Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/52/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 460/52/20 пров. № А/857/9339/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Запотічного І.І., суддів: Глушка І.В., Макарика В.Я., при секретарі судового засідання: Галаз Ю.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Рівненської обласної ради на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року (суддя Щербаков В.В., ухвалене в м. Рівне о 17:17, повний текст рішення складено 06.07.2020р.) у справі № 460/52/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної ради про стягнення заборгованості по виплаті коштів, - ВСТАНОВИВ: 03.01.2020р. ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Рівненської обласної ради та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив суд стягнути заборгованість по виплаті коштів при звільненні з посади голови Рівненської обласної ради станом на 17.06.2016 у розмірі 72371,61 грн. з врахування податків та інших обов`язкових платежів), що складається з: а) заробітної плати за період за період з 12.03.2016 по 11.04.2016 - в сумі 19658,54 грн.; б) заробітної плати за період з за період з 12.04.2016 по 16.06.2016 - в сумі 40210,65 грн.; в) компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 18.11.2015 по 17.06.2016 - в сумі 12502,42 грн. Обгрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що рішенням Рівненської обласної ради від 11.03.2016 №79 достроково припинено його повноваження як голови Рівненської обласної ради та звільнено із займаної посади. Проте, постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.04.2016 визнано протиправним та скасовано таке рішення, поновлено його на посаді голови Рівненської обласної ради. На виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду рішенням Рівненської обласної ради №168 від 17.06.2016 позивача було поновлено на посаді голови Рівненської обласної ради VII скликання. Разом з цим, вказує, що відповідно до п. 2 такого рішення припинено повноваження позивача та звільнено з посади голови Рівненської обласної ради VII скликання. Зазначив, що всупереч положенням ст. 116 Кодексу законів про працю України, відповідачем не було виплачено заборгованості по виплаті коштів при звільненні з посади голови Рівненської обласної ради, станом на 17.06.2016, у розмірі 72371,61 грн. (з врахування податків та інших обов`язкових платежів), що складається з заробітної плати за період з 12.03.2016 по 11.04.2016 - в сумі 19658,54 грн., заробітної плати за період з за період з 12.04.2016 по 16.06.2016 - в сумі 40210,65 грн., компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 18.11.2015 по 17.06.2016 в сумі 12502,42 грн. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23.06.2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Рівненської обласної ради в користь ОСОБА_1 47172,70 грн. з яких: 12823,58 грн. - заробітна плата за час вимушеного прогулу за період з 12.03.2016 по 11.04.2016; 29958,21 грн. заробітна плата за період з 12.04.2016 по 16.06.2016 за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі; 4390,91 грн. - компенсація за невикористану відпустку за період роботи з 18.11.2015 по 17.06.2016. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, його оскаржив відповідач Рівненська обласна рада подавши до Восьмого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, в якій покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вказує на неповне з`ясування фактичних обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення та просить скасувати оскаржуване рішення та залишити позовну заяву без розгляду. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги Рівненська обласна рада зазначає, що заперечує проти ухвал Рівненського окружного адміністративного суду винесених у справі № 460/52/20, зокрема, від 05.03.2020 року, якою суд відмовив в задоволенні клопотання обласної ради закрити провадження у справі № 460/52/20; від 10.03.2020 року, якою суд відмовив у задоволенні клопотання обласної ради про залишення позовної заяви ОСОБА_1 до Рівненської обласної ради без розгляду; від 04.06.2020 року, якою суд відмовив у задоволенні клопотання обласної ради про недопущення до участі у розгляді даної судової справи представника позивача ОСОБА_2 . Апелянт вважає, що судовий спір у справі № 460/52/20 є тотожним спору, який розглянутий в межах справи № 817/357/16 по якій Рівненський окружний адміністративний суд виніс постанову від 11.04.2016 року, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково, а саме визнав протиправним та скасував рішення обласної ради від 11.03.2016 № 79 «Про дострокове припинення повноважень та звільнення з посади голови Рівненської обласної ради ОСОБА_1 » та поновив позивача на роботі, а також допустив до негайного виконання дану постанову в частині поновлення позивача на роботі, у задоволенні решти вимог відмовив, а тому судом першої інстанції порушено п.4 ч.1 ст.238 КАС України, оскільки провадження у цій справі необхідно закрити з мотивів, що є така, яка набрала законної сили, постанова суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Крім цього апелянт вважає, заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Рівненської обласної ради середнього заробітку за час вимушеного прогулу мали бути заявлені в межах трьохмісячного строку, встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України, а тому заперечує проти ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання обласної ради про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду. Також апелянт вважає, що суд першої інстанції помилково допустив до участі в справі ОСОБА_2 , в якості представника позивача, оскільки Сайчук А.