексу. Установивши відсутність підстав для відкладення розгляду справи, визначених частиною другою статті 223 ЦПК України, суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги. Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Г. І. Усик Судді: І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко