Постанова 4802 № 163/2426/20

Справа № 163/2426/20 Провадження №33/802/771/20 Головуючий у 1 інстанції:Чишій С. С. Категорія:ст.472 МК України Доповідач: Подолюк В. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 листопада 2020 року місто Луцьк Суддя Волинського апеляційного суду Подолюк В.А., з участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Соколова Ю.Б., представника митниці Пікалюка М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника - адвокат Соколова Юрія Борисовича на постанову судді Любомльського районного суду Волинської області від 24 вересня 2020 року, ВСТАНОВИВ: Вказаною постановою судді ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.472 МК України, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 31912 грн. 20 коп. з конфіскацією в дохід держави 2000 грн. та 1000 євро, що за офіційним курсом НБУ разом становить 31912 грн. 20 коп. Також з ОСОБА_1 в дохід держави стягнуто 420 грн. 40 коп. судового збору. Так, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 27 червня 2020 року прямуючи з України в Республіку Польща через митний пост "Ягодин" Волинської митниці Держмитслужби в якості водія автомобіля марки "ДАФ", номерний знак НОМЕР_2 / НОМЕР_3 , не задекларував за встановленою формою 2000 грн. та 1000 євро, що за офіційним курсом НБУ разом становить 31912 грн. 20 коп., які знаходились в сумці разом із задекларованою валютою і були виявлені під час митного контролю, чим вчинив правопорушення, передбачене ст.472 МК України. Не погоджуючись з таким рішенням суду, особа, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Соколов Ю.Б. подали апеляційну скаргу, в якій просять його скасувати та на підставі ст.22 КУпАП звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності у зв`язку з малозначністю правопорушення обмежившись усним зауваження, а провадження у справі закрити. Вказують, що у ОСОБА_1 не було умислу на приховування коштів від митного контролю. Він як водій ТОВ "Добротранс" при здійсненні міжнародних вантажних перевезень, перед виїздом у рейс отримав у вказаному товаристві для виробничих потреб валюту, які він не перерахував, вважаючи, що її сума становить 10000 євро. Звертають увагу суду на те, що ОСОБА_1 свою вину у вчиненні правопорушення визнав повністю та щиро розкаявся у вчиненому, раніше до відповідальності за порушення митних правил не притягувався, хоча вже 15 років працює водієм та здійснює міжнародні перевезення вантажу. Він являється інвалідом ІІІ групи, і є фактично єдиним годувальником неповнолітнього сина, а також на його утриманні перебуває дружина, яка звільнена з роботи у зв`язку із скороченням штату чисельності працівників. однак, суд на вказані обставини належної уваги не звернув. Вказують, що накладення штрафу та конфіскація грошових коштів призведе до важкого матеріального становища сім"ї ОСОБА_1 . Також в апеляційній скарзі апелянти просять поновити строк на апеляційне оскарження судового рішення. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску цього строку вказують, що повний текст судового рішення від 24.09.2020 року був виготовлений 28.09.2020 року, а його копія отримана була лише 05.10.2020 року. Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та матеріали справи, заслухавши ОСОБА_1 та його захисника Соколова Ю.Б., які скаргу підтримали з підстав викладених у ній, представника митного органу Пікалюка М.С., який просив апеляцію залишити без задоволення, приходжу до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, з наступних підстав. Апеляційний суд вважає, що слід врахувати доводи апелянтів та поновити строк апеляційного оскарження судового рішення, оскільки він пропущений з поважних на те причин. Відповідно до ч.2 ст.7 КУпАП, провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Згідно із ст.486 МК України завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону. Відповідно до вимог ст.489 МК України, при розгляді справи про порушення митних правил суд зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення від адміністративної відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Вказані вимоги закону судом першої інстанції при прийнятті судового рішення були дотримані в повній мірі. Частиною 1 статті 458 МК України передбачено, що порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. Адміністративним правопорушенням за диспозицією ст.472 МК України, є недекларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, тобто незаявлення за встановленою формою точних та достовірних відомостей (наявність, найменування або назва, кількість тощо) про товари, транспортні засоби комерційного призначення, які підлягають обов`язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України. Об`єктивна сторона зазначеного правопорушення характеризується дією (недостовірне декларування), або ж бездіяльністю (недекларування). Тобто, це незаявлення за встановленою письмовою, усною, або будь-якою іншою формою відомостей або заявлення недостовірних відомостей про товари, їх митного режиму і інших відомостей для митної мети. Статтею 4 МК Україниконстатовано, що в тому числі і валютні цінності є товаром. Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.8 Закону України "Про валюту і валютні операції" транскордонне переміщення фізичними особами валютних цінностей у сумі, що дорівнює або перевищує еквівалент 10 тисяч євро за офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України на день переміщення через митний кордон України, підлягає письмовому декларуванню центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок транскордонного переміщення валютних цінностей суб`єктами валютних операцій і уповноваженими установами визначається Національним банком України з урахуванням норм частини першої цієї статті. Пунктом 6 Положення про транскордонне переміщення валютних цінностей, затвердженого постановою Правління НБУ №3 від 02.01.2019 року передбачено, що фізична особа ввозить в Україну та вивозить за межі України готівкову валюту і банківські метали в сумі/вартістю, що дорівнює або перевищує в еквіваленті 10000 євро, за умови її письмового декларування митному органу в повному обсязі. Згідно із п.18 Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління НБУ №5 від 02.01.2019 року, фізичні особи-резиденти здійснюють валютні операції з транскордонного