Постанова 4851 № 480/541/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2020 р.Справа № 480/541/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Калиновського В.А. , Донець Л.О. , за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П. представника позивача Алфімова В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 року, головуючий суддя І інстанції: О.В. Соп`яненко, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 28.04.20 року по справі № 480/541/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Роменської міської ради про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Роменської міської ради, в якому просив суд: визнати протиправною відмову відповідача у наданні статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни, зобов`язати вчинити дії щодо встановлення статуса інваліда війни та видачі посвідчення. В обгрунтування позовної заяви, позивач зазначав, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії та інвалідом 3 групи по захворюванням, пов`язаних з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Звернувся до відповідача із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Відповідач відмовив у задоволенні заяви у зв`язку з відсутністю документів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Позивач вважає дане рішення відповідача протиправним. Згідно норм законодавства, що діяли на момент аварії до складів формувань Цивільної оборони зараховувалося усе працездатне населення. Як особа, яка була залучена до складу формувань Цивільної оборони, став інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, тому має право на отримання статусу інваліда війни. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Роменської міської ради про визнання протиправною відмови у наданні статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни, зобов`язання вчинити дії щодо встановлення статуса інваліда війни та видачі посвідчення відповідного зразка відмовлено в зв`язку з необгрунтованістю. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони. Зазначене також підтверджується листом Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідаиії наслідків Чорнобильської катастрофи від 12.01.2017 року №01-1-14/69 та Інформаційною довідкою Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації від 20.10.2017№ 01.1-14-1654-1. Позивач звертає увагу, що жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони. Крім зазначеного, в листі Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від 12.01.2017 року №01-1-14/69 вказано, що департамент видає довідки, які містять інформаційні положення, що є достатнім для підтвердження участі у складі формування Цивільної оборони на Чорнобильській АЕС. Також, наказом Міністерства енергетики і електрифікації СРСР від 28.05.1981 № 45с "Про створення спецформувань на атомних електростанціях" (на виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 25.11.1980 № 833-283 "Про заходи щодо подальшого підвищення безпеки атомних електростанцій" (наказ Міненерго СРСР від 11.11.1980 №81сс), було зобов`язано Міністерство енергетики і електрифікації СРСР створити на кожній діючій атомній електростанції (у тому числі і ЧАЕС у III кварталі 1981 року) спеціальні відомчі Формування та забезпечити залучення невоєнізованих формувань цивільної оборони для захисту персоналу, населення і для відновлення атомних електростанцій у випадку аварій, стихійних лих у мирний час та масових руйнувань у військовий час та затвердити штат та табель штату Формувань атомних станцій. Листом Всесоюзного промислового об`єднання по атомній енергетиці "Союзатоменерго" Міністерства енергетики і електрифікації СРСР №672с від 06.12.1982 р. "Про використання нормативних документів з питань захисту персоналу та населення в разі аварії на АС" директору Чорнобильської АЕС, зокрема, роз`яснено, що ліквідація наслідків радіаційних аварій, включаючи МПА (максимальна проектна аварія), може проводитися персоналом або в складі звичайної цехової структури, або структури Цивільної оборони, на розсуд директора атомної станції. Переведення роботи персоналу в структуру Цивільної оборони є обов`язковим при виникненні гіпотетичної аварії на атомній станції або введення періоду "Загальної готовності Цивільної оборони. Згідно з пунктом 1 наказу Чорнобильської атомної електростанції імені В.І. Леніна від 03.04.1986 №4-ДСК "Про підготовку навчання цивільної оборони" до навчання залучено: увесь персонал станції - для відпрацювання дій за сигналами ЦО. Чорнобильською атомною електростанцією імені В.І. Леніна ВПО "Союзатоменерго" Міністерства енергетики і електрифікації СРСР О9.04.1986 року видано наказ № 2с від 19.04.1985 "Про керівний склад, служби та формування цивільної оборони із грифом "Таємно", відповідно до якого створено пункт управління Цивільної оборони Чорнобильської АЕС (пункт 1 наказу); для організації виконання завдань по забезпеченню заходів цивільної оборони, підготовки спеціального формування, невоєнізованих формувань ЦО і керівництва ними при проведенні рятувальних і невідкладних аварійно-відновлювальних робіт створено служби цивільної оборони ЧАЕС. 28.05.1986 Чорнобильською атомною електростанцією імені В.І. Леніна ВПО "Союзатоменерго" Міністерства енергетики і електрифікації СРСР видано наказ "Про створення відділу мобілізаційної підготовки та цивільної оборони" №4с, згідно з яким з 01.06.1985 року створено відділ мобілізаційної підготовки та цивільної оборони у відповідності із штатним розписом, затвердженим 23.05.1985 р., в документах відкритого характеру відділ мобілізаційної підготовки та цивільної оборони іменувати умовно "другий відділ", на начальника відділу мобілізаційної підготовки та цивільної оборони покладено виконання функціональних обов`язків начальника штаба цивільної оборони Чорнобильської АЕС, наказано вважати начальника штабу ЦО і другого відділу заступником начальника цивільної оборони ЧАЕС, що має право від імені начальника ЦО віддавати з питань ЦО і мобілізаційної роботи усні і письмові розпорядження, обов`язкові для виконання усіма працівниками ЧАЕС, включаючи керівний склад (а.с.21). Отже, на думку позивача, рішення суду першої інстанції є протиправним та підлягає сказуванню, а позов задоволенню. Відповідачем надано до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому серед іншого зазначено, що окрім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організації, установ та підприємств. Відповідач зауважує, документи надані позивачем до суду, підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим що він брав участь у таких заходах, проте належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав ні до управління ні до суду. Відповідач наголошує, що для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551- XII) окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон № 3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. На думку відповідача, подані позивачем до Управління соціального захисту населення документи не можуть бути належними доказами на підтвердження того, що позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони. За відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача саме до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відсутні достатні підстави для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до положень, встановлених пунктом 9 частиною другою статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». На думку відповідача, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що самі дії Управління соціального захисту населення Роменської міської ради у відмові у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, не є протиправними, а тому прийняв правильне рішення, не порушивши при цьому норми матеріального та процесуального права. В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі. Представник відповідача, не з`явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії та інвалідом IIІ групи по захворюванню, пов`язаному з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с. 6,13). 17.01.2020 звернувся до відповідача із заявою про встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни (а.с. 22). Листом від 20.01.2020 у відповідач повідомив, що для отримання відповідного статусу позивачу необхідно надати інформацію про залучення його до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі штабу, служби чи невоєнізованого формування цивільної оборони СРСР. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача були відсутні законодавчі підстави для задоволення заяви ОСОБА_2 про встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, а відтак позовні вимоги є необгрунтованими та не підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації. Згідно з пунктом 10 цього Положення "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 06 червня 1975 року № 90, та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. У даній справі суд першої інстанції встановив факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Зазначені обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Разом із тим, для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення особи до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, немає достатніх підстав для набуття такою особою статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10 травня 2018 року у справі №279/12162/15-а, від 19 вересня 2019 року у справі №756/8323/16-а, від 10 жовтня 2019 року у справі №810/4584/18 та від 15 червня 2020 року у справі №822/225/18. З матеріалів справи вбачається, що документи, які позивач долучив до позовної заяви: копії довідки виробничого будівельно-монтажного об`єднання "Шляхмістбуд" та копія посвідчення про відрядження свідчать про те, що позивач у період з 30.06.1987 по 21.07.1987 був відряджений для участі у ліквідації аварії на ЧАЕС та брав участь у роботах у тридцятикілометровій зоні. Проте, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач суду не надав. Крім того, позивачем не було надано доказів того, що разом із заявою, позивачем надавалися Управлінню соціального захисту населення Роменської міської ради документи, які б підтверджували його участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони. Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"). За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у останнього немає достатніх правових підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ. Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації. Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача були відсутні законодавчі підстави для задоволення заяви ОСОБА_2 про встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, а відтак позовні вимоги є необгрунтованими та не підлягають задоволенню. Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 року по справі № 480/541/20 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 року по справі № 480/541/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський Л.О. Донець