Постанова 4857 № 500/1230/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 500/1230/20 пров. № А/857/10361/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів: Сеника Р.П., Судової-Хомюк розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року, ухвалене суддею Подлісною І.М. в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі № 500/1230/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, В С Т А Н О В И В: Позивачка звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та просить суд: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не проведення перерахунку та виплати підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, що проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює одній мінімальній заробітній платі; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 17.07.2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, що проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює одній мінімальній заробітній платі. В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючою пенсіонеркою та проживає в м. Заліщики Тернопільської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю та, враховуючи рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018 року, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796- XII). З цього приводу, 07 травня 2020 року позивачка звернулась із заявою до відповідача, однак відповідач листом № 1900-0701-8/6279 від 20.05.2020 року відмовив позивачці у виплаті підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати посилаючись на відсутність для цього правових підстав. Позивачка вважає, що відповідач порушив її право на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, а тому просить визнати дії відповідача щодо невиплати підвищення до пенсії протиправними та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо ненарахування та невиплати з 17.07.2018 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючій пенсіонерці, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює одній мінімальній заробітній платі. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 17.07.2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючій пенсіонерці, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює одній мінімальній заробітній платі. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 840,80 грн. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року та прийняти постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач звертає увагу на те, що Закон України від 04 лютого 2016 року № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 987-VIII), згідно з яким, громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, є чинним, не визнавався таким, що не відповідає Конституції України, а тому починаючи з 01 січня 2016 року стаття 39 Закону № 796-XII діє в редакції Закону № 987-VIII, яка передбачає встановлення доплати виключно громадянам, які працюють у зоні відчуження. При цьому позивачка до цієї категорії осіб не належить. За таких обставин, на думку відповідача, правових підстав для нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачці як непрацюючій пенсіонерці, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону № 796-XII, немає, а тому вважає вимоги позивачки необґрунтованими та просить у позові відмовити. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив те, що ОСОБА_1 проживає у м. Заліщики Заліщицького району Тернопільської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Українською РСР від 23.07.1991 року № 106, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю. Позивачка є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області як отримувачка пенсії. 07.05.2020 року позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про нарахування та виплату з 17.07.2018 року підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі однієї мінімальній заробітній платі, який визначений ст. 39 Закону № 796-XII. Листом № 1900-0701-8/6279 від 20.05.2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повідомило позивачку про відсутність правових підстав для здійснення перерахунку пенсійної виплати з 17.07.2018 року, посилаючись на те, що рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 року № 6-р/2018 не містить застережень щодо порядку застосування ст. 39 Закону № 796-XII. Крім того, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 04.02.2016 року № 987-VIII до Закону № 796-XII включено ст. 39, яка передбачає встановлення доплат виключно громадянам, які працюють у зоні відчуження. Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що з 17.07.2018 року, на підставі рішення Конституційного Суду України рішення від 17.07.2018 року № 6-р/2018, відновлено право позивачки на отримання підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення у зоні посиленого радіоекологічного контролю в розмірі однієї мінімальної заробітної плати. Апеляційний суд погоджується із цим висновком апеляційного суду з огляду на наступне. Велика Палата Верховного Суду 18 березня 2020 року переглянула рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у зразковій справі № 240/4937/18 (провадження № 11-150заі19) - щодо виплати особам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії у розмірі визначеному статтею 39 Закону № 796-XII та прийняла рішення про скасування рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року та задоволення позову. Відповідно до частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції, чинній до 01 січня 2015 року. Апеляційний суд встановив те, що справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання виплатити підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, відповідає ознакам типової справи, які визначила Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18 (№ 11-150заі19). Тому, в цій справі підлягають застосуванню висновки Великої Палати Верховного Суду висловлені в рішенні від 18 березня 2020 року, прийнятому за результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18 (№ 11-150заі19). Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі вказала, що 28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII,) який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (далі - Закон № 79-VIII), пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. 04 лютого 2016 року прийнято Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 987-VIII (далі - Закон № 987-VIII), який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включив до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту: «Стаття

39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні посиленого радіоекологічного контролю, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ. Тобто із 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII. Тому стаття 39 вказаного Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року має такий зміст: «Стаття

39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення». Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати». В іншій частині стаття 39 Закону № 796-ХІІ діє у редакції Закону № 987-VIII від 04 лютого 2016 року. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що надання Законом № 79-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону № 796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення до пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відтак, Велика Палата Верховного Суду у вказаній зразковій справі визнала протиправною бездіяльність Пенсійного фонду щодо ненарахування та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов`язала Пенсійний фонд здійснити із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Апеляційний суд встановив те, що позивачка є непрацюючою пенсіонеркою, проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю, а тому має право на підвищення до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги є безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року в справі № 500/1230/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, виключно з підстав, передбачених частиною 5 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк Повний текст постанови складений 16.11.2020 року