Постанова 4814 № 552/6127/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/6127/22 Номер провадження 22-ц/814/3710/23Головуючий у 1-й інстанції Шаповал Т.В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 липня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді - доповідача Дорош А. І. Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М. при секретарі: Коротун І.В. учасники справи: представник позивача адвокат Колесніков В.О. представник відповідача ОСОБА_1 переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2023 року, ухвалене суддею Шаповал Т.В., повний текст рішення складено - 02 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до АТ «ПриватБанк» про визнання незаконним наказу, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: 14 вересня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання незаконним наказу, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, в якому просила суд визнати незаконним та скасувати наказ АТ КБ «ПриватБанк» за №Э.28.0.0.0/1-7071193 від 21.06.2022 року «Про призупинення дії трудового договору з 22.06.2022 року»; поновити їй з 22.06.2022 року дію трудового договору; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.06.2022 року; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь моральну шкоду в сумі 50 000 гривень, витрати на правову допомогу в сумі 10 000 грн. та 992,40 грн. судового збору. Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 08.06.2022 року за її позовом до АТ КБ «ПриватБанк» визнано незаконним та скасовано наказ АТ КБ «ПриватБанк» від 21.07.2021 року про її звільнення, поновлено її на роботі та стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. 20.06.2022 року було поновлено на роботі в АТ КБ «ПриватБанк» та встановлено робоче місце за адресою: АДРЕСА_1 , у приміщенні банку. 21.06.2022 року винесено наказ про призупинення дії трудового договору з 22.06.2022 року до дати припинення або скасування воєнного стану. Відділення банку, де вона працювала, не зупинило свою роботу. У результаті призупинення трудового договору вона опинилася в скрутному матеріальному становищі. Також вказує, що вона має на утриманні двох неповнолітніх дітей, молодший син має проблеми з дихальною системою. Зазначала, що такими діями відповідача їй завдано моральну шкоду. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2023 року, з урахуванням ухвал Київського районного суду м. Полтави від 04 травня 2023 року та 16 травня 2023 року (про виправлення описки), позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання незаконним наказу, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди - задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» за №Э.28.0.0.0/1-7071193 від 21.06.2022 року «Про призупинення дії трудового договору з 22.06.2022 року ОСОБА_2 ». Поновлено ОСОБА_2 з 22.06.2022 року дію трудового договору. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 128 134,50 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 992, 40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн., а всього 10 992,40 грн. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн. Рішення в частині поновлення трудового договору допущено до негайного виконання. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час розгляду справи не встановлено обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її. Зі змісту наказу про призупинення дії трудового договору від 21.06.2022 року встановлено, що він не містить інформацію, що саме слугувало підставою для його призупинення, крім посилання на норми Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу АТ КБ «ПриватБанк» за № Э.28.0.0.0/1-7071193 від 21.06.2022 року «Про призупинення дії трудового договору з 22.06.2022 року ОСОБА_2 » та поновлення його дії з 22.06.2022 року. Враховуючи час вимушеного прогулу 195 днів суд зазначив, що до стягнення з відповідача підлягає 128 134, 50 грн. Виходячи з засад розумності та справедливості, суд визначив розмір моральної шкоди у розмірі 5 000 грн. та визнав, що доказів на обґрунтування моральної шкоди у більшому розмірі позивач суду не надала. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що у судовому рішенні суд не навів мотивів, з яких він дійшов висновку про те, що позивач мала можливість виконувати роботу згідно з посадовою інструкцією за відсутності проведення в банку під час воєнного стану будівельних та ремонтних робіт, з якими пов`язана діяльність працівника на посаді «провідний інженер» («Провідний спеціаліст з матеріально-технічного забезпечення та ремонтам РП»), а не будь-яку наявну в банку роботу, не врахував обсяг та характер трудових обов`язків ОСОБА_2 , що призвело до неправильного застосування положень ст.ст. 3,13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та ухвалення необґрунтованого рішення. Звертає увагу, що з ОСОБА_2 трудовий договір не було розірвано, а було призупинено його дію, тобто трудові відносини не припиняються і трудовий договір лише призупиняє на певний час свою дію. Також посилається на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не застосовано положення Порядку №100 при визначенні середньоденної заробітної плати за період вимушеного прогулу протягом часу призупинення дії трудового договору та неправильно визначено середньоденну заробітну плату як первинної величини, так і, відповідно, помилкової загальної суми стягнення. Вважає, що ОСОБА_2 оскаржується наказ про призупинення трудового договору, виданий 21 червня 2022 року, тому середня заробітна плата повинна розраховуватись за період два місяці, які передують місяцю, в якому відбулось призупинення трудового договору. Також вказує, що в мотивувальній частині рішення судом не наведено розрахунок суми моральної шкоди, та не зазначено з яких міркувань виходив суд при стягненні моральної шкоди у розмірі 5000 грн. Також вказує на порушення судом першої інстанції порядку розподілу судових витрат, встановленого ст. 141 ЦПК України. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Колесніков В.О. просить залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції,ОСОБА_2 працювала в Акціонерному товаристві Комерційний банк «ПриватБанк» з 07.06.2004 року на різних посадах. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 08.06.2022 року скасовано наказ Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» №Э.DN-УВ-2021-7050392-п від 21 липня 2021 року про звільнення ОСОБА_2 . Поновлено ОСОБА_2 на посаді провідного спеціаліста з матеріально технічного забезпечення і ремонтам РП розвитку регіональних підрозділів Центрального макрорегіонального управління Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк». Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 159 062,54 грн. та судові витрати. В частині поновлення на роботі рішення підлягало до негайного виконання (а.с. 14-18). Відповідно до наказу від 20.06.2022 року скасовано дію наказу від 21.07.2021 року про звільнення ОСОБА_2 . Поновлено ОСОБА_2 на попередній роботі в АТ КБ «ПриватБанк» на посаді Провідний інженер Центрального макрорегіонального управління з 02.08.2021 року. Встановлено робоче місце ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , у приміщенні банку (а.с. 19, 69). Відповідно до наказу від 21.06.2022 року АТ КБ «ПриватБанк» призупинено дію трудового договору ОСОБА_2 з 22.06.2022 року. на період воєнного стану в України до дати скасування чи припинення воєнного стану. Припинено роботодавцем забезпечувати роботою, припинено нарахування та виплату заробітної плати (а.с. 20, 71). Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 вказує, що вона має змогу працювати та виконувати роботу, а відділення банку, де ОСОБА_2 встановлено робоче місце, постійно працює, свою роботу не припиняло. При цьому, судом першої інстанції під час розгляду справи не встановлено обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її. Водночас, зі змісту наказу про призупинення дії трудового договору від 21.06.2022 року судом першої інстанції встановлено, він не містить інформацію, що саме слугувало підставою для його призупинення, крім посилання на норми Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Враховуючи вищевикладені обставини, суд першої інстанції визнав наявність порушення прав позивача та дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу АТ КБ «ПриватБанк» за № Э.28.0.0.0/1-7071193 від 21.06.2022 року «Про призупинення дії трудового договору з 22.06.2022 року ОСОБА_2 » та поновлення його дії з 22.06.2022 року . На підставі ст. 235 КЗпП України, вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, судом першої інстанції встановлено, що у квітні-травні 2022 року позивач ОСОБА_2 не працювала, оскільки не була допущена відповідачем до роботи та знаходилася у вимушеному прогулі, отже, обрахунок середньомісячного заробітку здійснено судом за два останні календарні місяці роботи позивача, що передували її звільненню у 2021 році. Так, судом першої інстанції визнано, що середньоденна заробітна плата становить 657,10 грн., що встановлено постановою Полтавського апеляційного суду від 11 січня 2023 року. Як вбачається з наказу про надання відпустки ОСОБА_2 , з 14.07.2022 року по 06.08.2022 року остання перебувала у щорічній відпустці. Крім того, судом встановлено, що згідно наказу про надання відпустки ОСОБА_2 від 03.02.2023 року, позивач з 06.02.2023 року по 17.02.2023 року перебувала в щорічній відпустці. На підставі викладеного, судом першої інстанції встановлено, що період вимушеного прогулу становить період з 22.06.2022 року по 27.04.2023 року (день розгляду справи судом), отже, до стягнення підлягає 195 дні х 657,10 гривень середньоденна заробітна плата. Враховуючи час вимушеного прогулу 195 днів до стягнення з відповідача підлягає 128 134, 50 гривень. Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку, що, оскільки судом встановлено порушення відповідачем законних прав позивача на працю та отримання оплати праці, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя, тому позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, оскільки розмір заявленої позивачем моральної шкоди є перебільшений. З врахуванням встановлених обставин справи, виходячи з засад розумності та справедливості, суд першої інстанції визначив розмір моральної шкоди в сумі 5 000 грн. та дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 5 000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди. Доказів на обґрунтування моральної шкоди в більшому розмірі позивач суду не надав. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи обґрунтованість розміру понесених витрат, а також критерії розумності їх розміру, судом першої інстанції прийнято до уваги конкретні обставини справи, складність даної справи та ціну позову в ній, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, та дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню у розмірі 10 000 грн., оскільки саме на цю суму підтверджується доказами надання адвокатом правничих послуг у справі . При цьому, суд першої інстанції визнав, що витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Враховуючи вищевикладені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 10 000 грн. на правничу допомогу та 992,40 грн. сплаченого судового збору. Крім того, суд першої інстанції визнав, що з відповідача підлягає стягненню 992,40 грн. судового збору на користь держави, від сплати якого звільнений позивач. Апеляційний суд у складі колегії суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України. Відповідно до ч. 3, 6 ст. 43 Конституції України - кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24.04.2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». 15.03.2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ, який набув чинності 24 березня 2022 року. Згідно ст. 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України Про правовий режим воєнного стану. На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом. Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в Указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Згідно із пунктом 2 розділу Прикінцеві положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» главу XIX Прикінцеві положення Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». З огляду на вищевикладене положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем. Частиною 1 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Згідно із частиною 3 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України. Таким чином, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам. Відповідно до частини 1 статті 13 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником. Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права. Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник - не може виконати роботу. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо. Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору. Вказана норма передбачає призупинення дії трудового договору не само по собі - у зв`язку з військовою агресією проти України, а лише за умови виключення можливості надання та виконання роботи. Тому у наказі має зазначатися інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки. За результатами перегляду справи в апеляційному суді, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що фактичними обставинами у наказі «Про призупинення дії трудового договору» вказано відповідачем про неможливість забезпечити працівника роботою у зв`язку із військовою агресією проти України. Однак, у наказі не вказано про виключення можливості надання та виконання роботи працівником. Доводи АТ КБ Приватбанк про те, що дія трудового договору із позивачем призупинена, оскільки під час воєнного стану в банку не проводились планові ремонтно-будівельні роботи, була відсутні необхідність закупівлі товарно-матеріальних цінностей в обсягах, що були до початку запровадження воєнного стану, не проводилися заходи в конференц-залі та не проводилися соціальні проекти, тобто Банк не мав можливості забезпечити ОСОБА_2 роботою для виконання таких трудових обов`язків як організація погодження проектно-кошторисної документації, розробка графіків виконання будівельних та ремонтних робіт, здійснення контролю за витратою коштів на ці цілі, узгодження часу проведення робіт, організація процесу комплектації відділень послугами, ТМЦ або іншим обладнанням, організація роботи конференц-зали (переговори, оплата оренди, розташування крісел за кількістю учасників тощо), організація процесів по соціальним проектам тощо. За відсутності роботи, яку працівник міг виконувати, і що вказані обставини пов`язані саме із військовою агресією проти України, то ці доводи є необґрунтованими будь-якими належними доказами у справі. Так, відповідачем АТ КБ «Приватбанк» не надано суду належних доказів, які доводять неможливість забезпечити ОСОБА_2 роботою, зокрема, не надано інформацію про обсяг виконуваної позивачем роботи напередодні видання оспорюваного наказу у порівнянні з діяльністю банку після його видання тощо. Відповідачем АТ КБ «Приватбанк» також не зазначено, що банк або його окремі підрозділи припинили роботу під час воєнного стану, банк скоротив штат, звузив обов`язки працівників тощо. З врахуванням викладеного колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що виданий АТ КБ «Приватбанк» наказ №Э.28.0.0.0/1-7071193 від 21.06.2022 року «Про призупинення дії трудового договору з 22.06.2022 року ОСОБА_2 » (до дати припинення або скасування воєнного стану) є необґрунтований і немотивований, тому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають в цій частині задоволенню з огляду на викладене та враховуючи, що з позивачем ОСОБА_2 не припинено трудовий договір, а призупинено його дію, та ефективним способом відновлення порушеного права позивача є поновлення з 22 серпня 2022 року дії трудового договору. Крім, того колегія суддів враховує, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі у подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України. Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Вимушеним прогул - це час, упродовж якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. У справі встановлено, позивач ОСОБА_2 дійсно перебувала у вимушеному прогулі з вини роботодавця, оскільки оспорюваний наказ визнаний судом незаконним, а видання наказу про зупинення дії трудового договору призвело до невиплати заробітної плати позивачу. За результатами розгляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив період вимушеного прогулу з урахуванням періоду перебування ОСОБА_2 у відпустці та становить фактично 195 робочих днів з 22.06.2022 року (день зупинення дії трудового договору) по 27.04.2023 року (день розгляду справи судом). Відповідно до положень п.п. 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: з) вимушеного прогулу. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно із п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100 від 08 лютого 1995 року (з подальшими змінами і доповненнями), нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу мав би застосовуватись розмір доходу за квітень і травень 2022 року, тобто за два місяці, що передують події у червні 2022 року. Однак, згідно матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_2 не приступала до виконання трудових функцій після поновлення згідно наказу від 20.06.2022 року її на роботі з 02 серпня 2021 року. Згідно рішення Київського районного суду м. Полтави від 08 червня 2022 року з врахуванням постанови Полтавського апеляційного суду від 11 січня 2023 року встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача ОСОБА_2 становить 657,10 грн. Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість обрахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи із середньоденної заробітної плати позивача саме у розмірі 657,10 грн. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що середній заробіток ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу за період з 22 червня 2022року до 27 квітня 2023 року становить 128 134,50 грн. (657,10 грн. х 195 робочих днів). Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк» про скасування наказу про призупинення трудових відносин, поновлення дії трудового договору, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Доводи апеляційної скарги стосовно законності винесення оскаржуваного наказу АТ КБ «ПриватБанк» №Э.28.0.0.0/1-7071193 від 21.06.2022 року «Про призупинення дії трудового договору з 22.06.2022 року ОСОБА_2 » є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, то в цій частині колегія суддів зазначає наступне. Стаття 237-1 КЗпП України передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та з урахуванням інших обставин. Колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення у цій частині позовних вимог та стягуючи моральну шкоду у розмірі 5 000 грн, суд першої інстанції правильно встановив факт заподіяння моральної шкоди позивачу, що полягало в незаконному призупиненні дії трудового договору. Позивач ОСОБА_2 у результаті призупиненого трудового договору втратила постійний дохід та залишилася без засобів до існування. Крім того, має на утриманні двох малолітніх дітей. Тому, вказані обставини призвели до вжиття нею додаткових зусиль для налагодження свого життя, відшукання інших джерел для існування та призвели до моральних страждань і ці страждання є у причинному зв`язку із призупиненням дії трудового договору. Разом з цим, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат у справі. Згідно матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 пред`явлено позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу АТ КБ «Приватбанк» за №Э.28.0.0.0/1-7071193 від 21.06.2022 року «Про призупинення дії трудового договору з 22.06.2022 року», поновлення їй з 22.06.2022 року дії трудового договору, стягнення з АТ КБ «Приватбанк» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.06.2022 року, а також стягнення з АТ КБ «Приватбанк» на її користь моральної шкоди в сумі 50 000 гривень. Згідно п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_2 звільнена від сплати судового збору при подачі позову про визнання незаконним та скасувати наказу поновлення дії трудового договору. Судовий збір за подання до суду позову про стягнення моральної шкоди ОСОБА_2 сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн. Крім того, позивач ОСОБА_2 понесла витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Вказаний розмір витрат відповідачем не оспорюється, заяву про зменшення розміру витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції відповідачем не надано. На підставі викладеного, з врахуванням часткового задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, колегія суддів вважає, що з відповідача АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню на користь позивача ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 99,24 грн. (992,40*10%) та витрати, понесені на правничу допомогу у розмірі 5500 грн. (10 000/2+ 10000/2*10%), а всього 5 599,24 грн. Таким чином, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні. Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п.4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.2, 381 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2023 року в частині стягнення з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 судових витрат змінити, зменшити їх розмір з 10 992,40 грн. до 5 599,24 грн. В іншій частині рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 квітня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 26 липня 2023 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов