Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 133/1297/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 133/1297/20 Головуючий у 1-й інстанції: Проць В.А. Суддя-доповідач: Гонтарук В. М. 10 листопада 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Курка О. П. Білої Л.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу поліцейського 1-го батальйону роти №4 Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта поліції Шевчука В`ячеслава Володимировича на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 23 червня 2020 року (ухвалене в м. Козятин) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського 1-го батальйону 4-ї роти Управління патрульної поліції в Житомирській області молодший лейтенанта поліції Шевчука В`ячеслава Володимировича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, В С Т А Н О В И В : в травні 2020 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до поліцейського 1-го батальйону 4-ї роти Управління патрульної поліції в Житомирській області молодший лейтенанта поліції Шевчука В`ячеслава Володимировича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення. Вимоги адміністративного позову обґрунтовував тим, що у відповідності до ПДР позивач не мав обов`язку подавати сигнал світловим покажчиком повороту, тому що рухався по головній дорозі. Крім того, вказував, що відповідачем не було надано можливості скористатись правовою допомогою. У зв`язку з чим, на переконання позивача, постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності є протиправною та підлягає скасуванню. Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 23 червня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Позивач своїм правом, передбаченим ст.ст.300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу. Сторони в судове засідання не з`явились, про час, день та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином. Причини неявки суду не відомі. Колегія суддів зазначає, що норми ст. 286 КАС України визначають особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності. Так, згідно з ч. 5 ст. 286 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи. Враховуючи, що розгляд справи призначено у межах десятиденного терміну з моменту надходження справи до суду апеляційної інстанції, а також те, що сторони були належним чином повідомлені про день, час та місце апеляційного розгляду справи, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, про що 10 листопада 2020 року було прийнято ухвалу. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається. Статтею 243 КАС України передбачено порядок ухвалення судових рішень. Так, відповідно до ч. 4 вказаної статті судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання. Тому, з урахуванням ст.ст. 243 та 286 КАС України, постанова суду буде складена в межах 10 денного строку розгляду даної справи, який вираховується з 02.11.2020 року - час винесення ухвали про відкриття провадження у справі. Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи неоспорені факти про те, що постановою серії ЕАК №2391906 від 15.04.2020 року прийнятою по справі про адміністративне правопорушення, поліцейським 1 батальйону 4 роти УПП в Житомирській області, молодшим лейтенантом поліції, Шевчуком В.В., позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу, в розмірі 425 гривень, оскільки позивач керуючи транспортним засобом марки Mersedes-Benz GLE 350D, н.з. НОМЕР_1 не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті ліворуч, чим порушив п.9.2 "б" ПДР. Не погоджуючись із даною постановою, позивач звернувся до суду з проханням про її скасування. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не було надано право скористатись правовою допомогою, крім того відповідач всупереч вимогам ч.5 ст.ю258 КУпАП не було складено протокол по справі про адміністративне правопорушення, що свідчить про протиправні дії відповідача. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Щодо висновку суду першої інстанції про те, що працівниками поліції під час розгляду справи про адміністративне правопорушення протиправно не було винесено протокол по справі про адміністративне правопорушення, колегія суддів зазначає наступне. Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року по справі № 5-рп/2015 (надалі - Рішення) визначено, що положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке передбачає, що "справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення", в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення "за місцем його вчинення" визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення. Також, Конституційний Суд у вказаному рішенні звернув увагу на те, що у частинах першій, другій статті 258 Кодексу визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом. Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу. Разом із тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» від 14 липня 2015 року № 596-VIII, внесено зміни до ст. 258 КУпАП та передбачено, що скорочене провадження у справах про адміністративні правопорушення, а саме відсутність необхідності складати адміністративний протокол, застосовується і до правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції. Крім того, даною статтею, передбачено, що протокол про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху не складається навіть у разі заперечення порушника проти його вчинення. Судова колегія звертає увагу, що прийняття вищенаведеного рішення № 5-рп/2015 від 26.05.2015 року Конституційним Судом України передувало прийняттю Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху». Внесені зміни стосувались зокрема положень статей 33, 221, 258, 276 КУпАП. В свою чергу, питання стосовно винесення постанов за порушення у сфері безпеки дорожнього руху «за місцем вчинення» чи «на місці вчинення», було доповнено та деталізовано положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення шляхом внесення змін в липні 2015 року, у відповідності до яких перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, викладений в частині 1 статті 258 КУпАП, доповнено правопорушеннями, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції у відповідності до частині 1 статті 222 КУпАП. Притягнення особи до адміністративної відповідальності у вказаних випадках фактично відбувається у скороченому провадженні. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, зокрема, у порушенні правил дорожнього руху, відповідальність за які передбачена ст. 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Положеннями ч. 2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. У відповідності до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу. Підсумовуючи здійснений аналіз норм чинного законодавства, судова колегія вбачає всі підстави стверджувати, що постанова у справі про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 132-1 КУпАП виноситься на місці вчинення правопорушення внаслідок чого провадження у справі про адміністративне правопорушення у порядку та за правилами, встановленими розділом IV КУпАП, не здійснюється. В той же час, за наявності в діях особи складу адміністративного правопорушення та притягнення до відповідальності на місці вчинення правопорушення, не передбачено складання працівниками органів і підрозділів Національної поліції протоколу про адміністративне правопорушення, надання особі строку для підготовки до розгляду справи, розгляд будь-яких клопотань, у т.ч. щодо забезпечення участі захисника під час винесення постанови. Можливість реалізації особою своїх прав на участь у розгляді справи, права на захист тощо, передбачена шляхом оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення в судовому порядку. Таким чином, доводи позивача та висновки суду першої інстанції в цій частині не знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, внаслідок чого судова колегія приходить до переконання, що інспектор діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та нормами КУпАП. Крім того, посилання позивача на те, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення поліцейським було порушено його права, передбачені ст. 268 КУпАП, а саме право на юридичну допомогу, є безпідставними також з огляду на те, що з оглянутого судом апеляційної інстанції відеозапису вбачається, що дійсно під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 виявив бажання скористатись правовою допомогою та інспектор надав позивачу можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги. Однак, позивач зазначив, що бажає скористатись правовою допомогою наступного дня. Таким, чином, з урахуванням встановлених обставин, а також з урахуванням вимог ст. 283 КУпАП, колегія суддів вважає, що в даному випадку прав позивача інспектором на отримання правової допомоги не було порушеним Крім того, Європейський суд з прав людини в пункті 32, справи «Максименко проти України» обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов`язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи. Санкція ст. 122 КУпАП не передбачає застосування адміністративного арешту. Таким чином, відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач може реалізувати право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, а подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій чи рішень суб`єкта владних повноважень. Таким чином, доводи апелянта стосовно дотримання інспектором норм КУпАП при винесенні оскаржуваної постанови знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, внаслідок чого судова колегія приходить до переконання, що інспектор діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та нормами КУпАП. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові №286/648/17 від 07.12.2018 року. Даючи правову оцінку доводам апелянта стосовно правомірності дій відповідача під час винесення спірної постанови, колегія суддів зазначає наступне. Спірні правовідносини, регулюються Конституцією України, Законом України 3353-XII від 30.06.1993 "Про дорожній рух", Кодексом про адміністративні правопорушення України (далі КУпАП) та Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі ПДР України). Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Відповідно до п. 8.1 ПДР України регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Пунктом 9.2.б ПДР України визначено, що водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку: перед перестроюванням, поворотом або розворотом. За унормуванням п. 9.4 ПДР України подавати сигнал покажчиками повороту або рукою належить завчасно до початку маневру (з урахуванням швидкості руху), але не менш як за 50-100 м у населених пунктах і за 150-200 м поза ними, і припиняти негайно після його закінчення (подавання сигналу рукою слід закінчити безпосередньо перед початком виконання маневру). Сигнал забороняється подавати, якщо він може бути незрозумілим для інших учасників руху. Подавання попереджувального сигналу не дає водієві переваги і не звільняє його від вжиття запобіжних заходів. Пунктом 1.10 ПДР України визначено терміни, зокрема: Маневрування (маневр) початок руху, перестроювання транспортного засобу в русі з однієї смуги на іншу, поворот праворуч чи ліворуч, розворот, з`їзд з проїзної частини, рух заднім ходом. Перехрестя - місце перехрещення, прилягання або розгалуження доріг на одному рівні, межею якого є уявні лінії між початком заокруглень країв проїзної частини кожної з доріг. Не вважається перехрестям місце прилягання до дороги виїзду з прилеглої території. Дорожні умови - сукупність факторів, що характеризують (з урахуванням пори року, періоду доби, атмосферних явищ, освітленості дороги) видимість у напрямку руху, стан поверхні проїзної частини (чистота, рівність, шорсткість, зчеплення), а також її ширину, величину похилів на спусках і підйомах, віражів і заокруглень, наявність тротуарів або узбіч, засобів організації дорожнього руху та їх стан. Дорожня обстановка - сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність та стан дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом. У ПДР вказано, що знак 2.3 Головна дорога надає право першочергового проїзду нерегульованих перехресть. Табличка 7.8 Напрямок головної дороги позначає напрямок головної дороги на перехресті. Застосовується із знаками 2.1 - 2.3. Частиною 2 статті 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди. Пунктом 1 ст.247 КУпАП визначено, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. За приписами статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. У статті 283 КУпАП містяться застереження, що постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Відповідно до п.