О. надав до суду тільки нотаріально засвідчену довіреність на право представляти інтереси ОСОБА_1 у даній справі, як фізична особа, що надає йому право представляти інтереси позивача тільки у справах незначної складності (спрощене позовне провадження). Апелянт просив розгляд апеляційної скарги проводити без участі представника обласної ради за наявними матеріалами у справі. Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, вважає оскаржуване судове рішення обгрунтованим та законним, просить залишити його без змін. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга Рівненської обласної ради не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як вірно встановлено судом першої інстанції 18.11.2015 рішенням сесії Рівненської обласної ради VII скликання №1, головою Рівненської обласної ради обрано ОСОБА_1 . В подальшому, рішенням Рівненської обласної ради від 11.03.2016 № 79, відповідно до пункту першого частини першої статті 43 та частини 4 статті 55 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні - достроково припинено повноваження голови Рівненської обласної ради ОСОБА_1 та звільнено його із займаної посади. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в березні 2016 року звернувся в суд з позовом до Рівненської обласної ради, у якому з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати рішення Рівненської обласної ради VII скликання №79 від 11.03.2016 Про дострокове припинення повноважень та звільнення з посади голови Рівненської обласної ради ОСОБА_1 ; визнати протиправним та скасувати рішення Рівненської обласної ради VII скликання №80 від 11.03.2016 Про обрання голови Рівненської обласної ради сьомого скликання; поновити його на посаді голови Рівненської обласної ради сьомого скликання з 12.03.2016; рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді голови Рівненської обласної ради допустити до негайного виконання. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.04.2016, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2016 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Рівненської обласної ради №79 від 11.03.2016 "Про дострокове припинення повноважень та звільнення з посади голови Рівненської обласної ради ОСОБА_1 ". Поновлено ОСОБА_1 на посаді голови Рівненської обласної ради. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Відтак в подальшому, рішенням Рівненської обласної ради №168 від 17.06.2016 поновлено на посаді голови Рівненської обласної ради сьомого скликання ОСОБА_1 . Достроково припинено повноваження та звільнено з посади голови Рівненської обласної ради сьомого скликання ОСОБА_1 на підставі поданої ним особистої заяви. Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, при поновленні ОСОБА_1 на посаді в органі місцевого самоврядування відповідачем не приймалося рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12.03.2016 по 16.06.2016, а також компенсації за невикористану відпустку за відповідний період роботи. Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до наявних в матеріалах справи: довідки Рівненської обласної ради від 31.01.2020 №01/11-30р, розрахункового листка, банківської виписки за контрактом позивач отримав заробітну плату за період роботи з 18.11.2015 по 11.03.2016 включно в сумі 9670,78 грн., в тому числі компенсацію за невикористану щорічну відпустку (10 календарних днів) в сумі 5828,97 грн., а також заробітну плату за один робочий день 17.06.2016 в розмірі 893,57 грн.. Докази того, що позивачу були здійсненні будь-які компенсаційні виплати за період вимушеного прогулу з 12.03.2016 по 11.04.2016, а також за період затримки виконання рішення про поновлення на роботі з 12.04.2016 по 16.06.2016 відповідачем не надано. Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України, Кодекс законів про працю регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Як вірно зазначено судом першої інстанції, приписами статті 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання заробітної плати чи неможливості працевлаштування. Вимушений прогул це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу приймається судом одночасно з рішенням про поновлення на роботі. Якщо стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу при поновленні на роботі не відбулося, працівник з урахуванням змісту статті 235 КЗпП України не позбавлений процесуальної можливості заявити таку вимогу за окремим позовом. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що нормами КЗпП України передбачені випадки стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема у разі поновлення на роботі вирішується питання про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України), а у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника вирішується питання оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника (стаття 236 КЗпП України). Як вірно встановлено судом першої інстанції, в межах даного спору вимушений прогул, за який ОСОБА_1 просив стягнути середній заробіток, фактично складається з двох частин, а саме: за період з 12.03.2016 по 11.04.2016 стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з прийняттям рішення про поновлення позивача на роботі (стаття 235 КЗпП України) та за період з 12.04.2016 по 16.06.2016 стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України). Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. З врахуванням наведеного, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність у ОСОБА_1 права на отримання середнього заробітку за період з 12.03.2016 по 16.06.2016. Згідно статті 27 Закону України Про оплату праці від 24 березня 1995 року №108/95-ВР порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Так, середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок). Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплати за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Також згідно абзацу 4 пункту 2 Порядку, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Крім цього останнім абзацом пункту 4 Порядку передбачено, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Таким чином з урахуванням встановлених вище обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за період з 12.03.2016 по 16.06.2016, який, в свою чергу, складається з періоду вимушеного прогулу з 12.03.2016 по 11.04.2016 та періоду затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 12.04.2016 по 16.06.2016. Як вірно встановлено судом першої інстанції з 01.06.2016 році відбулися зміни в оплаті праці, а відтак за 1 робочий день 17.06.2016, позивачу було виплачено 893,57 грн. Таким чином, враховуючи положення останнього абзацу пункту 4 Порядку, суд першої інстанції підставно взяв цю суму за основу в розрахунку компенсації затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01.06.2016 по 16.06.2016. Разом з тим, судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 було проведено компенсацію за невикористані дні відпустки у кількості 10 календарних днів в розмірі 5828,97 грн. Відтак, компенсація за один день становить 582,89 грн. Тому саме цю суму судом першої інстанції вірно взято за основу в розрахунку для визначення середнього заробітку за період вимушеного прогулу та затримки виконання рішення суду, з 12.03.2016 по 31.05.2016. З врахуванням того, що період з 12.03.2016 по 31.05.2016 містить 55 робочих дні, а період з 01.06.2016 по 16.06.2016 -12 робочі дні, то середній заробіток ОСОБА_1 , який належить до стягнення з Рівненської обласної ради, за період з 12.03.2016 по 16.06.2016, становить 42781,79 грн. ((55*582,89)+(12*893,57)= 42781,79), що вірно встановлено судом першої інстанції. Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 18.11.2015 по 17.06.2016 (17 календарних днів) в сумі 12502,42 грн. слід зазначити наступне. Відповідно до дії норм ст. ст. 235, 236 КЗпП за ОСОБА_1 зберігся середній заробіток, спричинений вимушеним прогулом та затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі з 12.03.2016 по 16.06.2020. Згідно абз. 4 п. 3 Порядку при розрахунку середньої зарплати для оплати відпусток потрібно враховувати виплати за час, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток. А за час вимушеного прогулу в результаті незаконного звільнення за працівником зберігається місце роботи та середній заробіток. Відтак сума, нарахована до виплати працівникові за час вимушеного прогулу, включається до розрахунку середньої зарплати за останні 12 місяців. На цій же підставі до розрахунку потрапляє і виплата за затримку виконання рішення суду, оскільки в цей період працівник також перебуває у вимушеному прогулі, протягом якого за ним зберігається місце роботи та середній заробіток. Судом першої інстанції вірно зазначено, що аналогічно, відповідно до Порядку період вимушеного прогулу та період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі враховується при визначенні розміру середнього заробітку за час щорічної відпустки, та компенсації за невикористані дні відпустки, а відтак враховується як період для визначення самої відпустки. Відповідно до ч. 5 статті 21 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Частиною 1 статті 24 Закону України Про відпустки визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А 1 групи. Як вірно зазначено судом першої інстанції, розрахунок кількості днів щорічної відпустки та її компенсації за фактично відпрацьований час здійснюється відповідно до роз`яснень Міністерства праці та соціальної політики України, що викладені у листі від 24.06.2011 №208/13/116-11, а саме кількість днів щорічної відпустки, які припадають на один календарний день без врахування святкових і неробочих днів в цілому за рік (30 к. д. відпустки : (366 - 10) = 0.0842 к.