Постанова 4817 № 607/780/17

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/780/17Головуючий у 1-й інстанції Провадження № 22-з/4817/51/20 Доповідач - Щавурська Н.Б. Категорія - 301030200 Д О Д А Д К О В А П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 жовтня 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Щавурська Н.Б. суддів - Сташків Б. І., Хома М. В., розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у цивільній справі № 607/780/17 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області, приватного підприємства Землі Придністров`я, Монастириської міської ради, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Монастириської міської ради Савки Сергія Васильовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 , про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, про визнання недійсними витягів з Державного земельного кадастру про реєстрацію земельних ділянок та технічної документації з землеустрою, скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельних ділянок, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ГУ Держгеокадастру в Тернопільській області, приватного підприємства Землі Придністров`я, Монастириської міської ради, державного реєстратора прав на нерухоме майно Монастириської міської ради Савки С.В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 , про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, про визнання недійсними витягів з Державного земельного кадастру про реєстрацію земельних ділянок та технічної документації із землеустрою, скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельних ділянок. Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 21 серпня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсними рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Савки С.В. від 01 серпня 2017 року, індексний номер: 36413818, про державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку площею 0, 16 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6124255500:05:001:0091 та від 01 серпня 2017 року, індексний номер 36413553, про державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку площею 0, 25 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6124255500:05:001:0090 за ОСОБА_1 . У решті позову відмовлено. Заходи забезпечення позову, вжиті у цивільній справі № 603/780/17 згідно ухвали суду від 22 листопада 2017 року у виді накладення арешту на земельну ділянку площею 0, 16 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6124255500:05:001:0091 та земельну ділянку площею 0, 25 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6124255500:05:001:0090 залишено в дії до набрання рішенням законної сили. Стягнуто з Монастириської міської ради Тернопільської області на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в сумі 800 грн. Стягнуто з державного реєстратора прав на нерухоме майно Монастириської міської ради Савки С.В. на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в сумі 800 грн. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 29 листопада 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , державного реєстратора прав на нерухоме майно Монастириської міської ради Савки С.В. задоволено частково. Рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 21 серпня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. У березні 2020 року ОСОБА_1 подала до апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на те, що при прийнятті судом апеляційної інстанції рішення, якою задоволено її апеляційну скаргу, не було вирішено питання розподілу судових витрат, в тому числі, витрат на професійну правничу допомогу. Додатковою постановою Тернопільського апеляційного суду від 23 квітня 2020 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1152 грн. судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 21 серпня 2019 року. В решті вимог відмовлено. Постановою Верховного суду від 23 вересня 2020 року у складі суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 квітня 2020 року в частині розподілу судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, якою в стягненні останніх було відмовлено, скасовано, а справу в цій частині направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд. Скасовуючи частково додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 квітня 2020 року та направляючи справу в цій частині на новий апеляційний розгляд Верховним Судом наголошувалось на необхідності надання належної правової оцінки наявним у справі доказам понесених ОСОБА_1 витрат на правову допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції та прийнятті відповідного процесуального рішення щодо розподілу судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу між сторонами з урахуванням висновку про застосування норм права в подібних правовідносинах, викладеного в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року за результатами розгляду справи № 755/9215/15. У відповідності до ч. 5 ст. 411 Цивільного процесуального кодексу України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. З урахуванням того, що постановою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року додаткова постанова від 23 квітня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору за подання апеляційної скарги в даній справі залишена без змін, то відповідно судом апеляційної інстанції в цій частині питання стягнення судових витрат при новому розгляді не переглядається. Вирішуючи заяву ОСОБА_1 в частині стягнення витрат на правову допомогу, пов`язаних з розглядом її апеляційної скарги, колегія суддів, виходить з таких міркувань. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 270 Цивільного процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно вимог п.п. в). п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції повинна містити в тому числі розподіл судових витрат понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд. Змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, однак питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу не вирішено. Зазначена обставина відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України є підставою для ухвалення судом апеляційної інстанції додаткового рішення. Судом апеляційної інстанції встановлено, що в ході розгляду справи судом першої інстанції, а саме, 10 січня 2019 року ОСОБА_1 подала клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів: копії договору про надання правової допомоги від 06 грудня 2017 року № 41, копії квитанції від 06 грудня 2017 року № 13791577, копії договору доручення на ведення справ у державних, слідчих та судових органах від 28 лютого 2018 року № 077, копій квитанцій № № 028-037 (т. 3 а.с. 241-244). Як вбачається з договору про надання правової допомоги від 06 грудня 2017 року № 41, укладеного між адвокатом Підлузьким В.Д. та Мельничук О.П., остання уповноважує адвоката надавати правову допомогу та представляти інтереси її родини, здійснювати правовий захист їх інтересів і бути їх представником у всіх судових інстанціях України, правоохоронних органах, юридичних особах усіх форм власності з відповідними повноваженнями адвоката у цивільній справі (т. 3 а.с. 242). Згідно копії квитанції від 06 грудня 2017 року за № 13791577 ОСОБА_1 за надання правової допомоги сплатила адвокату ОСОБА_3 гонорар у розмірі 2 000 грн та 100 грн за відрядження (т. 3 а.с. 242 на звор.). З протоколу судового засідання від 04 січня 2018 року вбачається, що вказаного числа адвокат Підлузький В.Д. брав участь у судовому засіданні, як представник третьої особи ОСОБА_1 . Тривалість перебування адвоката в судовому засіданні становила 31 хв. (т. 1 а.с. 89). Договором доручення на ведення справ у державних, слідчих та судових органах від 28 лютого 2018 року за № 077, який укладено між адвокатом Григорьєвим І.О. та Мельничук О.П., передбачено, що адвокат надає правову допомогу останній під час розгляду цивільної справи у Монастириському районному суді, а також здійснює підготовку процесуальних документів (т. 3 а.с. 243). Відповідно до копій квитанцій за №№ 028-037 ОСОБА_1 сплатила адвокату Григорьєву І.О. 11 700, 00 грн, з яких: 7 700 грн за надання юридичних послуг без зазначення їх виду (квитанції №№ 026, 027, 028, 035, 037 на суми відповідно 1 500 грн, 1 000 грн, 1 000 грн, 4 000 грн, 200 грн); 1000 грн за складання пояснень на позов (квитанції № № 029, 030 на суми по 500 грн кожна); 1 500 грн. за підготовку процесуальних документів (квитанції №№ 031, 032, 033) та 1 500 грн за розгляд справи в суді (квитанції №№ 034, 036 на суми 1 000 грн і 500 грн відповідно) (т. 3 а.с. 244). Матеріали справи містять також оригінал витягу з договору про надання правової допомоги № 077, укладеного між адвокатом Григорьєвим І.О. та Мельничук О.П., а також оригінал ордеру серії ІФ № 029509 від 30 березня 2018 року (т. 3 а.с. 101-102). З протоколу судового засідання від 28 серпня 2018 року вбачається, що представник третьої особи ОСОБА_1 - адвокат Григорьєв І.О. брав участь у судовому засіданні, як представник третьої особи ОСОБА_1 . Загальна тривалість судового засідання з участю адвоката становила 2 год. 06 хв. (т. 3 а.с. 103, 107-108). Загальна сума сплачених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу складає 13 800 грн. Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076- VІ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI). Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Згідно з частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Відповідно до п.п. 1, 2, 4, 5, 6, 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Зі змісту ст.ст. 10-13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19). Колегія суддів приймає до уваги положення ч. 3 тст. 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, критерій розумності їх розміру; конкретні обставини справи; факт подання ОСОБА_1 доказів про сплату коштів за надання правничої допомоги до суду першої інстанції у передбачені ч. 8 ст. 141 ЦПК України строки та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню. При цьому, з урахуванням факту доведеності здійснення таких витрат, відшкодуванню ОСОБА_1 позивачем ОСОБА_2 підлягають витрати в сумі 2 100 грн (що складаються з 2 000 грн гонорар і 100 грн за відрядження), сплачених за надання правової допомоги адвокатом Підлузьким В.Д, який представляв інтереси ОСОБА_1 у судовому засіданні 04.01.2018 року та частково в сумі 1 500 грн., сплачених за надання правової допомоги адвокатом Григор`євим І.О., який представляв інтереси ОСОБА_1 у судовому засіданні 28.08.2018 року, а всього на суму 3 600 грн. Що стосується решти витрат на правову допомогу, сплачених заявником адвокату Григор`єву І.О. на суму 10 200 грн., то, на думку колегії суддів, такі стягненню в користь ОСОБА_1 не підлягають, оскільки не підтверджують факт їх понесення стороною саме в зв`язку з розглядом даної справи. Так, само по собі зазначення у квитанціях №№ 026, 027, 028, 035, 037 на загальну суму 7 700 грн про факт надання юридичних послуг адвокатом без конкретизації таких послуг у договорі чи в окремому акті виконаних робіт, не може на думку колегії суддів, свідчити, що вказані послуги надавалися саме в зв`язку з розглядом даної цивільної справи, оскільки договір доручення від 28 лютого 2018 року за № 077 (розділ 1), окрім надання правової допомоги при розгляді цивільної справи в Монастириському районному суді, передбачає також представництво адвокатом інтересів замовника у державних і слідчих органах. Крім цього, з урахуванням відсутності в матеріалах справи будь-яких письмових пояснень на позов від імені ОСОБА_1 чи адвоката Григор`єва І.О. у період з часу укладення з останнім вищезгаданого договору доручення (з 28.02.2018 року) і до дня укладення (03.10.2018 року) відповідного договору на представництво з іншим адвокатом ( ОСОБА_4 ), який в подальшому одноособово здійснював представництво інтересів ОСОБА_1 , не можна вважати доведеними в даній справі й сплачені стороною ОСОБА_1 витрати в сумі 1 000 грн за складання пояснень на позов згідно квитанцій № № 029, 030 на суми по 500 грн кожна. Також, не можна визнати доведеними, як такі, що понесені в зв`язку з розглядом даної справи й витрати ОСОБА_1 в сумі 1 500 грн. за підготовку адвокатом процесуальних документів (квитанції №№ 031, 032, 033 на суму 500 грн кожна), так як відсутні докази (акт виконаних робіт), які б конкретизували, які саме процесуальні документи складалися адвокатом за час його представництва з метою можливості перевірки наявності таких саме у матеріалах справи. Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи без клопотання іншої сторони. ОСОБА_2 не зверталася до суду з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Керуючись ст.ст. 15; 133 ч.1, ч.3 п.1; 137 ч.ч. 2-4; 141 ч.8; 270 ч.1 п.3; 381 ч.ч. 1, 3; 382 ч.ч. 1, 2; 384 ч.1; 389 ч.1; 390 ч.1; 391 ч.1 Цивільного процесуального кодексу України, суд П О С Т А Н О В И В: Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково. Прийняти в цивільній справі № 603/780/17 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області, приватного підприємства Землі Придністров`я, Монастириської міської ради, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Монастириської міської ради Савки Сергія Васильовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 , про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, про визнання недійсними витягів з Державного земельного кадастру про реєстрацію земельних ділянок та технічної документації із землеустрою, скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельних ділянок додаткове рішення в частині судових витрат на професійну правничу допомогу. Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 600 (три тисячі шістсот) грн. Додаткове рішення набирає законної сили з дня його прийняття і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції в особі Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення. Дата складання повного судового рішення 28 жовтня 2020 року. Головуючий Судді