Постанова КЦС ВС № 761/28514/15-ц

Постанова Іменем України 28 жовтня 2020 року м. Київ справа № 761/28514/15-ц провадження № 61-3758св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Кузнєцова В. О., суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю., учасники справи: позивач (відповідач за зустрічними позовами) - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк», відповідачі: ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом, третя особа за зустрічним позовом), ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом, третя особа за зустрічним позовом), розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Акціонерного товариства «Універсал Банк» та представника ОСОБА_2 і ОСОБА_1 - адвоката Череміна Дениса Вадимовича на постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 рокуу складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 29 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк»), яке змінило назву на ПАТ «Універсал Банк»,та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014-2008-1387 (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 80 000 доларів США під 12,45 % річних з кінцевим терміном повернення до 10 квітня 2038 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором 29 квітня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 014-2008-1387-Р (далі - Договір поруки), за яким поручитель зобов`язалася перед банком нести солідарну відповідальність за невиконання позичальником всіх його зобов`язань, що виникли з Кредитного договору, як існуючих, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за Кредитним договором станом на 19 серпня 2015 року в нього утворилася заборгованість перед банком в розмірі 44 240,04 доларів США, з яких: 953,34 доларів США - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 43 217,29 доларів США - сума дострокового стягнення тіла кредиту, 69,41 доларів США - заборгованість за підвищеними процентами. Враховуючи викладене, ПАТ «Універсал Банк» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати. У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Універсал Банк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсними Кредитного договору та договору іпотеки, зарахування коштів, посилаючись на те, що перед укладенням Кредитного договору банк не надав йому в письмовій формі об`єктивної, повної та достовірної інформації про умови кредитування та про орієнтовну сукупну вартість кредиту. Умови Кредитного договору передбачають право банку змінювати відсоткову ставку в односторонньому порядку, що суперечить статті 1056-1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є несправедливими відносно нього як споживача фінансових послуг та такими, що не відповідають вимогам статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів». Вказані обставини свідчать про недійсність Кредитного договору в цілому. З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 29 квітня 2008 року між ним та ВАТ «Універсал Банк» було укладено договір іпотеки, за умовами якого він передав в іпотеку банку належну йому квартиру АДРЕСА_1 . Зважаючи на вимоги частини другої статті 548 ЦК України, якою передбачено, що недійсність основного зобов`язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, зазначений договір іпотеки також є недійсним. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсними Кредитний договір та договір іпотеки, а також застосувати частину першу статті 216 ЦК України стосовно наслідків недійсності правочину та зарахувати сплачені ним 50 312,54 доларів США відсотківза Кредитним договором в рахунок погашення тіла кредиту. У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Універсал Банк», третя особа - ОСОБА_1 , про припинення Договору поруки, посилаючись на те, що з 15 липня 2008 року банк без її згоди підвищив відсоткову ставку за Кредитним договором до 13,45 % річних, внаслідок чого відбулося збільшення вартості кредиту на 4 266 доларів США та збільшився обсяг її відповідальності. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила припинити Договір поруки з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року у складі судді Гончарука В. П. в задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Припинено Договір поруки. Стягнуто з ПАТ «Універсал Банк» на користь ОСОБА_2 5 571 грн судових витрат за оплату експертизи. Стягнуто з ПАТ «Універсал Банк» на користь ОСОБА_1 5 571 грн судових витрат за оплату експертизи. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач за первісним позовом не надав належних доказів на підтвердження розміру кредитної заборгованості. Згідно з висновком судової економічної експертизи від 23 листопада 2017 року № 1756/23015/17-45, складеним Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, розрахунок заборгованості позичальника ОСОБА_1 перед ПАТ «Універсал Банк» не відповідає умовам Кредитного договору та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту. Тому суд не має можливості встановити дійсну суму заборгованості за Кредитним договором. Підписавши Кредитний договір та договір іпотеки,ОСОБА_1 погодився з усіма його умовами. Порушень вимог закону при укладенні зазначених договорів не встановлено і доказів їх укладення на вкрай невигідних для позичальника умовах не надано. При цьому банком було збільшено відсоткову ставку за кредитом з порушенням умов пункту 2.1 Договору поруки, внаслідок чого відбулося збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди. Тому порука ОСОБА_2 припинилася з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України. Додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 02 серпня 2018 року доповнено рішення цього суду від 18 квітня 2018 року, стягнуто з ПАТ «Універсал Банк» на користь держави судовий збір в розмірі 551,20 грн. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Універсал Банк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсними Кредитного договору та договору іпотеки, зарахування коштів, а також додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 серпня 2018 року в апеляційному порядку не оскаржувалися. Постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року в частині відмови в задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» про стягнення заборгованості за Кредитним договором та в частині припинення Договору поруки скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» прострочену заборгованість за Кредитним договором в сумі 953,34 доларів США. В іншій частині позову ПАТ «Універсал Банк» відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» судовий збір у сумі 1 522,50 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» судовий збір у сумі 2 349,30 грн. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок судової економічної експертизи не підтверджує факт відсутності заборгованості за Кредитним договором. Банк надав суду довідку-розрахунок заборгованості, виписки аналітичних рахунків № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 , якими підтверджується, що ОСОБА_1 з травня 2008 року по 10 січня 2015 року щомісячно сплачував заборгованість за кредитом, а з 10 січня 2015 року - не в повному обсязі, внаслідок чого станом на 09 серпня 2015 року в нього утворилася прострочена заборгованість за тілом кредиту в розмірі 953,34 доларів США та 69,41доларів США - за підвищеними процентами. Враховуючи загальні засади цивільного законодавства, зокрема принципи справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 статті 3 ЦК України), оскільки дії відповідачів не завдали шкоди позивачу і ОСОБА_1 сплатив майже половину суми кредиту, суд вважав можливим задовольнити позовні вимоги банку частково та стягнути на його користь лише прострочену заборгованість за тілом кредиту в сумі 953,34 доларів США, яка виникла станом на 19 серпня 2015 року. Умовами Кредитного договору встановлена базова процентна ставка 12,45 % річних та підвищена процентна ставка 37,35 % річних за користування коштами понад встановлений строк (або термін погашення). Матеріали справи не містять доказів внесення змін до Кредитного договору, тому висновок місцевого суду про припинення поруки ОСОБА_2 у зв`язку із збільшенням банком відсоткової ставки є необґрунтованим. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи. 20 лютого 2019 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвокат Черемін Д. В. подав до Верховного Суду касаційні скарги, в яких просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційні скарги представника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвоката Череміна Д. В. мотивовані тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи, не дослідив належним чином доказів, не звернув уваги на наданий ним розрахунок заборгованості за Кредитним договором і помилково послався на розрахунок, наданий банком, з якого неможливо встановити дійсну суму заборгованості. В ході судового розгляду представник банку не заперечував факт зміни банком процентної ставки за Кредитним договоромв односторонньому порядку. Апеляційний суд не спростував висновків суду першої інстанції про те, що порука ОСОБА_2 припинилася з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України. 22 лютого 2019 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») також подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Касаційна скарга АТ «Універсал Банк» мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно стягнув з відповідачів лише прострочену заборгованість за Кредитним договором в сумі 953,34 доларів США. З 10 січня 2015 року ОСОБА_1 має прострочену заборгованість за Кредитним договором, тому банк направив йому та поручителю вимоги від 31 липня 2015 року, за змістом яких повідомив про необхідність усунення порушень умов Кредитного договору. Оскільки позичальник та поручитель не виконали зазначених вимог, то термін повернення кредиту визнано банком таким, що настав достроково, відповідно в банку виникло право на дострокове повернення всієї суми кредиту, відсотків, комісії та інших платежів. У травні 2019 року АТ «Універсал Банк» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Череміним Д. В., в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що апеляційний суд дав належну оцінку наявним у справі доказам та дійшов обґрунтованих висновків про солідарне стягнення з відповідачів на користь банку 953,34 доларів США простроченої заборгованості за тілом кредиту. Рух справи в суді касаційної інстанції. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Універсал Банк». Цивільну справу № 761/28514/15-ц витребувано з Дніпровського районного суду міста Києва. 28 березня 2019 року справа № 761/28514/15-ц надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами представника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвоката Череміна Д. В. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційних скарг, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційних скарг). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав. За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Апеляційним судом встановлено, що 29 квітня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», яке в подальшому змінило назву на ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 80 000 доларів США під 12,45 % річних з кінцевим терміном повернення до 10 квітня 2038 року. Пунктом 1.1.1 Кредитного договору передбачено, що за користування коштами понад встановлений строк (або термін погашення) нараховується процентна ставка в розмірі 37,35 % річних (підвищена процентна ставка). Розмір підвищеної процентної ставки за користування кредитом понад встановлені цим договором терміни сплати щомісячних платежів застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника. Нарахування та облік таких процентів кредитор здійснює відповідно до умов цього договору, додатків до нього та вимог чинного законодавства України, зокрема нормативних актів Національного банку України. Під терміном «прострочена сума основного боргу» сторони розуміють суму кредиту, що надана позичальнику за договором та станом на певну дату не повернена останнім до кредитора у терміни її погашення згідно умов договору. Згідно з пунктом 1.1.2 Кредитного договору, якщо оплата простроченої суми основного боргу позичальника не була здійснена протягом перших трьох календарних днів з дати прострочення сплати суми основного боргу, то на прострочену суму основного боргу позичальника нараховується підвищена процентна ставка, починаючи з першого дня виникнення такого прострочення. Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором 29 квітня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки, за яким поручитель зобов`язалася перед банком нести солідарну відповідальність за невиконання позичальником всіх його зобов`язань, що виникли з Кредитного договору, як існуючих, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Відповідно до частини другої статті 555 ЦК України поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов`язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг. З огляду на викладене поручитель хоч і пов`язаний з боржником певними зобов`язальними відносинами, але є самостійним суб`єктом у відносинах з кредитором. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України). Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (частина перша статті 654 ЦК України). За положеннями частини першої статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Таким чином, у зобов`язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком. Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання. Такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19). ОСОБА_1 не виконував належним чином взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим, згідно з наданим ПАТ «Універсал Банк» розрахунком, станом на 19 серпня 2015 року в нього утворилася заборгованість перед банком в розмірі 44 240,04 доларів США, з яких: 953,34 доларів США - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 43 217,29 доларів США - сума дострокового стягнення тіла кредиту, 69,41 доларів США - заборгованість за підвищеними процентами. На підтвердження заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором банк надав також довідку-розрахунок заборгованості, виписки з рахунків позичальника № НОМЕР_1 ; № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 . Згідно з висновком судової економічної експертизи від 23 листопада 2017 року № 1756/23015/17-45, складеним експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, розрахунок заборгованості позичальника ОСОБА_1 (по сплаті процентів за кредит та погашення основної суми боргу, пені, штрафу) перед ПАТ «Універсал Банк» не відповідає умовам Кредитного договору та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг. Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи частково первісний позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судова економічна експертиза не містить висновку про відсутність в позичальника заборгованості за Кредитним договором, натомість наявність у ОСОБА_1 простроченої заборгованості за тілом кредиту підтверджується наданим банком розрахунком заборгованості та виписками з рахунків позичальника. Оскільки кредит надано на строк до 10 квітня 2038 року і позичальник повернув банку майже половину тіла кредиту, то апеляційний суд вважав можливим стягнути солідарно з позичальника та поручителя на користь банку лише прострочену заборгованість за тілом кредиту в сумі 953,34 доларів США, яка виникла станом на 19 серпня 2015 року. З огляду на те, що умовами Кредитного договору встановлена базова процентна ставка 12,45 % річних та підвищена процентна ставка 37,35 % річних, і матеріали справи не містять доказів внесення змін до Кредитного договору, апеляційний суд дійшов висновку про те, що передбачені частиною першою статті 559 ЦК України підстави для припинення поруки ОСОБА_2 відсутні. Однак такі висновки ґрунтуються на неправильному застосуванні до спірних правовідносин норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак. Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Однак суд апеляційної інстанції не врахував наведених вище вимог процесуального законодавства, не дослідив належним чином розрахунок заборгованості за Кредитним договором, поданий представником ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвокатом Череміним Д. В., який було долучено до зустрічних позовних заяв, а також не спростував доводів відповідачів за первісним позовом про те, що банк не мав права нараховувати заборгованість за підвищеними процентами і в порушення умов Кредитного договору та вимог чинного законодавства збільшив розмір процентної ставки з 12,45 % до 13,45 % в односторонньому порядку. Посилання апеляційного суду на те, що Кредитний договір є чинним і матеріали справи не містять доказів внесення змін до його умов щодо базової процентної ставка 12,45 % річних та підвищеної процентної ставки 37,35 % річних за користування коштами понад встановлений строк (або термін погашення), не спростовують вищенаведених доводів відповідачів за первісним позовом та наданого їх представником - адвокатом Череміним Д. В. розрахунку заборгованості, оскільки апеляційний суд не перевірив його на відповідність умовам Кредитного договору. Згідно з пунктами 2.4, 2.5 Кредитного договору його сторони передбачили, що погашення основної суми кредиту та процентів здійснюється шляхом сплати позичальником щомісячних платежів. Розмір щомісячного платежу встановлений у графіку погашення кредиту, що викладений в додатку № 2 до цього договору. За змістом пункту 5.2.5 Кредитного договору його сторони погодили, що у випадку прострочення сплати чергового платежу за кредитом та/або процентів понад 2 місяці та направлення кредитором на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і неусунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 30-ти календарних днів з дати відправлення вказаного повідомлення (вимоги), термін повернення кредиту вважається таким, що настав на 31-й календарний день з дати відправлення кредитором позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту. Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання та визначили умови такого повернення. Судом апеляційної інстанції встановлено, що з 10 січня 2015 року позичальник не в повному обсязі сплачував заборгованість за кредитом. Звертаючись до суду з цим позовом, ПАТ «Універсал Банк» посилалося на те, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за Кредитним договором йому та поручителю було направлено вимоги від 31 липня 2015 року про дострокове повернення кредиту. За змістом вказаних вимог банк попереджав боржника та поручителя, що у випадку невиконання його вимог термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на 61-й день з моменту отримання цих вимог та банк буде вимушений стягнути всю суму кредиту в примусовому порядку з покладенням на боржника та поручителя витрат, пов`язаних із сплатою судового збору та витрат виконавчого провадження. Однак апеляційний суд не перевірив, чи змінив банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов Кредитного договору строк виконання основного зобов`язання з огляду на те, що пунктом 5.2.5 Кредитного договору передбачено настання терміну повернення кредиту на 31-й календарний день з дати відправлення кредитором позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту, тоді як вимоги від 31 липня 2015 року вказують на настання терміну повернення кредиту на 61-й день з моменту їх отримання позичальником та поручителем. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції). Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»). Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів». Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16). Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зі змінами, передбаченими Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Отже, частина десята статті 11 зазначеного Закону в редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором. Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19). Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не обґрунтував належним чином своїх висновків та не встановив з достатньою повнотою фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив доводів апеляційної скарги, не дослідив наданих сторонами доказів, не з`ясував, на які потреби був виданий кредит, чи є цей кредит споживчим, чи є підстави для застосування до спірних правовідносин частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній до 10 червня 2017 року, чи змінив банк з дотриманням вимог закону та умов Кредитного договору строк виконання основного зобов`язання та чи виникло у зв`язку з цим у позивача право на дострокове стягнення всієї суми заборгованості. За таких обставин суд дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для стягнення кредитної заборгованості у визначеному в оскаржуваній постанові обсязі (про що позивач не просив) та про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 . У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»). В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій. Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційних скарг, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховним Судом взято до уваги, що суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальних законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Верховним Судом враховано тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи. Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги Акціонерного товариства «Універсал Банк» та представника ОСОБА_2 і ОСОБА_1 - адвоката Череміна Дениса Вадимовича задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов