Постанова 4824 № 755/9926/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 755/9926/19 Головуючий у 1-й інст. - Виниченко Л.М. Апеляційне провадження 22-ц/824/9888/2020 Доповідач - Рубан С.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 листопада 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Заришняк Г.М., Мараєва Н.Є. при секретарі Букалов В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 березня 2020 року, ухвалене у складі судді Виниченко Л.М. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_3 звернувся з позовом, в якому просить розірвати шлюб укладений з ОСОБА_1 , що був зареєстрований 13.01.2001 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, про що складено актовий запис за №

28. Посилається на те, що сімейне життя з відповідачем не склалось, конфлікти та сварки з різних причин та підстав привели до того, що вони втратили почуття любові один до одного та між ними виникла психологічна несумісність. Зазначає, що починаючи з 2016 року з відповідачем не підтримують шлюбних стосунків, не ведуть спільного господарства, спільних дітей від шлюбу не мають, шлюб існує формально, примирення неможливе, почуття любові та поваги втрачені. Відповідач не бажає звертатися до відділу РАЦС із заявою про розірвання шлюбу. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 березня 2020 року позов ОСОБА_3 - задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 13 січня 2001 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис №

28. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 768 грн 40 коп. Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові в повному обсязі. Посилається на те, що судом не досліджено всіх обставин справи та не з`ясовано реальні підстави розірвання шлюбу. Судом безпідставно відхилено клопотання представника відповідача про надання шестимісячного строку для примирення подружжя та не враховано бажання відповідача примиритись з позивачем. Відповідач проживає в будинку позивача, що належить йому на праві власності, але за 20 років подружнього життя відповідачем та її донькою ОСОБА_4 були здійснені значні поліпшення житлових умов будинку. Крім цього, під час сімейного життя відповідач та її донька надавали значні грошові кошти для придбання транспортних засобів позивачу. Відповідач завжди фінансово підтримувала позивача, коли у нього виникали проблеми зі здоров'ям. Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Посилається на те, що з 2016 року сторони не підтримують шлюбні стосунки, не ведуть спільного господарства, любов та повага один до одного відсутні, відсутні взаємні права та обов`язки. В шлюбі немає спільних дітей. Позивач не має наміру ні за яких умов відновлювати шлюбні стосунки, а відповідач постійно намагається психологічно тиснути на позивача з метою примусити його до подальшого збереження шлюбу. Вказує, що головним аргументом скаржника для збереження шлюбу є будинок, який є власністю позивача, та тиск на позивача про передачу відповідачу та її доньці нерухомого майна, що є особистою власністю позивача. В судовому засіданні позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на обставини викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Відповідач та її представник в судове засідання не з`явились третій раз, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. В судове засідання призначене на 15 вересня 2020 року, 31 липня 2020 року представник відповідача подав до суду заяву, в якій просив розглядати вказану справу виключно за участі сторін (т.1,а.с.216-217). 14 вересня 2020 року представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи призначеного на 15 вересня 2020 року, у зв`язку із запровадженим в Україні карантином (т.1,а.с.234). 09 листопада 2020 року представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи призначеного на 10 листопада 2020 року, у зв`язку із запровадженим в Україні карантином (т.1,а.с.248-249). Висновком Верховного Суду у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №922/2575/19 роз'яснено, оскільки саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку із введенням у країні карантину, діяв в межах чинного законодавства, керувався процесуальними нормами щодо строків розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а позивач та/або його представник не був позбавлений можливості взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, проте не скористався своїм правом, у клопотанні про відкладення розгляду справи не зазначив причин, які безпосередньо перешкоджають йому взяти участь у судовому засіданні. Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що в поданих клопотаннях про відкладення розгляду справи представник відповідача не вказав причин, які безпосередньо перешкоджають йому та відповідачу взяти участь у судовому засіданні, а також не заявив клопотання про розгляд справи у режимі відеоконференції, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без участі відповідача та його представника повідомлених належно про дату, час та місце розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення позивача про розірвання шлюбу є виваженим та свідомим, причини з яких позивач наполягає на задоволенні позову є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя та збереження сім`ї стали неможливими, позивач та відповідач не підтримують сімейно-шлюбних стосунків, спільного господарства не ведуть, взаєморозуміння між сторонами відсутнє, шлюб існує формально, позивач наполягає на розлученні, оскільки поновлювати сімейно-шлюбні відносини позивач наміру не має і вважає, що збереження шлюбу бути не може. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебувають у шлюбі з 13 січня 2001 року, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, про що складено актовий запис за № 28 (а.с. 11). Дітей від шлюбу сторони не мають. Відповідно до ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Згідно ч.1 ст.24 СК України шлюбґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Відповідно до ч. 2 ст. 36 СК України шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією і законами України. Згідно ч.ч.3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Відповідно до ч. 2 ст. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Судом встановлено, що сторони тривалий час не підтримують сімейно-шлюбні стосунки, не проживають разом, як подружжя, не ведуть спільне господарство, не мають спільного бюджету. Позивач ОСОБА_3 категорично наполягає на розірванні шлюбу, переконаний, що примирення з ОСОБА_1 бути не може, поновлювати шлюбні стосунки з відповідачем не бажає. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, який ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. За таких обставин, коли обов`язки дружини та чоловіка зі спільного піклування про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги припинені, подальше збереження шлюбу є не можливим. Рішення позивача про розірвання шлюбу є виваженим та свідомим, причини з яких позивач наполягає на задоволенні позову є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя та збереження сім`ї стали неможливими, позивач та відповідач не підтримують сімейно-шлюбних стосунків, спільного господарства не ведуть, взаєморозуміння між сторонами відсутнє, шлюб існує формально, позивач наполягає на розлученні, оскільки поновлювати сімейно-шлюбні відносини наміру не має і вважає, що збереження шлюбу бути не може. Суд не має права примушувати жінку або чоловіка до підтримання, відновлення, або продовження сімейних відносин, а вільність та рівність цих стосунків і можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено СК України, тому суд дійшов вірного висновку про розірвання шлюбу, оскільки подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача та моральним засадам суспільства. Доводи апеляційної скарги, що за 20 років подружнього життя відповідачкою та її донькою ОСОБА_4 були здійснені значні поліпшення житлових умов будинку, який належить позивачу, та відповідачка і її донька надавали значні грошові кошти для придбання транспортних засобів позивачу, завжди фінансово підтримували позивача, колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з того, що вказані твердження свідчать про наявність між сторонами спору щодо майна та не підтверджують факт існування між сторонами шлюбних стосунків, побудованих на почуттях взаємної любові, поваги та взаємодопомоги. Доводи апеляційної скарги, що судом безпідставно відхилено заяву відповідача від 28 жовтня 2019 року про надання 6 місячного строку для примирення подружжя та не враховано бажання відповідача примиритися з позивачем, колегія суддів не приймає до уваги. Справа судом першої інстанції розглядалася з червня 2019 року по березень 2020 року, тобто близько 9 місяців і за цей період сторони при необхідності мали достатньо часу, щоб досягти примирення. Крім того, справа в апеляційному суді перебуває з липня 2020 року. До цього часу сторони взаєморозуміння між собою не знайшли, позивач вважає примирення неможливим. В судовому засіданні в апеляційному суді позивач ОСОБА_3 вказав, що з відповідачем він не підтримує шлюбні стосунки, не веде спільного господарства, любов та повага один до одного відсутні, як і відсутні взаємні права та обов`язки. ОСОБА_3 не має наміру ні за яких умов відновлювати шлюбні стосунки з відповідачкою ОСОБА_1 , яка постійно намагається психологічно тиснути на нього з метою примусити його до подальшого збереження шлюбу та з метою передачі їй з її донькою будинку, що є особистою власністю ОСОБА_3 . Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що шлюб між сторонами існує формально та збереження сім'ї є недоцільним. Інших доводів в чому полягає незаконність та необґрунтованість ухваленого у справі рішення апеляційна скарга не містить. Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав відповідача. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 березня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 11 листопада 2020 року. Головуючий Рубан С.М. Судді Заришняк Г.М. Мараєва Н.Є.