Рішення КАС ВС № 9901/979/18

РІШЕННЯ Іменем України 10 листопада 2020 року Київ справа №9901/979/18 адміністративне провадження №П/9901/979/18 Верховний Суд у складі суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Смоковича М. І., суддів: Данилевич Н. А., Кашпур О. В., Уханенка С. А., Шевцової Н. В., за участі: секретаря судового засідання Лещенко Т. П., представниці позивача (в режимі відеоконференції) Філатової-Білоус Н. Ю., представниці відповідача (в режимі відеоконференції) Цуцкірідзе І. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, встановив:

1. У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) та Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), у якій просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення колегії ВККС № 1279/ко-18 від 20 липня 2018 року (далі - Рішення ВККС); 2) зобов`язати Комісію допустити ОСОБА_1 до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання, а саме - «Дослідження досьє і проведення співбесіди»; 3) визнати протиправним і скасувати рішення ВРП № 3539/0/15-18 від 20 листопада 2018 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Московського районного суду м. Харкова на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України» (далі - Рішення ВРП). Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що оскаржені рішення ВККС та ВРП, у розумінні правозастосовної практики Європейського суду з прав людини, порушили його право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже внаслідок їх ухвалення його позбавлено можливості працювати та отримувати матеріальне забезпечення, що своєю чергою позначилося на його взаємовідносинах професійного характеру з іншими людьми, а також вплинуло на професійну репутацію. Позивач зауважив також, що втручання у приватне життя з боку держави може здійснюватися лише на підставі закону і таке втручання має бути необхідним у демократичному суспільстві. У цьому зв`язку додав, що закон, на підставі якого його звільнили, не відповідав критерію якості в інтерпретації Європейського суду з прав людини (суть якого розкрито, приміром, у рішеннях по справах «Олександр Волков проти України», «C.G. та інші проти Болгарії», «Копп проти Швейцарії»). З посиланням на підпункт 4 пункту 161 Перехідних положень Конституції України, пункт 20 розділу ХІІ Перехідних і прикінцевих положень, частину першу, п`яту статті 83, частину другу статті 85 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), позивач зазначив, що фактично зазначений Закон не визначає/не регулює порядку кваліфікаційного оцінювання, зокрема іспиту як одного з його етапів. Цей порядок визначила ВККС, затвердивши своїми рішеннями Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання (рішення Комісії від 04 листопада 2016 року № 144/зп-16 (у редакції рішення ВККС від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18; далі - Порядок № 144/зп-16) та Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (рішення ВККС від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення ВККС від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18; далі - Положення № 143/зп-16). Отже, ствердив позивач, порушено вимогу Конституції України про те, що порядок оцінювання має бути визначений саме законом, а не будь-яким іншим (підзаконним) нормативно-правовим актом. З приводу звільнення з посади судді позивач зазначив, що стаття 56 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), до якої відсилають положення підпункту 4 пункту 161 Перехідних положень Конституції України, не містить норм, які б передбачали/пов`язували звільнення з посади судді за наслідками кваліфікаційного оцінювання, проведеного на підставі підпункту 4 пункту 161 Перехідних положень Конституції України. Тобто чіткого й зрозумілого порядку звільнення особи з посади судді з цієї підстави згаданий Закон не передбачає. Позивач зауважив також, що зі змісту чинного законодавства однозначно не зрозуміло у якому складі має вноситися подання до ВРП про звільнення судді - колегією членів ВККС (не менше трьох) чи усім складом ВККС, а також які строки встановлено для ухвалення Комісією рішення про невідповідність судді займаній посаді та внесення подання про звільнення. На думку позивача, у правовідносинах, що виникають у зв`язку з ухваленням рішення про звільнення суддів, як-от у тих, з яких виник цей спір, ВККС та ВРП, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, виконують функцію «суду» у матеріально-правовому значенні, тому ці органи повинні відповідати критеріям незалежності і безсторонності при ухваленні рішень. Втім, на думку позивача, спірні рішення ВККС і ВРП вказаним критеріям не відповідають, свідченням чого є те, що: під час кваліфікаційного оцінювання ВККС допустила очевидну маніпуляцію з визначенням мінімального бала для допуску до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання, що проявилося у рішенні Комісії від 02 березня 2018 року № 33/зп-18 (за яким умовою проходження етапу іспит є набрання 50 і більше відсотків балів як за виконання анонімного тестування, так і за виконання практичного завдання); ВККС безпідставно і передчасно встановила невідповідність позивача займаній посаді за критерієм професійної компетентності, позаяк цей критерій оцінюється за чотирма показниками, з яких тільки «рівень знань у сфері права, у тому числі рівень практичних навичок та умінь у сфері правозастосуванні» оцінюється на етапі «Іспит», а решта - за наслідками дослідження досьє та співбесіди, тобто самого лише результату виконання практичного завдання недостатньо для висновку про відповідність критерію професійної компетентності загалом; спірні Рішення ВККС і ВРП невмотивовані, адже у них зазначено лише загальні посилання на положення нормативно-правових актів без жодних аргументів, на яких основуються ці рішення; Рішення ВККС ухвалено без участі позивача і без належного його повідомлення про дату і місце розгляду питання щодо його подальшого проходження кваліфікаційного оцінювання; не забезпечено права на належний перегляд рішення ВККС за наслідками оцінювання практичного завдання. З приводу останнього позивач зауважив, що переглянути рішення ВККС може тільки ВККС, яка, утім, ухваливши рішення від 05 листопада 2018 року № 1937/ко-19 (за результатами оскарження позивачем результатів оцінки виконаного ним практичного завдання) обмежилася лише формальними питаннями, не вдаючись до розгляду по суті порушених у скарзі питань. Позивач звернув також увагу на те, що оскаржене Рішення ВРП ухвалено під час його (позивача) перебування у відпустці по догляду за дитиною, що є порушенням частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

2. У додатково наданих письмових поясненнях від 29 вересня 2020 року представник позивача виокремила процедурні аспекти ухвалення Радою рішення про звільнення судді з посади на підставі підпункту 4 пункту 161 Перехідних положень Конституції України. Зокрема її аргументи стосуються складу ВККС, у якому цей орган повинен звертатися до ВРП з поданням про звільнення судді з посади (на переконання представника позивача, Комісія тут має діяти як колегіальний орган, а не делегувати свої повноваження (в цій частині) голові Комісії). Окрім того, представник позивача висловила низку аргументів у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин в аспекті власне порядку проведення засідання та ухвалення Радою спірного Рішення, маючи на меті звернути увагу та переконати в тому, що нормами законодавства не передбачено вирішення питання про звільнення судді з вказаної нормативної підстави саме у нарадчій кімнаті.

3. Ухвалою від 26 грудня 2018 року Верховний Суд відкрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 і призначив його до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. ВККС подала відзив на позовну заяву, в якому, серед іншого, зазначила, що кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів проводиться на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України в рамках судової реформи, запровадженої з метою відновлення довіри суспільства до судової влади шляхом очищення судового корпусу від непрофесійних і недоброчесних суддів та впровадження європейських стандартів судочинства. Особливості кваліфікаційного оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді визначені розділом V Положення № 143/зп-16 «Особливості проведення кваліфікаційного оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді», пунктом 9 якого встановлено, що мінімально допустимий бал іспиту під час кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді - 50 відсотків від максимально можливого бала, встановленого в межах цього іспиту. Рішенням від 02 березня 2018 року № 33/зп-18 ВККС визначила мінімально допустимий бал іспиту та умови його отримання. Позаяк на етапі «Іспит» за результатами виконаного практичного завдання ОСОБА_1 отримав менше 50 відсотків від максимально можливого бала за виконання цього завдання, ВККС визнала його таким, що не підтвердив відповідності займаній посаді за критерієм професійної компетентності, що відповідно до пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII та пункту 37 розділу ІІІ Положення № 143/зп-16 є підставою для внесення подання до ВРП про звільнення судді з посади. Комісія наголосила, що визначення конкретної кількості балів та оцінка відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання, з урахуванням вимог Закону № 1402-VIII, Положення № 143/зп-16 та Порядку № 144/зп-16, належить до її дискреційних повноважень як постійно діючого органу у системі правосуддя України. Додала також, що не обмежувала права ОСОБА_1 на участь 20 липня 2018 року у засіданні Комісії, на якому розглядалося питання щодо його допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди». Повідомлення про порядок денний засідання Комісії на 20 липня 2018 року щодо розгляду питання про визначення результатів кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 за результатами іспиту та вирішення питання допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди» було розміщено на офіційному веб-сайті Комісії 10 липня 2018 року, що підтверджується довідкою в.о. начальника управління інформаційних технологій Коровки С.О. від 8 січня 2019 року. Наостанок відповідач зазначив, що визначених у статті 88 Закону № 1402-VIII підстав для оскарження і скасування оспореного Рішення ВККС у цій справі немає. З урахуванням наведеного просить відмовити у задоволенні позову.

4. ОСОБА_1 подав відповідь на відзив ВККС, у якому, з-поміж іншого, зазначив, що посилання відповідача на Висновок КРЄС № 17 (2014) є вибірковим і не враховує багатьох важливих положень цього Висновку та інших міжнародних актів у сфері гарантування незалежності суддів. Звернув увагу на те, що усупереч вимог КРЄС про недостатність визначення результатів оцінювання суддів лише цифрами, балами, відсотками і необхідність наведення мотивів і пояснень результатів оцінювання, ВККС не зазначила мотивованих пояснень чому саме рівень його професійної компетентності визнано недостатнім для заняття ним посади судді, яким саме рівням професійної компетентності не відповідає виконане ним практичне завдання і чому саме такою кількістю балів її оцінили. Позивач підкреслив, що йому не надали можливості бути присутнім на засіданні, коли вирішувалося питання про його допуск до другого етапу кваліфікаційного оцінювання, а повідомлення на офіційному сайті не може вважатися належним повідомленням про таке засідання ВККС. Вважає, що Комісія не забезпечила можливості ефективного перегляду свого Рішення, право на яке передбачено абзацом 4 частини другої статті 85 Закону № 1402-VIII. На його думку, рішення за наслідками розгляду заяви щодо перегляду результатів практичного завдання ВККС ухвалила з численним порушеннями, без повідомлення про дату засідання, відмовивши йому в такому перегляді з формальних підстав і без з`ясування суті викладених в заяві порушень.

5. ВРП теж подала відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що спірне Рішення прийнято на підставі подання ВККС від 22 серпня 2018 року № 21-4664/18 з рекомендацією від 20 липня 2018 року № 1279/ко-18 звільнити ОСОБА_1 з посади судді Московського районного суду м. Харкова. Згаданим рішенням від 20 липня 2018 року № 1279/ко-18 Комісія визначила, що суддя Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 не склав іспиту, у зв`язку з чим відмовила йому у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди»; визнала суддю ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді та внесла ВРП подання про його звільнення з посади судді Московського районного суду міста Харкова. Суддя ОСОБА_1 був повідомлений про дату, час і місце розгляду питання про його звільнення з посади судді. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному веб-сайті ВРП. ВРП неодноразово (11 вересня, 27 вересня та 08 листопада 2018 року) відкладала розгляд питання про звільнення судді ОСОБА_1 у зв`язку з його неявкою. У підсумку, 20 листопада 2018 року ВРП ухвалила спірне Рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. З приводу доводів позивача про порушення положень КЗпП ВРП зауважила, що порядок та підстави звільнення судді з посади регламентовано спеціальним законодавством (законами №№ 1798-VIII, 1402-VIII) і норми трудового законодавства до цих правовідносин не застосовуються.

6. Від позивача надійшла відповідь на відзив ВРП, у якій її автор висловив незгоду з позицією ВРП, наголосивши, з-поміж іншого, на суперечливості та невизначеності процедури звільнення з посади судді з підстави, визначеної пунктом 161 Перехідних положень Конституції України, що в такій площині становить неправомірне втручання в особисте і приватне життя. Зазначив, що Рішення ВРП ухвалено на підставі рекомендації ВККС. З приводу останнього пояснив, що мотивованим Рішення ВККС можна було б вважати, якщо б у ньому були: вказівки на помилки, які допустив позивач при написанні вироку; визначення кількості балів з урахуванням кожної з помилок та водночас з роз`ясненням причин виставлення певної кількості балів з огляду на допущену помилку. ВРП своєю чергою мала б зважити на такі аспекти подання ВККС щодо звільнення судді та ретельно проаналізувати їх, утім не зробила цього, обмежившись формальною констатацією результату кваліфікаційного оцінювання судді та дотримання процедури його проходження. З приводу того, що до спірних правовідносин не застосовуються загальні положення трудового законодавства зауважив, що такі доводи безпідставні, адже спеціальним для цих правовідносин законодавством не врегульовано таких питань, а отже можуть застосовуватися норми КЗпП, які є загальними. Принаймні такий підхід неодноразово застосовував Верховний Суд у своїй практиці.

7. На судовому засіданні представниця позивача - адвокат Філатова-Білоус Н. Ю. підтримала позовні вимоги повністю з підстав, викладених у позовній заяві, відповідях на відзиви, а також у додаткових поясненнях від 29 вересня 2020 року. Зокрема наголосила на тому, що звільнення ОСОБА_1 з посади судді є неправомірним, відповідач не навів ніяких мотивів для такого рішення, окрім посилання на нормативні підстави його ухвалення. Зауважила також, що підрахунок кількості балів, які набрав позивач на етапі кваліфікаційного оцінювання «Іспит» ґрунтується на помилковому трактуванні Положення № 143/16-зп, а підхід Комісії до оцінювання не має пояснення, адже з рішення Комісії теж не зрозуміло чим зумовлена виставлена позивачу кількість балів за виконання практичного завдання. Представник позивача звернула увагу також і на те, що з відкритих джерел інформації стало відомо, що член ВККС Козлов А.Г. на час свого призначення в цей орган не мав достатнього стажу в галузі права, а крім того, він порушив вимоги щодо несумісності з адвокатською діяльністю. Інший член ВККС - Лукаш Т.В., який теж брав участь в ухваленні рішень стосовно позивача, продовжував здійснювати адвокатську діяльність в той час, коли здійснював повноваження члена ВККС, що поряд з повідомленими обставинами стосовно Козлова А.Г. доводить те, що склад ВККС був неповноважним.

8. Представник ВРП на судовому засіданні теж надала свої пояснення по суті спору, аналогічні тим, які викладені у відзиві на позовну заяву. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог. З-поміж іншого зазначила, що ВРП, ухвалюючи спірне Рішення, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Додала, що Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи аналогічні спори, неодноразово висловлювала позицію про правомірність рішень ВРП щодо звільнення судді з підстави, встановленої підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

9. Представник ВККС у судове засідання (10 листопада 2020 року) знову не з`явився, однак про місце, дату і час розгляду справи ВККС повідомлена належним чином. Заслухавши думку представників сторін з приводу участі представника ВККС, беручи до уваги також те, що в матеріалах справи є (письмовий) відзив ВККС на позовну заяву, в якому відповідач висловив свою позицію по суті спору, колегія суддів дійшла висновку за можливе продовжити розгляд справи без участі представника Комісії, але з урахуванням її письмових пояснень (відзиву).

10. Суд заслухав пояснення представників позивача та ВРП, з`ясував обставини, на які вони покликаються, обґрунтовуючи кожен свою позицію, дослідив надані ними докази на підтвердження заявлених вимог та заперечень і встановив таке. Указом Президента України від 11 травня 2004 року № 514/2004 ОСОБА_1 призначено суддею Московського районного суду м. Харкова строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України від 19 листопада 2009 року № 1735-VI ОСОБА_1 обрано на посаду судді цього суду безстроково. Рішенням від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 ВККС призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді ОСОБА_1 ВККС рішенням від 02 березня 2018 року № 33/зп-18 визначила графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, призначеного згідно з рішенням Комісії від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 та визначила, що мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складення анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання (пункт 2 рішення). 28 березня 2018 року ОСОБА_1 склав анонімне письмове тестування та виконав практичне завдання в межах процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді. Рішенням від 17 травня 2018 року № 107/зп-18 ВККС затвердила кодовані та декодовані результати складеного суддями 28 березня 2018 року анонімного письмового тестування та письмового практичного завдання в межах процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, в тому числі судді ОСОБА_1 . За результатами анонімного письмового тестування суддя ОСОБА_1 отримав 75,375 балів, за результатами виконання практичного завдання - 43,5 бала. Відтак ВККС рішенням від 20 липня 2018 року № 1279/ко-18 визначила, що суддя Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів. Тим самим рішенням Комісія відмовила судді ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди», визнала його таким, що не відповідає займаній посаді та вирішила внести подання до ВРП про звільнення з посади судді Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 . У спірному Рішенні Комісія зазначила, що відповідно до вимог підпунктів 5.1.1.1 та 5.1.1.2 пункту 5 глави 6 розділу ІІ «Методологія кваліфікаційного оцінювання» Положення № 143/зп-16 максимально можливий бал за показником рівня знань у сфері права становить 90 балів, за показником рівня практичних навичок та умінь у правозастосуванні - 120 балів. Суддя Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 отримав менше 50 відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання, отже не склав іспиту і не може бути допущеним до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди». На підставі зазначеного Комісія дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді за критерієм професійної компетентності, у зв`язку з чим потрібно рекомендувати ВРП розглянути питання про звільнення цього судді із займаної посади.

11. Не погодившись з цим Рішенням ОСОБА_1 , на підставі абзацу 4 частини другої статті 85 Закону № 1402-VIII, у вересні 2018 року звернувся до ВККС із заявою про перегляд рішення Комісії від 17 травня 2018 року № 107/зп-18 щодо результатів виконаного ним 28 березня 2018 року практичного завдання в межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів. За наслідками розгляду цієї заяви ВККС ухвалила рішення від 05 листопада 2018 року № 1937/ко-18, яким відмовила судді Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 у перегляді рішення Комісії від 17 травня 2018 року № 107/зп-18. Зазначене рішення ВККС суддя ОСОБА_1 оскаржив в судовому порядку. Тим часом, 22 серпня 2018 року до ВРП надійшло подання ВККС від 22 серпня 2018 року № 21-4664/18 з рекомендацією від 20 липня 2018 року № 1279/ко-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Московського районного суду міста Харкова.

12. За наслідками розгляду цього подання ВРП, з покликанням на статтю 131, підпункт 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пункт 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, пункт 12 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-ХІІ, ухвалила спірне Рішення, яким звільнила ОСОБА_1 з посади судді Московського районного суду міста Харкова. За текстом Рішення ВРП, суддя ОСОБА_1 повідомлений про дату, час і місце розгляду питання про його звільнення з посади судді; зазначену інформацію оприлюднено на офіційному веб-сайті ВРП. На засідання ВРП 20 листопада 2018 року суддя Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 не з`явився, однак за правилами статті 56 Закону № 1798-ХІІ це не перешкоджало розгляду питання щодо його звільнення з посади судді. У цьому зв`язку в Рішенні зазначено, що 11 вересня, 27 вересня та 08 листопада 2018 року ВРП уже відкладала розгляд питання про звільнення судді ОСОБА_1 через його неявку. Не погодившись з правомірністю рішень ВККС та ВРП, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.

