Постанова Київський апеляційний суд № 761/49195/19

справа № 761/49195/19 головуючий у суді І інстанції Фролова І.В. провадження № 22-ц/824/13679/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 листопада 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Нежури В.А., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Просто - Страхування», поданою представником - Синюком Станіславом Леонідовичем на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Просто - Страхування» про стягнення несплаченого страхового відшкодування,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Просто - Страхування» про стягнення несплаченого страхового відшкодування. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02 січня 2019 року о 14 год. 30 хв. ОСОБА_1 керуючи автомобілем «BMW» д.н.з. НОМЕР_1 та рухаючись по вул. Велика Кільцева Дорога в м. Києві в напрямку м. Вишневе, для здійснення розвороту не зайняв крайню ліву смугу руху, яка призначена для гальмування та розвороту, своєчасно не перестроївся в крайню ліву смугу руху, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем «Mercedes Benz» д.н.з. НОМЕР_2 , під керування водія ОСОБА_2 , що призвело до механічних пошкоджень обох транспортних засобів. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.п. 2.3(б), 10.3, 10.8 Правил дорожнього руху, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП. Крім цього, ОСОБА_2 02 січня 2019 року о 14 год. 30 хв. керуючи автомобілем «Mercedes Benz» д.н.з. НОМЕР_2 та рухаючись по вул. Велика Кільцева Дорога в м. Києві, не дотрималася безпечної швидкості руху та безпечної дистанції, не слідкувала за змінною дорожньої обстановки в результаті чого допустила зіткнення з автомобілем «BMW» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , що призвело до механічних пошкоджень обох транспортних засобів. Своїми діями ОСОБА_2 порушила п.п. 2.3.(б),12.1, 13.1 Правил дорожнього руху, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, відтак позивачу було завдано матеріальної шкоди. Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, внаслідок якого трапилась зазначена дорожньо-транспортна подія, визнано обох водіїв, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Згідно Звіту №1358 вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля BMW-530D в результаті пошкодження внаслідок ДТП складає 110 281,52 грн. На момент настання ДТП цивільно-правової відповідальності власника автомобіля «Mercedes Benz» була застрахована відповідно до полісу ОСЦПВВНТЗ №АМ6752024 виданого ПрАТ «ПРОСТО СТРАХУВАННЯ», тому позивач звернувся до відповідача з заявою про отримання страхового відшкодування. Листом від 08 січня 2019 року відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування. На підставі зазначеного позивач звернувся з даним позовом до суду. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 липня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Просто-Страхування» про стягнення несплаченого страхового відшкодування задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Просто-Страхування» на користь ОСОБА_1 несплачене страхове відшкодування у розмірі 55 140 грн. 76 коп. та судові витрати у розмірі 768 грн. 40 коп. Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач Приватне акціонерне товариство «Просто - Страхування», через представника - Синюк Станіслава Леонідовича, подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому зазначає, що ОСОБА_1 не було надано документів, що підтверджули б його право власності на пошкоджене майно станом на день скоєння ДТП або документ, що підтверджує його право на отримання страхового відшкодування. Надана позивачем довіреність, на думку апелянта, не відповідає нормам чинного законодавства. Судом першої інстанції всупереч вимогам ст. 83 ЦПК України прийнято договір купівлі - продажу транспортного засобу від 07.12.2018 року. Крім того, апелянт вважає, що наданий позивачем звіт № 1358 про визначення вартості матеріального збитку автомобіля не може бути прийнятий до уваги, оскільки оцінку автомобіля було здійснено не на дату настання ДТП, а після розмитнення транспортного засобу. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 09.11.2020 року до суду надійшов відзив ОСОБА_1 який посилаючись на обставини зазначені в позові просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що договором купівлі-продажу від 07.12.2018 року підтверджується, що позивач був власником транспортного засобу «BMW» д.н.з. НОМЕР_1 на дату ДТП. Згідно литовського свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та митної декларації, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу в Україні вбачається, що транспортний засіб було розмитнено 27.12.2018 року, тобто до настання ДТП. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). Оскільки в даній справі ціна позову становить 55 140 грн. 76 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 02 січня 2019 року по вул. Велика Кільцева Дорога в м. Києві, мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, внаслідок якого трапилась зазначена дорожньо-транспортна подія, визнано обох водіїв, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . На момент настання ДТП цивільно-правової відповідальності власника автомобіля «Mercedes Benz» була застрахована відповідно до полісу ОСЦПВВНТЗ №АМ6752024 виданого ПрАТ «ПРОСТО СТРАХУВАННЯ». Згідно Звіту №1358 вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля BMW-530D в результаті пошкодження внаслідок ДТП складає 110 281,52 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на момент ДТП власником транспортного засобу «BMW» р/н НОМЕР_1 та особою, яка має право на отримання страхового відшкодування є ОСОБА_1 , що підтверджується належними доказами, а тому правомірною є вимога позивача про відшкодування завданої шкоди. Оцінюючи висновки суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного. З огляду на те, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 328, частини четвертої статті 334 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Згідно зі статтею 34 Закону України «Про дорожній рух» державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України. Отже, сам по собі договір купівлі-продажу автомобіля вчинений у простій письмовій формі, без реального зняття з