Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/6112/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6112/19 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 листопада 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І. За участю секретаря: Кондрат Л.Г. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2020 року, суддя Мазур А.С., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,- У С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся з адміністративеним позовом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни, в якому просив суд: визнати протиправними дії Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Л.Л. з розгляду електронного звернення ОСОБА_1 - заяви №2 від 08.10.2018 року "Щодо сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством прав та інтересів громадян, повідомлення щодо порушення вимог законодавства, а саме Закону України "Про доступ до публічної інформації" посадовими особами Дубенської районної державної адміністрації Рівненської області та про недоліки в їх діяльності"; зобов`язати Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Денісову Л.Л. провести належний розгляд електронного звернення ОСОБА_1 - заяви від 08.10.2018 року №2 "щодо сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством прав та інтересів громадян, повідомлення щодо порушення вимог законодавства, а саме Закону України "Про доступ до публічної інформації" посадовими особами Дубенської районної державної адміністрації Рівненської області та про недоліки в їх діяльності" з забезпеченням дотримання прав заявника, передбачених Законом України "Про звернення громадян" та конкретно визначених у зверненні; стягнути з Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Л.Л. на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 10 972,15 грн, з яких 768,40 грн - фактично сплачений судовий збір та 10 203,75 грн - витрати на правничу професійну допомогу. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 Положення про Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, завтердженого наказом №4/8-12 від 20.06.2012 року Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Секретаріат) є постійно діючим органом, що утворюється Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений) відповідно до статті 10 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" для забезпечення діяльності Уповноваженого. Секретаріат є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка. За змістом частини 4 Порядку Секретаріат Уповноваженого: 10) готує пропозиції щодо відкриття провадження у справах про порушення прав і свобод людини та здійснює реалізацію відкритих проваджень; 11) за дорученням Уповноваженого надсилає звернення громадян за належністю до відповідних органів разом із рекомендаціями щодо дотримання стандартів у галузі прав людини, а також контролює розгляд таких звернень; 12) за дорученням Уповноваженого бере участь у перевірках стану додержання прав і свобод людини органами державної влади. Згідно з частиною 7 Положення за дорученням Уповноваженого працівники Секретаріату мають право діяти від імені Уповноваженого та представляти його інтереси з усіма правами, що надані чинним законодавством України. Судом першої інстанції встановлено, що 30.08.2018 року позивач звернувся до Дубенської районної державної адміністрації із запитом №1 про надання публічної інформації шляхом надання копій документів, пов`язаних із земельними ділянками, які знаходяться в постійному користуванні ПАТ "Мирогощанський аграрій". Дубенська районна державна адміністрація Рівненської області листом від 31.08.2018 року №34/05-34/18 повідомила ОСОБА_1 про продовження строку надання інформації до 20 робочих днів. Станом на 08.10.2018 року запитувану інформацію позивачу не надано, у зв`язку з чим електронною поштою він направив до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини заяву від 08.10.2018 року №2 щодо сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством прав та інтересів громадян, повідомлення щодо порушення вимог законодавства, а саме Закону Укаїни "Про доступ до публічної інформації" посадовими особами Дубенської районної державної адміністрації Рівненської області та про недоліки в їх діяльності. Зокрема, позивач зазначив, що Дубенська районна державна адміністрація Рівненської області в установлений законодавством строк не надала йому запитувану інформацію у відповідь на інформаційний запит від 30.08.2018 року №1, що свідчить про вчинення нею адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною другою статті 212-3 КУпАП (порушення Закону України "Про доступ до публічної інформації" у зв`язку з ненаданням інформації, несвоєчасним наданням інформації). З огляду на викладене позивач просив відповідача перевірити за його участі викладені в заяві факти та обставини; зобов`язати