Постанова 4807 № 334/5860/17

Дата документу 10.11.2020 Справа № 334/5860/17 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/5860/17 Провадження №22-ц/807/2824/20 Головуючий в 1-й інстанції Турбіна Т.Ф. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2020 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., секретарБєлова А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2020 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, Виконавчого комітету Запорізької міської ради, третя особа ОСОБА_2 , про скасування рішення Запорізької міської ради щодо приватизації земельної ділянки, з урахуванням доповнень до апеляційної скарги від 28 серпня 2020 року,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Запорізької міської ради, третя особа ОСОБА_2 , про скасування рішення Запорізької міської ради №72/225 від 28.10.2009 року щодо приватизації ОСОБА_2 земельної ділянки кадастровий номер 2310100000:04:022:0278 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову зазначив, що на підставі договору № 3773.к купівлі-продажу нерухомості від 05 серпня 1996 року позивач набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . 28 жовтня 2009 року Запорізька міська рада прийняла рішення № 72/225 Про передачу громадянам у власність та в оренду земельних ділянок в Ленінському районі міста Запоріжжя (кадастровий квартал номер 2310100000:04:022). Рішенням №72/225 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право громадян на земельні ділянки в межах кадастрового кварталу № 2310100000:04:022 та передано громадянам у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), під садівництво, а також в оренду строком на десять років для городництва, що вказані у додатках 1, 2, 3 згідно з переліком. На підставі цього рішення, відповідно пункту 25 Переліку, позивач набув право власності на присадибну ділянку АДРЕСА_1 , кадастровий №2310100000:04:022:0279 та отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 338600. Відповідно пункту 24 Переліку до рішення № 72/225, третя особа за позовом - ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 , кадастровий №2310100000:04:022:0278, площею 0,0591га, яка сформована із земельної ділянки, наданої раніше для будівництва та обслуговування будинку та господарських споруд (садиби) і зареєстрована в ОП ЗМБТІ, площею 0,0502 га та земельної ділянки площею 0,0089 га, яка перебувала в комунальній власності та спільно використовувалась власниками суміжних садиб для проходу, проїзду, як велосипедом, так й іншим транспортом, тобто мала режим проїзду між садибою позивача до садиби ОСОБА_2 . З початком весняно-літнього сезону ОСОБА_2 розпочав роботи по огородженню та облаштуванню своєї земельної ділянки. Він встановив хвіртку, яка перекрила доступ до проїзду, що позбавила позивача можливості користуватись проїздом та обслуговувати, підтримувати в належному стані мережу вводу до його садиби газопостачання, яка розташована в цьому проїзді. Позивач вважає, що землевпорядна документація щодо земельної ділянки АДРЕСА_1 , кадастровий № 2310100000:04:022:0278 є такою, що не відповідає вимогам ст.83 Земельного кодексу України, у зв`язку з чим просить скасувати рішення Запорізької міської ради від 28 жовтня 2009 року № 72/225 в частині затвердження технічної документації із землеустрою та передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки кадастровий №2310100000:04:022:0278 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, Виконавчого комітету Запорізької міської ради, третя особа ОСОБА_2 , про скасування рішення Запорізької міської ради щодо приватизації земельної ділянки відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанціїОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що відповідно до пункту 24 Переліку до Рішення відповідача №72/225 від 28 жовтня 2009 року ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку площею 0,0089га, яка перебувала в комунальній власності та слугувала і спільно використовувалась власниками суміжних садиб, в тому числі і апелянта для проходу, проїзду, як велосипедом, так і іншим транспортом тобто мала режим проїзду між сусідніми садибами. Прийняття вказаного рішення з порушенням імперативної норми, закріпленої у частині 4 статті 83 ЗК України, є достатньою підставою для висновку щодо порушення відповідачем закону під час його прийняття. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині, що не набрала законної сили та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 на підставі договору № 3773.