Постанова 4857 № 460/2055/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 460/2055/19 пров. № 857/11985/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Большакової О.О., суддів Качмара В.Я, Гінди О.М. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2019 року (суддя Борискін С.А., м. Рівне, повний текст складено 04.10.2019), В С Т А Н О В И В : У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі ГУ ПФУ в Рівненській області) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови позивачу у проведенні перерахунку та виплати заборгованості з державної пенсії у розмірі 6 (шести) мінімальних пенсій за віком та з додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату заборгованості з державної пенсії у розмірі 6 (шести) мінімальних пенсій за віком та з додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2019 року позов задоволено повністю. Визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку та виплати заборгованості з державної пенсії у розмірі 6 (шести) мінімальних пенсій за віком та з додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» протиправними. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату заборгованості з державної пенсії у розмірі 6 (шести) мінімальних пенсій за віком та з додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Не погодившись із таким рішенням, його оскаржило ГУ ПФУ в Рівненській області. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що 19.06.2011 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статтей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. В подальшому Кабінетом Міністрів України прийнято постанови від 06.07.2011 № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказані постанови Уряду були чинними й підлягали застосуванню, зокрема, впродовж 2014 року. Також, відповідач звернув увагу на те, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки пенсія є щомісячним платежем та про порушення свої прав позивач мав дізнатися у наступному місяці після отримання пенсії в неналежному розмірі. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 04 жовтня 2019 року та прийняти нову постанову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Апеляційним судом було здійснено розгляд справи у письмовому провадженні. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно вимог ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 01.03.2004. ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності (захворювання пов`язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС), що підтверджується довідкою серії РВН № 026881. Позивач перебуває на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком на умовах Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». 02.08.2019 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою, в якій просила здійснити їй перерахунок державної пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідно до ст.54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до ст.50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб з послідуючими перерахунками, за виключенням проведених виплат (а.с.12). Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 15.08.2019 №121/С-95 ОСОБА_1 повідомлено, що з 01.01.2012 розрахунок пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Тому, заявник має право отримувати пенсію, яка визначена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, зокрема, мінімальний розмір пенсії для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, осіб з інвалідністю ІІІ групи становить 145% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а розмір додаткової пенсії 284,70 грн. Вказано, що з огляду на це, законних підстав для здійснення перерахунку пенсії позивача немає (а.с.13). Не погоджуючись з відмовою пенсійного органу у проведенні перерахунку та виплаті пенсії за спірний період, позивач звернулася до суду з даним позовом. Ухвалююче рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 № 719-VII (далі Закон № 719), який набрав чинності з 1 січня 2014 року, не встановлював будь-яких обмежень з приводу застосування статтей, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Таким чином, з 1 січня 2014 року Законом № 719 не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів доплат та додаткових пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлених статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно. Чинним залишався й Порядок № 1210, який встановлював менші розміри таких доплат та пенсії. Враховуючи принцип пріоритетності Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи`над підзаконним нормативно-правовим актом Порядком № 1210, з 1 січня 2014 року нарахування та виплата позивачу пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, повинні були здійснюватися у розмірі та на підставі, передбачених безпосередньо статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Обмеження дії норм статтей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у 2014 році відбулося після прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року № 1622-VII (далі Закон № 1622), який набрав чинності 3 серпня 2014 року. А тому, 3 серпня 2014 року Законом № 719 Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону № 796, розміри пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Оскільки на цей час був також чинний Порядок № 1210, яким визначений механізм обчислення пенсії, доплати та додаткової пенсії, щодо яких виник спір, то за загальним правилом дії норм права у часі, оскільки Закон № 719 в редакції Закону № 1622 був прийнятий пізніше Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то саме положення Закону № 719 та Порядку № 1210 підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин з 3 серпня 2014 року. Отже, в період з 1 січня по 2 серпня 2014 року відповідач мав нараховувати та виплачувати позивачу: додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачену статтею 50 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком; державну пенсію, передбачену статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком. При цьому, суд першої інстанції відхилив доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон № 796-XII). Відповідно до статті 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами ІІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком. Згідно з ст.54 Закону № 796-XII в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів ІІІ групи, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком. За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивач має право на призначення основної пенсії в розмірі, не нижчому 6-ти мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком. Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України). Як слідує з матеріалів справи, розмір основної пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, виплачувалась позивачу у розмірах встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з врахуванням змін внесених постановою Кабінет Міністрів України від 25.03.2014 №112. Постановою Кабінету Міністрів України №1210 встановлено розрахункові величини, з яких проводиться розрахунок пенсій, проте такі не відповідають розрахунковим величинам, визначеним Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Згідно з положеннями ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що при визначенні розміру державної (основної) пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, позивачу застосуванню підлягають ст.ст. 50 та ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав. Також апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції, що управлінням Пенсійного фонду не враховано, що Кабінету Міністрів України надавалось право встановлювати порядок та розмір пенсійних виплат, передбачених ст.ст. 50, 54 Закону України №796-XII протягом 2011-2013 років, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України, відповідно до положень Законів України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 23.12.2010 № 2857-VI, «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22.12.2011 № 4282-VI, «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06.12.2012 № 5515-VI відповідно. Рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року таку законодавчу практику визнано такою, що відповідає Конституції України. Однак, Законом України «Про Державний бюджет на 2014 рік» від 16.01.2014 №719-VII такої норми не передбачено. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014 № 1622-VII Прикінцеві положення Закону України №719-VII доповнено п.67 яким встановлено, зокрема, що норми і положення статей 50 та 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2014 рік. Вказаний Закон України набирав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 03.08.2014. Таким чином, в період з 01.01.2014 по 02.08.2014 при нарахуванні та виплаті державної (основої) пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у відповідності до ст.ст. 50, 54 Закону №796-XII застосуванню підлягають положення вказаних статей, а не підзаконні нормативно-правові акти, якими керувалось Управління. Така правова позиція щодо застосування наведених норм права у спорах цієї категорії висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 квітня 2016 року в справі №285/4300/14-а, від 21 лютого 2018 року в справі № 619/2262/17. Вихідним критерієм розрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. При цьому, положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на переконання апеляційного суду не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов`язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Відтак, у період з 1 січня по 2 серпня 2014 року відповідач мав нараховувати та виплачувати позивачу: додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачену статтею 50 Закону № 796, в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком; державну пенсію, передбачену статтею 54 Закону № 796, в розмірі 6-ти мінімальних пенсій за віком. Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем за змістом відзиву, що нарахування та виплата позивачу спірних державної (основної) пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у період з 1 січня по 2 серпня 2014 року здійснювалися в розмірах, передбачених Постановою № 745 та Порядком № 1210. Отже, відповідачем вчинено протиправні дії, які виразилися у виплаті позивачу державної (основної) пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в менших розмірах ніж було передбачено чинним законодавством. Таким чином, вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті державної (основної) пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи в належних розмірах, а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплати позивачу такі державну (основну) пенсію, додаткову пенсію в належних розмірах є обґрунтованими, підтверджуються доказами, наявними у справі, та правомірно задоволені судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції вважає безпідствними доводи скаржника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, з огляду на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 24 квітня 2018 року в справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18). У вказаній постанові, враховуючи позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) в системному зв`язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів Верховного Суду дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом. За таких обставин, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести перерахунок та виплату належної їй державної (основної) пенсії, додаткової пенсії виходячи з вимог ст.ст.50, 54 Закону № 796-XII з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують. Відповідно до ст.139 КАС України, судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2019 року у справі № 460/2055/19 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. Я. Качмар О. М. Гінда