Постанова 4850 № 200/2064/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2020 року справа №200/2064/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Компанієць І.Д., секретаря судового засідання Тішевського В.В., за участю позивача особисто, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року у справі № 200/2064/20-а (головуючий І інстанції суддя Циганенко А.І.) за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправним та скасування постанови про накладення штрафу, В С Т А Н О В И В: 24.02.2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДЦ1343/334/АВ/ПТ/ТФ-ФС від 30.01.2020 року, прийняту Головним управлінням Держпраці у Донецькій області, якою накладено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 375570,00 (триста сімдесят п`ять тисяч п`ятсот сімдесят) гривень 00 коп. (том 1 а.с. 1-8). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДЦ1343/334/АВ/ПТ/ТФ-ФС від 30 січня 2020 року про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у сумі 375570 (триста сімдесят п`ять тисяч п`ятсот сімдесят) гривень 00 копійок. Вирішено питання відшкодування судових витрат (том 2 а.с. 60-64). Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності, водночас метою договору є отримання певного матеріального результату. Вказує, що в ході інспекційного відвідування міст здійснення ним господарської діяльності було встановлено, що гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 виконували не індивідуально визначену роботу, а саме функції «продавця - консультанта», яка здійснювалась систематично в межах основного виду діяльності позивача та з використанням обладнання та матеріалів, наданих позивачем, що виключає можливість роботи в будь-який зручний час. До того ж, у цивільно-правових договорах, які були надані для ознайомлення інспекторам Головного управління Держпраці не зазначено, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату, що вказує на наявність трудових відносин між позивачем та зазначеними громадянами. Представник відповідача у судове засідання не з`явився про розгляд справи був повідомлений належним чином. Надав заяву про розгляд справи за його відсутності. Позивач на адресу суду надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги. В судовому засіданні надав пояснення, що три особи, стосовно яких відповідач вважав доведеним допуск без належного оформлення трудового договору, в дійсності мали і цивільно-правові і трудові договори. Але останні на час перевірки позивач в силу об`єктивних причин не зміг надати. Гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 мали відповідні записи в трудових книжках, він сплатив за них єдиний внесок і вчасно повідомив податкові органи про працевлаштування цих осіб. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачаперевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дійшов висновку про необхідність задовольнити апеляційну скаргу, виходячи з такого. ОСОБА_1 05 березня 2007 року зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця (РНОКПП НОМЕР_1 ) ( том 1 а.с. 10-12). Місце проживання (реєстрації) фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 10). Фактичні місця, де здійснює господарську діяльність, ФОП ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_5 ; АДРЕСА_6 . 10 грудня 2019 року Головним управлінням Держпраці у Донецькій області на підставі підпункту 3 пункту 5 «Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю», затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю», видано наказ № 1958 та направлення № 1195/04.1/15-08 на проведення інспекційного відвідування протягом 5 робочих днів (з 13 грудня 2019 року по 19 грудня 2019 року) фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 13 грудня 2019 року інспекторами праці Головного управління Держпраці у Донецькій області здійснено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , за результатами якого 19 грудня 2019 року було складено акт № ДЦ1343/334/АВ, в якому зазначені виявлені порушення, а саме: ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) 13 грудня 2019 року виконували трудові функції, які притаманні професії консультант відповідно до «Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників», «Доповнення Б», який затверджено наказом Міністерства зовнішніх економічних зв`язків і торгівлі України 30 листопада 1999 року № 918 та погоджено з Міністерством праці та соціальної політики України, без належного оформлення трудових відносин та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (том 1 а.с. 18- 27). 20 грудня 2019 року акт направлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рекомендованим листом (№ 8753504506611) в зв`язку з небажанням ОСОБА_1 отримувати його особисто (том 1 а.с. 188). 06 січня 2020 року на адресу Головного управління Держпраці у Донецькій області цей лист було повернуто в зв`язку з закінченням терміну зберігання. 02 січня 2020 року складено акт про відмову від підпису №ДЦ1343/334/АВ-ВП та направлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 рекомендованим листом (том 1 а.с. 189). 30 січня 2020 року першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області прийнята постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДЦ1343/334/АВ/ПТ/ТД-ФС, згідно якої в порушення вимог частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було допущено три особи ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженим ним органом, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладений штраф у розмірі 375 570,00 гривень (том 1 а.