Дубенську районну державну адміністрацію Рівненської області терміново надати йому точну та повну інформацію у відповідь на його запит; негайно скласти адміністративні протоколи про адміністративне правопорушення щодо посадових осіб Дубенської районної державної адміністрації та вжити заходів щодо притягнення їх до адміністративної відповідальності. Відповідь на заяву від 08.10.2018 року №2 позивач просив надати у визначений законом строк на його електронну пошту. З листа представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Барвінського В. від 26.03.2019 року №5/15-К327900, 327897, 327903.18-2/10-32, адресованого ОСОБА_1 , вбачається, що за результатами розгляду його звернень від 08.10.2018 року №№1-3, а отже й заяви №2, йому надавалась відповідь листом від 06.11.2018 року №22/15-К327897, 327900, 327903.18/10-183. Однак, у позовній заяві інформація про отримання позивачем листа від 06.11.2018 №22/15-К327897, 327900, 327903.18/10-183 відсутня, а відповідач доказів щодо направлення цього листа на адресу позивача суду не надав, що є підставою для висновку суду про не направлення цього листа ОСОБА_1 21.11.2018 року позивач звернувся до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини з пропозицією щодо звернень від 08.10.2018 №№1-3, в якій зазначив, що надані Дубенською районною державною адміністрацією Рівненської області відповіді на його запити від 27.08.2018 та від 30.08.2018 року №№1-3 не відповідають вимогам Закону України "Про доступ до публічної інформації". Проте, докази щодо направлення цієї пропозиції на адресу відповідача позивач до суду не надав, тому суд вірно не взяв до уваги твердження позивача про звернення до відповідача зі згаданою пропозицією. Листом від 26.03.2019 року №5/15-К327900, 327897, 327903.18-2/10-32 представник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Барвінський В. додатково до листа від 06.11.2018 №22/15-К327897, 327900, 327903.18/10-183 щодо результатів розгляду звернень ОСОБА_1 від 08.10.2018 №№1-3 стосовно ймовірного порушення посадовими особами Дубенської районної державної адміністрації Рівненської області вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" повідомив останнього про направлення до названої державної адміністрації відповідного запиту та про отримання інформації, відповідно до якої запит від 27.08.2018 року №1 та запити від 30.08.2018 року №№1-2 зареєстровані в райдержадміністрації 28.08.2018 року за вх №зп-28/05-33/18 та 31.08.2018 за вх.№зп-29/05-33/18 та вх.№зп-30/05-33/18 і відповідь на них надана відповідно листами від 21.09.2018 року №36/05-34/18, 37/05-34/18 та №38/05-34/18. Копію цих відповідей разом із відповідями на інші запити долучено до вищевказаного листа представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Барвінського В. і повідомлено позивача про відсутність порушення згаданою райдержадміністрацією вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" та про відсутність підстав для вжиття Уповноваженим додаткових заходів реагування за зверненнями позивача. Стверджуючи про неналежний розгляд відповідачем його заяви від 08.10.2018 року №2, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Частиною першою статті 1 Закону України "Про звернення громадян" передбачено право громадян України звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Визначення заяви (клопотання) міститься у статті 3 Закону України "Про звернення громадян" та означає звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Статтею 19 Закону України "Про звернення громадян" визначено обов`язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, серед яких, зокрема, обов`язок об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. Згідно зі статтею 4 Закону України "Про звернення громадян" до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. За змістом статті 15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Приписами статті 20 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Порядок розгляду звернень до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини визначений у статті 17 вищевказаного Закону. Відповідно до частин першої, п`ятої статті 17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян". Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою. Із апеляційної скарги вбачається, що 08.10.2018 року до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини надійшло три електронні заяви позивача, у т.ч. і заява №2 щодо сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством прав та інтересів громадян, повідомлення про порушення вимог законодавства, а саме ЗУ «Про доступ до публічної інформації» посадовими особами Дубенської районної державної адміністрації Рівненської області та недоліки в їх діяльності. За результатами розгляду зазначених заяв відповідно до Закону №776, п.3.1 Порядку здійснення провадження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 12.08.2013 року було прийнято рішення про відкриття провадження Уповноваженого. Як убачається із листа Секретаріату Уповноваженого від 06.11.2018 року №22/15-К327897 позивача повідомлено про рішення, прийняте за його заявами від 08.10.2018 року, у т .