реєстрації, перереєстрації транспортного засобу у вищезазначеному порядку наданий позивачем до матеріалів справи не породжує правових наслідків у вигляді переходу права власності від продавця до покупця. Вказаного правового висновку дійшов Верховний Суд 30 жовтня 2019 року у справі № 683/2694/16-ц. За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи позивача та висновки суду першої інстанції викладені у судовому рішенні про те, що право власності ОСОБА_1 на автомобіль, в момент ДТП існувало на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу «BMW» р/н НОМЕР_1 від 07.12.2018 року укладеного між ОСОБА_1 та MB «Balticos Servisas», митної декларації від 27.12.2018 року, довідки Державного підприємства REGITRA є безпідставними та необгрунтованими, оскільки право власності позивача не було оформлене та зареєстроване у встановленому законом порядку станом на 02 січня 2019 року. Оцінюючи надану позивачем довіреність щодо можливості отримання позивачем страхового відшкодування, колегія суддів виходить з наступного. Як вбачається з матеріалів справи позивачем надано довіреність MB «Balticos Servisas» від 06.09.2018 року, відповідно до якої, MB «Balticos Servisas», уповноважує Левченка В.О., представляти інтереси Компанії перед юридичними або фізичними особами, державними органами усіх рівнів на території України, розпоряджатися переданим транспортним засобом «BMW» р/н НОМЕР_1 , отримувати від імені Компанії страхову винагороду, пов`язану з транспортним засобом, отримувати компенсацію за матеріальну і моральну шкоду, завдану діями третіх осіб транспортному засобу (а.с.55). Відповідно положень ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. До заяви серед іншого додаються: б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну. Документи, зазначені у підпунктах "а"-"ґ" цього пункту, надаються для огляду та зняття копії або в копіях, засвідчених заявником. Страховик та МТСБУ мають право вимагати для огляду оригінали зазначених документів. Подана позивачем довіреність, яка видана у місті Вільнюс Литовської Республіки, що підписана директором ОСОБА_3 та скріплена печаткою. Разом з тим, належної процедури легалізації у Литовській Республіці вказана довіреність не пройшла. Доказів зворотнього суду надано не було. Відповідно до статті 34 Закону України «Про міжнародне приватне право», порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність. Згідно статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Відповідно до статті 2 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, вчиненої в Гаазі 05.10.1961 р. (набула чинності для України 22.12.2003 р. на підставі Закону від 10.01.2002 № 2933-III «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів»), (далі - Гаазька Конвенція 1961 року) кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ. Відповідно до статті 3 Гаазької конвенції 1961 року, єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Відповідно до статті 4 Гаазької конвенції 1961 року, передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також другою мовою. Заголовок "Apostille" (Convention de la Haye du 5 octobre 1961)" повинен бути викладений французькою мовою. Відповідно до статті 5 Гаазької конвенції 1961 року, апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред`явника документа. Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують ніякого засвідчення. Відповідно до статті 6 Гаазької конвенції 1961 року, кожна Договірна держава призначає, зазначаючи їхні офіційні функції, ті органи, яким надаються повноваження на проставлення апостиля, згаданого в частині першій статті

3. Статтею 13 Договору між Україною і Литовською республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 07.07.1993 р., що ратифікований Україною постановою Верховної Ради України від 17.12.1993 року № 3737-ХІІ, передбачено умови, за якими відсутня необхідність легалізації деяких видів довіреностей. Однак, колегія суддів вважає, що до наданої позивачем довіреності у даній справі ця норма застосована бути не може, оскільки не потребують легалізації лише документи, які складені або засвідчені судом або офіційною особою (перекладачем, експертом і т.ін.) в межах їх компетенції, що на спірні правовідносини не поширюється. Отже, колегією суддів безспірно встановлено, що довіреність надана позивачу MB «Balticos Servisas» від 06.09.2018 року складена не судом і не офіційною особою в межах їх компетенції, а директором компанії. Тому, правосуб`єктність юридичної особи - компанії MB «Balticos Servisas» за законом Литовської Республіки та повноваження директора компанії на представництво компанії та видачу зазначеної довіреності потребували відповідного офіційного підтвердження. За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що надана позивачем довіреність не є документом, що належним чином посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування, оскільки в розумінні зазначених вище норм ЦПК України не є належним та допустимим доказом. За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що відсутні підстави для задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, що посвідчуть право позивача на отримання страхового відшкодування. При цьому, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах закону, а висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволені позовних вимог за наведених вище обставин. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За подання апеляційної скарги відповідачем було сплачено судовий збір у сумі 1 152,60 грн. (а.с.150). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції скасовується апеляційним судом, і ухвалюється нове судове рішення про відмову у позові, вказані судові витрати підлягають стягненню з позивача по справі на користь апелянта. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Просто - Страхування», подану представником - Синюком Станіславом Леонідовичем задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 липня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов залишити без задоволення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Просто - Страхування» судовий збір в розмірі 1 152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) грн. 60 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: С.В. Лівінський В.А.Нежура