Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/3596/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/3596/20 пров. № А/857/4238/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М. суддів: Ніколіна В.В., Пліша М.А., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року (головуючий суддя: Подлісна І.М., місце ухвалення - м. Тернопіль) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - встановив: ОСОБА_1 , 12.11.2020 звернулася до суду з позовом, в якому просила: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не проведення перерахунку нарахування та виплати підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру ОСОБА_1 , що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік); - зобов`язати відповідача здійснити із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру ОСОБА_1 , яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Обґрунтовує позов тим, що оскільки вона є непрацюючим пенсіонером та проживає у смт. Заводське Чортківського району Тернопільської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю, а тому, враховуючи Рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018, вона має право з 17.07.2018 на щомісячне отримання встановленого статтею 39 Закону № 796-XII підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року позов задоволено. Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає таке необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги покликається на те, що у рішенні Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 не визначено порядку його виконання щодо застосування статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII, а тому Верховній Раді України необхідно було б внести зміни до Закону №796-ХІІ та відновити статті 37, 39 цього Закону, проте на теперішній час відповідних змін не внесено та вказані статті позначені в Законі № 796-ХІІ як виключені. Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що Законом № 76-VIII внесені зміни до Закону України від 27.02.1991 № 791a-XII, якими виключено поняття зони посиленого радіоекологічного контролю, на даний момент ці зміни є чинними та неконституційними не визнавалися. Зазначає, що оскільки з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, підстав для проведення перерахунку пенсії не має. Позивачка, 21.04.2021 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що смт. Заводське Чортківського району Тернопільської області віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю, а також те, що Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015, позивач має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення - зоні посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проживає у смт. Заводське Чортківського району Тернопільської області, про що свідчить її копія паспорта громадянина України. Позивачка є особою, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю, про що свідчить відповідне посвідчення категорії 4 та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області як отримувач пенсії. ОСОБА_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою, в якій просила здійснити з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII. Відповідач листом від 07.09.2020 № 1900-0701-8/10117, відмовив позивачці у задоволенні такої заяви, мотивуючи тим, що виплата підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення не проводилося, оскільки це не передбачено чинним законодавством. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі Закон № 796-XII). Відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII (далі Закон № 76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І внесені зміни до Закону № 796-ХІІ, шляхом виключення статей 31, 37, 39 та

45. Законом № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року, включено до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту: «Стаття

39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Так, Конституція України визначає Конституційний Суд України як орган, уповноважений на вирішення питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснення офіційного тлумачення Конституції України, а також інших повноважень відповідно до цієї Конституції, діяльність якого ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов`язковості ухвалених ним рішень і висновків (стаття 147). Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому, в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 240/4937/18, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Отже, з 17 липня 2018 року відновлена дія редакції статті 39 Закону № 796-ХІІ, чинної до 01 січня 2015 року та яка за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує правову позицію, яка викладена у рішенні Верховного Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року за наслідками розгляду зразкової справи № 580/2371/20, яке залишене без змін Великою Палатою Верховного Суду від 31.03.2021, що Закон № 796-ХІІ не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо. Натомість, суд апеляційної інстанції зазначає, що питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 № 791а-ХІІ (далі Закон №791а-ХІІ). Так, частина 1 статті 2 цього Закону, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: 1) зона відчуження; 2) зона безумовного (обов`язкового) відселення; 3) зона гарантованого (добровільного) відселення; 4) зона посиленого радіоекологічного контролю. Відповідно до частин 5 статті 2 Закону № 791а-ХІІ, межі зон установлюються та переглядаються Кабінетом Міністрів України на основі експертних висновків Національної академії наук України, центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах охорони здоров`я, управління зоною відчуження та зоною безумовного (обов`язкового) відселення, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища, безпеки використання ядерної енергії, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, за поданням обласних рад і затверджуються Верховною Радою України. Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення затверджено Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, відповідно до якого смт. Заводське, Тернопільської області, де проживає позивачка, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона). Однак, пунктом 2 розділу І Закону № 76-VIII у статтю 2 Закону №791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац 5 частини 2 статті 2 цього Закону виключено, зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015. Таким чином, з 01.01.2015 стаття 2 Закону №791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій: 1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році; 2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км-2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км-2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км-2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період; 3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км-2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км-2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км-2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період. Тобто, з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а-ХІІ. Законом № 76-VIII виключено, також, статтю 23 Закону № 796-ХІІ, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії

4. Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року, яке стало однією з підстав звернення до суду з цим позовом, жодні зміни, внесені Законом № 76-VIII до Закону № 791а-ХІІ, неконституційними не визнавались. Таким чином, незважаючи на те, що до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися, проте, чинна на момент звернення до суду редакція статті 2 Закону № 791а-ХІІ, не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною. Отже, станом на час звернення до суду із цим позовом, смт. Заводське Тернопільської області згідно з вказаним Переліком відноситися до зони посиленого радіоекологічного контролю, однак виключена з положень Закону № 791а-ХІІ, із категорій зон, територія яких зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Таким чином, оскільки Закон № 791а-ХІІ має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, а тому, незважаючи на відсутність змін щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю внесених до Переліку, застосуванню підлягає саме Закон № 791а-ХІІ в редакції зі змінами, внесеними Законом № 76-VIII. Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у зразковій справі № 580/2371/20 від 31.03.2021 дійшов висновку, що відновлення дії статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції чинній до 01 січня 2015 року не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю. Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що зазначені вище висновки Верховного Суду можуть бути повністю застосовані для вирішення справи, що розглядається, яка є типовою, з огляду на ознаки типовості, визначені у зазначеній постанові Верховного Суду в зразковій справі. Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо віднесення цієї справи до типових справ по відношенню до зразкової справи № 240/4937/18, адже питання щодо права на отримання встановленого статтею 39 Закону № 796-ХІІ щомісячного підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю після виключення цієї зони із переліку зон радіоактивно забруднених територій, не було предметом перевірки у названій зразковій справі й прийнята у ній постанова не містить відповідних висновків. Таким чином, підвищення пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ є соціальною пільгою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення до суду з цим позовом місто смт. Заводське Тернопільської області не відноситься до території радіоактивного забруднення, а тому позивачка не має права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонерові, що проживає на території радіоактивного забруднення. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позов, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Згідно приписів ст. 139 КАС України, підстав для стягнення судових витрат з позивача не має. Керуючись ст. ст. 311, 317, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області задовольнити. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі № 500/3596/20 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволені позову відмовити повністю. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім підстав визначених частиною 5 статті 291 КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. В. Ніколін М. А. Пліш