п. 1,8 ч.1 ст.35 Закону України 580-VIII від 02.07.2015 "Про національну поліцію" поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху та якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху. Згідно статті 222 КУпАП України визначено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема про порушення правил дорожнього руху передбачених ч.2 ст.122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. У пункті 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 1395 від 07 листопада 2015 року та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за 1408/27853 (далі - Інструкція) зазначено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Із матеріалів справи слідує, що 11 год. 51 хв. 15.04.2020 року позивач керуючи транспортним засобом Mersedes-Benz GLE 350D, н.з. НОМЕР_1 не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті ліворуч з вул. Льва Толстого на вул. Святослава Ріхтера в м. Житомир, чим порушив п.п.9.2 "б" ПДР України, та скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч.2 ст.122 КУпАП. За правилами ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до частин першої та другої ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Пунктом дев`ятим статті 31 Закону України "Про національну поліцію" регламентовано, що поліція може застосувати такі превентивні заходи: технічні прилади і технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Так, в якості доказу по справі, відповідачем надано матеріали відеозйомки з нагрудної відеокамери інспектора поліції, якими зафіксовані обставини вчинення позивачем правопорушення, за яке останнього притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП. Із оглянутого колегією суддів відеозапису вбачається, що позивач, керуючи транспортним засобом Mersedes-Benz GLE 350D, н.з. НОМЕР_1 , дійсно не подав сигнал світлового покажчика повороту відповідно напрямку перед поворотом, а саме-ліворуч. Колегія суддів не приймає доводи позивача про те, що він рухався головною дорогою, а тому на його переконання не має подавати сигнал світлового покажчика, оскільки, як було зазначено вище судом апеляційної інстанції, знак 2.3 Головна дорога, який застосований разом з Табличкою 7.8 Напрямок головної дороги, вказує на те, що попереду поворот , і вмикання світлових покажчиків при повороті є обов`язковим, при цьому, якщо із знаком 2.3 Головна дорога табличка яка вказує на вигин дороги, то в такому випадку не потрібно вмикання світлових покажчиків. Як вбачається з відеозапису оглянутого судом апеляційної інстанції, на останньому чітко вбачається знак 2.3 Головна дорога, який застосований разом з Табличкою 7.8 Напрямок головної дороги, що свідчить про безпідставність доводів позивача про відсутність обов`язку подавати світловий покажчик повороту. Натомість, суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення, надав вузьку оцінку доказам по справі обмежившись лише тим, що при винесенні спірної постанови відповідач порушив процедуру притягнення позивача до відповідальності, при цьому взагалі не вчинив жодних дій для з`ясування вищеописаних обставин, як наслідок, не зробив жодного висновку чи було вчинено позивачем адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст.122 КУпАП. Згідно зі ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. Колегія суддів звертає увагу, що вищезазначена правова норма визначає ряд фактичних даних на основі яких посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення. У відповідності до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жоден докази не має для суду наперед встановленої сили. Системний аналіз вказаних норм чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що поліцейський 1-го батальйону роти №4 Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта поліції Шевчук В`ячеслав Володимирович діяв у межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, а постанова про адміністративне правопорушення серії ЕАК №2391906 від 15.04.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП є правомірною та не підлягає скасуванню. Таким чином, в ході апеляційного розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП в повній мірі доведено відповідачем, у зв`язку із чим оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідачем прийнята правомірно, а суд першої інстанції не повно перевіривши аналіз всіх обставин справи прийняв не обґрунтоване рішення. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу поліцейського 1-го батальйону роти №4 Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта поліції Шевчука В`ячеслава Володимировича задовольнити повністю. Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 23 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського 1-го батальйону 4-ї роти Управління патрульної поліції в Житомирській області молодший лейтенанта поліції Шевчука В`ячеслава Володимировича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення скасувати. Прийняти постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до поліцейського 1-го батальйону роти №4 Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта поліції Шевчука В`ячеслава Володимировича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - відмовити. Постанова суду набирає законної сили у порядку ст.ст. 272, 325 КАС України та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України не може бути оскаржена. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Курко О. П. Біла Л.М.