переміщення валютних цінностей шляхом їх вивезення/пересилання за межі України в загальній сумі, що перевищує на день вивезення/пересилання в еквіваленті 10000 євро, на підставі документів, що підтверджують зняття цією фізичною особою готівки з власних рахунків у банках і квитанції про здійснення валютно-обмінної операції з цією готівкою (у разі здійснення такої операції) виключно на ту суму, що перевищує на день вивезення/пересилання в еквіваленті 10000 євро. Документи, що підтверджують зняття готівки з власних рахунків у банках фізичними особами-резидентами з метою її вивезення, є чинними протягом 90 календарних днів із дня зняття ними готівки з власних рахунків у банках. Тобто, з огляду на вказані норми законодавства в розрізі вимог ч.4 ст.374 МК України, при переміщенні через пункти пропуску для автомобільного сполучення валюти понад 10 000 євро, громадяни зобов`язані обрати загальну смугу пропуску «червоний коридор», подати письмову декларацію та підтверджуючі документи про зняття готівки з рахунків у банках (фінансових установах) на ту суму, що перевищує еквівалент у 10 000 євро. Висновок суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст.472 МК України, за обставин вказаних в оскаржуваній постанові, ґрунтується на досліджених та належно оцінених судом доказах. Так, його вина доводиться протоколом про порушення митних правил №0584/20500/20 від 27.06.2020 року, контрольним талоном для проходження по «червоному коридору», декларацією транскордонного переміщення фізичними особами валютних цінностей від 27.06.2020 року, актом про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 27.06.2020 року, та письмовими поясненнями самого ОСОБА_1 в яких останній підтвердив сам факт переміщення через державний кордон, понад дозволену норму 10000 Євро коштів, а саме - 1000 євро та 2000 грн. (а.с.1-9). При цьому, доводи сторони захисту, які викладені в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_1 не знав, що перевозить понад дозволену норму валюту з посиланням на те, що він їх отримав від роботодавця ТОВ "Добротранс" для виробничих потреб, і не перераховував при отриманні, вважаючи що сума становить 10000 євро, а відтак і не мав умислу на порушення митних правил, на увагу суду не заслуговує, оскільки в письмових поясненнях, які він надав працівникам митниці, вказав, що не задекларував усю суму тому, що помилився при перерахунку коштів. Крім того, як вбачається із декларації транскордонного переміщення фізичними особами валютних цінностей від 27.06.2020 року, ОСОБА_1 у графах походження і мета використання коштів вказав, що це власні кошти та на власні потреби. Враховуючи вищенаведені та зібрані по справі докази, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про те, що в діях ОСОБА_1 наявний склад правопорушення, передбаченого ст.472 МК України, тому правильно визнав його винним у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення. Крім того, апелянти вказують, що суд першої інстанції при накладенні стягнення не врахував наданих ОСОБА_1 документів щодо його сімейного та матеріального стану, які на їх думку дають суду підстави для звільнення його від відповідальності на підставі ст.22 КУпАП. З цього приводу апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ст.23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Згідно із положеннями ст.33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Санкцією статті 472 МК України передбачено єдиний та безальтернативний вид стягнення, - такий як штраф в розмірі 100 відсотків вартості товарів з конфіскацією товарів, тобто вартості не задекларованих коштів з їх конфіскацією. Апеляційний суд вважає, що дані вимоги Закону суддею першої інстанції при призначенні адміністративного стягнення ОСОБА_1 були дотримані в повному обсязі, оскільки застосоване щодо нього стягнення повністю відповідає санкції статті, інкримінованого йому правопорушення і фактично є єдиним та безальтернативним видом стягнення. Суд апеляційної інстанції вважає, що наведені в апеляційній скарзі пом`якшуючі обставини, а саме - визнання вини та щире каяття, його позитивна характеристика з місця роботи, а також те, що він являється інвалідом ІІІ групи, його дружина звільнена з роботи у зв`язку із скороченням штату чисельності працівників, хоча і мають місце, однак не можуть слугувати підставою для звільнення його від адміністративної відповідальності на підставі ст.22 КУпАП. При накладенні адміністративного стягнення суд першої інстанції відповідно до вимог ст.ст.23, 33 КУпАП врахував характер вчиненого проступку, дані про особу порушника, ступінь його вини, конкретні обставини справи та обґрунтовано визначив безальтернативне стягнення у виді штрафу з конфіскацією не задекларованих коштів, як це передбачено положеннями ст.33 цього Кодексу. А тому, законні підстави для скасування оскаржуваної постанови судді в частині накладення адміністративного стягнення з мотивів яких просять апелянти, також відсутні. Таким чином, усі доводи апелянтів, які викладені в апеляційній скарзі та були наведені в ході розгляду справи апеляційним судом щодо незаконності судового рішення, на думку апеляційного суду фактично спрямовані на уникнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності, передбаченої ст.472 МК України шляхом звільнення його від адміністративної відповідальності у відповідності до положень ст.22 КУпАП, та відповідно закриття провадження у справі на підставі ч.2 ст.284 КУпАП. З огляду на наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що постанова судді Любомльського районного суду Волинської області від 24.09.2020 року є законною та обґрунтованою і підстав для її скасування чи зміни з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,

ПОСТАНОВИВ: Поновити особі, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захиснику - адвокату Соколову Юрію Борисовичу строк на апеляційне оскарження постанови судді Любомльського районного суду Волинської області від 24 вересня 2020 року в даній справі. Апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Соколова Юрія Борисовича залишити без задоволення, а постанову судді Любомльського районного суду Волинської області від 24 вересня 2020 року в даній справі, - без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Волинського апеляційного суду В.А. Подолюк