13. Проаналізувавши обставини справи і з`ясувавши предмет позову колегія суддів при ухваленні цього рішення керувалася такими нормами законодавства. Згідно з підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (у редакції Закону України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»; далі - Закон № 1401-VIII) з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом. Відповідно до пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Відповідно до частини першої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. За частиною другою цієї статті критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 83 Закону № 1402-VIII підставою для призначення кваліфікаційного оцінювання є рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Згідно з частиною п`ятою статті 83 Закону № 1402-VIII порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Відповідно до частини першої статті 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює Вища кваліфікаційна комісія суддів України. Згідно з частиною другою статті 85 Закону № 1402-VIII іспит є основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності та проводиться шляхом складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону, здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією. Порядок проведення іспиту та методика встановлення його результатів затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Тестові та практичні завдання іспиту складаються з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Вища кваліфікаційна комісія суддів України зобов`язана забезпечити прозорість іспиту. На кожному етапі та під час оцінювання результатів можуть бути присутніми будь-які заінтересовані особи. Законом України від 12 липня 2018 року № 2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» частину другу статті 85 зазначеного Закону доповнено новим абзацом, відповідно до якого Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі може переглядати рішення, прийняті палатою чи колегією, щодо результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання. Згідно з частиною першою статті 92 Закону № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України є державним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 85 Закону № 1402-VIII порядок роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначається цим Законом. Вища кваліфікаційна комісія суддів України більшістю голосів від її складу, визначеного законом, затверджує регламент, що визначає порядок роботи Комісії в межах, установлених цим Законом. Згідно з частинами першою, другою статті 101 Закону № 1402-VIII рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі ухвалюється більшістю від установленого цим Законом складу Комісії. Голосування проводиться за відсутності особи, щодо якої вирішується питання, та інших осіб, які не є членами Комісії. Рішення палати Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ухвалюється більшістю від складу палати з урахуванням членів іншої палати в разі їх залучення до участі в розгляді відповідного питання. За частинами третьою, четвертою статті 101 Закону № 1402-VIII рішення колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ухвалюється більшістю голосів. Палати та колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ухвалюють свої рішення від імені Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, зазначаючи склад палати чи колегії, який розглядав конкретну справу. Вища кваліфікаційна комісія суддів України може переглядати рішення, прийняті палатою чи колегією, щодо допуску до конкурсу або добору. Згідно з частинами п`ятою, сьомою, восьмою статті 101 Закону № 1402-VIII рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, палат та колегій Комісії викладаються у письмовій формі. У рішенні зазначаються дата і місце ухвалення рішення, склад Комісії (палати, колегії), питання, що розглядалося, мотиви ухваленого рішення. Рішення підписується головуючим і членами Комісії (палати, колегії), які брали участь у його ухваленні. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією. Відповідно до частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Згідно з частиною другою статті 88 Закону № 1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України. Відповідно до частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків. Відповідно до частин першої та другої статті 112 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя». Водночас, за текстом пункту 40 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, положення цього Закону застосовуються з урахуванням норм розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. Відповідно до пункту 12 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстави, визначеної підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, розглядаються на засіданні Вищої ради правосуддя в пленарному складі на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону. Оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання відбувається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону. Стаття 56 Закону № 1798-VIII, яка має назву «Звільнення судді з посади за особливими обставинами», визначає порядок розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України. За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, Вища рада правосуддя ухвалює вмотивоване рішення (частина шоста статті 56 Закону № 1798-VIII). Відповідно до частини першої статті 57 Закону № 1798-VIII рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 1, 2 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване з підстав, визначених законом. Рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків (частина друга статті 57 Закону № 1798-VIII). На виконання положень частини п`ятої статті 83 Закону № 1402-VIII Комісія рішенням від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 затвердила згадане Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення. Відповідно до пунктів 4-6 розділу І «Загальні положення» Положення № 143/зп-16 кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює Комісія. Якщо не ухвалене інше рішення, першим етапом кваліфікаційного оцінювання є складення іспиту. У разі ухвалення рішення Комісії про зміну черговості етапів кваліфікаційного оцінювання порядок допуску до наступного етапу та застосування мінімально допустимих балів визначається зазначеним рішенням. За результатами одного етапу кваліфікаційного оцінювання Комісія ухвалює рішення щодо допуску судді (кандидата на посаду судді) до іншого етапу кваліфікаційного оцінювання. Згідно з пунктами 1, 2 Порядку № 144/зп-16 іспит - це встановлений Законом етап кваліфікаційного оцінювання, який є основним засобом виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону судді та/ або кандидата на посаду судді (далі - учасник іспиту). Іспит проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності учасника іспиту здійснювати правосуддя у відповідному суді або для оцінювання відповідності учасника іспиту займаній посаді судді за критерієм професійної компетентності. Іспит відбувається шляхом складення учасником іспиту анонімного письмового тестування та виконання письмового практичного завдання. Відповідно до пункту 1 глави 1 розділу ІІ «Методологія кваліфікаційного оцінювання» Положення № 143/зп-16 критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Відповідно до пункту 1 глави 2 розділу ІІ «Методологія кваліфікаційного оцінювання» Положення № 143/зп-16 відповідність судді критерію професійної компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: рівень знань у сфері права; рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні; ефективність здійснення правосуддя; діяльність щодо підвищення фахового рівня (підпункти 1.1. - 1.4). За змістом пунктів 2 і 3 глави 2 розділу ІІ «Методологія кваліфікаційного оцінювання» Положення № 143/зп-16 показники «рівень знань у сфері права» та «рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні» оцінюються під час іспиту на підставі відповідно анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання. Відповідно до пунктів 1-4 глави 6 розділу ІІ «Методологія кваліфікаційного оцінювання» Положення № 143/зп-16 встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності. Усі статистичні дані є допоміжними показниками у процесі кваліфікаційного оцінювання та мають бути досліджені у сукупності з якісними показниками. Рішення про підтвердження здатності здійснювати правосуддя суддею (кандидатом на посаду судді) у відповідному суді ухвалюється у випадку отримання ним мінімально допустимих і більших балів за результатами іспиту, а також бала, більшого за 0, за результатами оцінювання критеріїв особистої компетентності, соціальної компетентності професійної етики та доброчесності. За змістом підпункту 5.1 пункту 5 глави 6 розділу ІІ «Методологія кваліфікаційного оцінювання» Положення № 143/зп-16 критерії компетентності оцінюються так: професійна компетентність (за показниками, отриманими під час іспиту) - 300 балів, з яких: рівень знань у сфері права - 90 балів (підпункт 5.1.1.1); рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні - 120 балів (підпункт 5.1.1.2); ефективність здійснення суддею правосуддя або фахова діяльність для кандидата на посаду судді - 80 балів (підпункт 5.1.1.3); діяльність щодо підвищення фахового рівня - 10 балів (підпункт 5.1.1.4); особиста компетентність - 100 балів (підпункт 5.1.2); соціальна компетентність - 100 балів (підпункт 5.1.3). Згідно з підпунктом 6.1 пункту 6 глави 6 розділу ІІ «Методологія кваліфікаційного оцінювання» Положення № 143/зп-16 мінімально допустимим є бал, отриманий за результатами оцінки критерію кваліфікаційного оцінювання, який дозволяє судді (кандидату на посаду судді) продовжувати участь у кваліфікаційному оцінюванні. Згідно з підпунктами 6.2.1-6.2.3 підпункту 6.2 пункту 6 глави 6 розділу ІІ «Методологія кваліфікаційного оцінювання» Положення № 143/зп-16 мінімально допустимий бал визначається для: анонімного письмового тестування; виконання практичного завдання; іспиту. Відповідно до підпунктів 6.3., 6.4. пункту 6 глави 6 розділу ІІ «Методологія кваліфікаційного оцінювання» Положення № 143/зп-16 мінімально допустимі бали при складенні анонімного письмового тестування та виконанні практичного завдання визначаються рішенням Комісії за критеріальним методом відповідно до Порядку проведення іспиту та методики встановлення його результатів. Мінімально допустимий бал при виконанні практичного завдання встановлюється для визначення мінімально допустимого бала іспиту. Мінімально допустимий бал іспиту визначається рішенням Комісії за сумою мінімально допустимих балів анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання. Згідно з пунктами 7-9 глави 6 розділу ІІ «Методологія кваліфікаційного оцінювання» Положення № 143/зп-16 суддя (кандидат на посаду судді), який за результатами складення анонімного письмового тестування набрав менше мінімально допустимого бала, на підставі відповідного рішення Комісії не допускається до виконання практичного завдання, припиняє участь у кваліфікаційному оцінюванні та визнається таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя (кандидат на посаду судді), який за результатами виконання практичного завдання набрав менше мінімально допустимого бала, допускається до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання у разі набрання ним мінімально допустимого бала іспиту. Суддя (кандидат на посаду судді), який за результатами етапу «Іспит» набрав менше мінімально допустимого бала, на підставі відповідного рішення Комісії не допускається до етапу «Дослідження досьє та співбесіда», припиняє участь у кваліфікаційному оцінюванні та визнається таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді або відповідність займаній посаді. Згідно з пунктом 14 розділу ІІІ «Порядок проведення кваліфікаційного оцінювання» Положення № 143/зп-16 іспит проводиться з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону, здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією. Іспит складається з двох стадій: 1) складення анонімного письмового тестування; 2) виконання практичного завдання. Рішення про черговість стадій проведення іспиту ухвалює Комісія. Якщо не ухвалене інше рішення, першою стадією іспиту є складення анонімного письмового тестування. У разі ухвалення рішення Комісії про зміну черговості стадій складення іспиту порядок допуску до наступної стадії та застосування мінімально допустимих балів визначається зазначеним рішенням. Для цілей проведення іспиту Комісія на підставі відповідних рішень: 1) визначає мінімально допустимі бали анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання; 2) затверджує деперсоніфіковані (кодовані) та персоніфіковані (декодовані) результати анонімного письмового тестування та практичного завдання; 3) визначає мінімально допустимий бал іспиту та затверджує його результати. Згідно з підпунктами 33.1.1 та 33.2.2 пункту 33 розділу ІІІ «Порядок проведення кваліфікаційного оцінювання» Положення № 143/зп-16 у разі недопуску судді (кандидата на посаду судді) до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання за результатами попереднього етапу Комісія може ухвалити рішення про: непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (у випадку проведення кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді); невідповідність судді займаній посаді (у разі проведення кваліфікаційного оцінювання з метою оцінювання відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»). Відповідно до пункту 1 розділу V «Особливості проведення кваліфікаційного оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді» Положення № 143/зп-16 організація та проведення кваліфікаційного оцінювання судді для підтвердження відповідності судді займаній посаді здійснюється за правилами, встановленими цим Положенням, з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом. Згідно з пунктом 9 розділу V «Особливості проведення кваліфікаційного оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді» Положення № 143/зп-16 мінімально допустимий бал іспиту під час кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді ? 50 відсотків від максимально можливого бала, встановленого в межах цього іспиту. Згідно з пунктом 10 розділу V «Особливості проведення кваліфікаційного оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді» Положення № 143/зп-16 за результатами кваліфікаційного оцінювання судді для підтвердження відповідності займаній посаді Комісія ухвалює одне з таких рішень: про відповідність займаній посаді судді; про невідповідність займаній посаді судді (підпункти 10.1 та 10.2). Розділ V «Опрацювання матеріалів складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання» Порядку № 144/зп-16 визначає порядок (етапи) опрацювання матеріалів складеного анонімного письмового тестування і виконаного практичного завдання на паперових носіях; правила оцінювання та оприлюднення. Відповідно до пункту 14 розділу V Порядку № 144/зп-16 (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) мінімально допустимий бал анонімного письмового тестування або практичного завдання визначається членами Комісії, які забезпечують проведення відповідного іспиту, за критеріальним методом. Критеріальний метод полягає у тому, що члени Комісії, аналізуючи тестові запитання або практичні завдання, визначають (оцінюють) вагу правильної відповіді на кожне запитання або показників виконання практичного завдання для мінімально підготовленого потенційного судді відповідного суду. Після цього кожен член Комісії виводить мінімально допустимий бал анонімного письмового тестування або практичного завдання. Оцінки членів Комісії усереднюються, а ці середні значення використовуються для визначення мінімально допустимого бала анонімного письмового тестування або практичного завдання. Для подальшої участі у кваліфікаційному оцінюванні допускаються учасники іспиту, які набрали мінімально допустимий і більший бал на відповідному етапі. За пунктом 15 розділу V Порядку № 144/зп-16 мінімально допустимий бал анонімного письмового тестування або практичного завдання встановлюється окремо для кожного іспиту. Максимальна кількість балів, яку може отримати учасник іспиту за результатами складення анонімного письмового тестування, становить 90 балів. Максимальна кількість балів, яку може отримати учасник іспиту за результатами виконання практичного завдання, - 120 балів (пункти 16, 17 розділу V Порядку № 144/зп-16). Загальним результатом складення іспиту є сума балів, отриманих учасником іспиту за результатами складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання (пункт 18 розділу V Порядку № 144/зп-16).

14. Отож, в межах цієї справи предметом оскарження є два рішення: ВККС - від 20 липня 2018 року (яким позивача визнано таким, що не відповідає займаній посаді і рекомендовано звільнити його з посади) та ВРП - від 20 листопада 2018 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади судді (за наслідками розгляду згаданої рекомендації ВККС). Щодо останнього зауважимо, що нормативною підставою його ухвалення є підпункт 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. У справах такої категорії Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію (приміром, у справах № 9901/637/18 (постанова від 26 лютого 2020 року), № 9901/831/18 (постанова від 29 квітня 2020 року), № 9901/769/18 (постанова від 27 травня 2020 року), відповідно до якої оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе тільки після того, як таке рішення було предметом розгляду ВРП, яка остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді; рішення якої (ВРП) є обов`язковим для виконання, породжує відповідні правові наслідки та може бути оскаржене в судовому порядку. З огляду на положення частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII та згадану правозастосовну практику Верховного Суду, у вимірі обставин та спірних правовідносини цієї справи спершу маємо констатувати, що Рішення ВККС, ухвалене в рамках «кваліфікаційної» процедури, набуло статусу «актуалізованого» через Рішення ВРП (адже на підставі результатів проходження позивачем етапу «Іспит» (які визначила/вставновила ВККС) Рада звільнила його як такого, що не підтвердив відповідності займаній посаді). Отож, у цій справі рішення ВККС одночасно (нарівні) з Рішенням ВРП має бути об`єктом судового контролю, правову оцінку якому адміністративний суд надаватиме у зіставленні з висновками Ради, які основуються на Рішенні Комісії.

15. Перед тим як перейти до правової оцінки спірних відносин колегія суддів вважає за потрібне акцентувати на тому, що Рішення ВККС стосується визначення результатів кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 як (професійного) судді місцевого суду, тоді як Рішення ВРП - звільнення його з посади на підставі цих результатів. Власне у такій послідовності і в такому контексті суд надалі розбиратиме обставини цієї справи. Отже, колегія суддів взяла до уваги, що згідно з підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (у редакції Закону України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»; далі - Закон № 1401-VIII) з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом. Доводи позивача, якими він обґрунтовує протиправність спірних рішень, значною мірою стосуються правового регулювання кваліфікаційного оцінювання суддів, призначених або обраних безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII. Окремим аспектом позиції позивача є процедура кваліфікаційного оцінювання, встановлення результатів виконаних (суддею) завдань на етапі «Іспит» та власне правові наслідки, які настають у разі, якщо отримана кількість балів є меншою, аніж визначений мінімальний допустимий бал. Стосовно останнього, то позаяк рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП, представник позивача у додаткових письмових поясненнях (від 29 вересня 2020 року), проаналізувавши релевантні норми законодавства, виклала критичні зауваження з приводу самої процедури ухвалення таких рішень, маючи на меті проявити суперечності та очевидні, з її погляду, порушення, які в сукупності мають переконати у протиправності спірного Рішення ВРП. Що стосується самої процедури кваліфікаційного оцінювання професійних суддів, то критика позивача з цього приводу може бути слушною. Водночас, треба мати на увазі, що нормативною підставою для кваліфікаційного оцінювання діючих професійних суддів є закони України № 1401-VIII та № 1402-VIII, на підставі та на виконання яких ВККС затвердила згадані Положення № 143/зп-16 та Порядок № 144/зп-16. Беручи до уваги положення статті 19 Основного Закону України, які вимагають, зокрема, від органів державної влади та їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені, в тому числі, законами України, проходження позивачем як професійним суддею процедури кваліфікаційного оцінювання за тими вимогами, правилами та умовами, які визначив парламент та ВККС (остання - в межах повноважень, визначених законами, та на виконання вимог цих законів), на думку колегії суддів, не може вважатися протиправним. Зауважимо, що адміністративний суд при вирішенні спору не може керуватися принципом доцільності й давати оцінку якості закону чи ставити під сумнів або заперечувати визначену законодавцем (у контексті обставин цієї справи) організацію (процедуру, порядок) кваліфікаційного оцінювання суддів. Важливо зауважити, що суд жодним чином не заперечує значимості правозастосовної практики Європейського суду з прав людини, зокрема тієї, до якої апелює позивач, та з урахуванням якої загалом суд (адміністративний), за правилами статті 6 КАС Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), повинен застосовувати принцип верховенства права. Вирішуючи адміністративний спір, де стороною є суб`єкт владних повноважень, дії/рішення якого і є предметом спору, адміністративний суд повинен сфокусуватися передусім на тому, що є правовою основою (підставою) для прийняття рішення/вчинення дій, тобто чи передбачено це законом та відповідає його меті. Такий підхід випливає безпосереднього із завдань адміністративного судочинства, визначених у статті 2 КАС, та встановленому в статті 19 Основного Закону України правовому порядку в державі. Тож вирішувати спір адміністративний суд повинен в площині існуючого (чинного) законодавчого регулювання спірних відносин (джерел права (у розумінні статті КАС) з урахуванням принципу верховенства права. У такому сенсі аргументи позивача в окресленій частині виходять за межі предмета доказування й розглядати їх підставу позову адміністративний суд не може. Щодо доводів позивача про (юридичні) наслідки, які настають у випадку непроходження суддею кваліфікаційного оцінювання в контексті того, наскільки це узгоджується із нормами Основного Закону України, мова йтиме нижче.

16. Повертаючись до предмета спору, зазначимо що Рішення ВРП ухвалено за наслідками розгляду подання ВККС з рекомендацією звільнити суддю ОСОБА_1 з посади судді Московського районного суду міста Харкова. Це подання ВККС внесла у зв`язку із тим, що за наслідками проходження позивачем першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів «Іспит» в межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного відповідно до рішення Комісії від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18, він набрав менше 50 відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання (43,5 бала зі 120 можливих за це завдання). На цій підставі Комісія констатувала, що суддя ОСОБА_1 не склав іспиту, тому не може бути допущений до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди». Водночас, нескладення іспиту слугувало для ВККС підставою для висновку, що ОСОБА_1 не підтвердив відповідності займаній посаді судді. ВРП у своєму Рішенні, спираючись на правові підстави призначення та проведення кваліфікаційного оцінювання суддів, зокрема, обраних безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, правові підстави для звільнення судді у разі виявлення за наслідками кваліфікаційного оцінювання невідповідності судді займаній посаді (пункт 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, пункт 12 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII, підпункт 4 пункту 161 Перехідних положень Конституції України) констатувала, що позаяк за наслідками етапу кваліфікаційного оцінювання суддів «Іспит» ОСОБА_1 не підтвердив відповідності займаній посаді, він підлягає звільненню на підставі підпункту 4 пункту 161 Перехідних положень Конституції України.

17. Зі змісту доводів позивача стосовно оскарженого Рішення ВККС можна зрозуміти, що він не заперечує власне кількості балів, які йому виставила Комісія за виконання практичного завдання на цій стадії іспиту, тобто, що вона є меншою за половину від максимально можливого бала за це завдання. Утім, з посиланням на пункти 15 - 18 розділу V Порядку № 144/зп-16 та пункт 8 глави 6 розділу ІІ Положення № 143/зп-16 позивач наголосив на тому, що ця обставина усе ж дозволяла допустити його до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання, позаяк сумарна кількість балів, які він набрав за результатами анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання, становить 118,875 балів, тобто більше половини від максимально можливої кількості балів, які можна отримати на етапі «Іспит». Позивач пояснив, що за результатами анонімного тестування отримав 73,375 балів (з максимально можливих 90), і якщо додати ці бали до тієї кількості балів, які він отримав за виконання практичного завдання (43,5 балів), то отримана сума балів - 118,875, становить більше 50 відсотків від максимально можливого бала, встановленого в рамках іспиту (як одного з етапів кваліфікаційного оцінювання), який, з огляду на максимально можливі бали за анонімне письмове тестування (90) і за виконання практичного завдання (120), становить 105 балів.

18. Підхід ВККС до визначення мінімально допустимого бала на етапі «Іспит», відповідно і до визначення результатів кваліфікаційного оцінювання, відрізняється від інтерпретації позивача. Встановивши мінімально допустимий бал іспиту під час кваліфікаційного оцінювання суддів, зокрема, місцевих судів, в кількості, яка становитиме 50 відсотків від максимально можливого бала, встановленого в межах іспиту (що відповідає вимогам пункту 9 розділу V Положення № 143/зп-16), Комісія своїм рішенням від 02 березня 2018 року № 33/зп-18 конкретизувала/пояснила яким чином цей мінімально допустимий бал іспиту повинен розраховуватися (визначатися). Зокрема, за цим рішенням суддя вважатиметься таким, що набрав мінімально допустимий бал іспиту, якщо він набрав половину або більше половини від максимально можливого бала за складення анонімного письмового тестування та половину або більше половини від максимально можливого бала за виконання практичного завдання. З урахуванням визначених у підпунктах 5.1.1.1 та 5.1.1.2 підпункту 5.1 пункту 5 глави 6 розділу ІІ Положення № 143/зп-16 максимально можливих балів, які можна отримати за такими показниками критерію професійної компетентності судді як «рівень знань у сфері права» (90 балів) та «рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні» (120 балів), мінімально допустимим балом іспиту є 105 балів, який є сумою двох доданків: 45 балів і 60 балів, які власне і є кількісним виразом мінімального п`ятдесятивідсоткового прохідного балу, встановленого для кожної із двох вказаних стадій іспиту. У випадку з позивачем, сума балів, які він набрав за виконання практичного завдання (43,5 балів) становить менше 50 відсотків від максимально можливого бала за це завдання, а отже й стадії іспиту загалом, у зв`язку з чим Комісія дійшла висновку, що позивач не підтвердив своєї професійної компетентності.

19. Аналіз наведених положень законодавства в аспекті спірних правовідносин дає суду підстави погодитися з таким висновком ВККС з огляду на таке. Закон № 1402-VIII визначив, що кваліфікаційне оцінювання включає два етапи: складення іспиту і дослідження досьє та проведення співбесіди (стаття 85). Поряд з тим, у Законі № 1402-VIII встановлено критерії цього кваліфікаційного оцінювання: компетентність, професійна етика та доброчесність (частина друга статті 83). Щодо першого критерію, то він включає: професійну компетентність, особисту компетентність та соціальну компетентність. Показники відповідності судді кожному із зазначених критеріїв кваліфікаційного оцінювання, а також засоби їх встановлення визначено у главі 2 розділу ІІ Положення № 143/зп-16. За змістом положень пунктів 1, 2 і 3 цієї глави професійна компетентність встановлюється за чотирма показниками (рівень знань у сфері права, рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні, ефективність здійснення правосуддя, діяльність щодо підвищення фахового рівня), з яких лише перші два встановлюються під час іспиту за результатами анонімного письмово тестування та виконання практичного завдання відповідно. Інші показники, як висновується зі змісту пунктів 4-7 глави 2 розділу ІІ Положення № 143/зп-16, оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди. За змістом частини другої статті 85 Закону № 1402-VIII іспит як основний засіб встановлення відповідності судді критерію професійної компетентності, є першим етапом кваліфікаційного оцінювання, зокрема на предмет відповідності судді займаній посаді, і від результату його складення залежить те, чи буде суддя допущений до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання (під час якого оцінюватимуться решта показників відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання), відповідно чи підтвердить відповідність займаній посаді за результатами кваліфікаційного оцінювання загалом. Рівень знань у сфері права та рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні є самостійними показниками визначення рівня професійної компетентності судді, кожен з яких, відповідно до пунктів 2, 3 глави 2 розділу ІІ Положення № 143/зп-16, має на меті проявити і оцінити різні аспекти професійної підготовки і кваліфікації судді (які хоч і взаємопов`язані між собою з огляду сферу професійної діяльності, втім відмінні одне від одного за своєю суттю). Зокрема, друга стадія іспиту націлена на те, щоб проявити аналітичні вміння судді, його здатність оцінювати та аналізувати обставини правової ситуації, вміння виокремити істотні для певної ситуації факти, вміння висловити свої мотиви (міркування) і судження, застосовувати норми права і робити відповідні висновки, вичерпно обґрунтовувати свою позицію, а також грамотно викладати текст процесуального документа з урахуванням вимог закону. Іншими словами, якщо складення анонімного письмового тестування дозволить оцінити теоретичні знання судді, тобто наскільки він володіє нормами матеріального і процесуального права та обізнаний з правозастосовною практикою, то виконання практичного завдання дасть змогу зрозуміти і оцінити вміння судді застосовувати свої знання. Оцінюючи рівень знань у сфері права (за показниками, визначеними у пункті 2 глави 2 розділу ІІ Положення № 143/зп-16) шляхом письмового тестування, однак, не вдасться з`ясувати рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні, й незважаючи на те, що вказаний критерій професійної компетентності (рівень знань у сфері права) теж має істотне значення, усе ж він не може замінити чи частково збалансувати загальний результат іспиту (шляхом додавання балів). Позаяк йдеться про оцінювання відповідності судді займаній посаді, то така особа повинна підтвердити свою відповідність цій посаді за критерієм професійної компетентності за усіма критеріями у тій послідовності та сукупності умов, які встановила Комісія. За змістом пунктів 6.3, 6.4 пункту 6 глави 6 розділу ІІ Положення № 143/зп-16 мінімально допустимий бал при виконанні практичного завдання встановлюється для визначення мінімально допустимого бала іспиту, який, своєю чергою, визначається за сумою мінімально допустимих балів анонімного письмово тестування і виконання практичного завдання.

20. Беручи до уваги положення пункту 14 розділу ІІІ Положення № 143/зп-16 у зіставленні з підпунктами 6.2.1-6.2.3 підпункту 6.2 пункту 6 глави 6 розділу ІІ Положення № 143/зп-16, колегія суддів вважає, що Комісія для цілей проведення іспиту має право своїм рішенням встановлювати мінімально допустимі бали анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання в межах іспиту і на цій основі визначати мінімально допустимий бал іспиту загалом, відтак затверджувати його результати. З урахуванням вимог пункту 9 розділу V Положення № 143/зп-16, які встановлюють особливості кваліфікаційного оцінювання суддів, у якому брав участь позивач, Комісія, для цілей проведення іспиту своїм рішенням від 02 березня 2018 року № 33/зп-18 встановила як мінімально допустимий бал для іспиту загалом, так і для анонімного письмового тестування і практичного завдання зокрема, як дві необхідні умови набрання мінімально допустимого бала в межах цього іспиту. Зважаючи на зазначене, колегія суддів погоджується з позицією Комісії, що оскільки позивач не набрав мінімально допустимого бала за виконання практичного завдання, він вважається таким, що не підтвердив своєї професійної компетентності на етапі іспиту, відповідно не може бути допущений до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання. Аналогічну позицію Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду висловлював неодноразово, зокрема у справах № 9901/558/18, №9901/582/18, № 9901/585/18, № 9901/589/18, які набрали законної сили після їх апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду (постанови від 02 квітня 2019 року, від 29 січня 2019 року, від 19 березня 2019 року, від 05 грудня 2018 року відповідно).

21. Щодо доводів позивача про те, що його позбавили права на участь в ухваленні Рішення ВККС, то такі безпідставні. Колегія суддів не виявила обставин, які б свідчили про недотримання процедури проходження позивачем етапу кваліфікаційного оцінювання «Іспит» в частині опрацювання, перевірки та оцінювання виконаних завдань, відтак встановлення результатів кваліфікаційного оцінювання (щодо позивача) на цьому етапі. Спірне Рішення Комісія ухвалила на основі затверджених (рішенням від 17 травня 2018 року № 107/зп-18) результатів складення позивачем анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання у кодованому і декодованому форматі. Обов`язкової участі судді, стосовно якого ухвалюється рішення на цій стадії, як умови, без дотримання/виконання якої результат розгляду Комісією питання щодо допуску до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання можна вважати неприйнятним, не передбачено.

21. Опосередковано такий висновок колегії суддів щодо дотримання порядку встановлення результатів кваліфікаційного оцінювання на етапі «Іспит» стосовно позивача підтверджує рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 квітня 2019 року у справі № П/9901/978/18 (за позовом ОСОБА_1 до ВККС), яке Велика Палата Верховного Суду постановою від 10 вересня 2019 року залишила без змін. У тій справі предметом спору було рішення ВККС від 05 листопада 2018 року № 1937/ко-19, яким Комісія відмовила ОСОБА_1 переглядати своє рішення від 17 травня 2018 року № 107/зп-18, яким, з-поміж іншого, затверджено результати виконаного ним практичного завдання. За наслідками розгляду справи № 9901/978/18 Верховний Суд, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, констатував, що ВККС дотрималася вставленої Порядком 144/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13.02.2018 № 20/зп-18) процедури перевірки виконаного позивачем практичного завдання і порушень цієї процедури не встановлено. З урахуванням висновків, який дійшов Верховний Суд у тій справі (№ П/9901/978/18), аргументи позивача з приводу невмотивованості спірного Рішення ВККС (в тому сенсі, як це інтерпретує позивач), а також неналежного його перегляду на підставі частини другої статті 85 Закону № 1402-VIII, на яких також основуються доводи позивача про неправомірність Рішення ВККС, колегія суддів розцінює як безпідставні. Стосовно доводів представника позивача про членів ВККС Лукаша Т.В. і Козлова А.Г., то в контексті озвучених аргументів колегія суддів виходить із того, що на дату ухвалення Рішення зазначені особи були повноправними членами ВККС і мали право брати участь (у складі ВККС) у прийнятті рішень. Знову таки, рішення ВККС стосовно затверджених результатів іспиту, зокрема, щодо позивача вже отримало правову оцінку в згаданій вище судовій справі, в рамках якої суд констатував правомірність відмови ВККС у перегляді свого рішення від 17 травня 2018 року № 107/зп-18 про затвердження результатів іспиту.

22. Судячи зі змісту Рішення ВРП, при його ухваленні Рада не вдавалася до детального, глибинного аналізу фактичних підстав, на яких спирається висновок про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді. Іншими словами, ВРП безпосередньо не давала власної правової оцінки виконаному практичному завданню й тому, як його оцінила Комісія. Можемо погодитися з думкою позивача та його представниці, що це Рішення, з огляду його зміст та наведені вище норми, є закономірним результатом/наслідком непроходження позивачем (як професійним суддею) першого етапу кваліфікаційного оцінювання. Водночас, на думку колегії суддів, якщо розглядати нормативне регулювання процедури кваліфікаційного оцінювання суддів у системному зв`язку, з урахуванням мети його проведення та правового статусу ВККС та ВРП у цьому процесі, то немає переконливих підстав вважати, що ВРП, розглядаючи подання ВККС щодо звільнення з посади судді за описаних фактичних мала б (була зобов`язана) переоцінити результати виконання, зокрема, практичного завдання (тобто виставити за нього іншу кількість балів).

23. У цьому зв`язку нагадаємо, що оцінювання (професійного судді на етапі «Іспит»), з огляду на сутнісне наповнення цього процесу та визначений Законом № 1402-VIII та Порядком № 144/зп-16 алгоритм дій, є компетенцією ВККС. Це, втім, не заперечує того, що виключно ВРП вирішує чи є підстави для звільнення з посади судді, у тому числі з мотивів встановлення невідповідності займаній посаді (підпункт 4 пункту 161 Перехідних положень Конституції України). Зауважимо, що невідповідність займаній посаді судді (за критерієм професійної компетентності) у випадку з позивачем основується на тому, що він не набрав мінімального допустимого бала на першому етапі кваліфікаційного оцінювання «Іспит». Нормативною підставою для звільнення його з посади судді на цій підставі ВРП вказала підпункт 4 пункту 161 Перехідних положень Конституції України.

24. Даючи правову оцінку Рішенню ВРП через призму конституційних підстав для звільнення з посади судді у контексті описаних обставин цієї справи колегія суддів взяла до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені, зокрема, у постановах від 16 травня 2019 року (справа № 9901/832/18), від 14 листопада 2019 року (справа № 9901/31/19), від 28 листопада 2019 року (справа № 9901/24/19), від 23 січня 2020 року (справа № 9901/433/19), від 09 липня 2020 року (справа № 9901/308/19). У зазначених справах предметом спору були рішення ВРП, якими суддів (позивачів у справах) звільнено з посади судді на підставі підпункт 4 пункту 161 Перехідних положень Конституції України. У всіх згаданих випадках приводом для такого рішення слугувало подання ВККС з рекомендацією звільнити суддю у зв`язку з тим, що він не підтвердив відповідності займаній посаді, що виявилося (проявилося) за наслідками першого етапу кваліфікаційного оцінювання «Іспит». Тобто, так само як ОСОБА_1 , позивачі у тих справах за рішенням ВККС визнані такими, що не склали «Іспиту», відтак ВРП ухвалила рішення про їх звільнення з посади судді, що й зумовило звернення до суду з позовами про скасування відповідних рішень Ради.

25. Отже, фактичні обставини згаданих справ збігаються (є подібними) з тими, які маємо у цій справі (лише) в частині ухвалення ВРП рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді відповідно до підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, статей 3, 30, 34, 56, пунктом 12 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII. В окресленій площині спірних правовідносин Рішення ВРП має визначальне значення, адже породжує юридичні наслідки у вигляді звільнення судді з посади (на основі результатів кваліфікаційного оцінювання (першого його етапу), тож висловлений Великою Палатою Верховного Суду підхід до оцінки рішень ВРП, які ухвалено з вказаних нормативних підстав, та правові висновки, яких вона дійшла на цій основі, є цілком застосовними до обставин цієї справи і колегія суддів їх теж враховує.

26. Велика Палата Верховного Суду у своїх судових рішення, серед іншого, зазначила, що мета, процедура та правові наслідки кваліфікаційного оцінювання суддів чітко визначені та врегульовані Конституцією України, законами № 1402-VIII та № 1798-VIII. Положення цих законів, що регулюють спірні правовідносини, є зрозумілими, точними і передбачуваними. Цим законодавством, зокрема, передбачена можливість звільнення судді в тому випадку, коли об`єктивні результати його оцінювання прямо підтверджують нездатність чи небажання судді виконувати свої обов`язки на мінімально прийнятному рівні. За текстом згаданих судових рішень, правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо вирішення цього спору можна висловити так, що за існуючого правового регулювання (кваліфікаційного оцінювання суддів, призначених або обраних безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII) у зіставленні з (непрохідними) результатами першого етапу кваліфікаційного оцінювання «Іспит», ВРП, ухвалюючи спірне рішення (про звільнення з посади судді на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України) діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципів пропорційності та законності. У постанові від 09 липня 2020 року (справа № 9901/308/19) Велика Палата Верховного Суду наголосила також на тому, що підпункт 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України є самостійною, окремою, відмінною від наведених у статті 126 Конституції України підставою звільнення судді безпосередньо за результатами виявлення під час проведення оцінювання судді невідповідності його займаній посаді за критерієм компетентності. Така підстава з`явилася внаслідок запровадження такого заходу перевірки відповідності суддів займаній посаді, як кваліфікаційне оцінювання. З огляду на написане, ВРП мала (передбачувані) законні підстави для ухвалення спірного Рішення; це Рішення є вмотивованим та містить підстави його ухвалення.

