Постанова 4857 № 500/1134/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 500/1134/20 пров. № А/857/9980/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Глушко І.В., суддя Запотічний І.І. секретар судового засідання Гнатик А.З. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року (головуючий суддя Осташ А.В., м.Тернопіль) у справі № 500/1134/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: 18.05.2020 року позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області у якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо непроведення перерахунку нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік); зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити позивачу з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Позов обґрунтовує тим, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та проживає в м. Заліщики Тернопільської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю. На думку позивача, відповідач у зв`язку з прийняттям рішення Конституційного Суду №6-р/2018 від 17.07.2018 з 17.07.2018 повинен був відновити нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у відповідності до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Позивач вказує, що звернувся до відповідача із проханням здійснити їй із 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює одній мінімальній заробітній платі. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року адміністративним позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо ненарахування та невиплати з 17.07.2018 підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що Конституційний Суд України у рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 (КСУ, Рішення №6-р/2018) визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремі положення Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (Закон №76-VIII), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу 1 Закону №76-VІІІ. При цьому, КСУ не аналізувалася редакція Закону №796-ХІІ станом на дату ухвалення Рішення №6-р/2018. Тобто, судом визнано неконституційним виключення статті 39 Закону №796-ХІІ. Слід зауважити, що Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 04.02.2016 (Закон №987-VІІІ) є чинним, в установленому законом порядку його не було визнано неконституційним, а тому саме він підлягає застосуванню. При цьому діючою з 01.01.2016 нормою передбачено, право на доплату громадянам, які працюють у зоні відчуження. Позивач до такої категорії не відноситься. Рішенням №6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України ( КМУ) "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 №1210 (Постанова №1210). При цьому, Рішення №6-р/2018 не містить положень про відновлення чинності редакції, що діяла до внесення змін, які були визнанні неконституційними та не містить спосіб та порядок його виконання, а Верховна Рада України не приймала нових законів з даного питання. Фактично КСУ цим Рішенням визнав неконституційним підпункт 7 пункту 4 Розділу І Закону №76-VІІІ, який діяв у період з 01.01.2015 (момент набрання чинності цим Законом) до 01.01.2016 (момент набрання чинності Законом №987-VІІІ). Вважає, що підстав для проведення нарахування позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення в розмірі однієї мінімальної заробітної плати немає. Також вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явились. Водночас, відсутність сторін у справі, належних чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до норми ст.313 цього Кодексу. Згідно ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. ОСОБА_1 проживає у м. Заліщики Заліщицького району Тернопільської області, про що свідчить і копія паспорта позивача. Водночас, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 по 1988 роки категорії 1, про що свідчить відповідне посвідчення та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області як отримувач пенсії. Позивач 06.05.2020 звернувся до відповідача зі заявою, в якій просив здійснити з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII. Відповідач своїм рішенням від 14.05.2020 відмовив позивачу у задоволенні такої заяви, мотивуючи тим, що Законом № 987-VIII до Закону № 796-XII включено статтю 39, яка передбачає встановлення доплати виключно громадянам, які працюють у зоні відчуження Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що місто Заліщики Тернопільської області віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю, а також те, що Рішенням №6-р/2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015, а тому позивач має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, що проживає на території радіоактивного забруднення - зоні посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави. Закон №796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Стаття 39 Закону №796-ХІІ, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати". 28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 Розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. 04.02.2016 прийнято Закон №987-VIII, який згідно "Прикінцевих положень", набрав чинності з 01.01.2016, яким включено до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України". Відповідно до статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції. Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов`язковості ухвалених ним рішень і висновків. Статтею 151-2 Конституції України визначено, що Рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Закон України "Про Конституційний Суд України" (Закон №2136-VІІІ) у положеннях статті 97 закріплює порядок виконання рішень та висновків Суду. Стаття 98 Закону №2136-VІІІ передбачає, що за невиконання рішень та недодержання висновків Суду настає відповідальність згідно із законом. Рішенням КСУ №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ цього Рішення. Водночас, КСУ у своєму Рішенні №6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому, в Рішенні №6-р/2018 встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить. КСУ у рішенні від 13 травня 1997 року №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Таким чином, незважаючи на те, що КСУ у своєму Рішенні №6-р/2018 від 17.07.2018 не скористався правом встановлення порядку його виконання в частині, що стосується, зокрема, статті 39 Закону №796-ХІІ, суд вважає, що з 17.07.2018 відновила дію редакції статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинна до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням є значно ширшою у порівнянні зі статтею 39 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №987-VIII і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не відновлено з включенням статті 39 Законом №987-VIII. Так, стаття 39 в редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016 врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження, натомість редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів. Отже, у спірних відносинах, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII, спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність з 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (стаття 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Таким чином, враховуючи те, що Рішенням №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), суд дійшов висновку, що саме з 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом №987-VIII. Тому стаття 39 Закону №796-ХІІ з 17.07.2018 має такий зміст: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати". В іншій частині стаття 39 Закону №796-ХІІ діє у редакції Закону №987-VIII від 04.02.2016. З матеріалів справи вбачається, що позивач проживає у м. Заліщики Заліщицького району Тернопільської області. Постановою "Про організацію виконання Постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію Законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.07.1991 № 106 затверджено Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (додаток № 1 до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106), згідно якого місто Заліщики Заліщицького району Тернопільської області віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю. Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивач має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, що проживає на території радіоактивного забруднення - зоні посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Аналогічна правова позиція, щодо застосування викладених вище правових норм, наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18. Судом апеляційної інстанції також не беруться до уваги покликання апелянта на те, що позивач пропустила шестимісячний строк звернення до суду із позовом, оскільки відповідач повинен був з 17.07.2018 автоматично нараховувати та виплачувати позивачу відповідне щомісячне підвищення до пенсії, так як саме нарахування вказаної доплати, в повному обсязі (правильному розмірі) покладається на відповідний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем нарахування та виплати такої допомоги позивачу свідчить про те, що його дії призвели до триваючого порушення права позивача на отримання соціальної виплати, яке було відновлено на підставі Рішення №6-р/2018. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про задоволення позову, а тому апеляційну скаргу слід відхилити. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст.242, 243, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 500/1134/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний Повне судове рішення складено 02 грудня 2020 року.