д.). Одержаний результат можиться на кількість календарних днів без врахування святкових і неробочих днів, відпрацьованих позивачем у робочому періоді з 18.11.2015 по 11.03.2016 включно, що становить 115 днів. Відтак кількість днів щорічної відпустки за період з 18.11.2015 по 11.03.2016 включно становитиме (з урахуванням правил округлення) 10 календарних днів (0.0842 х 115 == 9,68 к.д.). Таким чином помилковим є неврахування періоду вимушеного прогулу та період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі для визначення відпустки. З врахуванням наведеного, за період з 12.03.2016 по 16.06.2016 та один робочий день 17.06.2016, у ОСОБА_1 виникало право на відпустку в кількості 7 календарних днів. Разом з тим, пропорційно за період з 01.06.2016 по 16.06.2016 у ОСОБА_1 виникло право на 1 календарний день щорічної відпустки. Відтак, за періоди з 18.11.2015 по 11.03.2016 та з 12.03.2016 по 16.06.2016 позивач мав право на 17 календарних днів щорічної основної відпустки. Як вбачається з матеріалів справи позивачу було компенсовано відповідачем 10 календарних днів невикористаної відпустки, а відтак, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що ОСОБА_1 має право за вказаний вище період з 18.11.2015 по 16.06.2016, на компенсацію ще 7 календарних дні щорічної основної відпустки. Відтак виходячи з розрахунку, що по 31.05.2016 компенсація за один день такої відпустки становить 582,89 та, в результаті зміни умов оплати праці з 01.06 2016 - 893,57 грн., то загальна сума компенсації за невикористану позивачем щорічну відпустку становить 4390,91 грн. (6*582,89+893,57). З врахуванням наведеного вище колегія суддів апеляційного суду погоджується з суд першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з Рівненської обласної ради на користь ОСОБА_1 47172,70 грн. з яких: 12823,58 грн. - заробітна плата за час вимушеного прогулу за період з 12.03.2016 по 11.04.2016; 29958,21 грн. заробітна плата за період з 12.04.2016 по 16.06.2016 за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі; 4390,91 грн. - компенсація за невикористану відпустку за період роботи з 18.11.2015 по 17.06.2016року. Щодо посилання апелянта на ту обставину, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про закриття провадження у даній справі то колегія суддів зазначає, що змісту заявленого у березні 2016 року позову вбачається, що позивач просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Рівненської обласної ради № 79 від 11.03.2016 «Про дострокове припинення повноважень та звільнення з посади голови Рівненської обласної ради ОСОБА_1 »; визнати протиправним та скасувати рішення Рівненської обласної ради № 80 від 11.03.2016 року «Про обрання голови Рівненської обласної ради сьомого скликання»; поновити ОСОБА_1 на посаді голови Рівненської обласної ради сьомого скликання з 12.03.2016 року; стягнути з Рівненської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час перебування у вимушеному прогулі; допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 , на посаді голови Рівненської обласної ради сьомого скликання. Разом з тим 08.04.2016 року позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати на підставі ст.ст. 51, 137 КАС України( в редакції, що діяла в той час) судом було задоволено заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 92-96). Відтак колегія суддів вважає, що вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не була предметом розгляду справи № 817/357/16, а тому підстави для закриття провадження у даній справі відсутні. Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду, як наслідок залишення позовної заяви без розгляду, оскільки аналізуючи положення трудового законодавства в контексті з рішенням Конституційного суду України від 15.10.2013 року у справі № 1-13/2013, поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обовязків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обовязків. Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Конституційним судом України констатовано, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного суду від 13.02.2020 у справі № 818/1095/16. Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта, та вважає, що судом першої інстанції правомірно допущено до участі у справі Сайчука А.О. в якості представника Ковальчука В.О., оскільки з врахуванням п.1 ч.6 ст.12 КАС України даний спір відноситься до категорії справ незначної складності. З врахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийнято обгрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, а доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції з наведених вище мотивів, а тому апеляційну скаргу Рівненської обласної ради слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 308. 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Рівненської обласної ради залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року у справі № 460/52/20 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. І. Запотічний судді І. В. Глушко В. Я. Макарик Повне судове рішення складено 10.11.2020