Постанова КЦС ВС № 653/3559/13-ц

Постанова Іменем України 28 жовтня 2020 року м. Київ справа № 653/3559/13-ц провадження № 61-1729св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. А., Вейтас І. В., Приходько Л. А., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Позовна заява мотивована тим, що з 21 липня 1984 року до 29 жовтня 2013 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . Під час перебування у шлюбі до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства вони за спільні кошти придбали таке майно: житловий будинок, вартістю 128 967,00 грн, розташований на АДРЕСА_1 ; житловий будинок АДРЕСА_1 , аванс за який внесли у шлюбі, проте договір купівлі-продажу було укладено 04 листопада 2013 року від імені ОСОБА_1 через п`ять днів після розірвання їх шлюбу; комп`ютер, вартістю 10 000,00 грн; шафа, вартістю 2 000,00 грн; диван-куток, вартістю 6 000,00 грн; мийка «Karcher», вартістю 4 500,00 грн; стіл комп`ютерний, вартістю 2 500,00 грн; спальний гарнітур, вартістю 15 000,00 грн; стінка полірована, вартістю 20 000,00 грн, меблева стінка полірована вартістю 3 000,00 грн, диван кутовий вартістю 5 000,00 грн, два дитячі ліжка - 5 000,00 грн, спальний гарнітур вартістю - 8 000,00 грн, дитяча стінка вартістю 3 000,00 грн, пральна машина, вартістю 1 000,00 грн, духова шафа, вартістю 500,00 грн, мікрохвильова піч, вартістю 500,00 грн, кухонний гарнітур, вартістю 15 000,00 грн, комп`ютерний стіл, вартістю 1 000,00 грн, комп`ютер, вартістю 7 000,00 грн, тумба, вартістю 1 000,00 грн, електроінструменти на загальну суму 6 000,00 грн, декоративний стіл, вартістю 1 000,00 грн, крісло, вартістю 500,00 грн, холодильник, вартістю 5 000,00 грн, гардероб, вартістю 6 000,00 грн, компресор, вартістю 1 000,00 грн, швейна машинка, вартістю 3 000,00 грн, шафа для білизни, вартістю 2 000,00 грн, покриття для підлоги 2 шт., вартістю 3 500,00 грн, робоча шафа, вартістю 4 500,00 грн, мийка «Karcher», вартістю 1 500,00 грн, телевізор, вартістю 2 500,00 грн, телевізор, вартістю 1 000,00 грн, газова плита, вартістю 3 500,00 грн. ОСОБА_2 просила суд визнати житловий будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, виділити їй у власність житловий будинок, що розташований на АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 виділити у власність житловий будинок, розташований на АДРЕСА_1 ; поділити спільне майно подружжя, виділивши їй у власність: два дитячих ліжка, вартістю 5 000,00 грн, дитячу стінку, вартістю 3 000,00 грн, пральну машину, вартістю 1 000,00 грн, швейну машинку, вартістю 3 000,00 грн, робочу шафу, вартістю 4 500,00 грн, телевізор, вартістю 1 000,00 грн, газову плиту, вартістю 3 500,00 грн, всього на суму 36 000,00 грн, інше майно на загальну суму 55 000,00 грн виділити у власність ОСОБА_1 . Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 15 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 09 липня 2014 року, позов ОСОБА_2 задоволено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 15 квітня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 09 липня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що в період перебування у шлюбі до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства (з 21 липня 1984 року до 29 жовтня 2013 року) вони придбали за спільні кошти, крім майна, про яке зазначає ОСОБА_2 у первісній позовній заяві, ще таке майно: крамницю на АДРЕСА_1 , - на підставі договору купівлі-продажу від 27 березня 2006 року; транспортний засіб «Ford Transit», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований 31 жовтня 2013 року. На момент припинення шлюбних відносин він та ОСОБА_2 дійшли згоди про добровільний поділ спільного майна, зокрема стосовно автомобіля, який він зобов`язався передати їй у власність. Для цього вони здійснили 31 жовтня 2013 року перереєстрацію зазначеного автомобіля на ОСОБА_2 . Оскільки ОСОБА_2 порушила домовленість про добровільний поділ спільного майна, то транспортний засіб (автомобіль «Ford Transit») та крамниця підлягають поділу. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд здійснити поділ майна та виділити йому у власність 1/2 частини крамниці, розташованої на АДРЕСА_1 , та 1/2 частини автомобіля «Ford Transit», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . У квітні 2016 року від ОСОБА_2 до суду надійшла заява про залишення без розгляду пред`явлених нею позовних вимог в частині визнання права власності на 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_2 (т. 2, а. с. 41). Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 01 червня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Здійснено поділ спільного майна подружжя та виділено у власність ОСОБА_2 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 , вартістю 128 967,00 грн. Виділено у власність ОСОБА_1 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 , вартістю 128 967,00 грн. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Здійснено поділ спільного майна подружжя та виділено в натурі на праві власності ОСОБА_1 приміщення № 1 (крамниця) площею 18,0 кв. м, № 2 (склад) площею 4,0 кв. м, № 4 (комора) площею 1,4 кв. м, № 5 (торговий зал) площею 13,75 кв. м, а всього загальною площею 37,15 кв. м, яке розташоване на АДРЕСА_1 , що складає 1/2 частини ідеальної частки (відповідно до першого варіанту поділу, визначеного висновком судової будівельно-технічної експертизи від 23 серпня 2017 року № 30, позначено в додатку № 1 до висновку зеленим кольором). Виділено в натурі на праві власності ОСОБА_2 приміщення № 1а (крамниця) площею 18 кв. м, № 3 (склад) площею 5,1 кв. м, № 5а (торговий зал) площею 13,75 кв. м, які розташовані на АДРЕСА_1 , що складає 1/2 частини ідеальної частки (відповідно до першого варіанту поділу, визначеного висновком судової будівельно-технічної експертизи від 23 серпня 2017 року № 30, позначено в додатку № 1 до висновку жовтим кольором). Покладено на ОСОБА_1 необхідне перепланування: а) влаштувати цегляну перегородку в приміщенні № 1 з цегли з розподілом на дві рівні частини № 1 та № 1а, вартість перепланування якого згідно з кошторисом № 1 складає 16 955,00 грн; б) влаштувати цегляну перегородку в приміщенні торгової зали № 5 з цегли з розподілом на дві рівні частини № 5 і № 5а, вартість перепланування якого згідно з кошторисом № 1 складає 16 955,00 грн; в) влаштувати вхідний дверний проріз та віконний проріз в стіні з встановленням нового дверного блоку та нового віконного блоку в приміщенні № 5, вартість перепланування якого згідно з кошторисом № 2 складає 9 247,00 грн; г) влаштувати вхідний дверний проріз у капітальній стіні з демонтажем частини віконного блоку та встановленням нового дверного блоку в приміщенні № 1, вартість перепланування якого згідно з кошторисом № 3 складає 2 880,00 грн; д) влаштувати віконний проріз в капітальній стіні з встановленням нового віконного блоку в приміщенні № 1 та № 1а, вартість перепланування якого згідно з кошторисом № 4 складає 4 918,00 грн. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини автомобіля «Ford Transit», 2008 року випуску, зареєстрованого 31 жовтня 2013 року. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини автомобіля «Ford Transit», 2008 року випуску, зареєстрованого 31 жовтня 2013 року. Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя в частині вимог про поділ житлового будинку з господарськими будовами та спорудами, розташованого на АДРЕСА_2 , та іншого майна закрито. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 , крамниця, розташована на АДРЕСА_1 , та автомобіль «Ford Transit», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , набуті сторонами під час їх перебування у шлюбі, розмір часток сторін у цьому майні є рівним, а тому воно підлягає поділу між сторонами у рівних частках. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Херсонського апеляційного суду від 05 грудня 2018 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 01 червня 2018 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 скасовано. Постановлено в цій частині нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя В іншій частині рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 01 червня 2018 року залишено без змін. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що нежитлова будівля - крамниця на АДРЕСА_1 є особистою власністю ОСОБА_2 , оскільки була придбана нею як фізичною особою-підприємцем, а тому не підлягає поділу. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року у частині відмови у задоволенні зустрічного позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині винесена без всебічного та повного з`ясування фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення. Суд проігнорував те, що нежитлова будівля - крамниця на АДРЕСА_1 у розумінні вимог статей 60, 69-72 СК України є спільною власністю сторін як подружжя та підлягає поділу між ними у рівних частинах. Висновки апеляційного суду про недоведеність ОСОБА_1 належними і допустимими доказами того, що автомобіль «Ford Transit», 2008 року випуску, є спільною власністю подружжя є помилковими, оскільки законодавством України презюмується принцип спільної сумісної власності подружжя. Оскільки доводів щодо вирішення первісного позову касаційна скарга не містить, тому відповідно до статті 400 ЦПК України законність оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції в цій частині колегією суддів не перевіряється. Надходження касаційної скарги до Верховного Суду Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року, витребувано справу № 653/3559/13-ц із суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду. Короткий зміст позиції інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у березні 2019 року, ОСОБА_2 заперечувала проти доводів ОСОБА_1 , а постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині вважала законною та обґрунтованою. Фактичні обставини справи З 21 липня 1984 року до 29 жовтня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі (т. 1, а. с. 5, 97). За час спільного проживання сторони набули у власність житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 . 23 червня 1997 року Генічеським бюро технічної інвентаризації видано на вказане домоволодіння реєстраційне посвідчення, відповідно до якого вказаний об`єкт нерухомості є спільною сумісною власністю подружжя, що не заперечувалося сторонами (т. 1, а. с. 10-18, 102-109). ОСОБА_2 є власником нежилого приміщення - крамниці, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала раніше Генічеській районній спілці споживачів, що підтверджується договором купівлі-продажу від 27 березня 2005 року (т. 2, а. с. 129). Відповідно до витягу Генічеського бюро технічної інвентаризації від 04 квітня 2006 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на крамницю, реєстраційний номер 11725627 (т. 2, а. с. 130). Рішенням Виконавчого комітету Генічеської міської ради від 19 червня 2008 року № 274 приватному підприємцю ОСОБА_2 було надано дозвіл на реконструкцію складських приміщень на АДРЕСА_3 під магазин промтоварів, згідно з проектом (т. 2, а. с. 134). Рішенням Виконавчого комітету Генічеської міської ради від 18 лютого 2009 року №56 «Про надання дозволу на будівництво та реконструкцію об`єктів містобудування фізичним особам-підприємцям» приватному підприємцю ОСОБА_2 було надано дозвіл на будівництво торговельного павільйону за адресою: АДРЕСА_3 (т. 2, а. с. 131, зворот). Рішенням Виконавчого комітету Генічеської міської ради від 16 квітня 2009 року № 157 «Про реєстрацію самовільно збудованого торговельного павільйону» за приватним підприємцем ОСОБА_2 зареєстровано торговельний павільйон за адресою: АДРЕСА_3 (т. 2, а. с. 131). Згідно з договором купівлі-продажу від 16 травня 2011 року ОСОБА_2 як фізична особа-підприємець придбала земельну ділянку площею 0,0100 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , на якій знаходиться спірна крамниця (т. 2, а. с. 136-138), про що їй видано державний акт на право власності на земельну ділянку (т. 2, а. с. 133). З матеріалів справи вбачається, що в 2008 році сторони придбали автомобіль «Ford Transit» 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був зареєстрований за ОСОБА_1 , дата державної реєстрації 09 грудня 2009 року. Указаний автомобіль було знято з обліку 01 жовтня 2013 року та зареєстровано 31 жовтня 2013 року за ОСОБА_2 , що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ (т. 3, а. с. 34, 35). Під час розгляду справи сторони не заперечували, що кожний з них є фізичною особою-підприємцем, окремо займаються підприємницькою діяльністю і використовують для її здійснення спірне нежитлове приміщення: ОСОБА_2 - користується крамницею, а ОСОБА_1 - торговою залою крамниці. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини другої розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині зазначеним вище вимогам закону не відповідає. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що крамниця на АДРЕСА_3 є особистою власністю ОСОБА_2 , оскільки була придбана нею як фізичною особою-підприємцем, а тому не підлягає поділу. Враховуючи, що автомобіль «Ford Transit», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , набутий ОСОБА_2 у власність 31 жовтня 2013 року, тобто після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 , він також є особистою приватною власністю ОСОБА_2 . Колегія суддів не погоджується з такими висновками апеляційного суду. Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України. Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України). Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України. Так, згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. Отже, майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна. Таким чином, системний аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя. Способи та порядок поділу майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначаються статтею 71 СК України. Під час здійснення поділу майна у судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог статті 71 СК України, відповідно до яких поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки в разі неподільності майна (частина друга статті 364 ЦК України). При цьому відповідно до частини третьої статті 71 СК України речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15, а також у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 611/522/15-ц (провадження № 61-589св17). Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, і дійшов помилкового висновку, що крамниця за адресою: АДРЕСА_3 , не підлягає поділу між сторонами в обраний ОСОБА_1 спосіб, оскільки є особистою приватною власністю ОСОБА_2 та використовується тільки нею як фізичною особо-підприємцем з метою отримання прибутку. Судами встановлено і не спростовується матеріалами справи, що відповідно до договору купівлі-продажу від 27 березня 2005 року ОСОБА_2 є власником нежилого приміщення крамниці за адресою: АДРЕСА_3 . Право власності на крамницю зареєстровано за ОСОБА_2 04 квітня 2006 року, тобто у період перебування сторін у шлюбі (т. 2, а. с. 130). Водночас у відзиві на зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 ОСОБА_2 не заперечувала, що кожен з них є фізичною особою-підприємцем, вони окремо займаються підприємницькою діяльністю і використовують для її здійснення спірне нежитлове приміщення: ОСОБА_2 користується крамницею, а ОСОБА_1 - торговою залою крамниці. ОСОБА_2 зазначала про те, що доходи ОСОБА_1 є значно меншими, ніж її доходи, та надала суду копії її податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2002-2013 роки, відповідно до яких її дохід щорічно становив: 2002 рік - 0,00 грн; 2003 рік - 0,00 грн; 2004 рік - 8800,00 грн; 2005 рік - 22400,00 грн; 2006 рік - 69237,00 грн; 2007 рік - 209849,00 грн; 2008 рік - 350000,00 грн; 2009 рік - 330000,00 грн; 2010 рік - 319201,00 грн; 2011 рік - 280830,00 рік; 2012 рік - 262547,00 рік; 2013 рік - 394801,00 грн. З довідки Генічеської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області від 17 травня 2017 року № 775/2110 відомо, що ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 23 липня 2002 року та згідно з податковою звітністю задекларував дохід: 2002 рік - 19000,00 грн; 2003 рік - 9000,00 грн; 2004 рік - 1200,00 грн; 2005 рік - 62750,00 грн; 2006 рік - 16500,00 грн; 2007 рік - 67700,00 грн; 2008 рік - 27500,00 грн; 2009 рік - 46000,00 грн; 2010 рік - 46000,00 грн; 2011 рік - 88612,00 грн; 2012 рік - 103290,00 грн; 2013 рік - 106780,00 грн; 2014 рік - 165335,00 грн; 2015 рік - 223180,00 грн; 2016 рік - 211650,00 грн. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 з 11 грудня 2001 року здійснює такі види діяльності: 47.51 «Роздрібна торгівля текстильними товарами в спеціалізованих магазинах», 47.78 «Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах», 47.89 «Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами», 47.99 «Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами» (т. 2, а. с. 124-125). Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 23 липня 2002 року здійснює такі види діяльності: 47.78 «Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах» (т. 2, а. с. 126-127). Підтвердивши факт спільного використання спірного приміщення крамниці, ОСОБА_2 також не спростувала факт спільної участі сторін у придбанні та реконструкції складських приміщень та будівництві торговельного павільйону на АДРЕСА_3 , що відбувалось під час перебування сторін у шлюбі. Колегія суддів також враховує, що у судовому засіданні 28 липня 2016 року ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 не заперечували щодо призначення та проведення у справі судової будівельно-технічної експертизи можливості розподілу та оцінки майна спірної крамниці (т. 2, а. с. 65-67). У судовому засіданні 26 квітня 2017 року представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 не заперечував проти покладення на ОСОБА_1 обов`язку щодо виготовлення технічного паспорта на приміщення крамниці на АДРЕСА_3 (т. 2, а. с. 116-117). З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції щодо неможливості визнання за кожним з подружжя права власності на 1/2 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , яку, як вказувала ОСОБА_2 , вона