ч. і за заявою №2 щодо відкриття провадження, направлення відповідного запиту до Дубенської РДА, а також поінформовано з питань реалізації позивачем прав, передбачених ст. 18 Закону №393. Лист Секретаріату Уповноваженого 06.11.2018 року був за проханням позивача направлений на його електронну адресу, яка зазначена ним у поданій заяві. Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем було дотримано порядок прийняття рішення по суті заяви №2, що подана позивачем до Уповноваженого, а доводи суду першої інстанції з цього приводу є хибними. Аналіз вищезазначених правових норм Закону свідчить, що спеціальних строків розгляду звернень до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, які б відрізнялись від визначених у Законі України "Про звернення громадян", положення статті 17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" не містять. Отже, на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини поширюється строк розгляду звернень не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. При цьому у разі якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. Водночас загальний строк на вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26.06.2019 року № 826/13400/16-а. З матеріалів справи вбачається, що заява №2 датована позивачем 08.10.2018 року та зареєстрована в Секретаріаті Уповноваженого за № К-327900.18/10. 06.11.2018 року листом №22/15-К327897, 327900, 327903.18/10-183 позивача повідомлено про рішення, прийняте за його заявою №2 щодо відкриття провадження, направлення запиту до Дубенської РДА. Лист направлено позивачу на його прохання на електронну адресу останнього ІНФОРМАЦІЯ_1. Таким чином, колегія суддів вважає, що строки розгляду поданої позивачем заяви, встановлені ст. 20 Закону України №393, відповідачем було дотримано, а отже доводи суду першої інстанції в цій частині є помилковими. Окрім того, колегія суддів звертає увагу на наступне. Відповідно до п.1 1 ст. 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» №776/97-ВР передбачено право Уповноваженого направляти у відповідні органи акти регулювання у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів. За змістом ст. 13 Закону №776 подання Уповноваженого - акт, який вноситься Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина. Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років. Згідно ст. 17 Закону № 776 при розгляді звернення Уповноважений: 1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; 2) роз`яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому; 3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення; 4) відмовляє в розгляді звернення. Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду. Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою. Із доданих до матеріалів справи убачається, що на ім`я керівника Секретаріату Уповноваженого 05 листопада 2018 року подано службову записку за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 08.10.2018 року у якій зазначено, що в діях РДА вбачається порушення ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а тому просить відкрити провадження за зверненням ОСОБА_1 від 08.10.2018 року. 06.11.2018 року на електронну адресу позивача було направлено лист Уповноваженим у якому зазначено, що для з`ясування всіх викладених у зверненні обставин до РДА Уповноваженим направлено відповідний запит і за результатами отриманої інформації буде прийнято рішення щодо подальших заходів реагування про що позивачу повідомлено буде додатково. Окрім того, у даному листі позивачу було роз`яснено його право викласти особисто свої аргументи, бути особисто присутнім при розгляді скарги про що повідомити Секретаріат Уповноваженого за зазначеним у листі телефоном. Згідно з витягом з інтернет ресурсу убачається, що 11.08.2020 року на ім`я позивача на електронну адресу, що вище зазначено судом, було направлено вищевказаний лист з електронної адреси Уповноваженого. Як убачається із заяви №2 від 08 жовтня 2018 року (а.с.10-12) позивач просив запитувану інформацію надати йому на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, відповідачем було надано відповідь позивачу у спосіб, передбаченний чинним законодавством. Також судова колегія зазначає, що відповідно до частини 1 ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу. Як зазначено вище, у листі Секретаріату Уповноваженого проінформовано позивача про можливість прибуття до Секретаріату Уповноваженого, попередньо узгодивши час та дату візиту з відповідним працівником Уповноваженого. Отже, відповідачем під час розгляду звернення позивача були дотримані вимоги ст. 18 Закону №393, останньому роз`яснено його право бути присутнім під час розгляду його звернення, попередньо узгодивши дату розгляду. Окрім того, відповідно до абз.4 ч.1 ст. 19 Закону №393 передбачено обов`язок органів державної влади запрошувати громадянина на розгляд його звернення за певних умов, а саме необхідність волевиявлення заявника бути присутнім та якщо розгляд звернення відбувається на засіданні відповідного органу, що розглядає заяву чи скаргу. Як встановлено судовою колегією, розгляд звернення позивача було здійснено без проведення засідання, а тому відсутні порушення прав позивача в цій частині. Ні Законом №776, який визначає правові засади діяльності Уповноваженого, ні Положенням про Секретаріат Уповноваженого, затвердженого наказом Уповноважегного від 20.06.2012 року №4/8-12, не передбачено обов`язку проведення засідань під час розгляду заяв чи скарг громадян. Аналогічна правова позиція була висловлена у подібній справі Верховним Судом у постанові від 20.09.2018 року № 826/20839/15. Відповідно до частини 4 ст. 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідені для з`ясування всіх обставин у справі, у т.ч. щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що у позовній заяві позивача відсутня інформація про отримання листа від 06.11.2018 року, а відповідач доказів направлення листа на адресу позивача не надав, що свідчить про не направлення такого листа ОСОБА_1 . Колегія суддів вважає такі доводи суду хибними та такими, що не віповідають обставинам справи. Щодо доводів позивача про фактичний нерозгляд його заяви Уповноваженим, колегія суддів зазначає наступне. У позовній заяві позивач відмітив, що листом від 23.03.2019 року представник Уповноваженого Барвіцький В. надав відповідь на його звернення, у якому повідомив про відсутність порушень вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо ненадння відповіді на звернення позивача до РДА, а тому відсутні підстави для вжиття Уповноваженим додаткових заходів реагування за його зверненням. Проте, така відповідь носить, на думку позивача, формальний характер, а заява фактично не розглядалась. Відповідно до листа за підписом представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини В.Барвіцького від 26.03.2019 року № 5/15-К 34279СО, 327897, 327903, 18-2/10-32 додатково до листа від 06.11.2018 року щодо результатів розгляду звернень від 08.10.2018 року №1-3 повідомлено, що «до РДА направлено запити на інформацію від 27.08.2018 року №1 та від 30.08.2018 року №1,2, зареєстровані у РДА за вх. № зп-28/05-33/18 від 28.08.2018 року, вх №№ зп-29/05-33/18, зп-30/05-33/18 від 31.08.2018 року. Відповіді на запити надано позивачу листами РДА від 21.09.2018 року №№ 36/05-34/18, 37/05-34/18, 38/05-34/18. Порушень вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо ненадання відповідей за запити позивача РДА не виявлено. Відтак підстави для вжиття Уповноваженим додаткових заходів реагування за зверненнями позивача відсутні». Таким чином, за результатами провадження, відкритого за заявою №2, що подана позивачем, листом від 26.03.2019 року позивачу була надана остаточна відповідь про відсутність підстав для вжиття додаткових заходів реагування за його зверненнями. За таких обставин, з урахуванням вищевикладених доводів та встановлених у справі обставин, колегія суддів вважає, що правові підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні, оскільки відповідач діяв у межах наданих йому повноважень, у спосіб, визначений законом, так як відповідь на звернення була надана у межах строків, що передбачені Законом України «Про звернення громадян» та Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини». Щодо задоволеного прохання позивача про стягнення судових витрат, то колегія суддів вважає, що підстав для їх стягнення з відповідача на користь позивача не має. Відповідно до частини 6 ст 140 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. За змістом частини 1 даної норми Закону при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигннувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Таким чином, оскільки стягнення судових витрат на користь позивача передбачено у разі задоволення позову, тоді як у даній справі суд прийшов до висновку про необхідність відмовити позивачу в задоволенні позову, підстав для стягнення на його користь витрат на правничу допомогу та судового збору не має. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Секретаріату Уповноваженого Верховного Ради України з прав задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні вимог до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії та про стягнення судових витрат. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Судя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Кобаль М.І.