Постанова 4824 № 760/23349/20

Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 760/23349/20 Номер провадження 22-ц/824/12532/2021 Головуючий у суді першої інстанції Т.Г. Оксюта Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач 25 жовтня 2021 року місто Київ Номер справи 760/23349/20 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І., сторони: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників)) апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Оксюти Т.Г., в приміщенні Солом`янського районного суду міста Києва, інформація про дату складання повного рішення відсутня, - в с т а н о в и в : АТ КБ «ПриватБанк» (далі - Банк) у жовтні 2020 року звернулось до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що останній звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг №б/н від 10.02.2011, відповідно до якої він отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, а також зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановленими кредитним договором. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Банком на підставі договору надання банківських послуг ОСОБА_1 було відкрито відповідний картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, та відповідно надано йому в користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту позичальника збільшився до 33000 грн, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Позивач вказував, що свої зобов`язання за договором він виконав у повному обсязі, однак відповідач кредит та відсотки за кредитом не сплачує, у зв`язку з чим станом на 21.09.2020 за ним утворилась заборгованість у загальному розмірі 56050,25 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 32383,07 грн (в тому числі за простроченим тілом кредиту), заборгованості по відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України у розмірі 12014,56 грн та пені в сумі 11652,62 грн. Відтак, з урахуванням неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, Банк змушений був звернутись до суду із даним позовом, відповідно до вимог якого просив суд стягнути з відповідача на його користь вищевказану заборгованість, а також понесені у справі судові витрати. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Дане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не було надано суду доказів на підтвердження факту видачі відповідачу кредитної картки та розміру наданого йому кредиту, у зв`язку із чим суд позбавлений був можливості перевірити розмір нарахованих банком за відповідачем суми боргу, процентів та штрафних санкцій. Тому, за відсутності належних та допустимих доказів, підтверджуючих факт отримання ОСОБА_1 кредитної картки та розміру наданого йому кредиту, у суду були відсутніми підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту. Що стосувалося позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за пенею, то суд за відсутності належним чином погоджених між сторонами умов щодо порядку, строків та розміру її нарахування також не убачав підстав для стягнення таких сум. Вимоги про стягнення за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.625 ЦК України суд убачав необґрунтованими, у зв`язку з ненаданням позивачем доказів отримання відповідачем кредиту на умовах викладених у позові, а також погодження між сторонами строку виконання основного зобов`язання. Не погоджуючись із рішенням суду, позивач через свого представника подав апеляційну скаргу. У поданій скарзі заявник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв`язку із чим просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування поданої скарги, Банк вказував на те, що вирішуючи спір у даній справі та відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не дав належної оцінки тій обставині, що кредитний договір між АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем було укладено шляхом приєднання останнього до запропонованого позивачем договору, умови якого ним встановлені у формулярах та стандартах, а саме в Умовах та правилах надання банківських послуг та Тарифами банку, що викладені на банківському сайті, згідно яких відповідач обслуговувався як позичальник кредитних коштів. Відповідач, підписавши анкету-заяву про приєднання до вказаних Умов та Правил, був з ними ознайомлений та згоден, обізнаний про Тарифи банку, розумів їх зміст та положення, користувався кредитними коштами, а протилежного у встановленому законом порядку не довів. При цьому, відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Таким чином, активація ним кредитної картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору. Ухвалюючи у даній справі рішення про відмову у задоволені позову, суд першої інстанції не надав належної оцінки поданій позивачем виписці по руху коштів, у якій чітко прослідковувалося, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, а також факти використання останнім грошей, отримання коштів через банкомати, часткове погашення заборгованості, а отже й отримання самої кредитної картки, оскільки вчинення таких операцій за її відсутності загалом було б неможливим. Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався. У відповідності до вимог п.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд апеляційних скарг здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, а також його ціну, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Так, у відповідності до положень ч.ч. 2, 5 ст.263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч.1, ч.2 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; якрозподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що подана стороною позивача апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. Так, відмовляючи АТ КБ «Приватбанк» у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем факту видачі відповідачу кредитної картки та розміру наданого йому кредиту, у зв`язку із чим суд був позбавлений можливості перевірити розмір нарахованих банком за відповідачем суми боргу, процентів та штрафних санкцій. Тому, за відсутності належних та допустимих доказів, підтверджуючих факт отримання ОСОБА_1 кредитної картки та розміру наданого йому кредиту, суд не вбачав підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту. Водночас, суд вважав необґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та заборгованості по відсоткам, нарахованих на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України, оскільки в обґрунтування цих позовних вимог банк не надав належних доказів в підтвердження факту отримання відповідачем кредиту на умовах викладених у позові, а також погодження між сторонами строку виконання основного зобов`язання, порядку і розміру нарахування відсотків та неустойки за порушення його виконання. Однак, переглянувши в апеляційному порядку оскаржуване рішення, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не в повній мірі відповідають зібраним по справі доказам та вимогам закону, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 10.02.2011 ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву №б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг позивачем у справі (а.с.12). У заяві зазначено, що відповідач згоден із тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. До анкети-заяви банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанк, а також копію витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.13, 14-37). Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки, виданої АТ КБ «ПриватБанк», у відповідності до підписаного між Банком та ОСОБА_1 кредитного договору №б/н останньому було надано кредитні картки: № НОМЕР_1 (30.07.2013), НОМЕР_2 (07.04.2017), № НОМЕР_3 (22.07.2017) та № НОМЕР_4 (15.02.2019) зі строком дії картки до останнього дня жовтня 2022 року (а.с.11). Згідно довідки, виданої АТ КБ «ПриватБанк», про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (договір №б/н) останньому 30.07.2013 було здійснено старт кредитного рахунку та встановлено кредитний ліміт у розмірі 0 грн. В подальшому вказаний кредитний ліміт на картковому рахунку, починаючи з 13.02.2017 неодноразово збільшувався, а 22.12.2017 був збільшений до розміру 33000 грн. 05.01.2019 кредитний ліміт відповідача було зменшено до 0 грн (а.с.10). У відповідності до наданого Банком розрахунку, заборгованість відповідача за договором №б/н від 10.02.2011, станом на 21.09.2020 становить 56050,25 грн і складається із заборгованості за тілом кредиту, в тому числі простроченим тілом кредиту в розмірі 32383,07 грн, а також заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 у розмірі 12014,56 грн та пені в сумі 11652,62 грн (а.с.5-9). Так, у відповідності до вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У наданій до суду заяві-анкеті від 10.02.2011, підписаній сторонами, відсутні умови договору про розмір, порядок та строки нарахування відсотків за користування позичальником кредитним коштами, встановленої цивільної відповідальності останнього у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення грошового зобов`язання, а також розміру відсотків, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути з відповідача неустойку в вигляді пені та штрафів за несвоєчасну сплату останнім кредиту та проценти, нараховані на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України. АТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 10.02.2011, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» як на невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. Проте, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів) та відсотків, передбачених ст.625 ЦК України, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірі та порядку нарахування. Разом з тим, надана позивачем роздруківка із сайту банку (навіть у редакції, чинній на момент підписання відповідачем анкети-заяви) не може бути визнана належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Отже, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (10 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (26 жовтня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у підписаній відповідачем анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року, прийнятій у справі №342/180/17-ц (провадження №14-131цс19), за результатами перегляду в касаційному порядку рішень судів першої та апеляційної інстанції, ухвалених за наслідками розгляду спору у подібних правовідносин. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що АТ КБ «Приватбанк» має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві ОСОБА_1 , яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Тому, суд першої інстанції вірно встановив відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтею 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Крім того, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване рішення та з`ясовуючи чи були у суду першої інстанції наявними правові підстави для задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» у частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України, то колегія суддів звертає увагу на таке. Так, у своїй позовній заяві АТ КБ «ПриватБанк» обґрунтовуючи вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, нарахованими згідно ст.625 ЦК України, вказувало на те, що в редакції Умов та Правил, що почала діяти з 01.03.2019 згідно до п.2.1.1.2.12 сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту, останній зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строку кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі 86,4% - для картки «Універсальна» та 84% - для картки «Універсальна Gold». Так, за правилами ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене ч.2 ст.625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачала у своїй постанові від 16 січня 2019 року №464/3790/16-ц підстав для відступу від такої позиції. У вказаній нормі прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) було зазначено, що «у випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання». Таким чином, нарахування кредитором 3% річних, або процентів у іншому розмірі, встановленому укладеним між сторонами договором, може здійснюватися виключно після закінчення строку виконання грошового зобов`язання та у разі прострочення боржником його виконання. Отже, враховуючи той факт, що у даній справі позивачем не було доведено, що між сторонами було досягнуто згоди щодо строків виконання відповідачем основного зобов`язання, а саме повернення отриманих кредитних коштів, а строк (термін) виконання останнім обов`язку згідно із ч.2 ст.530 ЦК України визначений моментом пред`явлення вимоги (у даному випадку подачею позову), то у банку були відсутні правові підстави для нарахування за відповідачем заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України. Колегія суддів повторно наголошує на тому, що положення ч.2 ст.625 ЦК України у частині обов`язку боржника сплатити кредитору відсотки, нараховані на прострочене грошове зобов`язання регламентує саме наслідки такого прострочення, а не встановлює той розмір відсотків за користування кредитними коштами та підстави їх стягнення, які визначаються актами законодавства, зокрема ч.1 ст.1048 ЦК України. При цьому, посилання позивача у своїй позовній заяві на те, що сторонами було погоджено у п.2.1.1.2.12 Умов та Правил надання банківських послуг сплату відповідачем у разі несвоєчасного повернення кредиту на підставі ч.2 ст.625 ЦК України розмір таких відсотків, не можуть свідчити про наявність у банку підстав для їх нарахування саме у вказаному розмірі. Матеріалами справи не підтверджено, що сторони дійшли згоди щодо заявленого розміру відсотків, які підлягають сплаті боржником за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно ч.2 ст.625 ЦК України, так як вказані Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, а підписана відповідачем анкета-заява не містить погодженого розміру ставки відсотків, сплата яких передбачається вказаною нормою. Як визначено у п.5 ч.1 ст.3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін. Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненнями чи не вчиненням нею процесуальних дій. Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, відмовляючи АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні пред`явленого до відповідача позову про стягнення заборгованості по нарахованій неустойці у вигляді пені за несвоєчасне повернення грошових коштів, а також відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності у позивача правових підстав для здійснення таких нарахувань та висунення до відповідача вимог про їх стягнення, оскільки належних доказів на підтвердження досягнення із відповідачем згоди щодо умов, розміру та порядку здійснення таких нарахувань у встановленими законом формі та порядку надано не було. При цьому, апеляційним судом враховано, що умови для застосування санкцій, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, у даних правовідносинах не наступили, оскільки наявними у матеріалах справи доказами не підтверджено досягнення між сторонами у встановленому законом порядку згоди щодо визначення строку виконання основного зобов`язання. Відтак, рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України, а також нарахованої пені з вказаних підстав підлягає залишенню апеляційним судом без змін. Але, при цьому колегія суддів не погоджується із викладеними в оскаржуваному судовому рішенні посиланнями суду першої інстанції на недоведеність банком факту отримання відповідачем кредитних коштів, у відповідності до підписаної анкети-заяви, з тих підстав, що сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів отримання таких коштів не свідчить про укладання між сторонами кредитного договору. Дані висновки суду першої інстанції спростовуються матеріалами справи. Зокрема, як вбачається з наданих позивачем довідок про видачу кредитних карток та зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , останньому згідно договору №б/н 10.02.2011 було відкрито картковий рахунок, видавались кредитні картки та встановлювався і збільшувався кредитний ліміт. Згідно доданої до позовної заяви виписки з руху коштів по рахунку відповідача, останній у період з 30.07.2013 по 12.12.2018 користувався наданими позивачем кредитними картками, здійснював транзакції з кредитними коштами, знімав грошові з банкомату, розраховувався у магазинах кредитними коштами та здійснював часткове погашення заборгованості (а.с.49-59). Так, згідно з вимогами статтей 263, 264 ЦПК України суд у мотивувальній частині рішення повинен наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У зв`язку з цим, належним чином дослідити поданий стороною доказ (у даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором та виписку по рахунку позичальника), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ними повністю чи частково - зазначити правові аргументи на їх спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, у тому числі 32383,07 грн - заборгованості за простроченим тілом кредиту, суд не врахував наведені обставини та вимоги процесуального законодавства і фактично не вирішив спір по суті в цій частині. Суд безпідставно відмовив у стягненні фактично отриманих відповідачам кредитних коштів (тіла кредиту), оскільки всупереч вимогам ст.ст.89, 264, 265 ЦПК України не надав належної оцінки наданій позивачем виписці з руху коштів на картковому рахунку відповідача, та відповідно, за відсутності заперечень останнього щодо факту отримання кредитних коштів дійшов передчасного висновку щодо недоведення позивачем факту отримання відповідачем кредитної картки та відповідно кредитних коштів. З матеріалів справи вбачається, що відповідач користувався кредитним лімітом (карткою) та вчиняв дії щодо часткової сплати заборгованості за кредитним договором протягом періоду кредитування. Зокрема, із виписки по особовому рахунку чітко прослідковується, що відповідач користувався кредитними коштами, отримував їх через банкомати, розраховувався в торгівельних мережах, здійснював перекази та часткове погашення заборгованості тощо, а отже отримав кредитну картку, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Так, доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. За пунктом 5.6. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Наведене узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження 61-47244св18) та від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19). Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що наданий банком розрахунок є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з випискою по рахунку відповідача свідчить про отримання останнім кредитних коштів. При цьому відповідачем не було спростовано факт наявності у нього заборгованості за тілом кредиту, в той час коли це є його процесуальним обов`язком. Таким чином, наведене вище свідчить про визнання позичальником факту отримання кредитних коштів та користування ними, а тому у суду першої інстанції не було правових підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих відповідачем грошових коштів за кредитним договором. Згідно з положеннями ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відповідно до вимог ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи той факт, що колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвалене Солом`янським районним судом міста Києва рішення від 31 березня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 32383,07 грн не відповідає вимогам матеріального і процесуального права, є передчасним, то відповідно воно на підставі ч.4 ст.367 ЦПК України у цій частині підлягає скасуванню апеляційним судом з ухваленням у цій частині нового судового рішення про задоволення позову у цій частині вимог. Разом з тим, як встановлено положеннями ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України). Крім того, оскільки позивачем за подачу апеляційної скарги сплачено судовий збір у сумі 3153 грн, розмір якого згідно вимог Закону України «Про судовий збір» визначений як мінімальний для сплати юридичною особою за подачу до суду апеляційної скарги, то понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору, навіть з урахуванням часткового задоволення позову, підлягають відшкодуванню з відповідача саме в зазначеному розмірі. Крім того, суд стягує з відповідача на користь позивача його судові витрати у розмірі 2102 грн по сплаті судового збору за подачу позову до суду. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту за договором №б/н від 10.02.2011 скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення наступного змісту. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту по договору №б/н від 10.02.2011 задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_5 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (Код ЄДРПОУ 14360570, р/р № НОМЕР_6 , МФО №305299, адреса місцезнаходження: м.Київ, вул.Грушевського, 1-Д) заборгованість за простроченим тілом кредиту по кредитному договору №б/н від 10.02.2011 у розмірі 32383,07 грн. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_5 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (Код ЄДРПОУ 14360570, р/р № НОМЕР_6 , МФО №305299, адреса місцезнаходження: м.Київ, вул.Грушевського, 1-Д) 2102 грн сплаченого судового збору. В решті рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_5 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (Код ЄДРПОУ 14360570, р/р № НОМЕР_6 , МФО №305299, адреса місцезнаходження: м.Київ, вул.Грушевського, 1-Д) судовий збір за подачу апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції у розмірі 3153 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повна постанова суду складена 25 жовтня 2021 року. Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус О.І. Шкоріна