використовує для здійснення підприємницької діяльності, є помилковими. Також колегія суддів не погоджується з висновками апеляційного суду про неможливість поділу автомобіля «Ford Transit», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Апеляційний суд вважав, що вказаний автомобіль набутий ОСОБА_2 після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 , 29 жовтня 2013 року, оскільки реєстрація транспортного засобу здійснена 31 жовтня 2013 року. Процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів, оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків регулюється Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (далі - Порядок). Пунктом 7 указаного Порядку встановлено, що власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини). Відповідно до пункту 8 Порядку державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Перереєстрація транспортних засобів проводиться у разі отримання свідоцтва про реєстрацію замість утраченого або не придатного для користування, зміни їх власників, місця стоянки, місцезнаходження або найменування власників - юридичних осіб, місця проживання або прізвища, імені чи по батькові фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, а також у разі зміни кольору, переобладнання транспортного засобу чи заміни кузова, інших складових частин, що мають ідентифікаційні номери. При перереєстрації транспортних засобів у разі зміни їх власників зняття з обліку таких транспортних засобів не проводиться (пункт 33 Порядку № 1388). Перереєстрація транспортних засобів на одного з подружжя проводиться на підставі їх спільної заяви, свідоцтва про реєстрацію і засвідченої у встановленому порядку копії свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя (пункт 35 Порядку № 1388). У разі коли транспортний засіб знімається з обліку у зв`язку з його відчуженням, у свідоцтві про реєстрацію (технічному паспорті) або на копії реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію на пластиковій основі, робиться запис: «Транспортний засіб знято з обліку для реалізації» (пункт 42 Порядку № 1388). З витягів з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ, наданих суду представником ОСОБА_2 ОСОБА_5 , відомо, що автомобіль «Ford Transit», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , був зареєстрований за ОСОБА_1 09 грудня 2009 року, у подальшому 01 жовтня 2013 року вказаний автомобіль було знято з обліку та 31 жовтня 2013 року зареєстровано за ОСОБА_2 (т. 3, а. с. 34, 35). Відомостей про причини зняття ОСОБА_1 транспортного засобу з обліку матеріали справи не містять. Апеляційний суд не врахував, що процедура державної реєстрації (перереєстрації) транспортного засобу є можливою лише за наявності в особи майнового права на об`єкт такого рухомого майна, що може підтверджуватись, зокрема, договором купівлі-продажу транспортного засобу чи рахунком-фактурою. Тобто набуття особою у власність транспортного засобу передує моменту здійснення його державної реєстрації (перереєстрації). Враховуючи, що транспортний засіб знято з обліку ОСОБА_1 01 жовтня 2013 року, тобто під час перебування сторін у шлюбі, а зареєстровано за ОСОБА_2 31 жовтня 2013 року - після розірвання шлюбу 29 жовтня 2013 року, аргументи позивача за зустрічним позовом про належність спірного автомобіля сторонам на праві спільної сумісної власності є обґрунтованими. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню. Натомість, суд першої інстанції, оцінивши належним чином подані сторонами докази, встановивши обставини справи та правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність визначених законом підстав для визнання нежитлового приміщення, розташованого на АДРЕСА_3 , та автомобіля «Ford Transit», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також поділу цього майна відповідно до першого варіанту поділу згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 23 серпня 2017 року. Статтею 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Щодо розподілу судових витрат Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Зважаючи на те, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, сплачений за її подання судовий збір у розмірі 768,40 грн підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь заявника. Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Херсонського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя скасувати, а рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 01 червня 2018 року в цій частині залишити в силі. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк