Постанова Полтавський апеляційний суд № 548/1964/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 548/1964/18 Номер провадження 22-ц/814/2045/20Головуючий у 1-й інстанції Коновод О. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М. за участю секретаря судового засідання Ачкасової О.Н. розглянув у режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційними скаргами адвоката Третяк Катерини Павлівни, представника ОСОБА_1 , та Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 15 липня 2020 року (час ухвалення судового рішення з 09:50:34 год. по 09:50:41 год., дата виготовлення повного тексту судового рішення 15.07.2020 року) у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд в с т а н о в и в : У жовтні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором у сумі 38 068 грн. 76 коп. Заявлені вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за укладеним договором від 05.12.2011 року. Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 15 липня 2020 року позов АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за тілом кредиту згідно договору про надання банківських послуг б/н від 05.12.2011 р. в сумі 5 941,44 грн. та 274,87 грн. судового збору. У задоволенні решти вимог відмовлено. В апеляційній скарзі, адвокат Третяк К.П., представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення місцевого суду скасувати в частині задоволених позовних вимог, постановити нове про відмову в задоволенні позовних вимог банку в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначала, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що сама пособі анкета заява не є договором і у ній відсутній розмір кредитного ліміту. Вказувала, що суд першої інстанції залишив поза увагою, те що у виписці по картковому рахунку, наданій позивачем за період з 01.12.2011 року по 16.03.2020 року зазначений розмір кредитного ліміту 0,00 грн., а не 8 000 грн., як стверджує представник позивача. Виписка по картковому рахунку, довідка про видані картки і розрахунок заборгованості, що надані Банком, містять суперечливі дані, які не дають змоги встановити розмір заборгованості за тілом кредиту. ПАТ КБ «Приватбанк» в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення місцевого суду скасувати в частині відмови у стягненні нарахованих відсотків, пені та штрафів та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку в цій частині в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції при вирішенні спору по суті безпідставно відкинув докази, надані Банком в обґрунтування заявлених вимог, не врахував прострочену суму заборгованості за тілом кредиту, не звернув увагу на користування відповідачем карткою часткове погашення боргу, не встановив дійсних прав та обов`язків сторін, які випливають з кредитного договору, не перевірив розрахунок заборгованості за кредитним договором та не дослідив довідку про умови кредитування. Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з таких підстав: Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З матеріалів справи вбачається, що 05 грудня 2011 року ОСОБА_1 звернулась до ПАТ КБ «Приватбанк» з анкетою-заявою про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приват Банку та прохала надати їй кредит у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. (а.с.10). Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом з умовами надання кредиту фізичним особам складає між нею і Банком договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві (а.с.10). Згідно витягу з тарифів обслуговування кредитних карт розмір щомісячних платежів становить 7 % від заборгованості (а.с.11). Відповідно довідки АТ КБ «Приватбанк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки ОСОБА_1 старт карткового рахунку за спірним договором відбувся 24.10.2011 року, однак до 05.12.2011 року кредитний ліміт було встановлено у розмірі 0,00 грн. В подальшому кредитний ліміт змінювався так: 05.12.2011 року встановлено 1 000 грн, 07.03.2012 року - 2 000 грн., 11.10.2012 року - 3 900 грн., 19.10.2012 року - 8 000 грн, 31.07.2018 року - 0 грн. (а.с.166). Згідно розрахунку, наданого АТ КБ «Приватбанк», загальна сума заборгованості станом на 30.09.2018 року становить 38 068 грн. 76 коп., з яких: 5 941 грн. 44 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 12 675 грн 20 коп. - відсотки за користування кредитом; 17 163 грн. 13 коп. - пеня за прострочене зобов`язання; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1 788 грн. 99 коп. - штраф (процентна складова)(а.с.5-9) Частково задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції виходив з того, що у анкеті-заяві позичальника процентна ставка не зазначена, сплата комісії не передбачена, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначених банком розмірах і порядках нарахування. Крім того вказував, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Перевіряючи доводи апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк», апеляційний суд виходить з такого. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника від 05.12.2011 року процентна ставка не зазначена (а.с. 10 і зворот). Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, а саме відсотки, пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування. Така правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду справи у подібних правовідносинах (постанова від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Апеляційний суд вважає, що у цьому випадку неможливо застосувати до спірних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «Приватбанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (10 грудня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (18 жовтня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в Приват Банку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З огляду на наведене суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, нарахованої пені і штрафів. Стосовно доводів апеляційної скарги адвоката Третяк К.П., представника ОСОБА_1 апеляційний суд зауважує таке. За загальним правилом зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору (ст.526 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Відповідно до ч.3, ч.4 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести належними, допустимими, достатніми і достовірним доказами ті обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, та на які сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або не вчиненням нею процесуальних дій. Згідно частиною шостою ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У підтвердження заявлених вимог Банк надав суду виписку по рахункам відповідача (а.с.135-139), яка є первинним фінансовим документом і достеменно підтверджує, що у період з 2011 по 2018 рік відповідач активно користувалася кредитними коштами. Стверджуючи про певні розбіжності у цифрах, відповідач, разом з тим, не надав суду свого розрахунку з посиланням на дані, що маються у виписці по рахункам, які б спростовували правильність визначеної Банком суми тіла кредиту за станом на кінець вересня 2018 року. Арифметичний підрахунок отриманих і повернутих коштів згідно виписки підтверджує існування заборгованості за фактичне використання кредитних коштів у розмірі, визначеному Банком. В апеляційних скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість скасування чи зміни судового рішення. Зважаючи на встановлене, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В : Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» та адвоката Третяк Катерини Павлівни, представника ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 15 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 02 листопада 2020 року. Головуючий суддя О. А.Лобов Судді А.І.Дорош В.М. Триголов