Постанова 4852 № 334/4034/16-а(2-а/334/89/20)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 03 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 334/4034/16-а(2-а/334/89/20) (суддя Добрєв М.В. м. Запоріжжя) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Панченко О.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2020 року у справі №334/4034/16-а(2-а/334/89/20) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 30 червня 2016 року звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, згідно з яким, з урахуванням уточнень (т.2 а.с.3-4), просить: - визнати за позивачем право та зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати позивачу до стажу державної служби період - з 27 жовтня 1974 року по 11 листопада 1976 року - 2 роки 14 днів проходження строкової військової служби в Збройних Силах СРСР; з 02 жовтня 1978 року по 25 січня 1979 року - 3 місяці 23 дні на посаді секретаря комсомолу Інструментального заводу м. Саранськ; з 12 лютого 1979 року по 30 вересня 1980 року - 1 рік 7 місяців 13 днів начальником штабу комсомольського будівництва Пологівського райкому комсомолу Запорізької області; з 01 жовтня 1980 року по 09 жовтня 1984 року - 4 роки 8 днів на посаді інструктора обкому комсомолу; з 09 жовтня 1984 року по 04 січня 1988 року - 3 роки 2 місяці 26 днів на посаді інструктора в апараті Запорізької обласної ради народних депутатів; з 04 січня 1988 року по 11 січня 2002 року - 14 років 1 місяць 7 днів на посаді державного арбітра, а з 01 серпня 1988 року на посаді заступника головного державного арбітра, і з 07 липня 1992 року постановою Верховної Ради України призначений першим заступником голови арбітражного суду Запорізької області, а всього зарахувати 25 років 04 місяці 03 дні; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити позивачу пенсію у розмірі 80 % від суми заробітної плати працюючих суддів за аналогічною посадою зі всіма надбавками відповідно до Закону України «Про державну службу» згідно з довідкою Господарського суду Запорізької області від 17 січня 2017 року та здійснити відповідні виплати коштів, починаючи з 14 березні 2016 року; - стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн. Позов обґрунтовано тим, що відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за нормами Закону України «Про державну службу» з підстав відсутності необхідного стажу на посадах державної служби. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2020 року позов задоволено частково. Суд, визнав за позивачем право та зобов`язав Головне Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати позивачу до стажу державної служби період - з 27 жовтня 1974 року по 11 листопада 1976 року - 2 роки 14 днів проходження строкової військової служби в Збройних Силах СРСР; з 02 жовтня 1978 року по 25 січня 1979 року - 3 місяці 23 дні на посаді секретаря комсомолу Інструментального заводу м.Саранськ; з 12 лютого 1979 року по 30 вересня 1980 року - 1 рік 7 місяців 13 днів начальником штабу комсомольського будівництва Пологівського райкому комсомолу Запорізької області; з 01 жовтня 1980 року по 09 жовтня 1984 року - 4 роки 8 днів на посаді інструктора обкому комсомолу; з 09 жовтня 1984 року по 04 січня 1988 року - 3 роки 2 місяці 26 днів на посаді інструктора в апараті Запорізької обласної ради народних депутатів; з 04 січня 1988 року по 11 січня 2002 року - 14 років 1 місяць 7 днів на посаді державного арбітра, а з 01 серпня 1988 року на посаді заступника головного державного арбітра, і з 07 липня 1992 року постановою Верховної Ради України призначений першим заступником голови арбітражного суду Запорізької області, а всього зарахувати 25 років 04 місяці 03 дні. Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити позивачу пенсію у розмірі 80 % від суми заробітної плати працюючих суддів за аналогічною посадою зі всіма надбавками відповідно до Закону України "Про державну службу» згідно з довідкою Господарського суду Запорізької області від 17 січня 2017 року та здійснити відповідні виплати коштів, починаючи з 14 березня 2018 року. В іншій частині позову - відмовив. Рішення суду мотивовано тим, що період проходження позивачем строкової військової служби підлягає зарахуванню до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років. Роботи в партійних організаціях підлягає зарахуванню до стажу державного службовця, особам які працювали на виборних та відповідальних посадах в органах до 24 жовтня 1990 року. Період роботи з 1974 року по 2002 рік, який загалом становить 25 років 4 місяці 03 дні підлягає зарахуванню до стажу державної служби. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його до апеляційного суду. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції задовольняючи позов фактично перебрав на себе повноваження пенсійного органу щодо визначення права на пенсію та її обчислення, оскільки з заявою про призначення пенсії позивач звертався 11.05.2016 року, в той час як суд першої інстанції задовольняючи позов зобов`язав відповідача призначити позивачу пенсію у розмірі 80 % від суми заробітної плати працюючих суддів за аналогічною посадою зі всіма надбавками відповідно до Закону України «Про державну службу» згідно з довідкою Господарського суду Запорізької області від 17 січня 2017 року не врахувавши і того, що на час звернення з заявою позивач не досяг 62 річного віку. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач 11 травня 2016 року звернувся до відповідача з заявою про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за «держслужбовця», відповідно до Закону України «Про державну службу» (т.1 а.с.36). Рішенням №20 від 18.05.2016 року позивачу відмовлено у задоволенні вищезазначеної заяви, оскільки позивач не має 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (т.1 а.с.38). При цьому, відповідачем не зазначено, який саме стаж позивача ним не зараховано до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби. Правомірність відмови відповідача у переведенні позивача з пенсії по інвалідності на пенсію за Законом України «Про державну службу» на підставі заяви від 11.05.2016 року з підстав відсутності у позивача 20 років роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» є предметом спору переданого на вирішення суду. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, виходить з наступного. 1 травня 2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889 -VIII (далі - Закон № 889-VIII), яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону втратив чинність Закон України «Про державну службу» № 3723 від 16.12.1993 року (далі - Закон № 3723), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Пунктами 10 та 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено право державних службовців на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723. Зокрема, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Відповідно до положень статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII в редакції чинній на час звернення позивача з заявою про призначення пенсії на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15 ), за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15 ), у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. До досягнення віку, встановленого першим реченням частини першої цієї статті, право на пенсію за віком мають державні службовці - чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 60 років - які народилися по 31 грудня 1952 року; 60 років 6 місяців - які народилися з 1 січня 1953 року по 31 грудня 1953 року; 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року. В свою чергу, статтею 25 Закону №3723 установлюються такі категорії посад державних службовців: перша категорія - посади перших заступників міністрів, керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Уряду України, їх перших заступників, Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, керівників Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, заступників керівників Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, інші прирівняні до них посади; друга категорія - посади керівників секретаріатів комітетів Верховної Ради України, структурних підрозділів Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, радників та помічників Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем`єр-міністра України, заступників міністрів, заступників інших керівників центральних органів виконавчої влади, першого заступника Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, перших заступників голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади; третя категорія - посади заступників керівників структурних підрозділів, завідувачів секторів, головних спеціалістів, експертів, консультантів Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України і Секретаріату Кабінету Міністрів України, заступників Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, заступників голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також голів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, начальників управлінь, самостійних відділів у складі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, інші прирівняні до них посади; четверта категорія - посади спеціалістів Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України і Секретаріату Кабінету Міністрів України, заступників начальників управлінь, самостійних відділів (підвідділів) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, інші прирівняні до них посади; п`ята категорія - посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, заступників голів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, заступників керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, спеціалістів апарату цих адміністрацій, інші прирівняні до них посади; шоста категорія - посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, інші прирівняні до них посади; сьома категорія - посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів, інші прирівняні до них посади. Як вбачається з копії трудової книжки позивача наявної в матеріалах справи, позивач у період з 27.10.1974 року по 11.11.1976 року, проходив службу у лавах радянської армії. З 02.10.1978 року по 25.01.1979 року працював на посаді секретаря комітету комсомолу Інструментального заводу м. Саранськ. З 12.02.1979 року по 30.09.1980 року працював начальником штабу комсомольського будівництва Пологівського райкому комсомолу Запорізької області, після чого за переводом був направлений на роботу в апарат Запорізького обкому комсомолу. З 01.10.1980 року по 09.10.1984 року працював інструктором обкому комсомолу З 09.10.1984 року по 04.01.1988 року працював інструктором Запорізького облвиконкому. З 04.01.1988 року за переводом був призначений на посаду державного арбітра, а з 01.08.1988 р. на посаду заступника головного державного арбітра, і з 07.07.1992 року - постановою Верховної Ради України призначений першим заступником голови арбітражного суду Запорізької області, де працював до 11.01.2002 року (т.1 а.с.5-8). З викладеного вбачається, що, посади, на яких працював позивач і час роботи на яких просить зарахувати йому до стажу державної служби, у переліку посад, визначеному статтею 25 Закону №3723 відсутні. Враховуючи це, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне. Щодо вимог позивача в частині зарахування періоду проходження служби у лавах радянської армії з 27.10.1974 року по 11.11.1976 року до стажу державної служби для призначення пенсії, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. У відповідності до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у редакції частини 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Відповідно до статті 2 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» час проходження військової служби зараховується громадянам до загального стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби та виконання військового обов`язку було і є обов`язком громадянина, ухилення від яких тягне за собою відповідальність у встановленому чинним законодавством порядку, тому будь-які обмеження трудових прав особи, пов`язані з проходженням такої служби або виконанням обов`язку, недопустимі. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається та діє принцип верховенства права. Конституція України має вищу юридичну силу, а Закони та інші нормативно-правові акти повинні прийматися на підставі Конституції України та повинні відповідати їй. Водночас із цим, наведеною нормою Конституції України передбачено, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантовано. Статтею 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей. Нормами абзацу 2 частини 1 статті 8 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону №328-V від 03.11.2006 року, встановлено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Враховуючи положення зазначеної норми, позивач звертаючись до відповідача з заявою про призначення пенсії від 11.05.2016 року мав законні сподівання на те, що період проходження військової служби зараховується до стажу державної служби, а тому відповідач безпідставно не зарахував позивачу цей період до стажу державної служби. Щодо вимог позивача в частині зарахування йому до стажу державної служби періодів роботи в партійних організаціях (з 02.10.1978 року по 25.01.1979 року - на посаді секретаря комітету комсомолу Інструментального заводу м. Саранськ; з 12.02.1979 року по 30.09.1980 року - начальником штабу комсомольського будівництва Пологівського райкому комсомолу Запорізької області; з 01.10.1980 року по 09.10.1984 року - інструктор обкому комсомолу; з 09.10.1984 року по 04.01.1988 року працював інструктором Запорізького облвиконкому), суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Так, пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VІІІ встановлено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. За приписами частини першої статті 37 Закону №3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Окрім цього, як визначено абзацами першим, другим, третім пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби №283 від 03 травня 1994 року, до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком. Пунктом 3 вищеназваного Порядку передбачено, що до державної служби включається також час роботи в організаціях, передбачений абзацом четвертим пункту 3 Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1993 р. № 1049. В свою чергу, відповідно до абзацу четвертого пункту 3 Положення №1049, до стажу роботи, який дає право на одержання надбавки за вислугу років, зараховується стаж роботи в організаціях (крім роботи у кооперативних та інших громадських організаціях), передбачених статтею 118 Кодексу законів про працю України. За правилами статті 118 Кодексу законів про працю України до стажу роботи, який надає право на одержання надбавки за вислугу років зараховується, зокрема, стаж роботи в партійних, профспілкових і комсомольських на виборних посадах. Водночас, Верховний Суд у своїй постанові від 15.01.2020 року за результатами касаційного розгляду цієї справи, зробив висновок про те, що стаж роботи в партійних організаціях зараховується до стажу державного службовця, особам, які працювали на виборних та відповідальних посадах в органах до 24.10.1990 року. При цьому, як зазначив Верховний Суд, роз`ясненням №4-5-1156, зазначено, що до стажу державної служби зараховують період роботи в цих органах лише на виборних та відповідальних посадах до припинення дії статті 6 Конституції УРСР і внесення змін до статті 7 Конституції УРСР (до 24 жовтня 1990 року). Відповідальною вважається посада, прийняття на яку здійснювалось колегіальним органом (рішення, бюро, комітету, постановою конференції, зборів) партійних, профспілкових, комсомольських організацій. Як вбачається з записів трудової книжки позивача, 02.10.1988 року позивач затверджений секретарем комітету комсомолу Інструментального заводу м. Саранськ згідно з наказом №16 від 20.09.78 бюро РК ВЛКСМ (а.с.6). З 12.02.1979 року позивач затверджений начальником штабу комсомольського будівництва Пологівського райкому комсомолу Запорізької області згідно з наказом №34 від 28.02.79 (а.с.6). З 01.10.1980 року позивач затверджений інструктором обкому комсомолу згідно з постановою бюро РК ВЛКСМ від 28.09.1980 (а.с.6 зворот). З 09.10.1984 року призначений інструктором Запорізького облвиконкому згідно з рішенням від 09.10.1984 року №334 (а.с.6 зворот). Суд апеляційної інстанції зазначає, що діяльність ВЛКСМ була врегульована Статутом, прийнятим XIV з`їздом ВЛКСМ, із змінами, внесеними XV, XVII и XVIII з`їздами ВЖСМ. Так, пунктом 11 цього Статуту було встановлено, що одним із керівних принципів організаційної побудови комсомолу є демократичний централізм, що означає, зокрема виборність усіх керівних органів комсомолу знизу доверху. Пунктами 13, 14 цього Статуту визначено, що вищим керівним органом комсомольської організації є: загальні збори (для первинних організацій), конференція (для районних, міських, окружних, обласних, крайових організацій), з`їзд (для комсомольських організацій союзних республік, для ВЛКСМ). Загальні збори, конференція або з`їзд обирають бюро або комітет, які є їх виконавчим органом та здійснює керівництво усією поточною роботою комсомольської організації. Пунктом 41 цього Статуту встановлено, що окружний, міський, районний комітет комсомолу обирає бюро, в тому числі секретарів комітету. Разом з цим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до ст. 118 КЗпП України працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації. Згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 23 вересня 1982 року № 4073-Х до переліку відділів і управлінь виконавчих комітетів міських Рад народних депутатів міст обласного підпорядкування включено організаційний відділ. Згідно із Загальносоюзним класифікатором професій працівників, посад службовців та тарифних розрядів, затвердженим Постановою Державного комітету СРСР по стандартам від 27.08. 1986 № 016 посада інструктора віднесена до посад спеціалістів. Відтак, періоди роботи позивача на посадах секретаря комітету комсомолу Інструментального заводу м. Саранськ, начальника штабу комсомольського будівництва Пологівського райкому комсомолу Запорізької області, інструктора обкому комсомолу інструктора Запорізького облвиконкому, підлягають включенню до стажу державної служби позивача. Щодо вимог позивача в частині зарахування йому до стажу державної служби періоду роботи на посаді державного арбітра, заступника головного державного арбітра та першого заступника голови арбітражного суду Запорізької області, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Як передбачено статтею 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016 року, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу (ст. 137 Закону № 1402-VIII). Водночас, відповідно до абз. 4 п. 34 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII за суддями, призначеними чи обраними на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігається визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Абзацом 2 ч. 4 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ в редакції Закону № 4015-12 від 24.02.94 р. визначено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років. В свою чергу, частиною 2 статті 1 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року визначено, що судді є посадовими особами державної влади, які в конституційному порядку наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов`язки на професійній основі в Конституційному Суді України, Верховному Суді України, Верховному Суді Республіки Крим, обласних, Київському і Севастопольському міських, районних (міських), міжрайонних (окружних), військових судах, у Вищому арбітражному суді України, арбітражному суді Республіки Крим, обласних, Київському і Севастопольському міських арбітражних судах. Оскільки судді є посадовими особами державної влади, та період роботи у арбітражних судах підлягає зарахуванню до стажу роботи, що дає право на відставку судді, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що такий період роботи підлягає зарахуванню до стажу державної служби для призначення пенсії у відповідності до вимог Закону України «Про державну службу». Враховуючи те, що відповідач приймаючи рішення №20 від 18.05.2016 року про відмову у задоволенні заяви позивача щодо призначення пенсії від 11.05.2016 року, виходив з того, що вищезазначені періоди роботи позивача не підлягають зарахуванню до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що таке рішення порушує права позивача, є протиправним та з метою захисту прав позивача підлягає скасуванню. При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що питання щодо призначення пенсії є виключною компетенцією пенсійного органу, а тому належним та допустимим способом захисту прав позивача у спірних відносинах, які виникли під час відмови позивачу у призначенні пенсії на підставі поданої ним заяви від 11.05.2016 року буде зобов`язання відповідача повторно розглянути цю заяву позивача та прийняти рішення у відповідності до вимог закону з урахуванням висновків суду. Разом з цим, суд апеляційної інстанції враховуючи положення статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає, що вимоги позивача в частині визнання за позивачем права на пенсію не підлягають задоволенню, оскільки повноваження адміністративного суду полягає у перевірці дій, рішення на предмет їх законності та обґрунтованості чи встановлення бездіяльності з боку суб`єкта владних повноважень, а не визнання за фізичною особою права. Щодо вимог позивача в частині зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію у розмірі 80 % від суми заробітної плати працюючих суддів за аналогічною посадою зі всіма надбавками відповідно до Закону України «Про державну службу» згідно з довідкою Господарського суду Запорізької області від 17 січня 2017 року та здійснити відповідні виплати коштів, починаючи з 14 березні 2016 року, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду. При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Відповідно, дії суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі дії вчинені владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку. Враховуючи те, що відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за результатами розгляду його заяви від 11.05.2016 року, як насідок питання щодо врахування довідки Господарського суду Запорізької області від 17 січня 2017 року та відсоткового розміру пенсії відповідачем не вирішувалося, суд апеляційної інстанції зробив висновок щодо передчасності цих позовних вимог, оскільки в адміністративному судочинстві захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні. Також, не можуть бути задоволені вимоги про зобов`язання відповідача призначити пенсію з 14 березні 2016 року, оскільки звернення позивача з заявою мало місце 11 травня 2016 року, а тому відповідачем право позивача з 14.03.2016 року не порушувалося. Щодо вимог позивача в частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Однак, позивачем не надано суду доказів в підтвердження понесення ним моральних страждань та доказів в підтвердження обґрунтованості суми заявленої позивачем до стягнення у розмірі 20000 грн., як наслідок підстав для задоволення таких вимог не має. Враховуючи викладене суд, апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції з підстав порушення норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково, Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2020 року у справі №334/4034/16-а(2-а/334/89/20) - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення засідання робочої групи з вирішення спірних питань щодо застосування норм пенсійного законодавства управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя №20 від 18.05.2016 року. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11 травня 2016 року та прийняти рішення у відповідності до вимог закону з урахуванням висновків суду зроблених у цій справі. У задоволенні позову в іншій частині вимог - відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 03 листопада 2020 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко