Постанова 4857 № 300/2156/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/2156/19 пров. № А/857/4395/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Іщук Л. П., суддів - Обрізка І. М., Онишкевича Т. В., за участю секретаря судового засідання - Гром І. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Держпраці в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року, ухвалене головуючим суддею Матуляком Я. П. об 11:59 год у м. Івано-Франківську , у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанови і припису, ВСТАНОВИВ: 04.11.2019 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить визнати протиправними дії відповідача щодо проведення інспекційного відвідування в період з 26.09.2019 по 27.09.2019, за результатами якого складено акт від 27.09.2019 № ІФ1490/1667/АВ, визнати протиправними та скасувати припис про усунення виявлених порушень від 04.10.2019 № ІФ1490/1667/АВ/П, складений інспектором Управління Держпраці в Івано-Франківській області Остафійчуком І. А., та постанову про накладення штрафу від 21.10.2019 № ІФ1490/1667/АВ/П/ТД-ФС. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що у відповідача не було законних підстав для проведення інспекційного відвідування щодо неї, а відповідно і винесення оскаржуваних постанови та припису за результатами такого інспектування. Зазначає, що працю найманих осіб без належного оформлення з ними трудових відносин не використовувала, що свідчить про недопущення нею порушень вимог статті 24 Кодексу законів про працю України. Вказує, що відносини з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 мали виключно цивільно-правовий характер, оскільки такі надавали послуги по шиттю, прасуванню, складуванню та пакуванню готового виробу на підставі укладених з ними цивільно-правових договорів. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 позов задоволено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Управління Держпраці в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, в якій, з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не врахував трудовий характер відносин між позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , так як укладені між ними цивільно-правові договори передбачають надання послуг з шиття, тобто підміняють один вид правовідносин (трудові) іншим видом (цивільні). Зазначає, що на момент проведення інспекційного відвідування позивачем надані договори цивільно-правового характеру із згаданими особами, які не відповідають тим, що додані до позовної заяви, що свідчить про намір позивача приховати факти порушення трудового законодавства. Вказує, що інспекційне відвідування проведено інспектором праці, який вказаний в наказі та направленні на відвідування - ОСОБА_8 і який вручав направлення на проведення інспекційного відвідування, отримував необхідні для проведення перевірки документи, складав і підписував акт перевірки. В свою чергу, інспектор ОСОБА_9 знаходилась в приміщенні, в якому позивач здійснює свою підприємницьку діяльність, та відповідно до пункту 33 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 (далі - Порядок № 823), проводила інформаційно-роз`яснювальну роботу працівникам позивача Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому її заперечує, покликається на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін. Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, покликаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду, що відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи за його відсутності. Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представника позивача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, видами діяльності якої є виробництво іншого одягу й аксесуарів, ремонт інших побутових виробів і предметів особистого вжитку, інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, роздрібна торгівля одягом у неспеціалізованих магазинах, роздрібна торгівля взуттям і шкіряними виробами в спеціалізованих магазинах, роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах, роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет, інші види роздрібної торгівлі поза магазинами. На підставі наказу «Про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 » від 24.09.2019 № 1154-Д, виданого на підставі, зокрема, листа Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 20.09.2019 № 163/9/09-19-33-06, та направлення на проведення інспекційного відвідування від 24.09.2019 № 5981 посадовою особою Управління Держпраці в Івано-Франківській області у період з 25.09.2019 по 09.10.2019 проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , яка здійснює підприємницьку діяльність у швейному цеху за адресою: АДРЕСА_1 . За результатами проведеного інспекційного відвідування складено акт від 27.09.2019 № ІФ1490/1667/АВ, відповідно до якого встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 допустила до роботи без належним чином укладеного трудового договору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а відтак, порушила вимоги частини третьої статті 24 Кодексу Законів про працю України. На підставі висновків акта перевірки та факту встановлення допуску до роботи фізичних осіб без укладення трудового договору та оформлення трудових відносин у встановленому законом порядку, головним державним інспектором Управління Держпраці в Івано-Франківській області Остафійчуком І. А. винесено припис про усунення виявлених порушень від 04.10.2019 № ІФ1490/1667/АВ/П, відповідно до якого фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 зобов`язано укласти трудові договори з найманими працівниками. На підставі акта інспекційного відвідування від 27.09.2019 № ІФ1490/1667/АВ заступник начальника Управління Держпраці в Івано-Франківській області Смага Р. І. виніс постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 21.10.2019 № ІФ1490/1667/АВ/П/ТД-ФС, якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 751140 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що інспекційне відвідування проведене відповідачем з порушенням норм законодавства, що регламентують порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю. При цьому зазначив, що факт існування трудових відносин між позивачем та виявленими інспекційним відвідуванням найманими працівниками відповідачем належними доказами не доведено. Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною першою статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пунктів 1, 4, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 100 утворено територіальні органи Держпраці, зокрема Головне управління Держпраці в Івано-Франківській області. Відповідно до статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08 вересня 2004 року № 1985-1V, інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги. Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 (Порядок № 823). Пунктом 2 Порядку № 823 передбачено, що заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів. За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування), і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення. За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складається акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення (пункт дев`ятнадцятий Порядку №823). Згідно з пунктом 27 Порядку № 823 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об`єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності. Пунктом 29 Порядку № 823 визначено, що заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що Головне управління Держпраці в Івано-Франківській області як територіальний орган Держпраці уповноважене на здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю фізичними особами-підприємцями, зокрема, у формі інспекційних відвідувань, за наслідками яких складати акти перевірок та за наявності порушень - приписи про їх усунення, а також вживати заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності. Щодо наявності законних підстав для проведення інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до підпункту 6 пункту 5 Порядку № 823 інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за інформацією ДПС та її територіальних органів про: невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності; факти порушення законодавства про працю, виявлені в ході здійснення повноважень; факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом, як суб`єкта господарювання. Таким чином, підставою для проведення інспекційного відвідування з питань використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин та оплати праці може бути інформація, яка в достатній мірі свідчить про можливі порушення трудового законодавства в частині використання праці осіб без укладання трудових договорів. Тобто, оцінка правомірності рішення керівника про призначення інспекційного відвідування, повинна надаватися з урахуванням достатності інформації про можливі порушення та змісту наказу (посвідчення чи направлення на проведення заходу) для висновків про наявність фактичної підстави проведення відповідного відвідування. Відсутність такої інформації свідчить про відсутність підстав для проведення відвідування, призводить до визнання відвідування протиправним та відсутності правових наслідків такого. Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. В даному випадку, суд не вбачає підстав, які б ставили під сумнів правомірність наказу Управління Держпраці в Івано-Франківській області «Про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 » від 24.09.2019 № 1154-Д, оскільки такий виданий на підставі листа Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 20.09.2019 № 163/9/09-19-33-06 та містить відомості щодо найменування позивача та щодо предмету перевірки. Щодо незазначення у додатку до зазначеного вище листа Головного управління ДПС в Івано-Франківській області дати його підписання, прізвища і ініціалів посадових осіб, що його підписали, а також відомостей, що саме це додаток до відповідного листа, суд зазначає, що вказані обставини не спростовують правомірність проведення інспекційного відвідування, оскільки вказаний захід був проведений за адресою здійснення позивачем підприємницької діяльності спільно з посадовими особами ДПС, а на законодавчому рівні не встановлено вимог щодо оформлення таких документів. Крім цього, зазначення в пункті 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.09.2018 № 649-р «Про заходи, спрямовані на детінізацію відносин у сфері зайнятості населення» про проведення комплексних заходів, спрямованих на детінізацію зайнятості та доходів населення, центральним органам виконавчої влади за участю органів місцевого самоврядування без зазначення форми їх участі у проведенні таких заходів не свідчить про обов`язок присутності вказаних осіб при безпосередньому проведенні інспекційного відвідування посадовими особами органів Держпраці. Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що фактично позаплановий захід проведено посадовою особою відповідача, у якої відсутні повноваження на проведення такого інспекційного відвідування, з огляду на те, що вказана обставина не підтверджується відеозаписом інспекційного відвідування, який долучений до акта інспекційного відвідування позивача чи будь-якими іншими доказами. Більше того, пунктом 33 Порядку № 823 передбачено, що інспектор праці самостійно приймає рішення про необхідність відвідування роботодавця з метою інформування його та працівників про найбільш ефективні способи дотримання законодавства про працю, моніторингу стану його дотримання, у тому числі щодо оформлення трудових відносин. Таким чином, присутність при проведенні інспекційного відвідування посадової особи Управління Держпраці в Івано-Франківській області інспектора праці Степанкової В.Г., яка не зазначена в наказі на проведення контрольного заходу та направленні, дає підстави для висновку про проведення нею інформаційно-роз`яснювальної роботи серед працівників та жодним чином не свідчить про проведення нею інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , так як таке проводилось інспектором праці Остафійчуком І. А. в присутності посадових осіб ДПС, яким і вручено позивачу направлення на проведення інспекційного відвідування, отримано відповідні документи, оформлено та підписано акт інспекційного відвідування. Аналізуючи процедурні порушення, зазначені позивачем та підтримані судом першої інстанції, апеляційний суд враховує правову позиції Верховного Суду, викладену у постанові від 20.07.2020 у справі № 824/774/16-а, що будь-які процедурні порушення (в тому числі описки), пов`язані із самим процесом оформлення результатів діяльності суб`єктів владних повноважень по фіксації недотримання суб`єктом приватного права вимог законодавства, оцінюється судом з урахуванням всіх обставин справи та необхідністю досягнення балансу, зокрема між інтересами особи правопорушника, публічними інтересами, які проявляються у забезпеченні дотриманні роботодавцями трудового законодавства та захисті інтересів працівників. Такі формальні неточності не можуть бути самостійною підставою для скасування по суті правомірного рішення суб`єкта владних повноважень, спрямованого на забезпечення законності та захист інтересів працівників в процесі реалізації ними конституційного права на працю. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України. Частиною першою статті 3 Кодексу законів про працю України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Слід зазначити, що право особи на вільну працю може бути реалізоване кількома шляхами. Перш за все, це трудові відносини між роботодавцем і працівником. Також чинне законодавство України дозволяє реалізувати право особи вільно обирати собі працю, зокрема, шляхом укладання цивільно-правових угод у передбаченому законом порядку. Визначення трудового договору міститься у статті 21 Кодексу законів про працю України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. За змістом статті 265 Кодексу законів про працю України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Частиною четвертою статті 265 Кодексу законів про працю України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що виконання робіт, надання послуг особою може здійснюватися як на підставі трудового договору так і на підставі цивільно-правових договорів. При цьому колегія суддів зазначає, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Як підтверджується матеріалами справи, при проведенні Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області інспекційного відвідування у вересні 2019 року встановлено, що у швейному цеху, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , знаходилися на робочих місцях ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . У наданому письмовому поясненні ОСОБА_2 зазначила, що працює у ОСОБА_1 закрійником одягу з 05.08.2019 із режимом роботи в робочі дні з 9:30 год до 18:00 год, обідня перерва з 12:00 год по 13:00 год, розмір заробітної плати становить 5000 грн із виплатою один раз в місяць. Під час інспекційного відвідування інспектору праці було надано договір цивільно-правового характеру, укладений позивачем (замовник) з ОСОБА_2 (виконавець), від 05.08.2019 № 1-2019, згідно з яким замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги по розкрою окремих деталей одягу, перевірки якості тканин, комплектовки деталей виробу для подальшого шиття тощо в період з 05.08.2019 по 04.10.2019 без підпорядкування при цьому правилам внутрішнього трудового розпорядку, а замовник, в свою чергу, зобов`язаний прийняти та оплатити виконану виконавцем роботу. За виконання обов`язків замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі 5000 грн. ОСОБА_3 у наданих поясненнях вказала, що займає посаду стажера з 04.09.2019 без отримання заробітної плати та з вільним режимом роботи. Згідно з цивільно-правовим договором від 04.09.2019 № 2-2019, укладеним позивачем (замовник) з ОСОБА_3 (виконавець), замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги по шиттю окремих частин одягу, прасування готового виробу, складуванню та пакуванню для подальшого продажу готового виробу тощо в період з 04.09.2019 по 03.10.2019 без підпорядкування при цьому правилам внутрішнього трудового розпорядку, а замовник, в свою чергу, зобов`язаний прийняти та оплатити виконану виконавцем роботу. За виконання обов`язків замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі 5000 грн. Що стосується ОСОБА_4 , нею у поясненнях зазначено, що являється стажером та працює з 19.09.2019 із вільним режимом роботи. Згідно з цивільно-правовим договором від 19.09.2019 № 3-2019, укладеним позивачем (замовник) з ОСОБА_4 (виконавець), замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги по шиттю окремих частин одягу, прасування готового виробу, складуванню та пакуванню для подальшого продажу готового виробу тощо в період з 19.09.2019 по 18.10.2019 без підпорядкування при цьому правилам внутрішнього трудового розпорядку, а замовник, в свою чергу, зобов`язаний прийняти та оплатити виконану виконавцем роботу. За виконання обов`язків замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі 5000 грн. Відповідно до пояснень ОСОБА_5 вона також є стажером та працює з 25.09.2019 із вільним режимом роботи. Згідно з цивільно-правовим договором від 23.09.2019 № 4-2019, укладеним позивачем (замовник) з ОСОБА_5 (виконавець), замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги по шиттю окремих частин одягу, прасування готового виробу, складуванню та пакуванню для подальшого продажу готового виробу тощо в період з 23.09.2019 по 22.10.2019 без підпорядкування при цьому правилам внутрішнього трудового розпорядку, а замовник, в свою чергу, зобов`язаний прийняти та оплатити виконану виконавцем роботу. За виконання обов`язків замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі 5000 грн. У наданих поясненнях ОСОБА_6 зазначила, що працює у позивача на посаді стажера з 23.09.2019 з режимом роботи з 8:00 год до 18:00 год із розміром оплати праці 300 грн вдень. Згідно з цивільно-правовим договором від 23.09.2019 № 5-2019, укладеним позивачем (замовник) з ОСОБА_6 (виконавець), замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги по шиттю окремих частин одягу, прасування готового виробу, складуванню та пакуванню для подальшого продажу готового виробу тощо в період з 23.09.2019 по 22.10.2019 без підпорядкування при цьому правилам внутрішнього трудового розпорядку, а замовник, в свою чергу, зобов`язаний прийняти та оплатити виконану виконавцем роботу. За виконання обов`язків замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі 5000 грн. ОСОБА_7 пояснила інспектору праці, що працює стажером (швеєю) у позивача без отримання заробітної плати з режимом роботи з 09:30 год по 18:00 год (обідня перерва з 12:00 год по 13:00 год). Натомість, згідно з цивільно-правовим договором від 25.09.2019 № 5-2019, укладеним позивачем (замовник) з ОСОБА_7 (виконавець), замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги по шиттю окремих частин одягу, прасування готового виробу, складуванню та пакуванню для подальшого продажу готового виробу тощо в період з 25.09.2019 по 24.10.2019 без підпорядкування при цьому правилам внутрішнього трудового розпорядку, а замовник, в свою чергу, зобов`язаний прийняти та оплатити виконану виконавцем роботу. За виконання обов`язків замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі 5000 грн. Слід зазначити, що пояснення у всіх зазначених вище осіб були відібрані інспектором праці 25.09.2019 Так, як встановлено зі змісту договорів, предметом укладених договорів є саме процес праці, тобто систематичне виконання певної трудової функції, а не її кінцевий результат. При цьому, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконання робіт (надання послуг). Умовами вказаних угод також передбачено, що замовник забезпечує виконавця усіма необхідними засобами та робочим інвентарем для виконання роботи. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що згідно з правовідносинами, що виникли між позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , працівники самостійно не організовували роботу, виконували її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковувалися позивачу, що є характерним для трудових відносин. Апеляційний суд враховує, що під час інспекційного відвідування працівниками позивача наголошено, що в них обідня перерва, у зв`язку з чим відмовлялись затримуватись на робочих місцях для надання пояснень. Вказана обставина додатково підтверджує їх підпорядкованість правилам внутрішнього трудового розпорядку позивача, незважаючи на надані ними пояснення та умови цивільно-правових договорів. Що стосується цивільно-правових договорів, які позивачем додані до позовної заяви, слід зазначити, що такі не відповідають тим, що були надані посадовій особі відповідача при проведенні інспекційного відвідування, зокрема, в частині обов`язків виконавців виконати чітко визначений обсяг роботи, з огляду на що, апеляційний суд не приймає їх до уваги, як і надані позивачем копії актів прийому наданих послуг до цивільно-правових договорів. Апеляційний суд погоджується з доводами скаржника, що відмінності у договорах свідчать про терміновість їх доопрацювання та переукладення сторонами з метою приховування факту порушення трудового законодавства. Суд першої інстанції помилково не звернув увагу на вказані обставини та віддав перевагу, доказам, що надані позивачем, а не тим, що були надані при проведенні перевірки та представлені відповідачем разом із відзивом на позовну заяву. Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що зазначені вище угоди укладені позивачем з фізичними особами не були спрямовані на отримання кінцевого результату, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов`язані із самим процесом, що є характерним для трудових функцій. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового договору перешкоджають реалізації права фізичної особи на працю, гарантованого Конституцією України та Кодексом законів про працю України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо. За таких обставин, відповідачем при проведенні перевірки було правильно встановлено, що позивачем в порушення вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України було допущено працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до роботи у швейному цеху без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за що встановлена відповідальність згідно з пунктом 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України. Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку про правомірність оскаржуваних постанови і припису та відсутність підстав для задоволення позовних вимог. За наведених обставин, суд приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову. Керуючись статтями 310, 315, 317 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Управління Держпраці в Івано-Франківській області задовольнити. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі № 300/2156/19 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанови і припису відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 03.09.2020