к купівлі-продажу нерухомості від 05 серпня 1996 року набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 28 жовтня 2009 року рішенням Запорізької міської ради № 72/225 Про передачу громадянам у власність та в оренду земельних ділянок в АДРЕСА_2 (кадастровий квартал №2310100000:04:022) затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право громадян на земельні ділянки в межах кадастрового кварталу № 2310100000:04:022 та передано громадянам у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), під садівництво, а також в оренду строком на десять років для городництва, що вказані у додатках 1, 2, 3 згідно з переліком. Відповідно до п.24 Переліку до Рішення № 72/225, ОСОБА_2 , який є власником садиби по АДРЕСА_1 , набув право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2310100000:04:022:0278, площею 0,0591 га, яка сформована із земельної ділянки, яка була раніше надана для будівництва та обслуговування будинку та господарських споруд (садиби) і зареєстрована в ОП ЗМБТІ, площею 0,0502 га та земельної ділянки площею 0,0089 га, яка перебувала в комунальній власності (а.с.5). Відповідно до п.25 Переліку до Рішення № 72/225, ОСОБА_1 , який є власником садиби по АДРЕСА_1 , набув право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2310100000:04:022:0279, площею 0,0334 га, яка сформована із земельної ділянки площею 0,0339 га, яка була раніше надана для будівництва та обслуговування будинку та господарських споруд (садиби) і зареєстрована в ОП ЗМБТІ (а.с.5). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що належних доказів того, що частина спірної земельної ділянки площею 0,0089 га, яка перебувала в комунальній власності, належала до земель загального користування як проїзд, в розумінні ч.4 ст. 83 ЗК України, позивачем не надано. Також будь-яких доказів того, що Запорізька міська рада та Виконавчий комітет Запорізької міської ради діяли з порушеннями вимог закону під час прийняття оспорюваного рішення, позивачем не надано і судом не встановлено. З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія судів апеляційного суду не погоджується виходячи з наступного. Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України. Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України). Відповідно до ст.ст. 116, 123 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Відповідно до п.24 Переліку до Рішення № 72/225, ОСОБА_2 , який є власником садиби по АДРЕСА_1 , набув право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2310100000:04:022:0278, площею 0,0591 га, яка сформована із земельної ділянки, яка була раніше надана для будівництва та обслуговування будинку та господарських споруд (садиби) і зареєстрована в ОП ЗМБТІ, площею 0,0502 га та земельної ділянки площею 0,0089 га, яка перебувала в комунальній власності (а.с.5). Заявлені позивачем позовні вимоги, з приводу скасування рішення Запорізької міської ради щодо приватизації земельної ділянки безпосередньо стосується прав та інтересів ОСОБА_2 , оскільки у разі задоволення позову останній буде позбавлений права вільності на земельну ділянку. Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. Отже, зважаючи на характер цивільно-правового спору та доводів позивача ОСОБА_2 мав бути залучений до участі у справі як відповідач (співвідповідач), а не третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Суд першої інстанції, не звернув уваги, що до участі у справі не залучено належного відповідача (співвідповідача), на чиї права та обов`язки впливає вирішення спору, а висновок про доведеність чи недоведеність позову можливий за участі у справі належних сторін. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Пред`явлення позову до неналежного відповідача чи не до всіх належних відповідачів є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалені з порушенням норм процесуального права, що є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову. Позивач не позбавлений права на звернення до суду першої інстанції з відповідними позовними вимогами до належних відповідачів. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 303/2845/15-ц (провадження № 61-17802св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/6793/15-ц (провадження № 61-15551св18) та від 23 березня 2020 року у справі № 394/8/19 (провадження № 61-1404св20). Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). У зв`язку з викладеним, апеляційна скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2020 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, Виконавчого комітету Запорізької міської ради, третя особа ОСОБА_2 , про скасування рішення Запорізької міської ради щодо приватизації земельної ділянки - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 11 листопада 2020 року. Судді: С. В. Кухар О. В. Крилова О. З. Поляков