Постанова 4824 № 752/15698/17

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 жовтня 2020 року м. Київ Справа № 752/15698/17 Провадження: № 22-ц/824/10020/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль A.A., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 листопада 2019 року, ухвалене під головуванням судді Плахотнюк К.Г., у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», ОСОБА_1 про відшкодування матеріального збитку, заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в с т а н о в и в: У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому із урахуванням уточнення позовних вимог, просив стягнути з ПрАТ «СК «ВУСО» на його користь невиплачену частину страхового відшкодування у розмірі 22 598,13 грн, а з ОСОБА_1 , як особи, яка завдала йому шкоду, різницю між фактичним розміром шкоди і фактичною страховою виплатою у розмірі 13 298,47 грн. Свої вимоги мотивував тим, що 24 лютого 2017 року о 13 годині 00 хвилин ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки Ford Focus, д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по проспекту Перемоги, біля будинку № 15 у місті Києві, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого допустив зіткнення з транспортним засобом марки KІА, модель VENGA, д.н.з. НОМЕР_2 , що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів. Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 19 травня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні зазначеного ДТП. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ПрАТ «СК «ВУСО» відповідно до умов полісу ОСЦПВВНТЗ № АК 459246. ПрАТ «СК «ВУСО» здійснило часткову виплату страхового відшкодування у розмірі 29 649,35 грн. Разом з тим, відповідно до висновку 254/4-17 про визначення матеріального збитку, загальна вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «KIA VENGA», д.н.з. НОМЕР_2 , становить 64 345,95 грн., а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу матеріальний збиток складає 51 047,48 грн. Окрім цього, ним, ОСОБА_2 було сплачено вартість послуг оцінювача в розмірі 1 200 грн. Отже, загальна сума матеріального збитку складає 52 247,48 грн. Ураховуючи лише часткову виплату страхового відшкодування ПрАТ «СК «ВУСО», ОСОБА_2 посилаючись на положення статті 1194 ЦК України, вважав, що з ПрАТ «СК «ВУСО» на його користь підлягає стягненню 22 598,13 грн, а з ОСОБА_1 - 13 298,47 грн. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 5 листопада 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ПрАТ «СК «ВУСО» на користь ОСОБА_2 21 398,13 грн страхового відшкодування; 1200 грн - витрат на послуги оцінювача; 444,02 грн судових витрат по сплаті судового збору, що разом складає належну до стягнення суму в розмірі 23 042,15 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 13 298,47 грн майнової шкоди; 260,78 грн судових витрат по сплаті судового збору, що разом складає належну до стягнення суму в розмірі 1 355,25 грн. Не погодившись із таким судовим рішенням, ПрАТ «СК «ВУСО» подало апеляційну скаргу. Постановою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року апеляційну скаргу ПрАТ «СК «ВУСО» задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 листопада 2019 року в частині задоволення позовних вимог до ПрАТ «СК «ВУСО» скасовано та прийнято в цій частині постанову наступного змісту. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПрАТ «СК «ВУСО» про відшкодування матеріального збитку, заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. У червні 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 листопада 2019 року, яка обґрунтована тим, що він, ОСОБА_1 , не був обізнаний про розгляд даної справи ні у суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції, оскільки проживає за іншою адресою, ніж та, що міститься в матеріалах справи. Зазначав, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції помилково вважав належним доказом у справі висновок 254/4-17 про визначення матеріального збитку, оскільки такий висновок судом апеляційної інстанції при перегляді справи за апеляційною скаргою ПрАТ «СК «Вусо» визнано неналежним доказом у справі. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Згідно полісу обов`язкового страхування, страхова сума за шкоду, заподіяну майну, становить 100 000 грн, та на його думку, є страховим відшкодуванням Отже, вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого у ДТП автомобіля є меншою за страхову суму (ліміт відповідальності). Вимог про стягнення різниці між вартістю відновлювального ремонту та сумою коефіцієнту фізичного зносу, яка не виплачена ПрАТ «СК «Вусо», позивачем заявлено не було. Просив рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього майнової шкоди та судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові. Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 370 ЦПК України, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави. За результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 382 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи. Ухвалами Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. За правилом частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів частини 13 статті 7 ЦПК України та частини 1 статті 369 ЦПК України. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Конюшко Д.Б. в інтересах ОСОБА_2 зазначив, що перекладання ОСОБА_1 свого обов`язку щодо відшкодування шкоди позивачу на страховика є безпідставним та таким, що суперечить положенням статті 1194 ЦК України та практиці Верховного Суду. Шилін В.А. в інтересах ПрАТ «СК «Вусо» у відзиві на апеляційну скаргу підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_1 , проти її задоволення не заперечував. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою ПрАТ «СК «Вусо», колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судами, 24 березня 2017 року о 13:00 годину ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки Ford Focus, д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по просп. Перемоги біля будинку № 15 у місті Києві, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого допустив зіткнення з транспортним засобом марки KІА Venga, д.н.з. НОМЕР_2 , що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів. Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 19 травня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП і застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у розмірі 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн. Власником транспортного засобу «КІА», держаний номерний знак НОМЕР_3 є ОСОБА_2 (а.с.4). Згідно наданого позивачем висновку №254/4-17, загальна вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «KIA VENGA», д.н.з. НОМЕР_2 становить 64 345,95 грн., вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 51 047,48 грн. Позивачем сплачено вартість послуг оцінювача в розмірі 1 200 грн. 11 квітня 2017 року ОСОБА_2 до ПрАТ «СК «ВУСО» подано заяву про виплату страхового відшкодування № 16592/у. Згідно страхового акта №5954-24 від 19 липня 2017 року, складеного ПрАТ «СК «ВУСО», загальна сума страхового відшкодування склала 29 649,35 грн (т. 1 а.с. 34). 19 липня 2017 року ПрАТ «СК «ВУСО» здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 29 649,35 грн (т. 1 а.с. 35). Задовольняючи позов в частині позовних вимог до ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із положень статті 1194 ЦК України та наданого позивачем висновку №254/4-17 та вважав, що страхова виплата є недостатньою для повного відшкодування завданої позивачу шкоди, у зв`язку із чим підлягає стягненню на користь позивача матеріальна шкода в розмірі 13 298, 47 грн. Колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За змістом частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, що її завдала. Відповідно до частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи і виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Згідно ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Згідно ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Відповідно до ч. 1 ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентується спеціальним законом - Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних-транспортних засобів» передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та (або) майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Згідно ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до п. 9.1. ст. 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Згідно п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом. Страхові виплати згідно п. 9.4. цієї статті за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування. Пунктом 12.1 ст. 12 Закону передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Відповідно до ч. 22.1 ст. 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до ст. 29 Закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Вищевикладене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року за результатами розгляду справи № 755/18006/15-ц щодо правильного застосування норм права при стягненні матеріальної шкоди з особи, яка застрахувала свою відповідальність. З матеріалів справи убачається, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК/459246 застрахована у ПрАТ «СК «ВУСО», страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду, заподіяну майну 100 000 грн. ПрАТ «СК «ВУСО» виплатило позивачу суму страхового відшкодування з урахуванням зносу у розмірі 29 649,35 грн. Отже, виходячи із того, що розмір заявленого позивачем відшкодування, знаходиться в межах встановлено страховим полісом ліміту (100 000 грн.), висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача матеріальної шкоди є помилковим. При цьому, колегія суддів зазначає, що позивач звернувся до страховика за відшкодуванням майнової шкоди та отримав таке відшкодування. Лише у разі, якщо розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, деліктне зобов`язання зберігається до виконання відповідачем, як особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку щодо відшкодування позивачу різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), одержаним від страховика, що передбачено ст. 1194 ЦК України. В даному випадку розмір шкоди не перевищує ліміту відповідальності, проте розмір шкоди визначений з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу. Звернувшись до суду, позивач вказував на те, що згідно висновку №254/4-17 від 16 квітня 2017 року загальна вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «KIA VENGA», д.н.з. НОМЕР_2 становить 64 345,95 грн., вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 51 047,48 грн. Досліджуючи такий доказ, колегія суддів зважує на те, що у даному висновку експерта в порушення Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів зазначені запасні частини, які не були пошкоджені внаслідок ДТП, що мала місце 24.02.2017 року. Окрім того, у ньому зазначена ціна нового автомобіля КІА RІО, а не Kia Venga, тобто, іншої марки автомобіля. Окрім того, слід відмітити, що відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який є спеціальною нормою для страховика цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ, обов`язок встановлення розміру та характеру збитків, завданих пошкодженому ТЗ, покладено саме на страховика цивільно-правової відповідальності власника наземного ТЗ, а не на будь-яку іншу установу, організацію чи фізичну особу-підприємця. При цьому слід зауважити, що позивач, посилаючись на дані звіту №254/4-17, не надав суду жодного доказу на підтвердження факту відновлення пошкодженого автомобіля. Суд першої інстанції помилково послався на дані наданого позивачем звіту, та не надав належної правової оцінки звіту № 176 від 16 червня 2017 року про оцінку вартості автомобіля Kia Venga д.н.з. НОМЕР_2 , що складений на замовлення СК «Вусо». Згідно висновку № 176 матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля Kia Venga д.н.з. НОМЕР_2 в результаті його пошкодження в ДТП, становить 35 579,22 грн, з урахуванням зносу - 29 649,35 грн (а.с.115-135). Страховиком було виконано вимоги пункту 34.2 ст. 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки представник страховка оглянув пошкоджений автомобіль в межах строку, визначеного Законом, за його місцезнаходженням для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків, які в подальшому були відшкодовані. Отже, підстав для неприйняття до уваги звіту оцінки вартості матеріальної шкоди № 176 від 16 червня 2017 року, складеного на замовлення СК «Вусо»», у суду першої інстанції не було. Оскільки розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди у зв`язку з встановленням законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то у такому разі майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, у загальному порядку, тобто, ОСОБА_1 у розмірі 5 929,87 грн (35 579,22 грн - 29 649,35 грн). Перевіряючи інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , зокрема, щодо неналежного повідомлення його як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції про розгляд даної справи, колегія суддів відмічає наступне. Як убачається із копій протоколу про адміністративне правопорушення БР № 118850 від 24.03.2017 року, схеми ДТП та постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 19.05.2017 року, що наявні в матеріалах справи, місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 . Підписуючи протокол про адміністративне правопорушення БР № 118850 від 24.03.2017 року та схему ДТП, ОСОБА_1 особисто зазначив саме цю адресу. Ураховуючи наявні в матеріалах справи дані щодо місця проживання відповідача ОСОБА_1 , судами судові повістки направлялись ОСОБА_1 за зазначеною ним адресою: АДРЕСА_1 . Однак, поштові відправлення повернуті на адресу суду із відмітками «за вказаною адресою відсутній». Відповідно до ч.4 ст.74 ЦПК повістка повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи мали достатньо часу для явки і підготовки до участі в розгляді справи, але не пізніше, ніж за 3 дні до судового засідання, а повістка-повідомлення - завчасно. Повістка разом із розпискою, а у випадках, установлених кодексом, разом із копіями відповідних документів, надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. У разі відсутності особи за вказаною адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручені їй належним чином (ч.5 ст.74 ЦПК). Приписи ЦПК України як на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, так і на момент розгляду справи апеляційним судом дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за вказаною адресою відсутній» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції за наведених скаржником обставин не має. Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що розмір заявленого позивачем відшкодування, знаходиться в межах встановленого страховим полісом ліміту, не надав належної оцінки наявному у матеріалах справи звіту № 176 від 16 червня 2017 року та, як наслідок, дійшов помилкового висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнової шкоди у розмірі 13 298,47 грн. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ураховуючи вищевикладене колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 листопада 2019 року та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову. Водночас, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що апеляційним судом справа за скаргою ПрАТ «СК «Вусо» в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 не розглядалась, рішення у цій частині судом апеляційної інстанції не ухвалювалось. Проте, згідно резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року судом апеляційної інстанції рішення суду в частині задоволення позовних вимог до ПрАТ «СК «ВУСО» скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог, в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Відповідно до ч. 3 ст. 370 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 382 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції. За наведених обставин, постанова Київського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року підлягає скасуванню в частині залишення решти рішення суду першої інстанції без змін. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. 141 ЦПК України). Як убачається із матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду із позовною заявою судовий збір сплачено у розмірі 704,80 грн. ОСОБА_1 при поданні апеляційної скарги судовий збір сплачено у розмірі 391,81 грн. Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із частковим задоволенням позову з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 313,63 грн, а з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 217,45 грн у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги. Ураховуючи положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне зобов`язати ОСОБА_1 сплатити різницю ОСОБА_2 у розмірі 96,18 грн. Керуючись ст.ст. 369, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріального збитку, заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення цих позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) майнову шкоду у розмірі 5 929,87 грн (п`ять тисяч дев`ятсот двадцять дев`ять) 87 копійок, витрати по сплаті судового збору у розмірі 96 (дев`яносто шість) грн 18 коп, а всього 6026,05 грн (шість тисяч двадцять шість) 05 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Невідома Судді А.А. Пікуль Д.Р. Гаращенко