Постанова КЦС ВС № 287/39/18-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2020 року м. Київ справа № 287/39/18-ц провадження № 61-11895св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - судді Кузнєцова В. О., суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за касаційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області, в інтересах якого діє Прокопчук Валерій Вікторович, на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 2 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Стратович В. О., та постанову Житомирського апеляційного суду від 4 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Миніч Т. І., Павицької Т. М., Трояновської Г. С., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зазначає, що перебувала у трудових відносинах з Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області: з 27 лютого 2008 року обіймала посаду головного спеціаліста по відшкодуванню шкоди потерпілим, з 1 серпня 2011 року - головним бухгалтером Олевського відділення управління виконавчої дирекції Фонду в Житомирській області, з 1 серпня 2017 року - заступником начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - заступником головного бухгалтера. Наказом від 22 грудня 2017 року № 470-к звільнена з 9 січня 2018 року у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вказує, що звільнення є незаконним, оскільки в установленому законом порядку не попереджена про наступне звільнення у зв`язку із скороченням штату працівників і їй не запропоновано жодної посади за новим штатним розписом, її переважне право на залишення на роботі відповідачем не враховано. Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 2 квітня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ від 22 грудня 2017 року № 470-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - заступника головного бухгалтера Ємільчинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду в Житомирській області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - заступника головного бухгалтера Ємільчинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду в Житомирській області з 9 січня 2018 року; у задоволенні позову у іншій частині відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із підстав невиконання вимог статті 49-2 КЗпП України, а саме непопередження належним чином позивача про звільнення за два місяці у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції послався на їх безпідставність. Житомирський апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконним та скасування наказу від 22 грудня 2017 року № 470-к про звільнення ОСОБА_1 і її поновлення на посаді є законним, ухваленим відповідно до норм матеріального права із додержанням норм процесуального права. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з вимог частин першої та другої статті 235 КЗпП України. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У червні 2019 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області, в інтересах якого діє Прокопчук В. В., звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Олевського районного суду Житомирської області від 2 квітня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 4 червня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Заявник вказує, що при звільненні ОСОБА_1 дотриманий порядок вивільнення працівників при скороченні чисельності штату працівників. ОСОБА_1 в усній формі пропонувалася робота на підприємстві, але вона відмовилася і 21 грудня 2017 року написала заяву про звільнення, а від запропонованої 30 січня 2018 року роботи позивач відмовилась. Оскільки ОСОБА_1 не була членом профспілки підприємства, і відповідач не звертався до профспілки за згодою на її звільнення. Висновки суду першої та апеляційної інстанції щодо незаконності дій відповідача зводяться до невчасного повідомлення ОСОБА_1 про звільнення, що суперечить висновкам постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», за якими при недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював. Прийнявши рішення про виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційний суд, помилково вказав період вимушеного прогулу з 10 січня 2018 року до 12 квітня 2019 року і неправомірно стягнув суму середнього заробітку на підставі статті 235 КЗпП України, посилаючись на виконання рішення Олевського районного суду Житомирської області від 2 квітня 2019 року, де не врахувавши, що позивач до своїх обов`язків не приступила і, звільнившись 12 квітня 2019 року на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, отримала повний розрахунок. Період з 3 квітня 2019 року до 12 квітня 2019 року не може входити в обрахунок стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відзив на касаційну скаргу у провадження касаційного суду не надходив. Провадження в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі і витребувано її матеріали з Олевського районного суду Житомирської області. Ухвалою цього суду від 3 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду. Обставини справи, які встановлені судами попередніх інстанцій Судами попередніх інстанцій установлено, що з 27 лютого 2008 року ОСОБА_1 працювала у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Олевському районі Житомирської області на різних посадах, а з 1 серпня 2017 року у зв`язку із злиттям двох фондів - заступником начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - заступником головного бухгалтера. 24 жовтня 2017 року Управлінням виконавчої дирекції Фонду у Житомирській області видано наказ № 90-ос «Про попередження працівників про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці», яким зобов`язано відповідальних осіб провести заходи щодо попередження працівників про зміну істотних умов праці працівників. 27 жовтня 2017 року ОСОБА_1 повідомленням за вихідним № 10-287 відповідно до вимог статті 32 КЗпП України письмово попереджено про зміну організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці, зокрема про зміну системи оплати та стимулювання праці, розміру посадового окладу, зміну найменування посади, які вступають в дію з 1 січня 2018 року та про можливе майбутнє звільнення, з яким остання ознайомилася того ж дня, про що свідчить її підпис. Наказом від 22 грудня 2017 року № 470-к ОСОБА_1 звільнена з посади заступника начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - заступника головного бухгалтера Ємільчинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду у Житомирській області з 29 грудня 2017 року у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Наказом від 29 грудня 2017 року № 485-к ОСОБА_1 ухвалено звільнити із займаної посади в перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності, з яким остання ознайомилася 9 січня 2018 року. Суди з наданих відповідачем доказів установили, що в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області відбулося скорочення чисельності штату працівників, що підтверджується штатним розписом Ємільчинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області, затвердженим начальником управління виконавчої дирекції 31 жовтня 2017 року, та наказом від 19 грудня 2017 року № 396-к «Про введення в дію структури та штатного розпису», згідно якого посада заступника начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - заступника головного бухгалтера Ємільчинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду в Житомирській області скорочена. 