с. 13-17). Спірним у даній справі є правомірність прийняття відповідачем постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДЦ1343/334/АВ/ПТ/ТД-ФС від 30.01.2020 року. При вирішенні справи суд виходить з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. За приписами частини 4 статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами. Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин дванадцятої - чотирнадцятої статті 4, частини одинадцятої статті 4-1, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої, шостої та десятої статті 7, статей 9, 10, 12, 19, 20, 21 цього Закону. Зокрема, відповідно до Закону № 877-V, органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), забезпечують дотримання принципів державного нагляду (контролю); вимог щодо місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмежень у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактувань норм на користь суб`єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборони на вилучення оригіналів документів та техніки; обов`язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерій ризику; права суб`єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальності посадових осіб органу державного нагляду (контролю); прав суб`єктів господарювання; права на консультативну підтримку суб`єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) та умов віднесення суб`єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі незатвердження відповідних критеріїв розподілу. Частиною 1 статті 259 КЗпП України передбачено: державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За унормуванням пунктів 1, 7 «Положення про Державну службу України з питань праці», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраця здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. За статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. В частині 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. За змістом статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Статтею 24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України). У той же час взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України). Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України, згідно з якою договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Частинами першою та другою статті 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. За змістом частини 1 статті 839 ЦК України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. Колегія суддів зазначає, що підрядні (цивільно-правові) угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється. Основною ознакою, що відрізняє підрядні (цивільно-правові) відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик. За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. У свою чергу, за підрядним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляються актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг (підрядника) у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема, нормами Цивільного кодексу України. Колегія суддів зазначає, що у ході інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 , фахівцями Управління встановлено, що ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) 13 грудня 2019 року виконували трудові функції, які притаманні професії консультант відповідно до «Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників», «Доповнення Б», який затверджено наказом Міністерства зовнішніх економічних зв`язків і торгівлі України 30 листопада 1999 року № 918 та погоджено з Міністерством праці та соціальної політики України, без належного оформлення трудових відносин та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом міністрів України. Указані робітники виконували роботи в чітко визначеній час, шляхом додержання певного режиму роботи, визначеного умовами Правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 13.12.2019 року в ході проведення перевірки інспекторами праці встановлено, що на торгівельному об`єкті за адресою АДРЕСА_5 , здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 знаходилась фізична особа ОСОБА_4 . З пояснень ОСОБА_4 вбачається, що ФОП ОСОБА_1 з ним укладено цивільно-правовий договір, він виконує роботу консультанта. Працює у зазначеного суб`єкта підприємницької діяльності з 11.12.2019 року за адресою АДРЕСА_7 , час виконання робіт з 09 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв., вихідний день понеділок, надається оплачувальна відпустка від 14 днів до 30 днів, оплачується дні тимчасової непрацездатності, за виконану роботу отримує грошові кошти у розмірі 12000 грн. Під час виконання робіт він підпорядковується безпосередньо ОСОБА_1 . За текстом цивільно-правового договору від 11.12.2019 року, який було укладено між ФОП ОСОБА_1 та громадянином ОСОБА_4 , виконавець бере на себе зобов`язання виконувати обов`язки консультанта. За виконану роботу Замовник - ФОП ОСОБА_1 сплачує винагороду у розмірі 5000 грн., строк дії договору до 11.01.2020 року (п. 6.2. Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із Сторін письмово не вимагала його розірвання, договір вважається пролонгованим на один рік) (том 1 а.с. 72-74). Крім того, 13.12.2019 року в ході проведення перевірки інспекторами праці встановлено, що на торгівельному об`єкті за адресою АДРЕСА_2 де здійснює підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 , знаходились фізичні особи ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Відповідно до пп. 3 пункту 11 Порядку № 823 інспекторами праці було взято пояснення з фізичних осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . За поясненнями ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , з ними укладено цивільно-правові договори з ФОП ОСОБА_1 , виконують роботу консультантів. Працюють у зазначеного суб`єкта підприємницької діяльності з 11.12.2019 року за адресою АДРЕСА_8 , час виконання робіт з 09 год. 00 хв. До 18 год. 00 хв., за виконану роботу отримують грошові кошти у розмірі 5000 грн. Під час виконання робіт, згідно з поясненнями ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , вони підпорядковуються безпосередньо ОСОБА_1 . Умови цивільно-правових договорів від 11.12.2019 року, які були укладені між ФОП ОСОБА_1 та громадянами ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , визначають: Виконавець бере на себе зобов`язання виконувати обов`язки консультанта. За виконану роботу Замовник - ФОП ОСОБА_1 сплачує винагороду у розмірі 5000 грн., строк дії договору до 11.01.2020 року (п.6.2. Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із Сторін письмово не вимагала його розірвання, договір вважається пролонгованим на один рік) (том 1 а.с. 75-77, 78-80). Цивільно-правові договори укладені між ФОП ОСОБА_1 та громадянами з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 містять умови трудового договору, які передбачені нормами КЗпП України, зокрема: ОСОБА_5 та ОСОБА_2 виконують роботу консультантів, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку (ст. 21 КЗпП України) - із пояснень ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ; ФОП ОСОБА_1 визначає робоче місце ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , забезпечує організаційно-технічні умови (ст.29 КЗпП України) - п.2.1.1, 4.1.1 Договору; чітко визначає початок і закінчення роботи (ст.57 КЗпП України). Отже, з огляду на наведене, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , з якими не укладено трудові договори, а цивільно-правові договори, робота виконується ними особисто; виконується у визначені строки із додержанням визначеного режиму роботи та на робочому місці, яке визначено роботодавцем; робота має визначену тривалість і вимагає присутності працівника, підпорядкування визначеному розпорядку дня; працівник (виконавець) не організовує самостійно процес виконання роботи, отримує виплати за виконану роботу за відпрацьований час. Колегія суддів, проаналізувавши зміст наведених вище цивільно-правових угод, а також встановлених перевіркою обставин, вважає, що покладені на працівників обов`язки (робота) не є юридично самостійними, оскільки здійснюються в межах діяльності ФОП ОСОБА_1 із систематичним виконанням певних функцій, отриманням винагороди, а також відповідним підпорядкуванням, що притаманно до професії продавця консультанта. Крім того, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що зазначені угоди. укладені позивачем з фізичними особами, не були спрямовані на кінцевий результат, який характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов`язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій. Зазначене спростовує доводи суду першої інстанції про безпідставне визначення цивільних відносин між позивачем та вказаними вище особами як трудових. Суд наголошує на тому, що дії позивача щодо надання трудовим договорам форми цивільно-правового договору перешкоджають реалізації правам фізичних осіб на працю, гарантованих Конституцією України та Кодексом законів про працю України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічно оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо. Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 620/392/19. Під час судового засідання колегією суддів було встановлено, що позивачем, підчас проведення перевірки Управлінням Держпраці у Донецькій області, не було надано ані трудових догорів, ані трудових книжок, що не заперечувалося позивачем при апеляційному розгляді справи. Позивач зазначив, що 09.12.2019 року він повідомив Головне управління ДПС у Донецькій області про прийняття працівників, зокрема, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на роботу, про що сформовано відповідне повідомлення (а.с. 125 зворотній бік). Даний довід спростовується квитанцією № 2 про прийняття повідомлення про прийняття працівників на роботу, оскільки пакет документів відправлено і прийнято 16.12.2019 року о 16:51:54 (а.с. 125). Таким чином, в діях ФОП ОСОБА_1 мало місце порушення вимог частини 3 статті 24 КЗпП України, а тому постанова Управління Держпраці у Донецькій області про накладення штрафу прийнята законно та обґрунтовано. Враховуючи викладене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права в частині задоволення позовних вимог щодо скасування спірної постанови про накладення штрафу у розмірі 375570,00 гривень, а тому таке рішення підлягає скасуванню. Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись статями 272, 308, 310, 315, п. 2, 4 ч. 1 ст. 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Донецькій області - задовольнити. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року у справі № 200/2064/20-а скасувати. Прийняти нову постанову. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправним та скасування постанови про накладення штрафу відмовити в повному обсязі. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12 листопада 2020 року. Колегія суддів: Г.М. Міронова І.В. Геращенко І.Д. Компанієць