27. Стосовно участі ОСОБА_1 на засіданні ВРП, на якому розглядалося питання про його звільнення та в підсумку ухвалено спірне Рішення (від 20 листопада 2018 року) колегія суддів з`ясувала таке. Рекомендація ВККС від 20 липня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у зв`язку з встановленою невідповідністю займаній посаді надійшла до ВРП 22 серпня 2018 року. Засідання ВРП, на якому мало розглядатися це подання, тричі відкладалося з урахуванням клопотань позивача про неможливість прибути на засідання ВРП у визначені дату та час (спершу засідання ВРП було призначено на 11 вересня 2018 року, потім на 27 вересня 2018 року та 08 листопада 2018 року). Зрештою ВРП призначила засідання для розгляду рекомендації ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді (на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України) на 20 листопада 2018 року о 10:00 год., про що повідомила позивача. Проте, у визначені ВРП місце, дату та час засідання позивач не з`явився, натомість знову подав клопотання про відкладення розгляду цього питання з тих мотивів, що він перебуває у відпустці по догляду за дитиною. За описаних фактичних обставин та з урахуванням положень статті 56 Закону № 1798-VIII колегія суддів дійшла висновку, що ВРП мала достатні підстави для ухвалення спірного Рішення без участі позивача. Аналогічний підхід уже неодноразово висловила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 16 травня 2019 року (справа № 9901/832/18), від 09 липня 2020 року (справа № 9901/308/19), про які мовиться вище.

28. З приводу доводів позивача про порушення його трудових прав внаслідок звільнення під час перебування у відпустці по догляду за дитиною треба зазначити, що в цій частині норми КЗпП до правовідносин, які виникають у зв`язку зі звільненням судді з посади, не застосовуються. Рішення про звільнення з посади судді ВРП ухвалює у визначеному законом порядку і тільки з рішенням цього органу пов`язується припинення здійснення правосуддя (професійним) суддею і гарантії соціального забезпечення для цих правовідносин (які є предметом спеціального законодавчого регулювання) не мають визначального/пріоритетного значення. Позивач помилково уподібнює/прирівнює здійснення суддею правосуддя на професійній основі до трудових відносин та пов`язаних з ними соціальних гарантій. Звільнення з посади суді і як наслідок виключення зі штату суду потрібно розглядати власне через призму правового статусу судді, який за своєю правовою природою відрізняється від правового статусу працівника у трудових правовідносинах.

29. Стосовно процедури ухвалення Рішення ВРП, то на підставі витягу з протоколу засідання ВРП від 20 листопада 2018 року (том І, а.с. 127) та власне самого Рішення колегія суддів встановила, що його ухвалено у нарадчій кімнаті; під час розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді участь у засіданні та голосуванні брали 18 членів ВРП, тобто засідання, відповідно до частини другої статті 30 Закону № 1798-VIII, було повноважним. За рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді проголосували більшість членів ВРП («за» - 14, «проти» - 4, «не брали участі у голосуванні» - 0). Рішення ВРП підписане усіма членами ВРП, які брали участь в його ухваленні та містить посилання на визначені законом підстави звільнення судді і мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

30. Стосовно доводів про те, що участь у голосуванні (в нарадчій кімнаті) брав також доповідач (член ВРП Беляневич В.Е.) у зіставленні з тим, що у статті 56 Закону №1798-VIII немає визначення/регламентації порядку розгляду питання про звільнення судді на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, що в сукупності представник позивача трактує як порушення процедури ухвалення спірного Рішення ВРП, то зауваження в цій частині певною мірою можуть бути слушними. Зокрема, стаття 56 Закону № 1798-VIII (яка має назву «Звільнення судді з посади за особливими обставинами») справді не містить норм, які б стосувалися звільнення судді на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. До положень цієї статті відсилає пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1798-VIII. Звільнення з вказаної підстави обмежується виключно результатами кваліфікаційного оцінювання діючих (професійних) суддів, впровадження якого (в такому форматі, як це було зроблено, приміром, щодо позивача) було неординарним способом перевірити відповідність суддів займаній посаді і, відповідно до його законодавчого регулювання, мало «разове» застосування. Прикметно, що нормативні підстави щодо проходження діючими професійними суддями кваліфікаційного оцінювання (для підтвердження відповідності займаній посаді), а так само щодо звільнення їх з посади, у разі неуспішного його проходження, містяться у перехідних положеннях Конституції України, прикінцевих та перехідних положеннях законів № 1402-VIII, № 1798-VIII, що теж говорить про тимчасовий (разовий, «перехідний») етап цих правовідносин, який (в рамках існуючого правового регулювання) не повинен мати повторного застосування (щодо одних і тих самих суб`єктів правовідносин). Цим можна пояснити відсутність такої підстави для звільнення судді як підпункт 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України в основному тексті Закону № 1798-VIII (статті 56). Воднораз, якщо говорити про порядок звільнення з цієї підстави в контексті обставин цієї справи, то застосування статті 56 Закону № 1798-VIII має відбуватися у системному зв`язку з іншими нормами цього Закону, зокрема й тими, які містяться у його Прикінцевих і перехідних положеннях. У такому сенсі розгляд ВРП питання про звільнення судді вимагає дотримання законодавчих вимог щодо складу ВРП, повноваженого розглядати це питання (у пленарному складі), відповідному порядку ухвалення рішення, а також необхідності повідомити суддю про засідання ВРП, на якому розглядатиметься питання про його звільнення, включно з наслідками неявки. Розгляд питання про звільнення судді з підстави, визначеної підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України відбувається відповідно до статей 56, 34 Закону № 1798-VIII та у порядку, визначеному у пункті 17.41 Регламенту (згідно з доповненнями, внесеними згідно з рішенням ВРП від 02 жовтня 2018 року № 3058/0/15-18).

31. У цьому зв`язку зауважимо, що у своїх поясненнях представник позивача покликається на частину третю статті 34 Закону № 1798-VIII у чинній редакції цієї норми, тоді як на дату ухвалення спірного Рішення ВРП (від 20 листопада 2018 року) ця стаття діяла в іншій редакції (зокрема, частина третя статті 34 у попередній редакції передбачала таке: «

3. Рішення Вищої ради правосуддя, її органів ухвалюється у спеціальному приміщенні (нарадчій кімнаті), бути присутніми у якому іншим особам, крім членів Вищої ради правосуддя, які мають право голосу при ухваленні рішення, забороняється.»). За описаних обставин справи у зіставленні з нормами статей 56, 34 Закону № 1798-VIII (у редакції, яка діяла на дату ухвалення Рішення ВРП) та положеннями пункту 17.41 Регламенту колегія суддів дійшла висновку, що ВРП при ухваленні спірного Рішення не допустила істотних порушень процедури, які би свідчили (доводили) очевидно протиправний спосіб його ухвалення.

32. З огляду на наведені мотиви, а також зваживши на згадані правозастосовні висновки Верховного Суду у справах № 9901/832/18, № 9901/31/19 № 9901/24/19, № 9901/433/19, № 9901/308/19 колегія суддів констатує, що Рішення ВРП про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Московського районного суду м. Харкова є правомірним.

33. Отже, за встановлених обставин цієї справи та правового регулювання спірних відносин підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 немає. За правилами статті 139 КАС понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання цього позову відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 241-246, 250, 255, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вирішив: У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування рішень, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю. Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст виготовлено 12 листопада 2020 року. Головуючий суддя М. І. Смокович Судді Н. А. Данилевич О. В. Кашпур С. А. Уханенко Н. В. Шевцова