19 січня 2018 року Управлінням держпраці у Житомирській області прийнята постанова про накладення штрафу № ЖИ 34 06-03-42 /1052 на Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області в розмірі 3 200 грн за порушення частини першої статті 49-2 КЗпП України при звільнення працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, зокрема, ОСОБА_1 . Судами також установлено, що в управлінні та відділеннях управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області у період дії попередження працівників про можливе звільнення вакантні посади, які не підлягали скороченню з 1 січня 2018 року, відсутні.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460 IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460 IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги). Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків. Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено у статті 64 ГК України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, і про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. Роботодавець вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Так як обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. При вирішенні трудового спору щодо поновлення на роботі працівника, звільненого у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників, суд зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення та дотримання відповідачем порядку вивільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу. Суд не вирішує питання щодо доцільності змін в організації виробництва і праці та наступного скорочення штату працівників, так як вирішення вказаних питань належить до виключної компетенції роботодавця (власника або уповноваженого ним органу). Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 жовтня 2017 року ОСОБА_1 попереджена відповідно до вимог статті 32 КЗпП України про зміну системи оплати та стимулювання праці, розміру посадового окладу, зміну найменування посади, які вступають в дію з 1 січня 2018 року, та про можливе майбутнє звільнення. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден про продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 частини першої статті 36 цього Кодексу. Відповідно до пункту 6 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника, зокрема, від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці. Попередження про звільнення з посиланням на статтю 32 КЗпП України передбачає інші підстави припинення трудового договору, ніж визначені пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, а тому твердження заявника, що ним виконані вимоги частини першої статті 49-2 КЗпП України щодо попередження за два місяці про наступне звільнення є безпідставними і відхиляються касаційним судом. Інші наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статті 367 ЦПК України ( в редакції Кодексу, чинній на час подання апеляційної скарги) перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України (в тій же редакції) під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається. Касаційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі ОСОБА_1 , з яким погодився в цій частині і апеляційний суд, є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції, дійшовши правильного висновку про звільнення ОСОБА_1 без законних підстав, обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ухваливши нове рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10 січня 2018 року до 12 квітня 2019 року у розмірі 149 237,97 грн, визначивши розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу без врахування податків і інших обов`язкових платежів. Висновок суду апеляційної інстанції про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16, відступати від якої касаційний суд підстав не вбачає. При визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційний суд керувався частиною другою статті 235 КЗпП України, статтею 27 Закону України «Про оплату праці», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінет Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядку № 100). Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку № 100). Ухвалюючи рішення про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10 січня 2018 року до 12 квітня 2019 року включно, суд апеляційної інстанції не врахував тієї обставини, що рішення Олевського районного суду Житомирської області від 2 квітня 2019 року виконано в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі з 3 квітня 2019 року, їй виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць, і 12 квітня 2019 року ОСОБА_1 звільнилася на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України. Не з`ясувавши питання виконання рішення Олевського районного суду Житомирської області від 2 квітня 2019 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць, кількості відпрацьованих днів ОСОБА_1 після поновлення на роботі, апеляційний суд помилково визначив період вимушеного прогулу та, відповідно, суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Доводи касаційної скарги в частині неправильного визначення періоду вимушеного прогулу і стягнення суми середнього заробітку є обґрунтованими. Враховуючи те, що обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції встановлені неповно, потребують додаткової перевірки та оцінки, оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. З урахуванням встановлених обставин постанова апеляційного суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню з направлянням справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду справи належить врахувати викладене, надати належну оцінку доказам і запереченням, поданим сторонами, щодо тривалості вимушеного прогулу ОСОБА_1 ; визначити розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача, ухваливши судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 410, 411 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області, в інтересах якого діє Прокопчук Валерій Вікторович, задовольнити частково. Постанову Житомирського апеляційного суду від 4 червня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У іншій частині рішення Олевського районного суду Житомирської області від 2 квітня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 4 червня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. О. Кузнєцов Судді: В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов