Постанова КЦС ВС № 750/2874/16-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2020 року м. Київ справа № 750/2874/16-ц провадження № 61-36431св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - судді Кузнєцова В. О., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 , відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору за зустрічним позовом: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_3 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Чернігівської області від 18 травня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Бобрової І. О., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 5 серпня 2006 року вона перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 лютого 2016 року розірвано. За час шлюбу ними набуто майно, що є їх спільною сумісною власністю, а саме: 1/2 частку нежитлового приміщення «торгівельний зал з реалізації промислових товарів» загальною площею 96,3 кв.м по АДРЕСА_1 вартістю 396 635,50 грн; 741/3026 частку нежитлової будівлі загальною площею 151,3 кв.м по АДРЕСА_2 вартістю 537 189 грн; об`єкт незавершеного будівництва - склад-магазин літ. М-3 площею 1 164 кв.м по АДРЕСА_3 ; 4883/17312 частки нежитлової будівлі - магазину непродовольчих товарів (офіс А-2, А2-2, А3-2) загальною площею 865,6 кв.м по АДРЕСА_2 вартістю 3 063 795,50 грн; нежитлову будівлю загальною площею 63 кв.м по АДРЕСА_4 вартістю 279 690 грн; автомобіль Volkswagen GOLF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 250 000 грн. З урахуванням уточнених у грудні 2016 року позовних вимог, ОСОБА_1 просила поділити спільне майно подружжя, визнавши за нею право власності на: автомобіль Volkswagen GOLF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , нежитлову будівлю загальною площею 63 кв.м, розташовану по АДРЕСА_4 та 6147/10000 часток об`єкта незавершеного будівництва - складу-магазину літ. М-3 площею 1 164 кв.м по АДРЕСА_3 . За ОСОБА_2 просила визнати право власності на: 1/2 частку нежитлового приміщення «торгівельний зал з реалізації промислових товарів» загальною площею 96,3 кв.м по АДРЕСА_1 , 741/3026 частку нежитлової будівлі загальною площею 151,3 кв.м по АДРЕСА_2 4883/ 17312 часток нежитлової будівлі - магазину непродовольчих товарів (офіс А-2, А2-2, А3-2) загальною площею 865,6 кв.м по АДРЕСА_2 та 3852/10000 частки об`єкта незавершеного будівництва - складу-магазину літ. М-3 площею 1 164 кв.м по АДРЕСА_3 . У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), ОСОБА_3 , із зустрічним позовом, вимоги за яким збільшив у листопаді 2017 року, і остаточно просив поділити борг за договором позики у сумі 6 210 825,99 грн, а саме визнати за кожним з подружжя борг у сумі по 3 105 413 грн. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя. Позивач вказував на те, що за час шлюбу з ОСОБА_1 та в інтересах сім`ї ним з третьою особою - ОСОБА_4 7 жовтня 2014 року укладений договір позики, відповідно до умов якого він за згодою подружжя отримав у борг 2 000 000 грн. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 серпня 2016 року стягнено з нього на користь ОСОБА_4 борг за договором позики від 7 жовтня 2014 року в сумі 3 838 182,95 грн (три мільйони вісімсот тридцять вісім тисяч сто вісімдесят дві гривень дев`яносто п`ять копійок) та судові витрати у розмірі 3 632,08 грн. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 3 березня 2017 року з нього на користь ОСОБА_4 стягнено 1 477 458,24 грн (один мільйон чотириста сімдесят сім тисяч чотириста п`ятдесят вісім гривень та двадцять чотири копійки) за неналежне виконання умов договору позики від 7 жовтня 2014 року, а саме три проценти річних у розмірі 124 931,51 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 350 064,13 грн за період з 16 листопада 2014 року по 14 грудня 2016 року та судовий збір у розмірі 2 462,60 грн, а рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 31 липня 2017 року - проценти за договором позики у розмірі 88 3973,72 грн та 7 579 грн судових витрат. Таким чином, загальна сума заборгованості перед ОСОБА_4 становить 6 210 825,99 грн. Посилаючись на викладене, а також на те, що боргові зобов`язання за договором позики згідно зі статтями 60, 65, 69, 70 СК України є спільними зобов`язаннями подружжя і підлягають врахуванню при поділі майна, просив про задоволення зустрічного позову. Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 січня 2018 року, ухваленим у складі судді Литвиненко І. В., первісний та зустрічний позови задоволені частково. У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль Volkswagen GOLF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 69 000 грн та 1/2 частку об`єкта незавершеного будівництва - складу-магазину літ. М-3 загальною площею 1 164 кв.м по АДРЕСА_3 вартістю 3 966 126 грн. Визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлову будівлю загальною площею 63 кв.м по АДРЕСА_4 вартістю 155 106 грн, 1/2 частку об`єкта незавершеного будівництва - складу-магазину літ. М-3 загальною площею 1 164 кв.м по АДРЕСА_3 вартістю 3 966 126 грн. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 43 053 грн як компенсацію різниці вартості часток у майні. Визнано за ОСОБА_2 зобов`язання на 1/2 частку боргу за договором позики від 7 жовтня 2014 року у розмірі 3 098 576,16 грн. Визнано за ОСОБА_1 зобов`язання на 1/2 частку боргу за договором позики від 7 жовтня 2014 року у розмірі 3 098 576,16 грн. У іншій частині первісного та зустрічного позовів відмовлено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 17 532,27 грн у відшкодування судових витрат. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. Встановивши, що автомобіль Volkswagen GOLF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1/2 частка об`єкта незавершеного будівництва - складу-магазину літ. М-3 загальною площею 1 164 кв.м по АДРЕСА_3 та нежитлова будівля загальною площею 63 кв.м по АДРЕСА_4 є спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для поділу цього майна між подружжям. Суд першої інстанції вважав, що нежитлове приміщення «торгівельний зал з реалізації промислових товарів» загальною площею 96,3 кв.м по АДРЕСА_1 , нежитлова будівля загальною площею 151,3 кв.м по АДРЕСА_2 та нежитлова будівля - магазин непродовольчих товарів (офіс А-2, А2-2, А3-2) загальною площею 865,6 кв.м по АДРЕСА_2 поділу між подружжям не підлягають, оскільки право власності на ці об`єкти нерухомості виникло у ОСОБА_2 до шлюбу з ОСОБА_1 , отже, у розумінні пункту 1 частини першої статті 57 СК України, є особистою приватною власністю ОСОБА_2 . Рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення зустрічного позову мотивоване тим, що зобов`язання ОСОБА_2 , які виникли за час шлюбу за договором позики, підлягають поділу між подружжям. Суд першої інстанції вважав доведеним факт укладення договору позики ОСОБА_2 в інтересах сім`ї за письмовою згодою ОСОБА_1 на укладення цього договору. Постановою апеляційного суду Чернігівської області від 18 травня 2018 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 січня 2018 року в частині частково задоволення зустрічного позову скасовано з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд вказував на безпідставне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень частини четвертої статті 65 СК України, оскільки належних та допустимих доказів витрачання ОСОБА_2 в інтересах сім`ї коштів, отриманих них за договором позики, матеріали справи не містять, тому дійшов висновку про необґрунтованість зустрічних позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 січня 2018 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя в апеляційному порядку не переглядалось. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У червні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив постанову апеляційного суду Чернігівської області від 18 травня 2018 року скасувати і залишити в силі рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 січня 2018 року. Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічного позову ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. Заявник зазначав, що апеляційний суд не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам і не застосував закон, який підлягав застосуванню, зокрема, частину четверту статті 65 СК України, що призвело до неправильного вирішення справи. Також заявник вказував на те, що, заперечуючи проти використання отриманих у позику грошових коштів в інтересах сім`ї, ОСОБА_1 не надано жодного доказу на підтвердження таких обставин, тому є незрозумілим, на підставі яких доказів апеляційний суд дійшов висновку про доведення ОСОБА_1 факта використання отриманих за договором позики коштів не в інтересах сім`ї. Апеляційним судом також залишено поза увагою те, що вимоги щодо стягнення коштів за договором позики від 7 жовтня 2014 року у розмірі 2 000 000 грн та відповідних нарахувань за частиною першою статті 1048 ЦК України та частиною другою статті 625 ЦК України були предметом розгляду в інших судових процесах, участь у яких брала ОСОБА_1 , і не заперечувала, що кошти за договором позики витрачені в інтересах сім`ї, погоджувалась щодо суми боргу, яку просила стягнути ОСОБА_4 . Позиція інших учасників справи У вересні 2018 року ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу, в яких посилалась на безпідставність її доводів. Вказувала на те, що ОСОБА_2 не довів ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема, витрачення коштів, отриманих за договором позики, в інтересах сім`ї. Враховуючи викладене, просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін як законне і обґрунтоване. У листопаді 2018 року ОСОБА_2 подав пояснення на заперечення ОСОБА_1 , в яких вказував на те, що кошти, отримані за договором позики, витрачені в інтересах сім`ї і ОСОБА_1 належних і допустимих доказів на підтвердження протилежного не надала, тому просив про задоволення касаційної скарги. Провадження у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі. Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду. Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 5 серпня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_2 від 5 серпня 2006 року. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 лютого 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. За час шлюбу ними набуто майно, що є їх спільною сумісною власністю, а саме: автомобіль Volkswagen GOLF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1/2 частка об`єкта незавершеного будівництва - складу-магазину літ. М-3 загальною площею 1 164 кв.м по АДРЕСА_3 та нежитлова будівля загальною площею 63 кв.м по АДРЕСА_4 . Також судами встановлено, що 7 жовтня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав у борг кошти в сумі 2 000 000 грн, що еквівалентно 154 541,50 доларів США на день укладення договору позики, з кінцевим терміном повернення 15 листопада 2014 року. ОСОБА_2 зобов`язання за вказаним договором позики належним чином не виконав і рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 серпня 2016 року з ОСОБА_2 стягнено на користь ОСОБА_4 борг за договором позики від 7 жовтня 2014 року в сумі 3 838 182,95 грн (три мільйони вісімсот тридцять вісім тисяч сто вісімдесят дві гривень дев`яносто п`ять копійок) та судові витрати у розмірі 3 632,08 грн. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 3 березня 2017 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1 477 458,24 грн (один мільйон чотириста сімдесят сім тисяч чотириста п`ятдесят вісім гривень та двадцять чотири копійки) за неналежне виконання умов договору позики від 7 жовтня 2014 року, а саме три проценти річних у розмірі 124 931,51 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 350 064,13 грн за період з 16 листопада 2014 року по 14 грудня 2016 року та судовий збір у розмір 2 462,60 грн. Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 31 липня 2017 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 проценти за договором позики від 7 жовтня 2014 року у розмірі 88 3973,72 грн та 7 579 грн судових витрат.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків. Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір позики укладений ОСОБА_2 7 жовтня 2014 року в інтересах сім`ї, а, відтак, створює обов`язки і для другого з подружжя. Застосувавши положення частини четвертої статті 65 СК України, суд першої інстанції здійснив поділ боргових зобов`язань за договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що договір, укладений одним із подружжя не в інтересах сім`ї, а на інші особисті потреби, не створює обов`язків для іншого з подружжя. Апеляційний суд вказував на те, що ОСОБА_2 належними і допустимими доказами не довів витрачання коштів, отриманих за договором позики, в інтересах сім`ї, тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для поділу боргових зобов`язань, і, як наслідок, відмовив у зустрічному позові. Проте такі висновки суду апеляційної інстанції є помилковими. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Поняття, зміст права власності та порядок його здійснення закріплені у статтях 316, 317, 319 ЦК України, системний аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб. За загальним правилом власник самостійно користується своїм майном, проте користування майном, яке є об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної), має особливості. Зокрема, згідно з частиною першою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Стаття 321 ЦК України закріплює, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення містить стаття 368 ЦК України. Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, дружина і чоловік за взаємною згодою (частина перша стаття 65 СК України). Також статтею 65 СК України передбачено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя. Такий висновок щодо спільної відповідальності подружжя за укладеним одним із подружжя договором позики, згода на який надана другим подружжям, викладена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 61-8440св18, підстав відступати від якого колегія суддів не вважає за необхідне. Вирішуючи справу, суд першої інстанції вказував на те, що договір позики 7 жовтня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладений в інтересах сім`ї, що підтверджується наявними у справі доказами, зокрема, нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_1 , в якій остання надала згоду на укладення її чоловіком договору позики на 2 000 000 грн з будь-якою фізичною або юридичною особою зі строком погашення до 15 листопада 2014 року та на умовах визначеним ним на власний розсуд; стверджувала, що договір позики укладається ОСОБА_2 в інтересах сім`ї і укладення цього договору відповідає їх спільному волевиявленню. При вирішенні справи за позовом ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 , її представник заперечував позов з підстав його безгрошовості, посилаючись на недоведення отримання коштів ОСОБА_2 за договором позики. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи у частині вирішення зустрічного позову та дослідивши наявні у справі докази, правильно застосував норми права і ухвалив рішення у цій частині з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції, неповно врахувавши обставини справи, зокрема, укладення договору позики в інтересах сім`ї і за згодою другого з подружжя, неправильно витлумачив статтю 65 СК України, у зв`язку з чим помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону. Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. За таких обставин касаційний суд скасовує постанову апеляційного суду Чернігівської області від 18 травня 2018 року і залишає в силі рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 січня 2018 року в частині вирішення зустрічного позову. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини першої цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку із задоволенням касаційної скарги з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір, сплачений при поданні касаційної скарги, у розмірі 17 620 грн. Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Постанову апеляційного суду Чернігівської області від 18 травня 2018 року скасувати. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 січня 2018 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя залишити в силі. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 у відшкодування судового збору, сплаченого при поданні касаційної скарги, 17 620 грн. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов